Share this...
Facebook
Twitter

Мукачівський художник Йосип Бартош майже 20 років тому взяв середньовічний замок Сент-Міклош у Чинадійово, що на Закарпатті, в безкоштовну оренду. Маючи досвід реставрації та розпису пам’яток архітектури за кордоном, художник взявся відновити замок із руїн і поступово робить з нього потужний культурний осередок. Тепер на території замку, яку за радянських часів перетворили на автобазу й казарми, Йосип із дружиною Тетяною відновлюють парк, влаштовують лицарські турніри та дають базову гуманітарну освіту місцевій молоді.

Кілька століть тому на території України за різними даними налічувалося до 5000 замків. Сьогодні ж їх лишилося трохи більше сотні й далеко не всі з них — у задовільному стані. Такі історичні будівлі зазвичай перебувають на балансі держави чи місцевих громад. Однак із 2000-х років приватні особи можуть брати їх під свою опіку. Йдеться про оренду або концесію, яка передбачає не просто право довготривалого користування об’єктом державної власності, а й обов’язок покращення його загального стану. Так зберігають культурну спадщину й перетворюють її на прибутковий об’єкт. За кордоном це вже звична й успішна практика, приваблива для туристів і комерційно вигідна інвесторам. В Україні ж вдалі випадки оренди чи концесії — поодинокі. Історія відродження замку Сент-Міклош, що почалася майже 20 років тому з ініціативи однієї людини, до сьогодні є чи не єдиним успішним прикладом такої оренди з одночасним збереженням і перетворенням простору.

Зведена у XV ст. угорським бароном Імре Перені, міцна кам’яна фортеця витримала не одну облогу, її багато разів перебудовували. У XVIII ст. замок опинився в епіцентрі національно-визвольної війни угорців, які боролися проти Габсбургів. Німці зробили з Сент-Міклоша в’язницю під час Другої світової війни, а радянська влада — приміщенням сільської ради, управлінням лісового господарства, а потім казармою. З тих часів біля Сент-Міклоша побудували автобазу, зруйнувавши парк XVIII ст. Замок теж потроху руйнувався.

Серед численних власників Сент-Міклоша чи не найвідомішою була княгиня Ілона Зріні. Маючи добру освіту та володіючи багатьма мовами, вона опанувала і військову справу й очолила визвольну боротьбу угорців проти правління Габсбургів. Після смерті першого чоловіка — Ференца Ракоці — її обранцем став граф Імре Текелі, який також боровся за незалежність Угорщини. Саме в стінах Сент-Міклоша починалася історія їхнього кохання.

Йосип

У 2001 році мукачівський художник Йосип Бартош почав опікуватися Сент-Міклошем. Йому вдалося взяти двоповерховий замок у безкоштовну оренду на 49 років. За словами митця, 75% середньовічної будівлі було в аварійному стані. Однак він усе ж вирішив спробувати. Чоловік мав досвід роботи за кордоном, де розписував і реставрував церкви.

Уперше ми розповідали історію Йосипа Бартоша в 2016 році. Він згадує, що перші десять років оренди вони з дружиною Тетяною прожили в холодних стінах замку, без жодних зручностей. Єдина кімната була їхньою спальнею, кухнею і майстернею. Та Йосип Бартош каже, що це були найкращі десять років: час грандіозних планів, активної творчості й перших кроків у реновації будівлі.

За чотири роки від нашого знайомства подружжя Бартошів встигло частково відреставрувати кімнати і на другому поверсі, викупити землю збанкрутілої автобази та переїхати жити в більш пристосований будинок. Вони також облагороджують територію довкола: відновлюють парк XVIII ст. і конюшню XVI ст., створюють храм мистецтва. У котельні облаштували зимовий сад, займаються вихованням молоді та розвивають туризм. Подружжю вдалося не лише відновити пам’ятку, вона має нову місію — в її стінах виховують юних митців, гуртують поціновувачів історії та краси, а також дають притулок мистецтву. Господарі замку визначають концепцію зустрічі гостей із ним як зустріч сердець, понять і цінностей.

Тетяна

Відома мисткиня, дружина Йосипа Тетяна — найбільша його підтримка. Разом із нею та волонтерами вони вже майже двадцять років будять замок від летаргічного сну, перетворюючи його на осередок культури.

Тетяна Петричко колись уперше привела мукачівського художника Йосипа Бартоша в Сент-Міклош. Згодом стала його дружиною.

Тетяна вчилася в Ужгородському училищі мистецтв (тепер — Ужгородський коледж культури і мистецтв) на керамістку, потім закінчила відділення графіки в Українській академії друкарства у Львові.

