Як демонтувати памʼятник: інструкція

Із початком повномасштабного вторгнення ліквідація російської символіки, зокрема демонтаж пам’ятників, стало питанням не тільки культурної ідентичності, а й національної безпеки. Однак знесення монументів пушкіним і суворовим відбувається як за ініціативи влади, так і стихійно, поза правовим полем. Розповідаємо, як законно демонтувати «рускомірні» памʼятники і чому важливо це робити.

На обрії розпаду Радянського Союзу, в 1990 році, почалася перша хвиля «ленінопаду» — знесення памʼятників тоталітарному вождю у країнах, які здобули незалежність. Разом із цим перейменовували вулиці, названі на честь радянських діячів, і позбавлялися інших памʼяток окупаційного режиму. Тільки пам’ятників Леніну з 1991 до 2021 року в Україні зменшилося з 5,5 тис. до 350 штук.

Сплеск «ленінопаду» відбувся після Євромайдану й окупації Росією Криму, а також частини Донеччини. Так, у грудні 2013 року було несанкціоновано знесено памʼятник Леніну в Києві на бульварі Тараса Шевченка. Того ж року монументи почали масово демонтовувати по всій Україні. Так, із початку дії закону про декомунізацію демонтували майже 2,5 тис. памʼятників радянської доби.

Утім, на лютий 2022 року в Україні все ще залишалося багато символів «руского міра»: подекуди бронзові письменники, полководці чи вожді стоять серед міст і сіл навіть після майже як року великої війни. Наприклад, у Полтаві у грудні 2022 року міська рада так і не підтримала знесення памʼятника Пушкіну, а памʼятники Олексію Зигіну (радянський військовий) та Миколі Ватутіну (генерал армії СРСР), за словами міського голови, не можуть демонтувати, бо не збереглася документація щодо цих монументів.

До слова, пам’ятник Ватутіну встановили в 2013 році за ініціативою мера Полтави — Олександра Мамая. Ті, хто наполягав на його знесенні, постійно отримували все нові й нові відмовки: то коштів бракує, то, мовляв, немає облікової та науково-проєктної документації. Очільник Полтави не раз критикував декомунізацію, а вже під час повномасштабної війни СБУ вручила йому підозру за поширення інформації про розташування підрозділів ЗСУ. Сам же Мамай вважає, що так «просто полюють на його посаду». Станом на 2 січня 2023 року суд усе ще (і вдруге) не обрав очільнику Полтави запобіжного заходу.

В Одесі ж після річного обговорення долі памʼятника Катерині II міська рада погодила його демонтаж, і в грудні 2022 року монумент «Засновникам Одеси» розібрали й перенесли до Одеського художнього музею.

Однак велика війна, що запустила новий етап дерусифікації публічного простору України, вкотре довела, що такі символи РФ рано чи пізно мають опинитися на задвірку історії.

Завдання російської символіки — підживлювати всеросійський міфопростір й утримувати радянське відчуття єдності народів навіть на тих територіях, що здобули незалежність. Демонтаж радянських памʼятників і перейменування вулиць — це повернення української історії та памʼяті про діячів, стертої за часів Союзу.

Однак деякі памʼятники, хоч і створені за радянського періоду, є частиною нашої культурної спадщини, зокрема через те, що створені українськими митцями. Їхнє несанкціоноване знесення — це певною мірою знищення українського культурного спадку, який часто лишається належно неосмисленим.

Яскравий приклад — демонтаж у 2016 році барельєфів Українського дому, створених на  початку 1980-х видатним українським скульптором Валентином Борисенком. Їх знесення ініціював тодішній директор Українського дому Юрій Стельмащук, покликаючись на закон «Про декомунізацію». Насправді вони не підпадають під дію закону, оскільки не містять тоталітарної символіки, зображення вождів або керівників партії. Крім того, Український дім перебуває під захистом закону «Про охорону культурної спадщини» як щойно виявлена пам’ятка архітектури. Це саме той випадок, коли некомпетентність у галузі мистецтва та сліпе слідування загальному настрою відмови від усього радянського завдають шкоди культурній спадщині країни.

Подібна ситуація з радянською мозаїкою, яка є частиною української монументальної архітектури. Активісти протягом років документують і намагаються зберегти її від руйнування. 

Врешті, дії в обхід закону шкодять й українським активістам, яких правоохоронні органи притягують до відповідальності. Тож до питання ліквідації пам’ятників російської культури слід підходити з холодною головою і законними підставами.

