Хто і як контролює владу в Україні?

Свобода слова — одна з головних ознак демократичного суспільства. Послуговуючись нею журналісти розповідають про різне: перебіг виборів, погодні катаклізми, досягнення спортсменів тощо. Вони використовують відкриті дані або ж полюють за сенсаціями та унікальними інтерв’ю. Основним же у розслідувальній журналістиці є виявлення фактів, які влада воліла б не розкривати, хоча вони важливі для народу. Цей жанр ще називають наглядовою журналістикою, адже сам термін походить від англійського «watchdog journalism».

І тут доречно згадати про резонансний проєкт Offshore Leaks Database Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ). У 2013 році джерело надало ICIJ дані про понад 100 тисяч засекречених компаній, трастів і фондів, котрі діють в офшорних зонах. Ця справа стала одним із найбільших спільних журналістських проєктів, над яким працює близько сотні людей.

Ще одне резонансне розслідування щодо чорного ринку всиновлених дітей — The Child Exchange («Обмін дітьми») — опублікувало агентство Reuters. Журналісти знайшли відкриті спільноти в інтернеті, де люди вільно домовлялися про передачу дитини незнайомцям.

Деякі історії стали сценаріями для фільмів, як-от стрічка «Секретне досьє» (The Post, 2017). Драматичний трилер розповідає про сміливих журналістів із The New York Times і The Washington Post, які розсекретили документи Пентагону про війну у В’єтнамі.

Що ж до України, то крім редакцій, які стали героями цієї історії, варто також згадати і про програму журналістських розслідувань «Схеми: корупція в деталях», що викривають високопосадову корупцію. У своїх випусках вони розповідають про зловживання чиновників, кумівство, розпил бюджетних коштів, афери та схеми — все у прізвищах та деталях.

Розвиток наглядової журналістики в Україні розпочався з кінця 90-х, і в багатьох асоціюється з діяльністю Георгія Гонгадзе — політичного журналіста, борця за свободу слова, Героя України. Навесні 2000 року він заснував одну з перших в Україні інтернет-газету «Українська правда», в якій публікував критичні матеріали про тодішнього Президента України Леоніда Кучму та його оточення. За це журналіста спершу залякували та переслідували, а у підсумку убили, як того, хто «компрометує у своїх публікаціях керівництво країни». Ця подія викликала широкий резонанс в Україні та за її межами.

Після Революції Гідності напрям наглядової журналістики отримав «нове» дихання та велику аудиторію. Втім актуальним залишається запитання: журналістські розслідування мають «символічне» значення чи все ж впливають на зміни в державі?

Bihus.Info

Bihus.Info — незалежна команда журналістів і юристів-антикорупційників, які завдають змін. Вони не лише викривають корупцію, а й створюють IT-інструменти для контролю влади, формують мережу викривачів і юристів в регіонах, залучають громадян до благодійних проєктів. А віднедавна ще й передають свій досвід молодим поколінням журналістів.

Засновник та головний редактор проєкту Денис Бігус ділиться:

— Величезне щастя робити те, що тобі здається і цікавим, і правильним, і ще й інколи воно призводить до якихось відчутних результатів, які ти вважаєш позитивними. Це важливий момент — робити щось, що оточуючі поділяють, хоча й не всі, звісно.

Шлях журналіста-розслідувача Денис розпочав із програми «Наші гроші», яка вперше вийшла в ефірі телеканалу ZIK у 2013 році.

Попрощавшись з телеканалом через три роки, він з командою програми створили громадську організацію «Том 14» й розпочали співпрацю з «Суспільне», «24 канал» і «Громадське», де мали змогу публікувати свої сюжети. Вони, залучивши аналітиків та юристів, стали повноцінною редакцією журналістських розслідувань, а у грудні 2016 року — частиною Глобальної мережі журналістів-розслідувачів.

В Bihus.Info розуміть, що лише публічний розголос не здатен викорінити корупцію в Україні, втім їхні розслідування точно роблять схеми нечесних чиновників більш ризикованою справою.

