1265

Після 2014 року промислові міста на Сході України, які залишились на території, підконтрольній Україні , переживають новий період розвитку і переосмислення. Після обстрілів та спроб захоплення їхніх рідних міст, місцеві жителі почали активніше виявляти ініціативу і розбудовувати простір навколо себе. За останні роки ці міста отримали набагато більшу увагу та підтримку міжнародних організацій і фондів, ніж будь-коли до того. Так на Сході з’явилася ціла низка вільних просторів, які дають людям змогу навчатися, обмінюватися досвідом та створювати громадянське суспільство.

2016 року у Сєвєродонецьку з’явився креативний простір «Пружина». Це неформальне об’єднання, яке прагне покращити простір міста з допомогою мистецьких виставок, лекцій, дискусій, фестивалів. У той же час у місті запрацював громадський майданчик «ХочуБуду».

Мета цієї суспільної платформи — розвивати потенціал активних людей та сприяти втіленню громадських ініціатив. Майданчик працює у професійному, освітньому, культурному, спортивному та екологічному напрямах. А 2018 року на базі міської бібліотеки відкрили простір, обладнаний настільними іграми, аби згуртувати у такий спосіб місцеву молодь та розвивати їхні комунікативні навички.

У Лисичанську на базі міського кінотеатру «Дружба» з 2017 року працює однойменний простір неформальної атлетичної культури. Це спортивний осередок місцевої молоді, де можуть тренуватися скейтери та BMX-ери. Тут проводять культурні фестивалі та діджейські вечірки. На другому поверсі приміщення планують зробити коворкінг та простір для спільного користування, де відбуватимуться заняття із 3D-друку та за різноманітними навчальними програмами, діятимуть  кіноклуб та лаунж-зона.

Детальніше читайте у матеріалі Ukraїner «Лисичанськ. Простори взаємодії»

Маріуполь, що на Приазов’ї, після 2014 року також отримав новий шанс на переосмислення і розвиток просторів. У місті з’явилося чимало переселенців, які почали активну громадську діяльність, відкриваючи різноманітні вільні простори.

Одне з перших антикафе в Маріуполі — «Joy» — заснував переселенець Микола Петаєв. Цей проект почався зі створення квест-кімнати і надалі розширюється. Перший арт-простір нового формату «Тю» у місті заснувала переселенка з Донецька Діана Берг. «Тю» позиціонує себе як платформа культурних і соціальних ініціатив.

Вільний простір «Халабуда» відкрився у Маріуполі 2016 року. Тут проводять зустрічі, навчальні та розважальні заходи. Також тут діє центр допомоги військовим, переселенцям і людям, що опинилися у скрутному становищі, працює коворкінг та бізнес-інкубатор для переселенців.

У маріупольській водонапірній вежі місцевий активіст Владислав Зайцев створює проект «Vezha Creative Space». Тут проводять лекторії, планують відкрити IT-кластер, туристичний довідковий центр, а також оглядовий майданчик, звідки видно все місто.

Детальніше читайте у матеріалі Ukraїner «Маріуполь можливостей»
2
На початку 2017 року  кінознавиця та активістка Наталка Сосницька разом з однодумцями створила у Костянтинівці вільний простір «Druzi». Це креативний простір для громадських ініціатив, навчання та відпочинку. Щотижня тут проходять різноманітні заходи: лекції, тренінги, майстер-класи, концерти, кінопокази, ігри, засідання клубів за інтересами, репетиції. Простір працює у напрямах неформальної освіти, урбаністики, культурних та соціальних проектів, екологічних ініціатив.

Детальніше читайте у матеріалі Ukraїner «Костянтинівка. Простори взаємодії»

2016 року соціальний підприємець Володимир Орос відкрив у Добропіллі арт-кафе «Тролейбус». Частина прибутків цього закладу йде на утримання молодіжного центру Добропілля. Концепція закладу полягає у тому, щоб люди приходили сюди не тільки  поїсти, а і з користю провести час та отримати нові знання.