Які є шляхи для демонтажу монументів?

Щоб прибрати монумент, спочатку потрібно зрозуміти, чи він є памʼяткою, яку охороняє закон України як культурну спадщину. За надання такого статусу відповідає Міністерство Культури, яке складає Державний реєстр нерухомих памʼяток України. У ньому можна перевірити, чи монумент має статус обʼєкта національної або місцевої культурної спадщини. 

Якщо обʼєкт має статус памʼятки, то він охороняється законом і його несанкціоноване переміщення чи руйнування є правопорушенням. Як тоді знести памʼятник?

Якщо об’єкт не є культурною спадщиною (або не облікований належно)

Отримати дозвіл власника. Дозвіл органів охорони культурної спадщини в такому разі не потрібен.

Так, у Харкові в листопаді 2022 року за рішенням міської ради було демонтовано погруддя Пушкіна. До цього громадськість наполягала на очищенні міста від памʼятників діячам російської культури. На початку листопада вона виступала проти того, що погруддя, як і всі памʼятки національного значення, почали обкладати мішками з піском для їх збереження під час війни. Утім, міська влада швидко змінила своє рішення й демонтувала постамент, зазначивши, що подальшу його долю вирішуватимуть містяни після перемоги.

Якщо обʼєкт має статус культурної спадщини

Зняти статус та/або перемістити з громадського простору.

Рішення про вилучення, зняття з обліку та переміщення приймає відповідний орган залежно від статусу об’єкта та категорії пам’ятки, зокрема:

– вилучення з Реєстру, переміщення пам’ятки національного значення — Кабінет Міністрів України;
– вилучення з Реєстру, переміщення пам’ятки місцевого значення — Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП);
– проведення робіт на пам’ятках національного значення (консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт) — МКІП за поданням місцевих органів охорони культурної спадщини або Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких входять питання охорони культурної спадщини;
– зняття з обліку щойно виявленого об’єкта — орган охорони культурної спадщини обласних і Київської міської державних адміністрацій.

Так, у червні 2022 року саме за наказом МКІП у Переяславі на Наддніпрянщині вилучили з Державного реєстру нерухомих пам’яток монумент на відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією.У липні того ж року цей монумент демонтувала міська громада Переяслава з дозволу Мінкульту.

Однак у багатьох випадках фактична процедура не відповідає описаним МКІП рекомендаціям. Наприклад, коли демонтаж монумента передує вилученню його з реєстру компетентними органами. Наприклад, у квітні 2022 року в Конотопі було знесено пам’ятник Пушкіну, але наказ МКІП про вилучення його з реєстру оформили вже постфактум.

Як ініціювати знесення пам’ятника?

Спочатку потрібно перевірити, чи внесли цей памʼятник у список монументів, які виключили з Держреєстру та є рекомендовані до демонтажу, опублікований МКІП. Якщо ні, то варто звернутися з заявою до міської чи селищної ради з проханням внести пам’ятник у список нерухомих об’єктів, що потребують знесення, за процедурою, описаною в рекомендаціях від Мінкульту, вказавши аргументи для демонтажу. Щоб отримати оцінку памʼятки та сформулювати тези на підтримку її знесення, треба звернутися до експерта у галузі памʼяткознавства, культурології, архітектури, — залежно від категорії обʼєкта.

Громадяни України можуть подати лист-звернення у довільній формі на ім’я міського голови чи голови облдержадміністрації. Навіть якщо вони не матимуть повноважень внести цей об’єкт у список на демонтаж, то мають передати цей лист тому, хто має такі повноваження, наприклад, Мінкульту. У відповіді зазначать вихідний номер цього листа, за яким його можна буде відслідковувати.

Також можна створювати й поширювати петиції на сайті Президента України або офіційних сторінках міських і селищних рад.

Якщо рішення про демонтаж було прийняте, але памʼятник все ще стоїть, то потрібно звернутися до місцевих органів влади з питанням, хто відповідальний за знесення, і вже тоді говорити з цим виконавцем.

Де перевірити статус пам’ятки?

– Пам’ятки культурної спадщини національного значення — у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України. Той же список є на сайті Кабінету Міністрів.
– Памʼятки культурної спадщини місцевого значення — у тому ж Держреєстрі.
– Які памʼятники вже опрацювало МКІП — у останньому поточному рішенні МКІП щодо переміщення чи зняття статусу пам’ятників у межах декомунізації та дерусифікації (відповідно, дата документа змінюватиметься).