Окрім картин, Тетяна майстерно робить шкрябанки. Яйця кілька годин відварює в цибулинні, потім олівцем наносить ескіз малюнка, а далі тонким лезом на шкаралупі робить сотні ліній. Малюнки на шкрябанках Тетяни незвичні — історичні портрети, рослини, тварини тощо. Її роботи є в колекціях українських і закордонних високопосадовців.

Тетяна не цурається жодної роботи: від ювелірного різьблення писанок до мощення каменю на стежках парку. Жінка невтомно працює на благо сім’ї й замку. Каже, що багато завдячує науці батька:

— Найголовніше — це бажання. Якщо є в людини бажання, то вона все зробить. Воно є рушійною силою. Тато мене навчив, що людина повинна не за рахунок когось мати в собі енергію, а сама її в собі розвивати.

Мисткиня трудиться з самого ранку до пізнього вечора. Тетяна каже, що всяка робота її так захоплює, що відчуття втоми приходить уже тоді, коли йде до сну.

— Мені все подобається, до чого можу долучитися, всьо, шо можу працювати: спорт, малювання, туризм, будь-що.

Школа гармонійного розвитку

Тетяна викладає в Чинадіївській дитячій школі мистецтв. А в замку вони з Йосипом відкрили альтернативну художню студію, де не просто вчать малювати, а й прививають дітям ключові людські цінності. Тому Бартоші назвали її школою гармонійного розвитку, прагнучи, щоб вона стала справжнім культурним центром Чинадійова. Тут навчаються не лише місцеві діти, а й із сусідніх сіл і Мукачева. Тетяна готує абітурієнтів до вступу.

У художній студії є три вікові групи: молодша (від 4 років), середня і старша. Тетяна дає дітям творчу свободу, хоч вони й здобувають у їхній школі академічну освіту. Каже, що тут вони можуть розвинути фантазію. У мисткині власний погляд на те, яким має бути навчальний процес:

— Ми мусимо свій дорослий час віддати комусь, щоб був результат, щоб вони (діти. — ред.) в свою чергу потім ще комусь віддали.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Окрім художньої студії, в школі гармонійного розвитку Бартошів є музичний клас, історичний гурток, група вивчення іноземних мов: угорської, німецької (в планах — англійська). Влітку організовують табори юних археологів.

Своїми зусиллями подружжя намагається змінити поширену нині тенденцію, коли після закінчення школи діти рвуться за кордон. Бартоші переконані, що і в Україні вони можуть отримати серйозну базу:

— Ми говоримо про ті речі, котрі людина має зберігати у собі, культивувати і передавати іншим.

Відновлення давнього парку

На двох гектарах вони відновлюють парк, закладений ще у 1749 році відомим парковим майстром Францом Бошиндою. З давніх часів тут залишився один старий каштан, який всихає. Цю землю Бартоші отримали у власність завдяки щасливому збігу обставин.

Якось під час екскурсії до Йосипа підійшла жінка й запитала, що би він зробив, якби вся територія довкола замку належала йому. Господар виклав своє бачення, і туристка, яка виявилася юристкою із Києва, допомогла розібратися з документами для викупу землі. Для цього важливого кроку Йосип брав банківський кредит і позичав гроші у людей. У день Святого Миколая був підписаний договір купівлі-продажу землі автобази. Митець досі віддає борги.

Дерева для нового парку Бартоші обирають, вивчаючи історичні описи. Тут ростуть і такі види, що мають лікувальні властивості, наприклад, береза лікарська, дуб австрійський, липа. Частину парку вже відкрили у 2019 році. Йосип розповідає, що кожен камінець у ньому має значення, адже матеріал для мощення доріжок брали в селищі, тому він дає знання місцевої геології:

— Любий геолог, який знається на цьому, вам одразу по цьому камінню розповідає про всі періоди, які тут відбувалися мільйони років тому назад. Так як камінь є звідси, місцевий, то він фактично розказує історію нашої землі.

Центральну стелу парку прикрашають чотири барельєфи з портретами засновників і власників замку, а довкола — скульптури античних богів. У планах — доповнити це місце фігурою кельтського воїна Латора, від імені якого походить назва місцевої річки Латориці. Сам парк також закладений у формі кельтського хреста, тож господарі, поважаючи цю культуру, намагаються зберегти його таким.

Щорічно на початку травня тут організовують міжнародний фестиваль флористів «Кохання в Сент-Міклоші». Двадцять команд із різних міст України й закордону звозять сюди 30 тисяч живих троянд для створення квіткових композицій.

Рослинність парку доповнить зимовий сад. Його господарі закладають у старій котельні будинку, в який переїхали. Поки що шукають помічників і підбирають саджанці екзотичних рослин.

Храм Аполлона в гаражі

Викупивши територію автобази, Бартоші взялися розчищати її від занедбаних будівель, але один гараж усе ж лишили:

— Хотіли вже розбирати, але потім виявилося, що його форма і пропорції нагадують базиліку IV століття. І це був нонсенс! Як військовий інженер міг збудувати базиліку?! Нема тільки перехресного хреста і вівтаря.

