Як війна впливає на тварин і природне середовище

Україна — найбільша за площею країна Європи, що повністю перебуває в її межах. В Україні, а також в акваторіях Чорного та Азовського морів сформувалися різноманітні ландшафтно-кліматичні умови, які стали домівкою для близько 50 тисяч видів тварин. 

Потепління, що настало після льодовикової епохи, збільшення кількості населення і розселення людей територією сучасної України, а також зростання впливу людської діяльності, що зумовило зокрема трансформацію ландшафтів, змінило склад української фауни вже у І тис. н. е. Так, ще на початку минулого тисячоліття олень північний перестав заходити на територію України під час зимових міграцій, у ХVI ст. тут не стало кулана, у ХVIІ ст. винищили тура і витіснили за межі України зубра, у ХІХ ст. зникли політуха, тарпан, ховрах жовтий, в Українських Карпатах — заєць білий, куріпка біла, у горах Криму — свиня лісова (яку згодом повторно переселили), на початку ХХ ст. перестала траплятися росомаха, зник в українській морській акваторії тюлень-монах.

Знищення первинного ландшафту і формування на його місці похідних екосистем, які створюють та контролюють люди, призвели не тільки до зникнення багатьох видів автохтонних, тобто локальних, тварин, але й до появи алохтонних видів — тих, що історично походять з іншої місцевості, зокрема, шкідників культурних рослин. У ХХІ ст. ці процеси тільки масштабувалися. Крім цього, з 2014 року шкодити довкіллю також почало російське військове вторгнення на території України.

Вплив бойових дій на екосистеми

Вплив війни на біорізноманіття та природу в цілому неможливо переоцінити. Ось лише кілька прикладів: під час Першої світової війни загинуло 9 мільйонів коней, а численні розкопані траншеї змінили ландшафт Європи. Лише за два місяці Другої світової війни загинуло близько 200 тисяч коней, що були в німецькій армії. Під час війни у Вʼєтнамі армія США розпилювала хімікати, які знищували рослини в джунглях, аби полегшити виявлення підрозділів партизанів, що призвело до майже апокаліптичного стану природного середовища. Російська збройна агресія в Україні також впливає на довкілля — важливо обговорювати наслідки від бойових дій вже зараз, щоб мати змогу вплинути на ситуацію.

Із початком повномасштабної війни близько 25 % природно-заповідних територій України опинилися під окупацією — це близько 900 природоохоронних об’єктів, у тому числі 14 водно-болотних угідь міжнародного значення. Деякі з них є частиною Смарагдової мережі — загальноєвропейської мережі природоохоронних територій за межами країн ЄС, створеної для захисту видів та оселищ, які перебувають під загрозою зникнення. На щастя, деякі з цих територій звільнили, проте ті, що розташовані на сході та півдні України, досі окуповані. 

Вплив війни на довкілля необхідно розглядати комплексно. Мова не лише про біоту, тобто все живе, а й про стан абіоти — неживої компоненти природи (ґрунтів, повітря, води), що теж зазнає впливу. Війна впливає на цілу екосистему. Бо, скажімо, якщо є вплив на ґрунт, то страждає і ґрунтова біота — від найдрібніших живих істот (мікроорганізмів чи ґрунтових водоростей) до ссавців (кроти, сліпаки тощо). 

Масштаб негативних наслідків війни вдасться осягнути лише після її завершення. Адже наразі неможливо дослідити довкілля цілісно, бо заборонено відвідувати певні території з активними бойовими діями, замінуваннями тощо.

Коли йдеться про забруднення середовища внаслідок бойових дій, то першочергово слід дослідити саме ґрунти, адже багато шкідливих речовин акумулюється в них, зокрема через численні вибухи і прильоти ракет. Йдеться не тільки про метал, осколки якого тривалий час залишатимуться в ґрунті, а й про різні хімічні речовини, які потрапляють в землю. Такі забруднення — на роки, якщо не на десятиліття.

Менше забруднені ріки й озера, адже водні системи самоочищуються через функціонування гідробіоти, протічність води, осідання забрудників на дно тощо.

Повітря також забруднене, але ця шкода довкіллю — найменшого рівня. Тому що вона локальна, а ще повітряні маси найрухливіші в середовищі — концентрація шкідливих речовин розноситься, розсіюється, осідає і знижується. Не можна сказати, що це цілком безпечно. Наприклад, десь можуть випасти кислотні дощі і завдати шкоди рослинам та ґрунту. Саме ґрунт — найбільш пасивна частина середовища, яка й буде нагромаджувати основний вплив у собі. 

