Як війна вплинула на Чорне море

Разом із морською біологинею та фахівчинею відділу клімату ГО «Екодія» Софією Садогурською розберімося, чим унікальне Чорне море, чому необхідно охороняти його біорізноманіття та як війна впливає на його екосистеми. А також дослідимо, чи є надія на відновлення моря і як подолати наслідки від війни.

Стан Чорного моря до війни й нині

Чорне море та його узбережжя — місця дорогих спогадів для мільйонів українців. Цей регіон, що тисячоліттями лежить на перетині торговельних шляхів Європи й Азії, також важливий з історичного, біологічного та географічного погляду — як винятковий морський басейн з унікальним поєднанням кліматичних і природних факторів, а ще багатим біорізноманіттям.

Чорне море — унікальна водойма, яка виділяється з-поміж інших морів та океанів. З географічного погляду це внутрішнє напівзамкнуте море, що зусібіч оточене сушею та має обмежений зв’язок зі Світовим океаном через систему проток. У Чорне море впадає безліч річок, що несуть із собою значні обсяги прісних вод, тому солоність Чорного моря майже вдвічі нижча за солоність океанічних вод. Наше море має ще одну особливість: це найбільший у світі мероміктичний басейн. Тобто його верхній водний шар не змішується з нижнім безкисневим шаром, що містить високу концентрацію сірководню та займає понад 80 % усього об’єму водойми. Тож багате біорізноманіття існує лише в насиченому киснем верхньому шарі води.

Сучасний басейн моря сформувався лише 6–8 тис. років тому, коли утворилася Босфорська протока й солоні води Середземного моря влилися до наявного на тому місці прісноводного басейну. Нинішнє біорізноманіття Чорного моря сформувалися з тих видів, що залишилися тут із часів до цієї події, і видів, що проникли сюди із Середземного моря. Отже, поєднання виняткових умов, а також ізоляція цього морського басейну створили підґрунтя для формування тут унікального біорізноманіття, зокрема наявності видів-ендеміків, які не трапляються більше ніде у світі.

Утім, напівзамкнутість і наявність великого обсягу безкисневих вод роблять Чорне море вразливим до людської діяльності й кліматичних змін. Промислове та сільськогосподарське забруднення в басейнах річок, вселення чужорідних видів і надмірний вилов риби наприкінці 1980-х наблизили екосистеми Чорного моря до колапсу внаслідок збільшення концентрації органічних сполук, дефіциту кисню та змін у харчових ланцюгах. До цього ж додалися виклики сучасності: зміна клімату, забруднення моря пластиком і хімічними сполуками (нафтові вуглеводні сполуки, хлор-, фторорганічні сполуки, антибіотики, важкі метали тощо), що потрапляють у море з водами великих рік. 

Попри це, починаючи з 1990-х з’явилася надія на покращення стану морського довкілля: учені помітили ознаки відновлення деяких екосистем у північній частині Чорного моря. Зокрема, завдяки зменшенню стоку біогенних речовин із річок і як наслідок зниження кількості органічних сполук у шельфовій зоні Чорного моря. Однак російське вторгнення з 2014 року поставило під загрозу і життя людей, і стан моря. Вплив військової агресії Росії на море складний і багатовекторний, адже вона не лише похитнула безпеку в чорноморському регіоні, а й призвела до змін у судноплавстві, водному господарстві, вплинула на морські біологічні та гідрологічні дослідження, які українські науковці проводили десятиліттями, і стала новим екологічним викликом.

Бойові дії впливають на об’єкти природно-заповідного фонду, призводять до забруднення моря токсичними речовинами від затопленої техніки та зруйнованої прибережної інфраструктури, а також впливають на прибережні екосистеми.

