Жити і працювати в землі

Власна справа
Захист природи
Слобожанщина
Спільноти
Фермерство
8 Лютого 2019 18:17
3922

На Слобожанщині, у селі Гришківка, від якого нині лишилися закинуті хати та кілька осіб офіційного населення, поселилася сім’я Буряківських і почала господарювати. Серед пустиря завбільшки з гектар побудували хату й теплицю, посадили дерева та городину, розвели худобу, поставили пасіку та ще й облаштували став. Все завдяки тяжкій праці, експериментальним підходам до ведення господарства та допомозі волонтерів.

Не місце в місті

Історія почалася в 2010-му, коли Дмитро та Ірина Буряківські, ствердившись у бажанні переїхати з міста, купили собі пару велосипедів, щоб оглядати околиці Харкова в пошуках вільної ділянки землі. До цього вони займалися більш звичними справами — жінка мала свій бізнес, пов’язаний із торгівлею, а чоловік очолював проекти із запуску промислових виробництв. Дмитро до такої зміни ставиться, як-то кажуть, по-філософськи:

— Була у нас така ідея — трошки пожити більш вільно. Свобода — це таке відносне поняття. Ми від чогось звільнюємось, а від чогось становимся залежними. Тобто ми вибрали іншу залежність. То ми залежали від таких факторів, як соціальні, політичні, а тепер більше нас хвилює погода, сонце, активність, дощ — є він чи немає, чи плодючі у нас грунти, чи ні.

1

Відшукати омріяне місце пощастило Дмитрові. Ірину саме зморила спека та купа роботи, а він із чергової поїздки повернувся зі словами: «Я знайшов». Дружині зміг показати знахідку аж через місяць, і вона пригадує цей момент із великою втіхою:

Попали на те місце, де зараз будинок. Сиділи на тому белебні (пагорбі — авт.), сонце в лоба, був початок жовтня — бабине літо. І так приємно, відчуття не можу передати. Зрозуміла: хочу тут жити.

Серед критеріїв гожої ділянки були близькість до лісу, незабруднена вода, придатні до землеробства ґрунти та певна ізольованість, але вирішальними стали самі враження від перебування в цій місцевості. Тут Буряківські створили окрему систему, де все працює за їхніми правилами. Нову діяльність вони називають грою, а місце порівнюють з ігровим майданчиком:

— Ігровий майданчик у нас по закону може взяти собі кожна людина, називається це — 2 гектара осг (особисте селянське господарство — авт.). І витворять там, шо захоче, буквально.

Тому сім’я охоче використала своє громадянське право. І так здобула нові можливості, а крім того, оживила своєю присутністю село, яке вже не вельми нагадувало населений пункт. Проте, за словами Дмитра, люди тут селилися здавна — скіфські могили датовані півтисячею років до нашої ери.

3

Садиба

Проект нового господарства розпочали в 2011-ому році. Насамперед, потрібно було спорудити будинок. За півтора місяці побудували тимчасову хатину, відпрацювавши нову для нашої країни технологію будівництва. Тому до спорудження основного будинку підійшли «озброєні всіма помилками, тобто знаннями». За матеріал для природного помешкання взяли 3 500 мішків із землею. Іранський архітектор Надер Халілі розробив цю технологію на спеціальне замовлення для найбідніших прошарків суспільства (біженців, зокрема). Основними характеристиками такого помешкання є доступність, екологічність та неабияка стійкість до погодних умов. Стіни будинків зводять круглими, використовуючи прості архітектурні форми: арки, склепіння, бані. Часу будівництво займає порівняно небагато, а термін експлуатації житла може становити сотні років.

Буряківські технологію пристосували до своїх потреб. Поставили собі жорсткі умови, самі називають це принципом «спалювання мостів». Кажуть, будівництво могло би зайняти років 10-15, аби сім’ї було де зимувати. Натомість нове помешкання вдалося звести за 2 з половиною сезони.

Це творіння округлістю, присадкуватістю, вписаністю в ландшафт більше нагадує помешкання зі всесвіту Толкіна, ніж звичні нам хати. Дмитро пояснює:

В будинку є водозабезпечення — там ручний насос, гаряча вода, коли топиться піч, каналізація — власне кажучи, всі необхідні умови. Кондиціонер ми не використовуємо, тут підтримується стала температура і взимку, і влітку. Але на випадок особливо холодної погоди, у нас є така штука, яку ми називаємо «піч-ракета» з лежанкою. Вона топиться. Стіни у нас земляні, підлога земляна, стеля земляна, меблі — звісно, теж земляні. Чого? Ну, бо ми землероби.

5

Садиба Буряківських — енергетично незалежна, на подвір’ї є вітряк та панелі, які забезпечують усі потреби сім’ї.

Скраю ділянки росте березовий лісок, де поки господарює природа. На належність людям вказує невеличка пасіка, куди господарі приходять зрідка «забирати своє». Неподалік розташований невеличкий ставок. Дмитро розказує:

— Вода є вода, коли вона у вас єсть, то здається, шо і життя єсть. Крім відчуття естетики (німфеї у нас тут ростуть), трошки ще клімат змінюється — більш стабільний становиться, менше заморозків, більша вологість, для рослин краще.