Шкода тваринам

Підриви тварин на мінах спричиняють поодинокі смерті, натомість звуки та спалахи війни можуть сильно вплинути на майбутнє популяцій. Безпосередній вплив війни менше відчувають ті тварини, які більш рухливі, лякливі, мають краще розвинені системи самозбереження. Наприклад, великі ссавці — ведмеді, вовки, рисі, олені, лосі тощо. Вони не так часто потрапляють нам на очі навіть у мирний час, не кажучи про регіони, де зараз ведуться активні бої. Звуки вибухів їх дуже лякають. Коли в них є можливість, вони тікають від цього. На замінованих територіях відомі випадки загибелі оленів й інших великих тварин від вибуху мін чи спрацювання розтяжок. Така загибель — прикра, але у більшості випадків ми говоримо про одиниці таких загиблих тварин. 

Натомість шум від вибухів, стрілянини, техніки, нічні спалахи — усе це дезорієнтує та лякає тварин, змушує їх реагувати по-іншому, змінювати звичні життєві цикли. Відповідно, це може впливати на перспективу популяції. Наприклад, якщо згорів ліс чи настільки забруднилася водойма, що організми там просто не можуть існувати, вони змушені шукати нове придатне середовище. Якщо це складно зробити, чи взагалі поруч немає підхожих ділянок, тоді це призводить до негативних наслідків, зокрема й до нестачі поживи, через що частина популяції може загинути.

На перший погляд, простіше змінити середовище існування птахам, які є мобільними тваринами, але не все так просто. Перельоти, міграції птахів — значною мірою усталені явища з чітко визначеними маршрутами і часовими параметрами. Війна спричинила вплив і на них: турбування, загроза загибелі, брак безпечного місця для відпочинку, живлення та гніздування. У лісах, наприклад, з квітня по червень триває так званий період тиші, коли в природі тварини зазвичай розмножуються. А тепер уявімо, що все навкруги вибухає і палає. Як відбуватиметься нормальний перебіг розмноження? Певні види матимуть менше народжених особин, або їх взагалі не буде. Це впливатиме на динаміку популяції і зміну її чисельності в майбутньому. 

На сьогодні зарано говорити, що війна змінила міграційні маршрути птахів, адже в них сильно розвинені інстинкти щодо повернення на ті ж місця чи на територію, яка близька до звичного місця перебування. Ми знаємо це зокрема з прикладу лелек, які намагаються прилетіли майже на те саме місце або навіть у те саме гніздо. Поки що міграційні маршрути птахів і приналежність до тих ділянок, напевно, залишиться, але чим довше триватиме війна, тим імовірнішою стає зміна їхньої усталеної поведінки, загибелі чи неуспішного розмноження. 

Нижчі (за рівнем еволюційного розвитку. — ред.) тварини можуть гинути частіше, бо вони менш мобільні, не так далеко можуть втекти, як птахи чи великі звірі. Проте, такі тварини менш чутливі до спалахів та звуків. Тому, якщо ділянку чи територію, яка є їхнім оселищем, оминули активні бойові дії, фактично, такі тварини безпосередньо не постраждали.

Які види під загрозою зникнення в Україні

У першу чергу під загрозою — рідкісні види, що трапляються у степовій зоні, де найбільше руйнувань. 

Орел степовий — хижий птах, що зрідка трапляється в Азово-Чорноморському районі під час міграцій. Є видом Червоної книги України зі статусом «зникаючий». У XX ст. його чисельність в Україні почала скорочуватися. Основні причини — зменшення необроблюваного степу, винищення птахів людьми та зменшення основної здобичі — ховрахів. Одне з останніх місць гніздування цього виду було зареєстроване в «Асканії-Новій», яку з початку повномасштабної війни окупували російські війська.

Перегузня — невеликий хижак родини куницевих. В Україні існує близько 100 особин — тварина включена до Червоної книги України зі статусом «вразливий» вид. Для життя перегузня обирає степові простори, рідше чагарники та долини річок на території Донеччини і півдня Слобожанщини. Проте сьогодні її оселища руйнують бойові дії.

Бабак степовий — гризун, відомий як «провісник» приходу весни. Бабаки живляться степовою рослинністю. Основні популяції існують на Слобожанщині і Донеччині. У 2021 р. бабака внесли до Червоної книги України і відразу визнали «зникаючим» видом. Адже популяція тварини досягла критичної межі через активний мисливський промисел, знищення та фрагментацію оселищ.

Довгокрил європейський ще на початку XX ст. був одним з найчисельніших видів кажанів в Україні, однак сьогодні він вважається зниклим. У Криму остання знахідка цього виду датується 1947 роком. Значно довше довгокрил жив на Закарпатті — ще у 1993 році там налічили близько 200 особин у штольні «Довгаруня». Однак вже наступного року довгокрилів там більш не знайшли. Навіть спеціальні пошуки наприкінці 1990-х місцями, які населяли кажани раніше, не мали позитивного результату. Цей вид зник з України головним чином через турбування і руйнування його оселищ, використання пестицидів та винищення людиною.