— Кожне розслідування має ефект не лише в тому, що після нього почалось якесь провадження, когось посадили. Воно ж має такий кумулятивний ефект у тому, що хтось, приймаючи рішення робити чи не робити, згадає, що людині з сусіднього кабінету було боляче. І можливо схилиться до «Ой, побуду я пристойно».

Всього над проєктами Bihus.Info сьогодні працюють майже 40 людей, четверту частину з яких складають журналісти.

Марія Землянська проводить журналістські розслідування вже 10 років, втім лише в Bihus.Info по-справжньому відчула протистояння зі сторони фігуранта свого розслідування.

— Скоро буде рівно рік, як я познайомилася з заступником керівника Національної поліції Євгеном Ковалем. Тобто це реально рік особистого знайомства, коли йому не сподобалося, що ми десь там стоїмо, щось ми там знімаємо. І, фактично, наступного дня після нашого знайомства мені подзвонили та викликали на допит у справі про тиск і втручання в роботу працівника правоохоронного органу.

Втім Марія не опускає рук та вірить, що їхня робота недаремна, і чиновники, корупційні схеми яких вони розкрили, будуть не при владі, а у в’язниці:

— Це такий «чорний список» від розслідувачів. Він поки не працює, але я дуже сподіваюся, що найближчим часом він запрацює. І, коли щось зміниться в країні, всі будуть казати нам: «Дякуємо, що ми дізналися про цих людей».

Робота журналістів-розслідувачів складається не лише з аналізу документів, написання текстів, підготовки інформаційних запитів і зйомок у студії. Чимало часу й зусиль займає робота «у полі»: взяти коментар, поспілкуватися з важливим свідком, задокументувати унікальний кадр. Журналісту Максиму Опанасенку частенько доводиться караулити під офісами чи ресторанами та навіть ночувати в авто в компанії колег.

— Може здаватись, що це постійний екшн, двіж там погоні, стеження і так далі. А насправді ні, ось, скільки ми сидимо вже? Хвилин сорок? І скільки ми іще просидимо?

У розслідувальній журналістиці Максим з 2009 року, і він переконаний, що цим займаються лише фанатики:

— Треба бути божевільним, щоб цим займатися не люблячи, просто як ремеслом, як роботою. Це просто треба цим жити, цим горіти. Хочеться знайти якусь сенсацію, щось зняти, щось круте розказати — це відчуття тримає в постійному тонусі. Це класно.

Журналістка Аліса Юрченко визнає, що роботи у журналістів-розслідувачів не меншає. Саме тому в Bihus.Info така велика команда, якій, на жаль, є про що щотижня публікувати розслідування.

— Насправді в нас все ще змінюються прізвища осіб, які очолюють (корупційні) схеми, але самі схеми не зникають, а просто модифікуються.

За її словами, найскладніше — це працювати «в стіл». Адже стандарти журналістики не дозволяють публікувати розслідування «зі слів інсайдера» і без достатньої кількості документальних доказів. Втім, трапляється й таке, що через рік зібрана інформація стає в пригоді.

— Від журналістики я отримую задоволення навіть попри те, що шалено втомлююся і дуже мало сплю, але я справді щаслива і не хочу змінювати професію. Але я думаю, що в справжній журналістиці розслідувань залишаються люди, в яких горять очі, які, розуміють, що це те, що вони люблять, тому що тут немає великих грошей. Не може бути.

У 2019 році назрів час ділитися своїм досвідом — так у Bihus.Info з’явилися програма «Лабораторія викриттів» і стажери: як інхауз, так і в регіонах. Вже три випуски — це понад 30 журналістів зі Львова, Харкова, Сум, Хмельницького, Полтави, Кропивницького, Одеси та інших міст — пройшли вишкіл досвідчених розслідувачів. Четверо стажерів, у підсумку, долучились до команди Bihus.Info.

Здається, в команді Bihus.Info всі проникли розслідувальним духом. Так, адвокат Євген Воробйов, крім консультування та захисту журналістів, координує проєкти «Тисни» та «Свої люди». Останній, зокрема, покликаний допомогти регіональним журналістам-розслідувачам.