Вплив війни на моря й прибережні території

Після початку російсько-української війни 2014 року чимало об’єктів природно-заповідного фонду опинилися в окупації. Частина з них страждає через відсутність належної охорони та зміну статусу, а деякі території потерпають безпосередньо від дій окупантів. Наприклад, викликом стала мілітаризація Кримського півострова, зокрема проведення військових навчань поблизу природоохоронних територій або навіть на них. Протягом декількох років росіяни проводили масштабні військові навчання в районі мису Чауда на Керченському півострові, що безпосередньо зачіпали степові, прибережні та морські екосистеми Опуцького природного заповідника. У місцях інтенсивного проведення навчань окупанти використали велику кількість боєприпасів (особливо в морі), що є руйнівним для живих істот, а також забруднює ґрунти, повітря та воду. А в деяких випадках заповідні об’єкти були пошкоджені чи знищені внаслідок виснаження природних ресурсів і будівництва кар’єрів, як це, наприклад, сталося з Бакальською косою на півночі Кримського півострова, яка є регіональним ландшафтним парком. Там окупанти незаконно видобували пісок, щоб забезпечити численні будівництва на півострові. Але й самі масштабні об’єкти інфраструктури можуть нести загрозу. Скажімо, добудований 2018 року горезвісний Керченський міст може бути причиною змін в екосистемах і гідрогеологічних умовах Керченської протоки й усього Азовського моря, адже для його будівництва фактично знищили природні оселища острова Тузла в Керченській протоці, а сам міст порушує міграційні шляхи морських тварин.

Із лютого 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, вплив на море став набагато більшим і вираженим. Природоохоронні території узбережжя Чорного та Азовського морів  страждають і від окупації, і від бойових дій. Усі природні заповідники України, що мають у своєму складі морську акваторію, перебувають в окупації — разом із сімома прибережними національними природними парками й одним біосферним заповідником. Усі ці природоохоронні території та акваторії створили для збереження унікальних морських і прибережних оселищ: луків морських трав, підводних лісів із водоростей, піщаних дюн, лагун і всього різноманіття оселищ, яким вирізняються узбережжя Чорного й Азовського морів. Частина цих територій безпосередньо опинилася в зоні, де ведуться бойові дії чи розміщуються російські військові, як-то Кінбурнська коса чи острів Джарилгач у Чорному морі. Будівництво фортифікаційних споруд та окопів, пересування військової техніки й численні вибухи пошкоджують рослинний і ґрунтовий покриви. Додатковий негативний вплив чинять пожежі, що виникають як безпосередньо через бойові дії, так і з інших причин. Ситуацію погіршують окупація, мінування територій і знищення пожежної техніки окупантами. На Кінбурнській косі, яка є частиною Чорноморського біосферного заповідника та національного природного парку «Білобережжя Святослава», за рік повномасштабного вторгнення зафіксували 131 пожежу. Пожежі 2022 року стали найбільшими на Кінбурнській косі за останні десятиліття й уразили понад 5 тисяч гектарів, включно зі степовими й приморськими екосистемами та місцями гніздування приблизно 100 видів птахів.

Супутникові дані свідчать про будівництво окупантами фортифікаційних споруд і військових укріплень у прибережній зоні Кримського півострова, а деякі із цих районів є частиною Смарагдової мережі України, до якої входять території та акваторії, покликані зберегти рідкісні в Європі типи оселищ. Окрім Смарагдової мережі, на узбережжі Чорного моря розташовані й інші акваторії та прибережні території, важливі для збереження видів та оселищ, рідкісних не лише для України, а й для всієї планети. Це, наприклад, водно-болотні угіддя міжнародного значення, які створили в межах Рамсарської угоди. За інформацією Міндовкілля, станом на 2022 рік у зоні ризику через війну (не лише в приморській зоні) опинилися 2,9 млн га українських територій Смарагдової мережі та 17 рамсарських об’єктів площею більш як 600 тис. га.

На природоохоронні об’єкти серйозно вплинула й катастрофа на Каховській ГЕС, що сталася 6 червня 2023 року внаслідок підриву росіянами греблі. У зоні затоплення опинилися декілька об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема Нижньодніпровський національний природний парк, створений для збереження природних заплавних комплексів дельти Дніпра. Існування окремих видів та екосистем опинилося під загрозою.