Крім наведених вище офіційних документів, можна скористатися такими додатковими джерелами:

– Рекомендації МКІП і Українського інституту національної пам’яті (УІНП) щодо пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією та культурою Росії та СРСР.
– Позиція МКІП та УІНП щодо пам’ятних об’єктів, пов’язаних із історією та культурою Росії та СРСР від квітня 2022 року.

Що робити зі знесеними памʼятниками?

МКІП та УІНП рекомендують не утилізувати демонтовані монументи, а надалі зберігати їх у непублічному просторі та думати про спосіб їх релокації та переосмислення. Так із хвилею громадської підтримки знесення памʼятників, мер Одеси виступив за створення ​​парку «Імперського та Радянського минулого», куди планують перемістити «рускомірні» памʼятки міста.

В Україні вже існує декілька парків, у яких збирають радянські памʼятники:

– «Парк радянського періоду» в Путивлі на Слобожанщині — музей під відкритим небом, який створювали у 2016–2019 роках на території Путивльського державного історико-культурного заповідника. Там зібрано пам’ятники з різних регіонів України, демонтовані у процесі декомунізації.
– Парк-музей соцреалізму в селі Фрумушика-Нова на Бессарабії — в 2011 році бізнесмен Олександр Паларієв відкрив його, надихнувшись музеєм «Парк Ґрутас» у Литві. Чоловік самостійно шукав монументи і домовлявся про демонтаж із власниками. Зараз у колекції — пам’ятники з усієї України.

У жовтні 2022 року Музей історії Києва висловив готовність взяти у свою колекцію знесені в процесі дерусифікації пам’ятники.

«Подібні предмети ще не представлені у музейній колекції, тож могли б стати важливим доповненням для майбутньої розповіді про міський простір Києва, його ідеологічне маркування», — заявила директорка музею Діана Попова.

У такий самий спосіб радянську історичну спадщину переосмислюють в інших країнах Європи:

– Музей соціалістичного реалізму «Парк Ґрутас» — у 2001 році литовський бізнесмен Вілюмас Малінаускас відкрив приватний парк, де експонують 86 монументів періоду Литовської РСР, а також агітаційні плакати, знамена, військову техніку. На території також є сторожові вежі — символи таборів для політичних в’язнів ГУЛАГу та Сибіру.
– «Парк Мементо» в Будапешті — музей радянської монументальної спадщини, який відкрили в 1993 році через потребу цивілізовано розмістити демонтовані в 1989 році пам’ятники радянського режиму. Цей меморіальний комплекс є державною установою.

Ризики несанкціонованого знесення памʼятників

За незаконний демонтаж монументальних знаків і памʼятників правоохоронці можуть відкрити кримінальне провадження. За цим слідкують органи охорони культурної спадщини, зокрема сільські, селищні, міські ради, а також органи охорони культурної спадщини обласних, Київської міської державних адміністрацій і МКІП. Вони можуть подати заяву про порушення кримінального провадження за умисне руйнування, пошкодження чи знищення об’єктів культурної спадщини.

Так, 11 жовтня 2022 року біля Національного транспортного університету в Києві активісти демонтували пам’ятник символу «руского міра» Пушкіну в межах флешмобу «Знеси мене повністю». Монумент за рішенням Київської міської ради був у переліку обʼєктів на демонтаж іще з травня 2022 року, але на жовтень все ще залишався навпроти університету. Коли активісти знесли пам’ятник, ректор Транспортного університету Микола Дмитриченко написав заяву в поліцію на Андрія Савчука, одного з активістів та ініціатора флешмобу. Так правоохоронці відкрили проти нього кримінальне провадження за статтею «Хуліганство» і 14 жовтня завітали до нього додому, а вже 17 жовтня Андрій був на допиті у слідчого. Однак за останньою інформацією кримінальне провадження відкрито лише за фактом поданої заяви, тож засудити активіста не вдалося.

Пошук законних шляхів для знесення памʼятників із імперським чи радянським минулим може здаватися не на часі, коли йде боротьба за виживання і збереження державної цілісності. Однак перемога України — це перемога і на культурному полі, тому не можна закривати очі на існування таких символічних споруд, що увічнюють злочинців і їхні діяння в нашій країні. Цивілізоване демонтування таких пам’ятників допомагає очистити публічний простір без шкоди для активістів й унеможливити легке повернення імен і постаментів російських діячів на українські вулиці, площі чи парки. Це теж крок до перемоги, адже кожне таке рішення повертає нашій нації почуття гідності, самодостатності й цілісності.