— Цей проєкт об’єднує кваліфікованих адвокатів зі всієї України. Є спеціальна база, куди людина заходить і може обрати в своєму регіоні адвоката, який спеціалізується на тій чи інші проблемі. Ми частково фінансуємо складання документів і консультації таких адвокатів, які допомагають активістам, журналістам у суспільно важливих темах. І це дає досить гарні результати. І на мою думку, це дуже перспективний напрямок.

Фактчекінг, оцінка ризиків, подача адміністративних позовів на отримання інформації — з цього починається робота юристів над кожним розслідуванням. Як зазначає Євген, «зазвичай посадовці не дуже таки й хочуть давати інформацію журналістам». Після публікації їхня робота не завершується — вони скеровують заяви про злочин до відповідного правоохоронного органу та домагаються порушення кримінальних справ. На рахунку редакції вже є 10 перемог у суді за позовами про захист честі та гідності, втім активними є ще 12 таких позовів (станом на 31 серпня 2021 року). Серед їхніх «авторів» є і народні депутати, і поліцейські, і працівники СБУ.

— Найбільше подобається захищати журналістів, оскільки я вважаю, що ми захищаємо основоположні конституційні норми. Це право на свободу слова. І я вважаю, що це основне, найголовніше, що є в нашій державі. Оскільки навіть моя юридична практика показує, що без ЗМІ і без розголосу тих чи інших подій не відбувається жодних юридичних змін.

«Ну от ви знімаєте цих корупціонерів, і що далі?» У відповідь на це запитання й зародився проєкт Bihus.Info «Тисни». Це юридична ініціатива спрямована на підтримку роботи журналістів після виходу розслідувань та моніторинг порушених «за їхніми мотивами» кримінальних справ. Ба більше, юристи Bihus.Info опікуються розслідуваннями й інших редакцій, тож на їхньому рахунку вже десятки таких заяв і перемог — від гучних столичних кейсів до «скромних» регіональних порушень тендерних закупівель. В одному зі своїх сюжетів Bihus.Info розповідали про найбільш показові наслідки діяльності юристів, як-от: пів сотні розпочатих кримінальних проваджень, виселення охоронців Медведчука з Труханового острова чи виключення Олександра Дубінського з фракції «Слуга народу». З пояснень юриста «Тисни» Андрія Сербіна розуміємо, чому проєкт отримав таку назву.

— Склалась така ситуація в державі, що у нас правоохоронців потрібно змушувати працювати. Ну, самі вони не працюють і взагалі там з поліцією, з ДБР складно працювати, тому що навіть ну ось, ми пишемо заяви клопотання, а вони взагалі не реагують. Тобто треба йти до суду, брати ухвали суду і вже зобов’язувати їх через суд працювати. Самі вони не хочуть.

Окремий важливий напрям діяльності ГО — це ІТ-інструменти. Все почалося з Канцелярської сотні — волонтерів, яких згуртував Денис Бігус для відновлення й впорядкування знайдених в «Межигір’ї» документів. ІТ-рішення, випрацюване для цього завдання, стало в нагоді й для наступного. Так, до старту подачі електронних декларацій у 2016 році Канцелярська сотня опрацювала тисячі декларацій українських чиновників, що публікувались на сайті Міністерства юстиції України у вкрай незручній формі — у вигляді архівів, що містили відскановані паперові декларації. Завдяки допомозі волонтерів, заповнені поганим почерком скани було приведено в єдиний електронний вигляд. Відтак «Декларації» Канцелярської сотні стали одними з головних IT-ресурсів для журналістів і антикорупційників.