Заступниця директора бібліотеки-філії № 1 у Добропіллі Ірина Козачук втілює на базі цього простору культурні проекти для дітей і дорослих. Бібліотеку перетворюють на публічний простір, де є місце для проведення зустрічей і заходів, інтернет-центр, облаштований сквер тощо. Працівники бібліотеки долучаються до регіональних акцій і толок.

4

Засновник громадської організації «Творці історії» Владислав Бурховецький допомагає облаштовувати у Добропіллі спортивні та культурні майданчики. ГО залучає молодь до їх будівництва, сприяє  організації процесу і пошуку коштів. Восени 2018 року активісти облаштували у спальному районі міста публічний простір під назвою «Не пустир». На місці зарослого пустиря побудували локацію для дитячих ігор, кінопоказів, дружніх зустрічей.

Наприкінці 2018 року у Добропіллі з’явився публічний еко-простір «Сквер 21». Зараз тут облаштований амфітеатр, у планах  — додати зону відпочинку та сучасні вуличні меблі.

Детальніше читайте у матеріалі Ukraїner «Добропілля. Простори взаємодії»

«Вільна Хата»

Простір «Вільна Хата» в Краматорську працює у декількох напрямах: соціальному, освітньому, культурному, екологічному. Координатор простору Микола Дорохов розповідає, що до їхніх проектів належать такі ініціативи як «Добрий сусід» (волонтерська допомога людям, які цього потребують), неформальні освітні заходи, організація міських фестивалів, зустрічей з культурними діячами тощо.

«Вільна Хата» — це платформа, де можна знайомитись з людьми та шукати підтримку для своїх ідей. Ми вже підтримали кілька десятків ініціатив у Краматорську і за містом. Також це простір для власного і суспільного розвитку. Сюди можна прийти навчитись чомусь, прийти з гуртом зіграти акустичний концерт. У нас проходять вечори поезії і вже сформувалась спільнота поетів.

Микола Дорохов каже, що за чотири роки діяльності «Вільна Хата» вже вплинула на позитивні зміни у Краматорську та загалом в регіоні. Команда простору охоче ділилася досвідом із активістами із сусідніх міст, і згодом подібні громадські простори відкрилися у Слов’янську, Бахмуті, Дружківці, Костянтинівці, Лимані. Історія ж самої «Вільної Хати» почалась у грудні 2014 року з волонтерського табору «Будуємо Україну Разом».

— Тут були волонтери з Краматорська і зі всієї України. Ми ремонтували помешкання, які постраждали внаслідок бойових дій. Так сформувалась спільнота, яка хотіла далі щось робити. Відбудовувати не тільки помешкання, а й суспільство. Тому що ми вже бачили, до чого привели бездіяльність або байдужість. Не хочеться, щоб це повторювалось і поверталось. Тому треба далі діяти і змінювати навколишнє середовище, тому що ми відповідальні не тільки за себе, але й за тих, хто поряд з нами. Якщо хочеш нормально жити, ну так зроби щось для цього. Ти можеш завжди кудись втікати, їздити, але все одно ти повертаєшся додому, і повертатись в якесь печальне місце не хотілося б.

Протягом перших двох років простір «Вільна Хата» працював за ресурсної та інституційної підтримки Львівської освітньої фундації. На початку 2017 року команда простору вже заснувала громадську організацію. Проект також отримує донорську підтримку від американського фонду USAID.

Зараз на Сході працює багато міжнародних організацій, завдяки яким з’явилось багато таких платформ, як наша. Одне діло, коли в тебе є бажання щось робити і ти це робиш. Але довго воно може розвиватися. З одного боку, донорська підтримка це дуже добре, вона додає динаміки і більше можливостей для розвитку міста і наповнення середовища в принципі. А з іншого боку, воно так розбещує, тому що коли ініціатива розвивалась самостійно, вона вже знає, як існувати без великої кількості ресурсів. А коли одразу все є, то до доброго звикаєш швидко.

8Перше приміщення команда «Вільної Хати» орендувала в центрі Краматорська. Микола Дорохов згадує, що це було дуже зручно, бо до простору швидко могли дістатися багато людей. Зараз «Вільна Хата» знаходиться у комунальному приміщенні, яке надала місцева влада.

