Як коректно називати наші міста та сусідні держави

Із відновленням незалежності Україна відстоює не лише статус століттями загроженої української мови, але й свою мовну суб’єктність та ідентичність всередині країни та поза її межами. Триває декомунізація і повернення історичних назв наших міст, а також протистояння російським спробам через мову виставити Україну неповносправною. У цьому тексті пояснюємо, чому сучасне вживання «на Україні», the Ukraine і Kiev є підіграванням Росії, а також як правильно вживати назви сусідніх країн, що теж постраждали від російських впливів.

Сила прийменників і артиклів

Правила мови створені не просто для того, аби їх вчили, вони відображають важливі сенси. От як прийменник «на» вживається тоді, коли говоримо про певну територію, частину чогось (регіони, області), а не про незалежну державу. Коректно вживати на Волині, на Закарпатті, на Поділлі тощо. Але — не на Польщі, на Франції чи на Україні.

Такі правила діють зараз, проте обговорень правильності вживання «у» і «на» вистачало. Наприклад, у народних піснях та літописах часто зустрічається словосполучення саме «на Україні» — а все тому, що етимологія назви нашої країни походить від «вкраяної землі, частини землі». Тут не йдеться про належність комусь, а тільки про відокремленість. Так само, як ми кажемо «на землі», бо перебуваємо на її поверхні. Тож передумови вживання прийменника «на» справді є. Але зараз таке вживання легко розцінити, як свідоме зарахування незалежної держави до колоній великої імперії.

Сенси змінюються, а дискусії продовжуються. Коли росіяни пишуть і говорять саме «на Україні», то малоймовірно, що звертаються до історичних передумов. Вони не просто порушують мовні правила, а й вважають нас не суверенними. Іван Огієнко, мовознавець та історик, став на захист використання прийменника «в» ще тоді, коли Україна не була самостійною державою. У статті «В Україні, а не на Україні» писав:

«До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію… Цілі віки ми чули на Украине (від росіян), а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні».

Цікаво, що в російській мові з адміністративно-географічними назвами потрібно використовувати прийменник в, однак Україна є єдиною неострівною державою, щодо якої в сучасній російській мові вживають прийменник на: на Кубі, на Кіпрі, на Україні (хоча в Австралії, в Японії). Форма «на Україні» — це визнання того, що наша держава нібито не може бути самостійною. Росіяни можуть апелювати до мовної звички, однак, знаючи ставлення українців і продовжуючи використовувати прийменник «на», вони поширюють імперські наративи. До слова, у липні 2022 року Рада польської мови рекомендувала вживати вирази «в Україні»/ «до України» замість «на Україні»/«на Україну».

Ще до окупації Криму 2014 року у своїх виступах Путін вживає лише форму «на Україні». Подаємо кілька тез (перекладено з російської):

– на конференції «Православно-слов’янські цінності — основа цивілізаційного вибору України» 27 липня 2013 року: «Наприкінці ХIХ століття на Україні чавуну виготовляли вдвічі більше, ніж на Уралі»;

– на засіданні дискусійного клубу «Валдай» у вересні 2013 року: «…якщо рівень митного захисту ще більше буде знижений на Україні, то на Україну ринуть досить хороші за якістю і дешеві за ціною європейські товари»;

– на зустрічі зі ЗМІ щодо ситуації в Україні у березні 2014 року: «…наші навчання, які були проведені нещодавно, вони ніяк не пов’язані з подіями на Україні».

За ним таку форму використовують й інші російські високопосадовці, типу очільника МЗС Лаврова, та російські ЗМІ. Головний редактор російської радіостанції «Ехо Москви» (1996-2022), що належить державній компанії Газпром, Венедиктов постійно використовував варіант «на Украине». Це словосполучення також постійно використовували у новинах нібито ліберальної радіостанції (перекладено з російської): «На Україні заборонили культовий російський фільм  “Брат 2”».

Ще один приклад (не)коректності вживання щодо назв країн — англійський означений артикль the. Він використовується разом із частинами світу, які є регіонами однієї країни, а не незалежними країнами. Є винятки, наприклад, якщо в назві країни описується її політична організація (The United States). Або коли назва країни є водночас географічною назвою, наприклад, групи островів (The Philippines). Понад 30 років тому в іноземних медіа або документах могли писати The Ukraine, або The Ukrainian Soviet Socialist Republic, бо до України ставилися як до місцевості або до регіону. Але після здобуття незалежності грамотно писати Ukraine, без означеного артикля.

