Юшки. Територія експериментальної екології

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Екобудівник і практичний еколог Андрій Бобровицький зміг перетворити чотири гектари землі в селі Юшки, що на Наддніпрянщині, в освітній екоцентр. Тут зовсім відмовилися від традиційних способів обробітку ґрунту, розвивають пермакультуру. Андрій запрошує сюди всіх охочих не тільки відпочити від міського життя, а й спробувати себе в прикладній екології.

Екоцентр «Юшки», започаткований Андрієм Бобровицьким, — відкритий простір, де втілюють екоініціативи й ідеї сталого розвитку. Сюди з’їжджаються люди з різних куточків країни, щоб навчитися пасічництву, землеробству, садівництву, пермакультурі й народним ремеслам. Тут можна освоїти екологічні технології будівництва, коли для зведення споруд використовують лише природні місцеві матеріали, як-от: глину, очерет, пісок чи солому. Зазвичай гості залишаються лише на вихідні, однак є й ті, які допомагають постійно.

Андрій каже, що центр виник передусім через його давнє бажання жити просто й водночас добре. Він вважає, що екологія — найважливіша наука, основа всього, бо вона — про взаємозв’язки в довкіллі. За словами Андрія, раніше на екологічний стан так не зважали, думали про нього як про щось несуттєве, але зараз усе змінюється:

— Тепер нам просто це (екологія. — ред.) необхідно, щоб принаймні як вид залишитися на планеті.

Серйозно цікавитися практичною екологією він почав, працюючи на будівництві. Тоді чоловік шукав способи зробити будівництво безпечнішим для довкілля. Так він перейшов на використання натуральних матеріалів.

Ще у 2012 році Андрій разом із іншими ентузіастами збиралися в київському Клубі прикладної екології, де навчалися гончарству, бджільництву й плетінню з соломи. Окрім цього, учасники клубу обговорювали життя спільнот за принципами сталого розвитку, тобто раціональне й відповідальне користування всіма природними ресурсами задля їх збереження майбутнім поколінням.

Через якийсь час команда відчула, що не варто вивчати сільське господарство в комфортному столичному офісі, це їх більше не влаштовує. Андрій каже, що під час кожної зустрічі клубу вони почувалися невпевнено, наче їхні знання далекі від реальності. Це підштовхнуло команду шукати земельну ділянку для екоцентру, де б вони могли практикуватися й експериментувати.

Андрій їздив Україною, щоби знайти омріяне, ідеальне місце для екоцентру. Така знайшлася в селі Юшки: місцевість вразила чоловіка своїм біологічним різноманіттям і чистою водою. Річ у тім, що екоцентр оточений хвойними й акацієвими лісами, луками й пагорбами, є тут і болото. При цьому поблизу немає жодного фермерського господарства чи ремонтної бази, які б порушували тутешню гармонію. На думку екоактивіста, виняткова цінність цієї території — рослинне багатство й особливий клімат.

Андрій вирішив, що форма організації його екоцентру буде такою, щоб долучитися міг кожен охочий, самостійно вирішивши, чим займатиметься. Каже, що в світі це поширена практика, коли люди, допомагаючи одне одному по господарству й обмінюючись досвідом, налагоджують довірчі стосунки.

Засновник екоцентру впевнений, що безкорисливе, щире бажання допомагати — притаманна українцям риса, тому вважає, що розвивати цю здатність взаємодіяти було би корисно всім.

Пермакультура. Грядка розуму

Андрій — один із тих небагатьох людей, які практикують пермакультуру, — стале (від англ. permanent agriculture — постійне землеробство) сільське господарство. Воно передбачає створення господарства, що не шкодить довкіллю й одночасно є економічно вигідним. Свої знання й навички він застосовує на земельній ділянці, яку називає «грядка розуму». Тут є чимало речей, здатних здивувати звичайного землероба:

— Вона продумана таким чином, щоб не треба було її поливати, щоб вона сама себе зволожувала.

Чоловік пояснює, що це відбувається завдяки формі грядки: вона має рівчак і два пагорби з боків. У рівчак закидають мульчу — суміш соломи й перегною. Так у рівчаку конденсується волога, тож рослини, які ростуть на пагорбах, мають її вдосталь. Мульчування захищає культури не тільки від пересихання, а й від перегрівання.

А ще на цій грядці немає звичних рівних рядів якоїсь однієї культури — там можуть одночасно співіснувати різні види рослин. Річ у тім, що Андрій досліджує, як рослини співіснують й взаємодіють, самостійно підтримуючи баланс екосистеми. Він спостерігає за процесами, не втручаючись у них: не оре, не перекопує, не сапає грядку. У цьому й суть пермакультури: створення цілісної, природної інфраструктури з урахуванням всіх зв’язків між елементами. Планування дизайну зі збереженням природних форм потрібне для того, щоб екосистема балансувала, а не виснажувалася.

— Якщо у когось є бажання щось робити на землі, він може приїжджати і займатися тут цим.