— Тут також гарно, місця трохи більше, в нас є чітке зонування. Також ми працюємо над музичною студією в окремому приміщенні. Тут голосно не пограєш, бо ми живемо в житловому будинку і тут багато людей, яким ми можемо заважати. У нас зараз вистачає звуку, щоб ми змогли провести невеличкий концерт в приміщенні. Для вулиці, якщо ми хочемо нормальний концерт, то трохи треба додати об’єму звукового, а так по обладнанню у нас все є і ми ще докупили обладнання для студії.

Микола Дорохов згадує події 2014 року: невідомі люди приїхали до міста і почали встановлювати свій порядок. У Краматорську перекрили дороги й стали будувати блокпости:

Чувак, який недавно валявся під забором, не пропускає тебе проїхати по твоєму місту. Він тут з палкою ходить, такий серйозний і впевнений у собі мачо, і каже: «Відкривай багажник, що в тебе там?» Це ж ненормально. Я народився в Україні, я хочу жити в Україні, а не якісь там міфічній республіці, яку придумали кілька людей. Дуже обурює, що багато невинних людей страждають від цього. Війна апріорі ненормальна, а коли воно в твоєму домі проходить, то це вдвічі ненормально.

9Ще одним переломним моментом для Миколи 2014 року стала освітня подорож до Львова і знайомство з місцевими ініціативами. Так Микола познайомився з Львівською освітньою фундацією (ЛОФ) і Українським католицьким університетом (УКУ), куди зрештою вирішив вступати.

— Тоді в мене не вийшло вступити на магістратуру, але минуло 4 роки і тепер я там вчуся, тільки вже по тій спеціальності, якою займаюсь — «Менеджмент неприбуткових організацій». І це дуже велика честь — вчитися в такому місці і з такими людьми. Там зібрані люди, які роблять дуже багато добрих справ по всій Україні, і в нас є одна загальна мета, яка всіх об’єднує. І там люди дійсно хочуть вчитись, покращувати свої навички.

Коли Микола вперше вступав до УКУ, він дізнався, що хлопці з освітньої фундації збираються їхати до Краматорська відновлювати там помешкання. Він вирішив, що не може залишатися у Львові, якщо може бути корисним у себе вдома.

— Я приїхав трохи раніше за них, зустрів їх, і потім вже все почалося. Відбудовували помешкання, потім ми зробили «Вільну Хату». Так вийшло, шо хлопці жили в Краматорську півроку. І ось ми так, пліч-о-пліч, існували, робили щось. Зараз це не тільки дало містові «Вільну Хату», це ще дало дуже братські відносини між нами. Я впевнений, що це одні з найкращих моїх друзів, на яких можна покластися, і це взаємно.

«Теплиця»

З 2015 року у Слов’янську працює платформа ініціатив «Теплиця». Співзасновниця платформи Ганна Авдіянц розповідає, що сьогодні молодіжний центр діє у трьох основних напрямах: освітньому, соціальному і культурному.

— Ми почали займатися розвитком культури, щоб зробити місто привабливим для сучасних митців. Привозимо сучасні театральні трупи, художні виставки, музикантів тощо. Що стосується неформальної освіти, то ми показуємо молоді, як шукати джерела, і взагалі вчимо, як у 15 років вже можна заробляти. У нас є курси з відеографії, фотографії, фоторетуші. Мета соціального напряму — розвивати волонтерство і допомагати тим, хто того потребує. Ми опікуємось дитячим будинком сімейного типу та реабілітаційним центром — відвідуємо дітей і організовуємо для них дозвілля.

11«Теплиця» вже встигла змінити два приміщення. Спочатку платформа півроку працювала у старій будівлі без опалення. Через брак комфортних умов команда винайняла інший простір, однак це виявилось задорого. Потім «Теплиця» звернулась до місцевої влади, яка надала комунальне приміщення.