Виконавча директорка Bihus.Info Ксенія Бізенкова розповідає:

— Всього до декларацій і до наших IT-проєктів ми долучили понад 12 тисяч волонтерів. Таким чином ми створили свою електрону базу декларацій посадовців, а згодом зробили шикарну аналітику, додали туди регіональні сторінки — це коли регіональні активісти зможуть знайти інформацію по певних посадовцях. Коли створювали «Декларації», то було зрозуміло, що крім них є ще купа відкритих даних, які можна поєднати — так виник ще один ІТ-проєкт «Рінг». Це кільце об’єднало понад 25 відритих реєстрів даних. Тобто, шукаючи ту чи іншу інформацію, ти не обмежений одним якимось реєстром — ти шукаєш інформацію одразу по всіх відкритих реєстрах.

Активісти Канцелярської сотні реалізували чимало інших потужних проєктів, як-от ГарнаХата (база даних власників найдорожчої нерухомості України), Helpus (система збору інформації про кандидатів на посади), Вулик (платформа для краудсорсингу), posipaky.info (реєстр помічників народних депутатів України), за що були нагороджені відзнакою «Open Data Media Award» в межах першого загальноукраїнського форуму розвитку та застосування відкритих даних Open Data Forum 2017.

Крім уподобань і коментарів під відео на Youtube-каналі, команда Bihus.Info має й інший критерій ефективності своєї роботи — це кошти, які повернулись до бюджету та розкраданню яких запобігли їхні журналістські розслідування. Виконавча директорка Bihus.Info Ксенія Бізенкова розповідає:

— В нас є статистика, ми абсолютно все тречимо в своїй статистиці: це і юридичні заяви, які писали наші юристи по інших розслідуваннях, так, це і, ну, ми коли випускаємо розслідування — ми не так пташку випустили, ми ще й моніторимо, що далі стається з тою ситуацією, з тою чи іншою закупівлею — жодне розслідування не залишається без подальшого супроводу.

Слідство.Інфо

Слідство.Інфо — незалежна українська агенція журналістських розслідувань, що спеціалізується на розслідуваннях корупції в органах влади та гучних кримінальних злочинах. Створена у 2012 році журналістами Дмитром Гнапом та Анною Бабінець. Місія агенції — контролювати, щоби українська влада добре робила свою роботу, і показувати випадки, коли вона недопрацьовує, а також намагатися змінити це.

Співзасновниця та головна редакторка Слідство.Інфо Анна Бабінець розповідає, як на старті доводилося працювати для вузького кола глядачів, а з роками аудиторія все зростала:

— Слідство.Інфо насправді — найдавніша команда незалежних розслідувачів з тих, що існують на ринку. Ми заснувалися в 2012 році — це були темні часи Януковича, коли журналісти-розслідувачі були таким собі андеграундом. Те, що ми створювали в 2012 році, цікавило 100-200 людей. Ми часто ризикували здоров’ям і життям, і це не мало такого впливу чи такого розголосу, які мають зараз навіть наші найдрібніші новинки. У ті періоди гігантські викриття боялися публікувати провідні та незалежні медіа, тобто ми працювали для «мікробульбашки», що часто, з точки зору здорового глузду, не вартувало того, чим ми займались.

Втім команда Слідство.Інфо мала і потребу, і бажання продовжувати розслідування, адже вважала своїм обов’язком розкрити те, що приховують від українців чиновники. Формування кістяку команди прийшлося на 2014—2015 роки — час після Революції Гідності. Сьогодні в агенції працюють 10 осіб, 6 з яких — журналісти.

— Після трьох з половиною років, як ми видавали щотижневу програму, ми дійшли висновку, що ми хочемо зосередитися на глибоких історіях, і перейшли на фільми-розслідування. Це те, що більше ніхто не робить на ринку журналістів-розслідувачів в Україні. Ми видаємо, звісно, і маленькі історії-відео, і текстові формати, але нашим головним цікавим продуктом є фільми-розслідування.

У правильності вибору вектору діяльності їх переконав перший такий фільм 2017 року «Вбивство Павла» — 50-хвилинна стрічка про вбивство відомого українського журналіста Павла Шеремета, що трапилося у липні 2016 року. Команда Слідство.Інфо разом із колегами з міжнародної мережі OCCRP з перших годин працювали на місці вибуху автомобіля журналіста. Результатом цієї роботи став документальний фільм, у якому автори ретельно проаналізували події ночі перед вбивством. Деякі знахідки змусили команду інакше подивитися на офіційні заяви правоохоронців. Українська поліція потім визнала, що припустилася помилок і недопрацювала.

