Вулики замість хат

Люди
Полтавщина
28 Грудня 2017 17:02
4088

У Юр’ївці, на Полтавщині, немає дороговказу, сільради, магазину, клубу, лікарні та школи. У селі, де колись було 60 хат і проживало приблизно 300 осіб, тепер лишилося менше 20 мешканців. Решта виїхали з кількох причин. По-перше, в селі не було роботи. Єдиний варіант — тракторна бригада, та й та розташована аж за 2 км від села. По-друге, людям в селах раніше не видавали паспортів, тож вони змушені були їхати вчитися у райцентри, аби документи таки отримати. Закінчивши навчання, переважна більшість селян, ясна річ, лишалася у містах. Втім, не всі.

Іван

Саме тут, у Юр’ївці, розташована найбільша у районі пасіка, на 140 вуликів. Опікується цією пасікою одна людина. І ця людина варта уваги.

Іван Гура першим у роду почав займатися бджільництвом і це стало справою його життя. Завжди мріючи працювати на себе, Іван спочатку чинив, як усі: працював на заводі, заробляючи на квартиру, яка виявилася йому непотрібною. Міську квартиру врешті замінила сільська хата, а сусідів — бджоли.

Для Івана бджільництво — це і задоволення і заробіток. Почавши колись із декількох вуликів, тепер він уже передає досвід дітям та онукам, а також інших охочих навчає.

Іван свого часу також пішов вчитися у Гадяцьку школу-інтернат, щоб отримати паспорт. У 1971 р. закінчив школу та, отримавши паспорт, далеко не поїхав: залишився в Гадячі. Вчився в аграрному училищі та в Академії пасічництва. 12 років пропрацював на заводі залізобетонних конструкцій бетонщиком. Звільнитися з заводу тоді було не так просто:

— Трошки поробив, пора розщитуваться, бо на пасіці робить ніколи буде. Написав заяву. А в нас тоді так було: як получив квартіру, то це ти об’язаний до конця днєй своїх робить. Директор мені каже: «Ключі на стол од квартіри!». Та, кажу, ніяких ключів у мене не той, і я вже на другій роботі. — «Де? Я все равно узнаю, позвоню, шоб тебе не брали на другу роботу!» Підписали заяву, розщитали, та й усе.

Після того працював в Гадяцькому пасічницькому господарському об’єднанні пасічником і тоді мав вже свою пасіку. Згодом об’єднання розвалили і тоді Іван з сім’єю повернувся до Юр’ївки, де живе постійно вже з 2000 р.:

— А тоді началося: то курча, то порося, і поєхало, і поєхало. А тоді ще давай построїмо підвал, зробимо для бджіл, а зверху зробимо сарайчик на пару відділень. Одне відділення — рамки зберігать, а друге — може коли переночувать, а, може, коли машину поставить. А тоді ж підвал зробили, давай сарайчик начинать. А до того сарая давай на всю хату вєранду строїть. І получилася хата.

2

Іван розповідає, що багато знайомих насміхалися з того, що він будує щось у селі, де майже ніхто не живе:

— Поїхав я у Лютеньку на зустріч однокласників. Сиділи вже за столами і однокласниця мене пита: «Ваня, ти не знаєш який то дурак у Юр’ївці строїться?». Кажу: «Знаю, я!» Вона аж покрасніла.

Більшість мешканців Юр’ївки — люди похилого віку, а сусідів у Івана, окрім бджіл, немає.

3

Родинна пасіка

В роду Івана ніколи не було бджолярів. Гура не вступив до Люботинського училища залізничного транспорту через поганий зір і, щоб не втрачати рік перед армією, пішов вчитися на пасічника. Жалкує про те, що відразу не пішов на пасіку, а зіпсував собі здоров’я на заводі.

Тоді три тони меду приймали по 4 тис. рублів за тону. Це було б 12 тис. рублів. Це двоє жигулів, хоч їх дуже трудно купить було, або хата в Гадячі.

За гроші від продажу меду Іван і родину вдягав, і дітям квартиру придбав. Це основний і єдиний, окрім пенсії, заробіток пасічника. Старший син Івана допомагає батькові на пасіці та сидить з дітьми, бо жінка працює в лікарні позмінно, а діти ще малі. Молодший син працює в торгівлі. У Юр’ївці жили колись і батьки Івана. Зараз їхня хата пуста:

— У нас тіки хати стають пусті, то знаходяться спеціалісти. Добре, хоч фотографії їх не цікавлять. А так: вибить двері, залізти, все повитягувать… Одне тільки, що осталося — на стінах ті фотографії. У нас у селах кругом висіли фотографії, ще й рушнички отак. Оце рамка з фотографіями і рушник над каждим вікном.