— Цим комунальним приміщенням ми користуємось безкоштовно, але самі сплачуємо комунальні послуги. У нас є декілька кімнат. У першій проходять курси української, англійської, вірменської мов. Наступна кімната — це фотошкола і фотостудія. У загальній кімнаті ми проводимо концепти, тренінги, конференції. Іноді митці дарують нам свої картини, які ми облаштовуємо у цьому просторі.

Ідея створити «Теплицю» у Слов’янську з’явилась 2014 року, коли відкрився подібний простір у Краматорську. Як і «Вільну Хату», «Теплицю» підтримала Львівська освітня фундація. Від початку у команді було лише чотири людини, які знайшли один одного через соціальні медіа.

Після 2014 року була велика потреба у громадських ініціативах. Якась новина вибухнула і люди почали об’єднуватись і щось робити спільно. Відпочатку у нас була основна мета — показати людям інше життя. Ми показуємо, що є Україна інша і що в ній набагато краще жити, ніж в ДНР (тій, що в нас за 100 кілометрів звідсіля). Ми ставимо перед собою мету, щоб молодь казала: в інших містах класно, але ми хочемо, щоб і в нашому місті так класно було.

12Ганна Авдіянц згадує 2014 рік, коли Слов’янськ захопили проросійські сили. Маючи малу дитину на руках, жінка тоді відчула сильний внутрішній протест, бажання відстоювати свою свободу і бути господарем у власному місті.

— Коли місто вже було захоплене, дівчата їздили на роликах і потайки роздавали стрічки з українським і європейським прапорами. Я взяла цю стрічку і повісила собі на сумку. От протест же ж був і мені не страшно було. І сталась ситуація, біля «Горотдела», як у нас кажуть, люди побачили на мені цю стрічку і покликали мужиків, які нас оточили. Але слава богу, обійшлось нормально. Чоловік сказав: «Май розум в голові — знімай стрічку». Ще у мене був манюсінький український прапорець, я його вивісила на балкон тоді. І ввечері сталася ситуація, що в приватному будинку також побачили прапор і туди вистрілили… Довелось цей флажок зняти. Потім ми з дитиною виїхали зі Слов’янська. Коли місто звільнили, я довго не могла сюди повернутися. А коли повернулась, відчула, що треба брати все в свої руки. І якось склались обставини — знайшлись люди, однодумці.

Співзасновниця «Теплиці» Дар’я Ніколаєнко каже, що в 2014 році вона вчилась на першому курсі місцевого університету. Дівчина згадує: до останнього не могла повірити у можливість воєнних дій у Слов’янську:

— Близько місяця я не могла усвідомити, що тут іде війна і гинуть люди. Через деякий час я поїхала до рідних у Харків, і вони намагались підняти мій дух. Одного дня ми поїхали на пляж, і я залишила телефон в машині. Потім беру його і бачу, що там десять пропущених викликів і повідомлення, що місто все у вогні. Я розумію, що у мене там батьки, сестра… Я не можу до них додзвонитися, і в мене починається істерика на цьому пляжі. Зрештою, я змогла додзвонитися до сім’ї по домашньому телефону. Коли я почула голос батька, зрозуміла, наскільки цінною є сім’я, свобода і те, що ти можеш жити і радіти, коли ніхто не намагається тебе ущемити. Коли я повернулась до Слов’янська, у мене був шок: у місті не було води, росли високі бур’яни, працював один магазин і загалом усе виглядало як після апокаліпсису у фантастичному фільмі. Тоді я зрозуміла для себе, що якщо не буду розвиватися і робити щось, це все може повторитися знову.

Ганна і Дар’я кажуть, що завдяки «Теплиці» змінюється не тільки молодь, а й покоління їхніх батьків. Молоді люди, яким раніше казали: «В нас немає грошей, ми тебе не потягнемо, іди вчитися в місцевий вуз і будеш десь тут працювати», починають більше самі їздити навчатися і подорожувати.