Зубри заліської та конотопської субпопуляцій, які також є видом Червоної книги України, із перших днів повномасштабної війни опинилися в зоні російського впливу. Понад місяць тимчасового російського вторгнення на цих територіях відобразився на загальному стані і чисельності тварин. Зокрема, південні квартали Національного природного парку «Залісся» разом із навколишніми селами стали ареною бойових дій. Територія «Залісся» зазнала потужних артилерійських та мінометних обстрілів, по лісових дорогах пересувалися військові підрозділи й техніка. Значні території парку були заміновані, що й досі залишається проблемою для безпеки людей і тварин у цих краях. Унаслідок війни зубри «Залісся» залишилися без самців. Це означає, що стадо — безплідне. Якщо найближчим часом не заселити туди хоча б одного бика, то ця субпопуляція приречена на вимирання.

Хоч на території Конотопського лісового господарства активних бойових дій не було, та все ж рев і шум військової техніки стали стресом для тварин, зокрема зубрів, які унаслідок цього перемістилися вглиб лісу, покинувши звичні місця проживання. Майже через рік тварини повернулися до місць постійної підгодівлі. Це дозволило науковцям зʼясувати, що маленьких зубрів, які народились би впродовж року в стаді немає. Найімовірніше, це відголос стресового ефекту від втручання в їхнє середовище.

Наслідком російського вторгнення на територію України стало призупинення проєкту з відновлення зубра в Чорнобильській зоні відчуження, який розроблявся Товариством друзів зубрів (англ. European Bison Friends Society) та фінансово підтримувався Всесвітнім фондом природи (англ. World Wide Fund). Співпраця мала започаткувати нову популяцію, створивши стадо з девʼяти зубрів, яких планували перевезти з Польщі. Для утримання тварин перед випуском у дику природу в Чорнобильській зоні спеціально збудували новий вольєр площею 4 гектари. Коли транспортний етап проєкту був ретельно спланований і майже готовий до впровадження, почалося повномасштабне російське [збройне] вторгнення в Україну, і переміщення зубрів призупинили. Попри тимчасову окупацію цих територій, вольєр залишився вцілілим. Тому команда WWF-Україна вважає, що фінальна стадія проєкту реінтродукції зубра в Чорнобильській зоні може бути перезапущена після перемоги України та повного розмінування території.

Що може змінити ситуацію

Російське військове вторгнення в Україні суттєво впливає на всі природні екосистеми. Страждають і червонокнижні водні біоресурси. Підрив Каховської ГЕС спровокував екологічну та гуманітарну катастрофу і загрожував існуванню багатьох видів дикої фауни, у тому числі й осетрових. Осетрові вважаються так званими парасольковими видами, тобто їхнє збереження сприяє підтримці інших видів і стійкості екосистем загалом. На сьогодні всі види осетрових, що трапляються в українських водах, є зникаючими або вразливими. Погіршення умов відтворення, а також вплив незаконного промислу призвели до значного скорочення чисельності популяції та занесення їх до Червоної книги України.

18 жовтня 2023 року команда Всесвітнього фонду природи WWF-Україна випустила 2500 молодих особин стерляді та осетра руського в Соломонів рукав річки Дунай, що на території Дунайського біосферного заповідника. Зариблення — це не лише охорона природи, а й далека стратегічна ціль — сприяти відновленню популяції осетрових у Дунаї і забезпечити  моніторинг та захист їхніх оселищ. До того ж проєкт є частиною плану дій щодо збереження осетрових риб в Україні на 2021–2030 роки, затвердженого відповідним наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Крім цього, Міністерство аграрної політики та продовольства України зараз працює над створенням аквакультурних осетрових ферм, щоб забезпечити рибалок альтернативним джерелом доходу та подолати браконьєрство осетрових видів риб заради видобутку чорної ікри, що є основною причиною їхнього критичного видового статусу. 

Це один із механізмів відновлення довкілля в Україні та потужний крок до примноження дунайської популяції осетрових риб та всього біорізноманіття. А ще такі заходи — не лише внесок у збереження видів, а й виконання міжнародних зобовʼязань у рамках Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, Боннської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин та Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Природі треба час, щоб відновитися. Дерево можна зруйнувати за мить, але скільки треба часу, щоб воно виросло? Це стосується й інших компонентів природних систем. Зокрема, чисельності популяції, якщо вона знизиться або зникне з території України. І тут постає питання: коли рідкісні види зможуть відновитися і чи зможуть взагалі?

Ми маємо багато раритетних степових видів, ареали яких є невеликими і зосередженими в основному у південно-східній частині України, де ведуться найпотужніші бойові дії, на території окупованих протягом дев’яти років Донеччини і Криму. Ми досі не знаємо, що там відбувається з популяціями раритетних плазунів, деяких рідкісних видів хижаків чи морських безхребетних. Звісно, коли війна закінчиться, будуть проведені дослідження, але результати можуть нас шокувати. Як все це відновити? По-перше, потрібен час, а по-друге, чималі кошти. Також ми повинні бути готовими й до іншого: дещо можемо втратити і не відновити у довоєнному вигляді. Тоді варто переосмислити те, що залишиться і надасться до відновлення.