У водоймі водиться до десятка видів риб, разом з хижаками, аби біосистема саморегулювалася. Трапляється білий амур вагою до 3 кг. Все виживає завдяки спеціальному вітрячку, який збагачує воду киснем, — подібні використовують у супермаркетах.

Город, теплиця та худоба

Город — то справжня Дмитрова гордість. Цей клаптик землі дістався їм зовсім непридатним для вирощування городини. В ярку була серйозна ерозія, шар плодючого ґрунту лишився дуже малий. Після того, як екскаватор сформував тераси, відновлювати родючість довелося поступово й терпляче. З часом Буряківські навчилися підбирати культури, для яких наявні умови будуть прийнятними. Нині городини виробляють із надлишком, який пропонують всім охочим. Розвиток інформаційних технологій дозволяє організувати комунікацію, а сини, які до Харкова їздять на тренування, допомагають із доставкою.

6

Дмитро звертає увагу ще на один важливий момент:

— Якщо ви живете автономно, то вам немає сенсу фінансувати виробників хімічних всяких препаратів, щоб отравить когось у своєму середовищі, а разом і себе. Залишиться мені там кілька плодів, значить залишиться. Наступного року я подивлюсь, як зробить (краще — ред.). Тому наше господарство — органічне. Для тварин теж використовуємо небагато ветеринарних препаратів, хіба регулярно від паразитів оброблюємо.

Кури в Буряківських мають доволі самостійне життя — висиджують та ростять потомство, годуються, ховаються від негоди, захищаються від хижаків без людської допомоги — в природних умовах. Таким чином, витрати на їхнє утримання дорівнюють нулю. Курками починають опікуватися на етапі продукування яєць.

Кози в господарстві Буряківських займають особливе місце. Вони дають молоко (цінне завдяки розширеному раціону й режиму випасання цілий рік), біогумус (яким збагачують бідні ґрунти, де розводять червів, що їх потім їдять кури), а ще — нагадування тримати хорошу фізичну форму. Дмитро пояснює:

— Пасти — це значить 2-4 години в день хтось гуляє по свіжому повітрю, хтось навантажується, бо кози, вони рухаються постійно і бігають, шукають, де шо краще. Одна побігла, а всі за нею, і так далі. Отак і гасаєш за ними по лісу. Вони виховують дітей. Чого? Бо діти допомагають з цим всім, і вони проникаються, розуміють, як це все відбувається, відповідальність. До того ж пастух і адміністратор — це одні і ті ж самі функції. Просто стадо може буть із коз, а може буть людським стадом. Але стадо є стадо, воно підчиняється одним і тим же законам.

8

Є на подвір’ї екогосподарства ще одна інноваційна будівля — теплиця валіпіні. Такий тип теплиць було розроблено кілька десятиліть тому для холодної гірської місцевості Південної Африки. Вона дає можливість вирощувати рослини протягом усього року. Особливість конструкції — в заглибленні під землю. У Буряківських валіпіні модифікована таким чином, що слугує зимовою домівкою не тільки рослинам, а й худобі:

— Ми тут живем по сезонам — влітку, як і все в природі, ми розповсюджуємося по території. Як дерево, скажімо, воно влітку розкриває багато листя, займає більше простору, а на зиму все зжимається і концентрується. Так і ми — влітку на літніх площадках, на городах там, в лісах, пасовищах, а взимку всі збираємося в будинок. І для тварин теж існує таке місце.

Люди в поміч

У перший рік Буряківські зібрали навколо свого проекту близько 70 волонтерів, які допомагали з облаштуванням господарства. Приїжджали з різних країн, дехто — по 3-4 рази за сезон. Ділилися досвідом із будівництва чи органічного землеробства, отримували практичні навички. Робота була неоплачуваною, але ніхто не образився. Буряківські отримали багато нових друзів, які потім приїжджали на гостини.

На питання про послідовників посміхаються. Кажуть, проводять соціальні експерименти з залучення зацікавлених, втім серйозних результатів поки немає. Необхідно брати на себе багато відповідальності, щоб утримувати таке господарство:

— Знай все, умій все, ніхто тебе не питає, чи вмієш ти, хочеш чи не хочеш. Береш і робиш. Будь-яке завдання. Зараз створюєш землю, потом на ній шось вирощуєш, потім латаєш енергетику, потім витягуєш плод у кози, допомагаєш їй рожать, потім лікуєшся від якоїсь хвороби сам, тобто всі галузі. Будь здоров, роби це сам. От таких людей, не дуже ти їх найдеш багато. Хотілось би.

Буряківські мріють про сусідів з проактивною позицією, з якими можна було би формувати спільноту, виручати одне одного у разі чого. Про перспективи сільського життя Дмитро висловлюється категорично:

— Коли хто хоче приїхати в село і знайти там роботу — це тупіковий шлях. Тут ти роботу створюєш сам і займаєшся нею. Власне кажучи, це непогане місце, шоб бути самим собою. Якшо це не твоє, то краще в другому десь місці знайти своє щастя. А наше — оно тут. Ми ж Буряківські, самі розумієте. Де ж Буряківські будуть жить, як не в кучерях якихось на городі.

11

Над матеріалом працювалиАвторка:Марина СаражинАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Катерина ЛегкаПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Сергій СвердєловОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубМонтажер:Павло ПашкоБільд-редакторка:Юлія Кочетова-НабожнякТранскрибаторка:Гаяна Мкртчян

8 Лютого 2019 18:17