Андрій розповідає, що прибічники пермакультури відмовляються від уже звичних методів обробітку земельних ділянок і догляду за ними. Вони не використовують хімічні речовини для боротьби зі шкідниками, не обробляють ґрунт механічно. На противагу цьому їхня основна мета — спостереження за рослинами й створення необхідних для них умов. Андрій каже, що природа сама підказує, що їй краще. Так, наприклад, екоактивісти зрозуміли, як боротися з пирієм — бур’яном, який дуже важко вивести. Андрій розповідає: рослину накривають темною плівкою, там вона під впливом сонця перегрівається й починає засихати. Так земля звільняється від бур’яну без застосування хімікатів — усе за канонами пермакультури.

Окрім експериментів на городі, Андрій регулярно садить дерева. Каже, нині є чимало проблем, пов’язаних із водою, наприклад, забруднення джерел чи потреба в прісній воді. Екоактивіст переконаний, що висаджування дерев — один зі способів затримати воду в ґрунті, тому прагне надихнути на це інших людей.

Крім плодових кісточкових дерев, на території екоцентру Андрій висадив і багато екзотичних, незвичних для української місцевості. Серед них — ведмежий горіх, магнолія, адамове й фісташкове дерево.

Локації екоцентру

Ті, хто практикує пермакультурний підхід, значну увагу приділяють раціональному використанню ресурсів. Андрій переконаний, що природа дає безліч можливостей для втілення різних задумів. Так він створив лазню, яка істотно відрізняється від інших: вона зроблена виключно з місцевої глини. Лазня стала однією з популярних локацій екоцентру: вже чимало відвідувачів перевірили на собі цілющі властивості натурального матеріалу.

Крім цього, Андрій власноруч мурує глиняні печі, щоб обпалювати там кераміку. Для їх будівництва, окрім глини й піску, використовують солому, проте чоловік каже, що можна обійтися й без неї. Сім’я Бобровицьких планує звести біля лісу майстерні, де й використовуватимуть піч на дровах. Загалом потримати в руках глину і спробувати щось змайструвати з неї заохочують усіх гостей, які приїжджають до Юшок. На території вже є глиняна хатка, створена руками волонтерів.

Родзинка екоцентру — семиповоротний лабіринт із рослин, яким Андрій запрошує прогулятися кожного гостя. Продумував схему й формував цей незвичний об’єкт чоловік разом із волонтерами. Довжина лабіринту сягає одного кілометра. Мешканці називають його сакральним, бо такі об’єкти були поширені в давніх містеріях (таємних релігійних обрядах) по всьому світу. Екоактивіст запевняє: той, хто пройде весь лабіринт, зможе знайти відповіді на свої важливі життєві питання:

— Тут є час подумати. Основна ідея полягає в тому, що людина заблукати в ньому не може, але вона, коли в ньому блукає, гуляє, вона думає про щось важливе для неї.

Лабіринт цікавий і тим, що в ньому росте багато овочевих культур і фруктових дерев, плодами яких можна підживитися на шляху. Андрій упевнений: коли ситий, то і думається краще. В лабіринті можна знайти й багаторічні пряні трави: м’яту, лаванду, чебрець, які використовують для чаїв. Цей рослинний лабіринт ідеально підходить для того, щоб побути наодинці з собою.

Підтримувати природнє різноманіття

Як еколог і прихильник пермакультури, Андрій переконаний, що немає непотрібних видів рослин чи тварин, адже співіснуючи, вони утворюють цілісну й міцну екосистему. Приміром, є такий рід бджіл, як осмії. Вони живуть не гуртом — в роях чи вуликах, а окремо одна від одної, будуючи гнізда в старих деревах або невеличких отворах. Збереження осмій залежить від усвідомлення людьми їхньої важливості:

— Вони дуже важливі, бо опилюють ті квітки, які більше ніхто не може опилювати.

Інша маловідома проблема, якою переймається Андрій, — зменшення кількості джмелів. Екоактивіст каже, що це наслідок людської діяльності, як-от: використання технологій і речовин, що виснажують ґрунти й забруднюють довкілля. На переораних і отруєних хімікатами ділянках джмелі просто не можуть жити. Проте Андрій впевнений, що людям під силу посприяти розв’язанню цієї проблеми, створюючи сприятливі умови життя для цих комах.

У планах Андрія — створити місце для збереження біологічного різноманіття. Разом зі своїм товаришем, який приїжджає до екоцентру зі Швейцарії, він розробляє проєкт, щоб примножувати кількість рослин і комах, а також підтримувати загальний баланс середовища. Андрій каже, що осередки, які дбають про збереження біорізноманіття, є в Болгарії й Польщі, тож мріє створити такий в Україні.

Альтернативним способом ведення сільського господарства Андрій займається вже понад п’ять років. Він надихає інших спостерігати за природою та її взаємозв’язками, а також досліджувати пермадизайн. Разом із волонтерами й гостями екоцентру Андрій доводить, що співіснування різних сільськогосподарських культур на одній грядці не тільки можливе, а й безпечніше та економічно ефективніше. А тих, хто хоче навчитися працювати на землі по-новому, Андрій радо запрошує в свій екоцентр «Юшки». Екоактивіст упевнений, що тут кожен може по-справжньому відчути єднання з природою:

— Мені здається, що всі в душі екологи, але вони ще про це не знають.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Василина Гарань

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотографиня:

Аліна Кондратенко

Оператор:

Олег Сологуб

Павло Пашко

Режисерка монтажу:

Юлія Рублевська

Режисер:

Микола Носок

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Януш Сипухіна

Слідкуй за експедицією