Забруднення морського середовища

Унаслідок знищення Каховської ГЕС у Чорне море потрапили колосальні обсяги прісної води, забрудненої добривами, паливно-мастильними матеріалами та стічними водами. Аналіз даних із супутника дав змогу науковцям розрахувати, що після підриву Каховської ГЕС забруднені річкові води сягнули аж гирла Дунаю, охопивши понад 7300 км2 морської акваторії. В Одеській затоці науковці зафіксували стрімке опріснення води й падіння солоності із 14 до 4 проміле, а в деяких прибережних ділянках в окремі періоди — дуже високу концентрацію азоту, що може бути ознакою забруднення води каналізаційними стоками. Різке зниження солоності призвело до загибелі окремих гідробіонтів (підводних мешканців) — колоній мідій, мальків та ікри риб, — що надалі може позначитися на змінах усієї прибережної екосистеми. Через потрапляння такої кількості прісної забрудненої води морська вода почала цвісти внаслідок масового розвитку мікроводоростей.

На жаль, це не поодинокий випадок, коли нищення інфраструктурного об’єкта призводило до забруднення моря. Через численні російські атаки в прибережній зоні Чорного моря фіксували руйнування очисних споруд і портової інфраструктури, унаслідок чого забруднювальні речовини могли без перешкод потрапляти в море. За даними моніторингової групи CEOBS, лише в Бузькому лимані, що під Миколаєвом, таких випадків було декілька. Багато промислових об’єктів, розташованих на лівому березі лиману, атакували росіяни: Миколаївський глиноземний завод (де пошкодило резервуари для зберігання палива, каустичної соди та перероблених матеріалів), зернові термінали й термінал із соняшниковою олією, яка потрапила у води лиману та забруднила акваторію.

Додатковими джерелами забруднення в морі є затоплена військова техніка, кораблі та боєприпаси, з якими в морське середовище потрапляють хімічні сполуки, залишки ракетного палива й важкі метали. Затоплені кораблі та літаки — це ще й джерело забруднення нафтопродуктами. Через мінування доступ до Чорного моря обмежений для науковців, але у випадку з розливами нафти й інших забруднювальних речовин учені можуть використовувати інформацію із супутникових знімків. За оцінками науковців, нафтова плівка вкрила десятки тисяч квадратних кілометрів морських охоронюваних територій України. Вкриваючи воду тонкою плівкою, нафта перешкоджає проникненню кисню, чим завдає величезної шкоди підводним мешканцям і часто призводить до їхньої масової загибелі. Нафта й паливно-мастильні матеріали токсичні для гідробіонтів, особливо для найдрібніших організмів, що формують планктон і нейстон (сукупність організмів, що живуть біля поверхневої плівки води). Залишки нафтопродуктів довгий час можуть зберігатися на поверхні моря, переноситися течіями, викидатися на берег або осідати на дно, створюючи проблеми на довгі роки.

Вплив війни на морських тварин

Інша довгострокова проблема — замінування акваторій і великих територій України. Міни можуть не тільки забруднювати навколишнє середовище вибуховими речовинами та важкими металами, а й впливати на морських мешканців унаслідок випадкової детонації. Підводні вибухи здатні нашкодити гідробіонтам, призводячи до масової загибелі риби, а також бути причиною мінно-вибухових травм. Це може негативно позначитися й на китоподібних, яких у Чорному морі мешкає три види: афаліни, білобокі дельфіни та фоцени звичайні (морські свині). Усі вони занесені до Червоної книги України й потребували особливої охорони навіть у мирний час, а під час війни опинились у ще більш вразливому становищі. Окрім вибухів, додаткову загрозу для морських ссавців може нести й використання сонарів (гідроакустичних станцій) підводними човнами. Це впливає на здатність дельфінів використовувати ехолокацію, важливу для навігації та спілкування.

Із лютого 2022 року науковці фіксували випадки масової загибелі китоподібних майже у всьому Чорному морі. Загалом зареєстрована кількість загиблих дельфінів за рік повномасштабної війни — близько 1000 особин, що вдвічі-втричі більше за попередні роки спостережень. Реальна кількість загиблих тварин може бути ще більшою. Незвичайно великою була й кількість дельфінів, яких знайшли на березі ще живими.  