Відтоді редакція випустила ще 14 фільмів-розслідувань, а презентація останнього «Чотири кілери, три копи і наркобарон» відбулася 23 червня 2021 року у кінотеатрі «Жовтень». Співавторкою і продюсеркою стрічки була журналістка, відеопродюсерка Слідство.Інфо Євгенія Моторевська. Вона працювала в команді агенції неповних 5 років — з початку 2016 року до липня 2021 року — та відповідала за весь відео контент: від пошуку тем й написання сценаріїв фільму до зйомок та продюсування.

Скандали через проведення богослужінь в церквах попри карантинні обмеження привернув увагу Євгенії та її колег до українських храмів і релігійних чинів. Так виник проєкт «Золото церкви», першим етапом якого стало дослідження статків вищого духовенства трьох найбільших українських церков: Російської православної церкви в Україні, яка ще називається Православна церква московського патріархату; Української церкви, Православна церква України, утвореної після отримання Томосу наприкінці 2018 — початку 2019 років; Української греко-католицької церкви.

— В нас є статистика у відсотковому відношенні хто чим володіє, і по деяким священнослужителям ми були, м’яко кажучи, здивовані. Наприклад, митрополит Донецької області володіє кількома шикарними квартирами, маєтками на 600, на 700, на 800 квадратів, на 1200 квадратів.

Журналістка зізнається, що це досить невдячна робота, адже віруючим українцям важко сприймати цю інформацію. Команді проєкту доводиться переконувати суспільство, що вони жодним чином не виступають проти церкви, втім викривати такі порушення вважають своїм обов’язком.

— Ми працюємо, в першу чергу, для суспільства. Аби люди свідомо робили свій політичний вибір, не толерували корупцію. Ми розказуємо, як працює ця державна машина, де в нас є прогалини; про політиків, які обіцяють одне, а роблять інше. Але коли допоміжним результатом є те, що правоохоронні органи відкривають провадження і починають свої розслідування — це завжди дуже цінно і звичайно приємно. Ми намагаємося всіляко сприяти, надавати всі матеріали, ходити на допити. Я не один раз була, наприклад, на допитах в НАБУ.

Історією про ще один фільм-розслідування «Я — бот», що оповідає як працюють українські ботоферми, поділився журналіст агенції Слідство.Інфо Дмитро Реплянчук. На його думку, ця стрічка є яскравим прикладом якісної розслідувальної журналістики.

— Цей фільм — наше розслідування від початку до кінця. Тобто ми знайшли на сайті пошуку роботи вакансію бота, влаштувались туди і все зняли під прикриттям. Потім ми вийшли на замовників, дізналися скільки коштують послуги ботоферми та в інтересах кого писалися коментарі. Тому це, напевно, такий для мене приклад непоганої журналістської роботи, коли без допомоги якихось зовнішніх сил вдалося зробити цікаву та якісну роботу.

Журналіст розповів, що навіть в такому розслідуванні майже 90 % часу припадає на пошук і перевірку інформації. Як і прогресивні світові медіа, як-от Washington Post, Reuters, The Guardian та BBC, Слідство.Інфо не публікує матеріал без ретельної допублікаційної перевірки.

— Тобто сідає людина, яка займається фактчеком, та перевіряє всі докази, визначає, наскільки ця інформація є достовірною, чи немає людей, які зацікавлені в поширенні фейкової інформації. Останній етап — це юридична експертиза юристів та адвокатів, які, у разі чого, будуть представляти наші інтереси в суді. Коли ми зібрали всі ці компоненти: власну перевірку, перевірку редактора, фактчекінг та юридичну експертизу, коли всі ці чотири фактори вказують на те, що ця інформація може бути опублікована, — ми її публікуємо.