Тож у цьому гаражі Йосип робить храм, тільки присвячений не релігії, а мистецтву й названий на честь Аполлона, давньогрецького бога, який був покровителем музики й поводирем муз.

Йосип у захваті від цієї будівлі й має на неї великі плани. Тут не тільки чудова акустика для концертного залу, а й широкі стіни, які Бартош, залучивши художників, планує оздобити керамічними барельєфами і 24 батальними картинами про історію краю, розміром приблизно 3х6 метрів. А ще мріє про органний зал.

— Якщо б ми знали, що нас чекає попереду — напевно би не взялися. Але вже ходу нема назад. Тільки вперед! Спробуємо підняти й довести до такого рівня, щоби там можна було проводити серйозні заходи.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Зацікавленість храмом Аполлона є вже зараз. Наприклад, у 2019 році в Сент-Міклоші на замовлення влаштували «Ігри престолів» за однойменною книгою Джорджа Мартіна. Фінальний бал за участі триметрового дракона відбувався саме в храмі Аполлона. Два місяці готувалися до цієї гри сценаристи й усі, хто працює в замку. Мукачівський палац був замком Ланістерів, а Сент-Міклош — Старків. Ігри вплинули на місцевих: фонтан, який закладуть у парку, називатиметься «Королева Дейнеріс».

Завдяки отриманим після ігор гонорарам вдалося відновити одну із кімнат замку й привести до ладу парк. Бартоші сподіваються отримати угорський грант, щоб перекрити дахи храму Аполлона й школи мистецтв.

Також у храмі Аполлона буде зал для історичного фехтування, ремонтом якого у вільний час займаються самі реконструктори.

Лицарський орден

Серце Сент-Міклоша, за словами Йосипа, — лицарська зала з точно відтвореними копіями меблів тих часів. Саме тут проводять збори місцеві лицарі, а тренуються вони у храмі Аполлона. Поціновувачі середньовічної культури збиралися в Сент-Міклоші ще у 2008 році, а потім створили власний лицарський орден Святого Миколая. Таку назву обрали тому, що Сент-Міклош у перекладі з угорської означає «Святий Миколай».

— Робота ордену — це, звичайно, не тільки фестивалі, не тільки лицарські бої, це, в першу чергу, розвиток культури. Не тільки середньовічної культури, а загальнолюдської. Тому в цьому ордені є не тільки лицарі, а й музиканти, художники, письменники, котрі теж докладають в роботу ордену немало зусиль. Це все є здобутки цьої спільноти, котра виголосила маніфест, що ми хочемо зберегти якісь цінності, котрі нам залишили наші нащадки. Оце й є основна ціль.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У Сент-Міклоші є школа лицарів і реконструкторів, проводять уроки верхової їзди. У замку можна організувати церемонію одруження за середньовічними звичаями. Лицар Йосип Бартош благословляє молодят своїм мечем. А ще він має точні копії меча Ескалібура й клеймора XIII ст., яким вершили правосуддя. Поруч є каплиця Святого Миколая з мощами.

Разом із однодумцями з інших міст із 2012 року в замку щороку організовують міжнародний фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош». У його межах відбувається й літературний фестиваль «ЛіТатош» — осередок поетів, бардів і поціновувачів середньовічної поезії.

Є у Сент-Міклоші й «Ситий Татош» — підрозділ лицарського ордену, який під час фестивалів чи на замовлення туристичних груп готує страви середньовічної кухні. Рецептури дотримуються за тогочасними приписами: все меню — без використання картоплі, з відповідними тому періоду спеціями й чорним вином з місцевого сорту винограду.

Екскурсії

Туристи люблять замки за їхню романтику, легенди й розповіді про привидів. Цієї ж концепції дотримується і Йосип у ролі екскурсовода. Він уміє зацікавити туристів, водячи їх заплутаними таємними ходами в товстих стінах середньовічної споруди, розповідаючи при цьому всілякі містичні історії.

Інтер’єр замку оздоблений у темно-червоному кольорі — фарбу виготовили на основі натуральних барвників за рецептурою XVII ст. До того ж кожна кімната Сент-Міклоша має стилістику іншого століття й це, за словами Йосипа, — не їхня творча забаганка.

Митець пояснює: замок не має автентичності якогось одного історичного періоду, бо кожен власник перебудовував його. Тому дуже складно було вирішити, яку епоху відтворювати, адже відновлюючи одне, вони втрачали б інше. Ось чому Бартоші роблять замок таким, щоб люди в ньому мандрували часом:

— Отут ми робимо початок XVI-го століття, тут ми робимо кінець XVII-го. Тут ми робимо так, і людина, коли приходить, вона має змогу бачити: так було тоді, а так — отоді.