— Головне, що молодь не боїться брати на себе відповідальність — вони їдуть в інше місто і в них немає сподівань, шо їм мама на карточку вишле ці гроші. І вони не бояться руйнувати ці стереотипи. Ми залучали молодь до перетворення міського простору, реалізували для них програму малих грантів. І вони проявляли ініціативу, створювали свої проекти — відреставрували арку, малюють мурали, побудували вольєри для безпритульних тварин…

Окрім того, кажуть Ганна і Дар’я, мешканці Слов’янська   почали більше подорожувати. Якщо раніше вони відвідували у кращому випадку Блакитні озера неподалік міста, то сьогодні   їздять відпочивати в інші регіони України. Або долучаються до щотижневих велопрогулянок навколо Слов’янська, які організовує співзасновник міського велоклубу «Тор» і член наглядової ради «Теплиці» Юрій Соколов:

До 2014 року Донеччина і Луганщина були доволі замкнуті у собі. Зараз ми їздимо буквально 30 кілометрів від міста, бо регіон дуже компактний. Так, один мій знайомий каже: «Юрко, я в шоці! Сорок років тут живу і я цього не бачив». Головне — дати можливість, а потім кожен сам вирішує, скористатися чи ні. Без бажання можна хоч півсотні можливостей мати і нічого не буде по факту.

«Top Place»

У травні 2018 року у Слов’янську офіційно відкрився простір «Top Place». Він складається з коворкінгу, кімнати для переговорів і зали для проведення подій. Діяльність простору спрямована переважно на ріст креативного та підприємницького класу, а також особистісний розвиток відвідувачів. Співзасновниця простору Ганна Каліта розповідає, що уже в перші місці роботи тут організовували масштабні культурні та освітні події.

— «Top Place» спрямований на розвиток соціального підприємництва у Східному регіоні та зокрема в Слов’янську. Ми створюємо культурні альтернативні заходи, фестивалі, які можуть відвідувати тисячі людей. Також ми робимо освітні курси для місцевих, щоб вони могли освоїти сучасні професії, отримувати нові знання і розвивати свою підприємницьку діяльність або працювати на фрілансі на великі міста. Таким чином люди можуть стати більш конкурентоспроможними, залишаючись у своєму регіоні. Бо якщо ми всі поїдемо, то нічого гарного не залишиться.

«Top Place» розташований в історичній будівлі Слов’янська, що зветься «Монополія Крона». Будівля датована кінцем XIX століття і названа на честь підприємницької династії Кронів. Тут збереглися старі цегляні стіни, високі стелі та широкі сходи.  По сусідству з простором у цій будівлі працює салон керамічної плитки (у місті працює керамічний завод — авт.). Подвір’я біля «Монополії Крона» відновили і проводять тут фестивалі.

Ганна Каліта згадує, що у 2014 році вона закінчувала навчання у Харкові. Після випуску дівчина повернулась до Слов’янська і разом з партнерами створила платформу «Змісто» — благодійну організацію, що опікувалась місцевими урбаністичними та освітніми проектами.

Ми зрозуміли: для того, щоб розвивати місто і суспільство, нам потрібне постійне місце, де можна зустрічатися, обмінюватися досвідом та допомагати один одному. Ми зробили цей проект, щоб люди мали можливість залишатися тут, отримувати якісну неформальну освіту, організовувати культурний відпочинок. Наша основна цільова аудиторія — це люди, які вже мають досвід, власні захоплення, шукають можливості для розвитку і приходять до нас вчитися і працювати.

19Відпочатку засновники простору заручилися підтримкою місцевого бізнесу та агентства США з міжнародного розвитку. Однак у майбутньому вони планують стати фінансово незалежними.

— У нас є вісім партнерів, і наш генеральний партнер — це Українська керамічна група. Вони реставрували цю будівлю, сцену. Але все, що тут є, і концепція цього проекту — це вже наша робота.

Над матеріалом працювалиАвторка:Наталія ПонеділокАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Павло ПашкоФотограф:Артем ГалкінФотограф:Павло ПахоменкоФотограф:Дмитро БартошОператор:Микола НосокОператор:Олег СологубОператор:Костянтин БріжніченкоМонтажерка:Марія ТеребусРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Анна ЛукасевичТранскрибаторка:Мирослава ОлійникТранскрибаторка:Анна ЄмельяноваДизайнерка :Христина БунійКоректорка:Ольга Щербак

26 Березня 2019 15:11