Постійні зміни паролів до акаунтів, розмови через месенджери, обговорення важливих тем у безпечній зоні — реальність, в якій живуть і працюють журналісти-розслідувачі. Головна редакторка Слідство.Інфо Анна Бабінець переконана, що ця професія й досі небезпечна в Україні, і стресостійкість, наполегливість, терпеливість та висока працездатність — головні якості майбутнього розслідувача.

— Робота над розслідуваннями це 24/7. Немає такого, що ти прийшов о 9-й, пішов о 18-й і задоволений своєю роботою. Ти завжди в пошуку: це може бути вихідний, це може бути ніч, ти можеш прийти на роботу о 12-й і піти о 10-й, тобто все твоє життя підпорядковане цьому. Люди, які цим займаються, от команда Слідство.Інфо, якою я керую — це специфічні люди, таких не виростиш, і факультети журналістики не випускають таких фахівців. Їх рухає щось зсередини — шукати, здобувати, доводити. Коли ти цим сильно захоплений, то інстинкт самозбереження притуплюється. Добре це чи погано, я не можу сказати, бо я сама така, але погрози чи якісь неприємні речі, що можуть статися з тобою і твоєю сім’єю, — не найприємніша частина нашої роботи. Втім без цього неможливо працювати журналістом-розслідувачем.

Рух Чесно

Рух Чесно — ініціатива з прозорості і підзвітності, мета якої залучити громадян до боротьби з політичною корупцією та контролю влади. Чесно започаткували в 2012 році за ініціативи 12 громадських організацій, а часник на його логотипі символізує боротьбу з «вампірами» в політиці. Сьогодні Рух має представництва у дев’яти регіонах, а команда Чесно складається із 35 людей. Вони стежать, аби політики дотримувалися принципів політичної культури і працювали не в своїх інтересах, а в інтересах виборців.

Лідерка команди Віта Думанська до Чесно працювала в Київській школі економіки, опікувалась управлінням персоналом і контрактами. Бажання вести проєкти привело її до громадської організації Center.ua (Чесно колись було її частиною), яка тоді шукала керівника інформаційної кампанії «Стеж за грошима». У липні 2015 року Віта доєдналася до команди Руху, а у вересні 2018 року стала його координаторкою. Вже через рік Чесно стало окремою громадською організацією, що породило нові можливості та нові виклики.

— Треба було знайти фінансування, офіс, втримати команду. Слава Богу, команда в нас була суперкрута. Перший рік був складний та ще й виявився коронавірусним. Тобто ми тільки спрацювалися, з березня почалася вся ця коронавірусна історія. Але ми збереглись, розвиваємося, вже затвердили нову стратегію на наступних три роки. Будемо фокусуватися на певних адвокаційних штуках: що потрібно змінювати в законодавстві, в політиці. І що ключове, будемо промотувати позитивну політичну культуру.

Чесно фінансується, в основному, за рахунок підтримки міжнародних донорів, як-от Програми «Matra» від Посольства Королівства Нідерландів в Україні, Фундації виборчих систем «IFES», Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy, NDE), Світового банку.

Сьогодні Рух Чесно моніторить, як працює Верховна Рада України, як голосують депутати, як діють комітети, за чиї кошти фінансуються політичні партії. Ці напрями діяльності Руху охоплюються кількома масштабними проєктами: ПолітХаб (велика енциклопедія української політики, де зібрана інформація про майже 125 тисяч політиків та майже 500 партій), Золото партій (інструмент для зручного аналізу політичних фінансів), Чесно.Громади (проєкт втілюється у 50 об’єднаних територіальних громадах і моніторить діяльність їх рад), Групи інтересів (інтерактивна мережа ініціаторів законів і ліній зв’язку між ними).

Ще один проєкт Чесно, мета якого «прокачати» політичну пам’ять та сформувати політичну культуру, — Музей агітації. Тут зібрано найяскравіші приклади виборчого трешу, і кожен охочий зможе побачити, як агітували політики від 90-х і до сьогодні.