Спочатку Іван придбав 2 вулики, потім 4, далі 6. Зараз у нього їх більше 100. Старшому синові Гура виділив 40 вуликів і той продовжує батьківську справу, а менший переважно приїздить з Гадяча і допомагає.

d6_van pasica-63

Іван розповідає, що коли лише починав працювати на пасіці, то був у селі ще один пасічник, але допомоги від нього Іван не дочекався:

— Шось мені кажеться, він не дуже хотів, шоб ми йому тута мішали. В крайньому разі, він мені не посовітував нічого. Ото в уліку, як сам не познаєш, не ошибешся, не зробиш помилку, то не навчишся. А на другий год її уже виправиш. Не було вчителя, хоть у самого разні учні єсть. Єсть такі, шо і мене тепер можуть повчить, а єсть такі, шо я йому і розказував і тоє, а він у куфайкє мед качає.

6

За рік з одного вулика пасічник викачує майже 25 кг меду, в середньому виходить 3 тонни плюс щоліта збирають пилок 500–600 кг. Звісно, щороку цифри різні і мед також. Іван розповідає, що цьогоріч через негоду з акації взагалі нема меду, в основному липа з гречкою. Жаліється, що колгосп «у буряки вдарився і в яди», то бур’янів немає, ні в кукурудзі, ні в бурякові:

— Так шо, з таким прогресом, з отакими ядами, ми скоро меду, може, зовсім не побачимо.

7

Бджоли не сплять

Взимку біля пасіки також потрібно працювати. Іван говорить, що бджоли
— це не мухи, які впадають в сплячку. Взимку вони просто ведуть неактивний спосіб життя і поїдають мед. Якщо влітку у вулику 20 рамок, то на зиму залишається в середньому по 8–9 рамок і в кожній по 2 кг корму:

— Бджола плотніше сідає на зиму, і знизу рамок потихеньку підіймається вгору-вгору і за счьот цього виживає і обігрівається. Літом у вулику вони до 35 градусів підтримують, а зимою достатньо 15–17. Літом більше із-за того, щоби вижила мала бджола: яйце, те шо матка відкладає. Тому треба більшу температуру. Надворі буде і 40, а у вулику вони зроблять, будуть вентилірувать, щоби температура була 35–37 градусів. Це для того, щоби могла вилупиться із яйця та личинка, із личинки бджола.

Іван обережно відкриває вулик, спочатку знімає «утеплення» і показує як укомплектовані рамки. У кожній рамці бджоли і мед зверху та знизу. Температуру у вулику бжоли роблять самі внаслідок споживання корму і тримається вона десь 19 градусів:

— Зимою матка не відкладає яйця: нема розплоду отого бджолиного, нема ні личинки, немає нічого. Бджолі достатньо 15–17 градусів, щоб вона не змерзла, не пропала. Вони держать температуру, бо вже з кінця зими матка починає відкладать яйця. А з яйця тоді ж личинка. Вобщєм 18 днів, щоб з яйця до виходу отака бджола, як ви бачите. Матка за сутки відкладає тисячі яєць. Бджола літом живе 45 днів, і всьо.

9

Іван додає, що у бджіл чітко розподілені обов’язки, а ще кожна знає свій вулик і в інший не полетить. Сворієрідний бджолиний GPS:

— Там обов’язки розподілені. Молода бджола там у вулику яке сміття виносить, бджолу годує, вентілірує. А та, шо постарше, у поле летить. А з тих, шо у поле летить, ще єсть і бджоли, які прилітає із поля (називається бджолині танці) і показує на рамці разні круги, бігає по рамці і показує, тим бджолам, шо должни летіть по мед, куди їм летіть.

Єдине, що може зашкодити пасіці — це рої. У Івана є своя система, як повернути бджіл додому. Головне — не випустити їх далеко. Зазвичай бджоли сідають десь поблизу пасіки:

— Посидять вони і уже знімаються, у них вже знайдено десь дупло, вони вже найшли собі друге житло. І знімаються, і летять, то вже догнать його безполєзно. А як вилетів і сів на дерево десь, тоді береш ящик із рамками. Драбина у мене розкладна, алюмінєва. Другий раз і страшнувато, як залізу на верх. І впірьод! Залажу, підвішую під роя, побризкав водичкою і стараюся гепнуть по тій гілкі так, шоб більшість бджоли упало в ящик. Якшо упаде матка в ящик, то остальні бджоли злізуться у той ящик. Через деякий час поліз, ящик забрав, улик підготовив і посадив. Єсть така мазь, вона як вазелін, «Апірой» називається. Мазь для посадки роїв. Цього року, правда, шось її ніде не було. То як бачу, що вилітає рій — ящик у мене на поготові стоїть — я рамки зверху отим «Апіроєм» раз-раз бігом помазав. А рій же ж виліта, отак біля улика так крутиться, крутиться. Туди ящик приніс, то 90 %, даже 99 %, шо він сяде у той ящик. Ото крутиться, крутиться, тоді пш-ш-ш-ш. Тоді пішов, ящик забрав, посадив.