Транслітерація українських міст у міжнародному середовищі

Після підписання 17 травня 2017 року Угоди про безвізовий режим України з ЄС, виникла потреба правильної транслітерації українських власних назв, відповідно до світових стандартів, а саме резолюцій ООН «Про зменшення кількості екзонімів» та «Про переважність національних офіційних форм географічних назв». Таким чином, українські власні назви мають записуватись латиницею, до того ж ще з 2010 року постановою Кабінету Міністрів України затверджено таблицю транслітерації українського алфавіту.

У світі часто використовували некоректний варіант транслітерації назви української столиці Kiev, який по суті є впливом Росії (рос. Киев [Кієв]). Лише у вересні 2020 року в англомовній Вікіпедії змінили Kiev на коректне Kyiv. А у липні 2022 року в тій же англомовній Вікіпедії статтю про Одесу перейменували з Odessa на Odesa, хоч і залишили у дужках (also spelled Odessa). Та сама плутанина відбувається з Харковом (Kharkov — Kharkiv) та іншими назвами.

У 2018 році Міністерство закордонних справ разом із Центром стратегічних комунікацій StratCom Ukraine розпочало кампанію #CorrectUA щодо коректного написання географічних назв України. Ця кампанія також відома за хештегом #KyivNotKiev. І зміни таки відбуваються, зокрема в аеропортах різних країн (Угорщина, Кіпр, Польща, Велика Британія, Італія тощо) змінили Kiev на Kyiv. МЗС України опублікувало перелік міжнародних аеропортів світу, авіакомпаній, міжнародних організацій, іноземних ЗМІ, які теж долучились до кампанії. Зміни стосуються й інших назв (#OdesaNotOdessa, #LvivNotLvov тощо).

Цікаво, що Міжнародні авіалінії України (МАУ) у 2019 році не підтримали ініціативи, пояснюючи це тим, що керуються офіційною транслітерацією Міжнародної асоціації повітряного транспорту IATA і тому надалі використовують російський варіант транслітерації Kiev. А з 2020 року МАУ таки доєдналась до змін.

Схоже відбулось і з німецькими ЗМІ, які у 2018 році продовжували використовувати зросійщену версію. У 2019 році вони додали версію Kyjiw, але поширеним залишався Kiew. На сьогодні ж некоректний варіант фіксується все рідше. Також німецький журнал Katapult у березні 2022 року поширив ілюстрацію, на якій наголошено на правильно транслітерованих назвах українських міст.

Правильна транслітерація зараз дуже важлива, адже саме вона свідчить про те, як нас сприймають у світі. Кожне таке рішення в аеропортах, міжнародних організаціях, книгах та журналах підкреслює суб’єктність України, особливо у той час, коли вона бореться за існування.

Декомунізація топонімів

2015 року депутати Верховної Ради України ухвалили законодавчі акти, так званий «декомунізаційний пакет» законів, яким започаткували проведення декомунізації в Україні. Цей «пакет» містить закони про вшанування пам’яті борців за незалежність України, про увічнення перемоги над нацизмом та про доступ до архівів репресивних органів, а також про засудження комуністичного режиму і заборону його символіки. Саме цей закон дав змогу декомунізувати наші топоніми. Наприклад:

Дніпропетровськ — Дніпро

Стара назва Дніпропетровськ поєднує річку Дніпро і прізвище більшовицького революціонера, співорганізатора Голодомору Григорія Петровського. Тепер згадку про нього прибрали, з 2016 року єдиний варіант — Дніпро.

Комсомольськ — Горішні Плавні

Стару назву ініціювала газета «Комсомольська правда», написавши: «Есть город Комсомольськ-на-Амуре, будет Комсомольськ-на-Днепре». Тож місто почали називати Комсомольськом. З 2016-го місто на Полтавщині перейменували на Горішні Плавні — топонім, що вказує на характеристику місцевості, адже плавні біля Дніпра ділили на верхні (горішні) та нижні.

Кіровоград — Кропивницький

Раніше місто було назване на честь комуністичного діяча та організатора масових репресій Сергія Кірова. У 2015 році було висунуто 7 варіантів: Єлисаветград, Інгульськ, Златопіль, Ексампей, Козацький, Благомир та Кропивницький. Зрештою місто отримало свою назву саме на честь драматурга і представника першого професійного театру в Україні Марка Кропивницького. Письменник жив у цьому місті й саме тут згуртував трупу акторів та драматургів, яких називають корифеями українського театру. А починалося все у сучасному Кропивницькому.