Проєкт Музей агітації вперше презентували перед парламентськими виборами 2019 року у Національному історичному музеї історії України. У 2020 році Чесно завітало з музеєм до вісьмох регіонів України. Інформацію для музею збирали усіма можливими способами, деякі з експонатів надсилали читачі, інші дарували політики. Серед екземплярів виборчого трешу можна побачити манекен Дарта Вейдера — це один із кандидатів у мери Одеси та президенти України; бочки з-під вина із логотипами політиків; тисячі агіток і газет та навіть великодні паски.

— Найбільш трешове особисто для мене — це секонд-хенд, який роздавав один із нардепів у селищній раді. Насправді мешканці дуже погано це оцінили, сказали, що це була ганьба. А ще один кандидат роздавав насіння перцю і обіцяв задати перцю Київраді.

Полювання на кнопкодавів, яке Рух Чесно здійснював із 2012 року, Віта Думанська вважає найбільш успішним проєктом. За майже 9 років та упродовж трьох скликань парламенту вони «вполювали» 318 кнопкодавів і зафіксували 2153 факти кнопкодавства.

— Нарешті запровадили сенсорну кнопку, яка унеможливлює кнопкодавство. Для цього нам знадобилися сотні годин моніторингу й зйомок, хто ж за кого проголосував, розбирання цих відео, промотування цієї теми, тому що ти постійно маєш тримати увагу суспільства, що це така зрада. Сенсорна система запрацювала 2 березня 2020 року. Це не так давно, але мене виводить з себе, що є нардепи, які намагаються придумати щось, щоб обманути цю систему: купують сенсорну подушечку, намагаються запхнути щось тепле. Яка логіка має бути в нардепа, щоб сидіти в Раді і думати, як вчинити кримінальний злочин?

У фокусі уваги Чесно не лише законотворча, а й фінансова діяльність політичних сил. Аналітик із партійних фінансів Ігор Фещенко знає все про фінансування партій та виборчих кампаній. А щоб про це знали всі охочі, він придумав спеціальний інструмент із перевірки донорів політсил.

— Реальних людей, справжніх, які видають свої гроші, ми знаходимо не так і часто. Це, в принципі, рідкість. Ми намагаємося робити фінансову звітність політичних партій значно ближчою до людей і перетворюємо десятки, сотні тисяч pdf-сторінок у візуалізовані динамічні графіки. Для цього ми створили спеціальний ресурс — базу даних Золото партій. Тут практично можна за кілька секунд ознайомитися, хто найбільший донор або куди партія витрачає гроші. Ми намагаємося осягнути реальні масштаби діяльності політичних партій і оцінити їх в грошовому еквіваленті, і потім уже порівняти з тим, шо вони показують у своїх фінансових звітах. Таким чином, співставивши, зрозуміти правду нам кажуть чи неправду все-таки.

Якщо журналісти-розслідувачі у своїй роботі часто покладаються на інсайти, то Чесно працює лише з даними. Віта Думанська переконана, що робота з big data (великі і постійно зростаючі масиви інформації. — ред.) — це одна з сильних сторін Руху.

— Кожен із журналістів відповідає за якість перевірки. Коли ми робимо складні матеріали, то спеціально залучаємо фактчекера. Це фахівець, який перевірить у YouControl, чи правильно зазначені назви юридичних осіб, чи це дійсно та людина, чи, не дай Бог, не однофамілець, чекне всі лінки на публікації. У нас насправді дуже обмежений перелік організацій, на які ми посилаємося в своїх матеріалах. Це найбільш авторитетні організації і медіа, яким ми довіряємо.

Під час свого аналізу Рух Чесно використовує низку унікальних універсальних методологій, розроблених на основі багаторічного досвіду моніторингу діяльності депутатів Верховної Ради та місцевих рад, виборчих кампаній та фінансових звітів політичних партій. Прогульництво, гречкосійство, фігурування в антикорупційних розслідуваннях — деякі з критеріїв методології, що застосовується однаково під час аналізу діяльності усіх політиків. Все, аби методи роботи громадської організації були чесними й прозорими та відповідали її назві.