Водночас, щоб точно встановити причину смерті тварини, науковцям треба провести аналізи й розтини. Це дасть змогу зрозуміти, чи була в загиблого дельфіна акустична травма та чи пов’язана його смерть із бойовими діями. Під час розтину збирають зразки тканин та органів, щоб далі віддати їх на експертизу. Нині цю роботу виконують спеціалісти-науковці у співпраці з правоохоронцями, адже через факт масової загибелі китоподібних прокуратура розпочала кримінальне провадження за фактом екоциду.  

Відповідно до Кримінального кодексу України, екоцид — це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Вплив російських окупантів на довкілля України цілком може підпадати під таке визначення. Водночас і у випадку з масовою загибеллю китоподібних, і в інших справах щодо екоциду треба зібрати велику доказову базу. Це складний і трудомісткий процес, але дуже важливий у контексті фіксування впливу війни на довкілля. Інше важливе питання — криміналізація знищення довкілля на міжнародному рівні, адже поки що екоцид не додали в перелік воєнних злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.

Самовідновлення екосистеми моря — міф чи реальність?

Загалом очевидно, що вплив війни на морське довкілля й екосистеми масштабний і багатогранний. До певної межі екосистеми можуть протистояти негативним зовнішнім чинникам, водночас зберігаючи не тільки свою структуру, а й функції. Таку особливість науковці називають стійкістю екосистеми, і вона лежить в основі адаптації природи до несприятливих умов. Наслідки війни можуть бути різними на різних ділянках, залежно від впливу, його тривалості та масштабу. В одних випадках це призведе до пошкодження екосистеми, в інших екосистема встоїть завдяки своїй стійкості, а в окремих випадках вплив позначитися позитивно. Зокрема, відсутність туристів на пляжах, зниження вилову риби та інтенсивності судноплавства, по суті, створили в північній частині Чорного моря умови, що можуть сприятливо впливати на окремі елементи морських екосистем. З’являються повідомлення, що деякі види, які потерпали через людську діяльність, збільшують свою чисельність: на закритих для відвідувачів пляжах Одеси вчені помітили масове поширення рідкісних молюсків, а в акваторії Одеської затоки зустріли червонокнижних мармурових крабів і морських коників.

Водночас такі позитивні зміни дуже крихкі: коли антропогенний тиск збільшиться, усе може повернутися назад разом із зазначеними раніше негативними впливами від війни. Загалом, щоби подолати наслідки бойових дій і війни в Чорному морі, доведеться комплексно підходити до проблеми. Передусім після війни важливо буде провести всесторонні дослідження, адже досі ми не маємо повної картини того, що відбувається з морськими екосистемами: через бойові дії та мінування доступ до моря обмежений, а отже, й інформація фрагментарна. Частиною цієї роботи має бути картування всіх затоплених чи пошкоджених об’єктів, моніторинг стану екосистем, визначення, у яких ділянках і як вони постраждали, а де залишилися недоторканими.  

Щоб допомогти природі відновлюватися, важливо створювати нові морські природоохоронні акваторії та водно-болотні угіддя, а також забезпечувати ефективну охорону наявних об’єктів. В окремих випадках екосистемам може знадобитися допомога у відновленні, і тоді доцільно впроваджувати додаткові заходи: створювати штучні рифи, відновлювати популяції зниклих видів, управляти чисельністю інвазійних видів. Усе це потребуватиме масштабних різногалузевих досліджень, а також продовження втілення європейського законодавства. Україна ще з 2014 року розпочала впроваджувати підходи з моніторингу здоров’я моря, як це визначено в директивах ЄС. Надалі важливо впроваджувати інструменти морського просторового планування, а ще ухвалити євроінтеграційний закон про Смарагдову мережу, що дасть змогу краще охороняти морські й прибережні оселища. 

Але все це неможливо й без паралельних заходів із подолання тих чинників, які негативно впливають на Чорне море й нікуди не зникали з початком війни: зміни клімату, забруднення моря фосфатами та пластиковими відходами. А на це можуть впливати всі, відмовляючись від використання фосфатних мийних засобів та одноразового пластику, а також скорочуючи споживання й, відповідно, викиди парникових газів. Важливо знизити антропогенний вплив на морські екосистеми, адже попереду ще довга дорога з подолання наслідків російсько-української війни для Чорного моря.