10

Без скафандру

У пасічника окрім меду в підвалі є і прополіс, і пилок, і навіть свічки. Все чоловік робить самостійно і продає. Про кожен продукт може довго розповідати, детально описуючи процес виробництва. У підвалі все має своє місце, адже Іван вважає, що там, де продукція, має бути чисто. Навіть є ваги, щоби важити пилок по 100 г для продажу на базарі.

Коли Іван будував підвал, то думав, що там бджоли взимку житимуть, але зимували вони в старій хаті, а тепер от уже 10 років, як зимують надворі, у накритих теплими речима вуликах. У підвалі ж тепер зберігає мед, рамки, пилок, колекцію сувенірів. Навіть у холодну пору там стоїть медовий аромат:

— Оце пильца. Воно як вітамін, а також ліки і від бронхіту, і від простуди, і од язви. Там дуже багато свойств. Із цвітів пилок, отой, шо бджола його зліплює. По дві штуки вона приносе на лапках.

Іванова пасіка — найбільша в районі. Інші пасіки мають вдвічі менше вуликів. У Івана всі вулики пронумеровані, він записує на дверях будиночка скільки кому потрібно дати корму та бережно ставиться до всієї продукції. Пасіка — це, насамперед, його життя, а тоді вже бізнес.

На фотографіях чи у фільмах можна часто побачити, як пасічники одягають «скафандр», коли працюють біля вуликів, аби не покусали бджоли. Іван влітку працює в шортах, навіть маску не одягає. Так само роблять і його дружина та діти:

— Щодо тих пасічників, шо надівають чоботи, зав’язують у куфайкє рукава, надівають рукавиці, ідуть до бджіл, то не мучав би ні себе, ні бджіл би не мучав. Бо як так біля них робить, серед літа у такій формі? Я одному помагав, думав, шо із нього буде пасічник. Мені треба було отводок по бартеру. Заїхав до нього. Виходе: у куфайке, в ризових рукавицях, позав’язувано. Улік одкритий. «Шо ви робите?» — «Мед качаю» — «Та шо ви, чудите?».

Для Івана така поведінка неприйнятна, адже він сам майже ніколи не вдягає сітку на обличчя, хоча бджоли вже не раз його жалили. Та пасічник має свої рецепти: жало потрібно відразу витягнути, потім можна промити холодною водою і протерти мелісою.

Пасічник розповідає, що зараз не купують так багато меду, як раніше. Якщо колись в середньому із міста в села приїздили і купували по 4–5 трилітрових банки, то зараз в основному півлітрові та літрові:

— Но до нас уже ідуть ті, хто бере пластікові, в основном. То для себе, а то: туди передам, туди передам, той на Німеччину, той на Америку. Були одні такі з Германії, Нюсельдорф, чи як його звуть, що звонили й дуже так дякували за той мед. Купили на базарі й друзі їм привезли туди.

На базарі, де продає мед Іван, літр коштує 70 грн, а приймають ті, хто скуповує, по 27 грн. Торгуючи, пасічник спілкується з друзями, обмінюється досвідом. При виборі меду радить дивитися на пасічника. Сам, мовляв, так молоко обирає.

Бджолотерапія

На території пасіки у Івана ще є одне ексклюзивне місце, де чоловік та його знайомі відпочивають — будиночок з вуликами. Говорить, що побачив такий у колишнього президента Віктора Януковича і вирішив собі зробити подібний:

— Ну ми надивилися того Януковича і зробив я такий домік. Ефективний він літом, коли бджола работає, а зараз стоїть та й усе. Оце стоять вулики з бджолами. Літають вони туди надвір, а оце сєтки для вентиляції, туди лягаєш і чуть шум бджоли і запах і меду, і прополісу, і все оце. Домік наповнений оцими запахами.

Іван говорить, що в такому будиночку можна відпочивати хвилин 40–60. Лягаєш на ці вулики, і таке відчуття, як кудись провалюєшся і забуваєш про всі клопоти.

Будиночок пасічник робив більше для себе, а не для прибутку. Говорить, що гроші за повітря не бере. Розповідає, що у Сорочинцях три роки тому брали 200 грн, щоб людина подихала в такому будиночку:

— Я не той. Мене просять: ти не замикай, я утром рано, в 4 часа, прийду. Ну, з наших там. Полежать на тому, подихать трохи. Таке дихання — то луччого немає. Я наробився на заводі, то знаю, що воно таке астма. Після пасіки я забув, де й воно.

4

Як ми знімали

Про дорогу до унікальної пасіки Івана Гури у напівпустому селі, де бджіл більше, ніж людей, дивіться у нашому відеоблозі.

Над матеріалом працювалиАвторка:Марина ОднорогАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Євгенія СапожниковаФотограф:Тарас КовальчукОператор:Дмитро ОхріменкоОператор:Павло ПашкоМонтажерка:Юлія РублевськаМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокПродюсерка:Наталка ПанченкоДопомагала:Світлана БорщБільд-редактор:Олександр Хоменко

28 Грудня 2017 17:02