Усі екскурсії, що проводять господарі — безкоштовні, охочі можуть залишити благодійні внески. Але Бартош постійно доповнює і вдосконалює розваги для туристів.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Йосип володіє чотирма мовами: українською, угорською, словацькою та німецькою — тож приділяє багато часу екскурсійним групам. У туристичний сезон (з квітня до початку жовтня) у замку працює 6–7 екскурсоводів одночасно. Вони теж волонтери. Більшість гостей — із України, а серед невеликої кількості іноземців трапляються угорці, словаки, австрійці, німці, американці, бувають італійці та французи.

— Ми можемо не тільки екскурсію провести, ми можемо провести квести, тематичні екскурсії. Ми можемо провести для туристів реконструкції, де вони візьмуть безпосередню участь: вдіти на себе обладунки — або мягкі, або бойові — і попробувати, що таке отримати мечем по грудях. Тобто є різне: постріляти з лука, середньовічну кухню спробувати, прослухати презентації якихось книг (всі закарпатські письменники тут презентують свої книжки), взяти участь в роботі клубу авторського кіно. Є в нас багато чого.

Як каже Йосип, відвідувачам розповідають традиційну історію, але з місцевим присмаком:

— Господарів-володарів тут було дуже багато, але коли навіть порахуймо, це була княгиня Ілона Зріні. В Мукацькому замку розповідають, як там вона мужньо воювала. Ми розповідаємо, як сильно вона тут любила.

Художня майстерня Бартошів

Переїхавши у нове житлове приміщення, Бартоші здійснили свою давню мрію — облаштували велику художню майстерню. Але весь свій час присвячують відновленню замку й парку, тож займатися власною творчістю нагода випадає дуже рідко. Лише під час карантину навесні 2020 року, коли туризм призупинився, після багатьох років перерви подружжя художників знову почало писати картини.

Їхнє мистецтво врятувало ініціативу зі збереженням Сент-Міклоша спочатку і продовжує бути стабільним джерелом прибутку. У 2001 році ні державна підтримка, ні іноземні гранти не покрили витрати навіть на першочергові протиаварійні роботи. Тоді Бартоші теж писали картини на замовлення, майже не виходячи з майстерні. Копії робіт італійських майстрів XVI–XVII ст. Йосип і Тетяна робили для готелю півтора року. Але за ці кошти вдалося відновити тільки дах.

У ще невідреставрованій кімнаті замку без склепіння висять роботи різних художників. Вони організовують тут виставки, приїжджають на пленери, дарують свої полотна. Частина отриманих від цього грошей іде на ремонт:

— Можна сміливо сказати, що цей замок врятували художники. Тут ще не було ні дверей, десятки тонн сміття в кожній кімнаті, а картини ми розвішували по стінах, і тут проходили наші відкриття і закриття міжнародних пленерів, котрі ми проводимо тут щорічно.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Крім того, у замку організовують літературні вечори, презентації книжок, діє клуб авторського кіно. Тут відбуваються камерні концерти класичної музики. Йосип за освітою музикант, а за досвідом — ще й художник, реставратор, поет і письменник. Він написав книгу «Ілона Зріні: життя та боротьба» й видав збірку віршів. У планах, крім трьох успішних щорічних фестивалів, організувати ще й події, присвячені бароковій музиці та сучасній літературі.

Від початку всі сміялися з планів Йосипа. Він ніколи не мав багато власних грошей, а гранти були невеликими. На допомогу держави митець не дуже розраховує, бо чиновники колись йому сказали: «Сорі! Ви взяли в оренду — ваші проблеми, робіть що хочете». Та це його не зупинило, і тепер він працює над здійсненням головної мрії — створити державний історико-архітектурний заповідник.

Зі слів Тетяни, їхня ціль амбітна й важлива, вони мають цілісне бачення розвитку замку:

— Щоби зберегти або відтворити осередок, який був біля замків. Або був між високими людьми. Шоби цей осередок, зміст цей гармонійно впливав на навколишнє середовище, на людей, шоб вони могли на нього рівнятися, бачити, що воно живе, існує, є підтримка. Я думаю, що це досить правильна річ.

Подружжя Бартошів повторило історію кохання Ілони Зріні та Імре Текелі. Зустріч княгині й графа відбулася тут у XVII ст., а двох місцевих художників — у XXI ст. І це місце продовжує бути магнітом для небайдужих, творчих, мужніх і закоханих. Зустрічі тривають.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Орися Шиян

Редакторка:

Аня Яблучна

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Асистентка продюсера:

Наталія Вишинська

Олександра Панченко

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Олег Марчук

Оператор:

Олег Марчук

Максим Завалля

Режисерка монтажу:

Юлія Рублевська

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибатор:

Віталій Кравченко

Тарас Березюк

Слідкуй за експедицією