Ульяновка — Благовіщенське

Місто Ульяновка було назване на честь Леніна (справжнє прізвище якого Ульянов). Хоч він ніколи й не був у цьому регіоні. Для цього міста у 2016 році також підготували декілька варіантів. Зокрема, це Благодатне, Нова Грушка, Благовіщенське. Відбулось повернення історичної назви, адже у 1921 році тут працював Грушківський цукровий завод, для робітників якого було виділено нові землі, тоді це селище й назвали Благовіщенським.

Артемівськ — Бахмут

У лютому 2016 року повернуто історичну назву міста Бахмут, яка походить від однойменної річки, на якій розташоване поселення. У 1924 році Бахмут перейменували на Артемівськ, бо там жив засновник Донецько-Криворізької Радянської Республіки — Федір Сергеєв, який мав прізвисько Артем.

У 2016 році вийшла постанова Верховної Ради України із повним переліком перейменувань населених пунктів та районів. Процес перейменування триває вже роками і продовжується навіть під час повномасштабної війни. Боротьба за назви і сенси триває з обох сторін, адже українці очищують свій громадський простір від імперського спадку, а росіяни змінюють дороговкази і стелли з назвами міст на тимчасово загарбаних територіях. Нові топоніми допомагають українцям боротися з російськими наративами і берегти історичну пам’ять, тому не варто за звичкою користуватися старими, не декомунізованими назвами. Раніше ми також публікували інструкцію про те, як ініціювати перейменування у вашому населеному пункті, якщо там ще залишилися зросійщені назви.

Коректне вживання назв країн та регіонів

Ми позбуваємося нав’язаних Росією назв, відновлюємо давні топоніми та формуємо український простір. Та імперія вплинула не лише на нашу країну. РФ досі вперто використовує радянські назви для інших держав, продовжуючи власні наративи «вєлікай страни». Ось як варто називати країни і не підтримувати політику росіян. 

Білорусія — Білорусь

У XII–XVII століттях існувала назва Біла Русь на позначення власне білоруських земель. У складі союзу діяла назва Білорусія, але після розпаду СРСР країна визначила власну назву — Білорусь. Росія досі підтримує союзну назву, підтверджуючи таким чином залежність Білорусі. Німеччина до 2020 року називала країну Білою Росією, адже більшість німців не розуміли різниці між «Росією» та «Руссю». Вживаючи назву «Weißrussland» (Біла Росія), Німеччина умовно зараховувала території незалежної країни до складу Росії. Однак зрушення є — у 2019 році уряд Швеції почав офіційно називати країну Білоруссю, у 2021 році до цього приєдналася Данія, а в 2022-му — Норвегія.

Прибалтика — Країни Балтії

У СРСР країни Балтії називали «прибалтійськими республіками», по суті їх сприймали як радянське зарубіжжя і як одне ціле. Крім цього, до Прибалтійського регіону зараховували Калінінградську область. Зараз некоректно розглядати країни Балтії, а саме Латвію, Литву та Естонію, як одну суцільну територію, адже після розпаду СРСР ці країни відновили незалежність. А країнами Балтії ми їх називаємо, бо всі три омиваються Балтійським морем.

Грузія — Сакартвело

Тбілісі переконує відмовитись від російської назви «Грузія», яка нагадує їм про часи поневолення у складі Російської імперії, адже грузини офіційно називають свою країну Сакартвело («країна картвелів», самоназви грузинів). Крім того, англійська назва Georgia збігається з назвою американського штату, що може спричиняти плутанину. Деякі країни уже реагують на це прохання. Наприклад, Литва офіційно змінила назву країни у січні 2021 році. В Україні ще з 2018 року створюють петиції з проханням перейменувати Грузію на Сакартвело, проте жодна з них не набрала потрібної кількості голосів.

Киргизія — Киргизстан

У складі СРСР країна мала назву Киргизія, а вже після розпаду союзу в 1991 році повернула собі власне ім’я — і стала Киргизстаном. Проте Росія продовжує використовувати імперську назву Киргизія, ніби ігноруючи самостійність держави. Назву можна розділити на дві частини: киргиз — походить від етноніма народу киргизи, -стан (з перської — місце, країна). Назву можна трактувати як «країна киргизів».

Молдавія — Молдова

Росія послідовно тримається за союзні назви, ніби це допоможе відродити СРСР. Адже не визнає і назви Молдова, а продовжує вживати Молдавія. З травня 1991 прийнята нова назва — Республіка Молдова, а з 27 серпня 1991 Молдова проголошена незалежною державою, тож Молдавія залишилася у минулому. Назва країни походить від річки Молдова, від неї ж — Молдавське князівство, що існувало в XIV—XIX століттях.