Писати й жити, як Сковорода

Музей Григорія Сковороди розташовується в колишній садибі поміщиків Ковалівських – родини, з якою Сковорода був у тісній дружбі. Після смерті Сковороди охочі вшанувати його пам’ять приходили в Сковородинівку (колишню Пан-Іванівку) на місце поховання; у 1922 році будинок з прилеглою територією був оголошений заповідником, а 1972 року, до 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди, разом з парком став Національним літературно-меморіальним музеєм.

Деякі відвідувачі їдуть в Сковородинівку, щоб побачити, як жив філософ, інші — щоб відпочити в парку, треті — дізнатися більше про його творчість. У музеї можна послухати пісні на слова Григорія Сковороди та побачити, як його рукописи оживають у сучасній графіці.

Олексій. Шрифт Skovoroda

Каліграф і графічний дизайнер із Харкова Олексій Чекаль займається міжконфесійними, міжрелігійними, міжкультурними проєктами. Він захоплюється філософією Григорія Сковороди й уже тривалий час працює над його спадщиною. Завдяки знайомству з Леонідом Ушкаловим, українським літературознавцем і дослідником творчості філософа, та захопленню каліграфією Олексій почав досліджувати стиль письма Григорія Сковороди, а у 2016 році навіть оформив останню академічну збірку його творів.

У 2017 році Олексій Чекаль долучився до створення дизайну англомовного часопису про сучасну українську культуру та мистецтво. Часопис виходив друком протягом трьох років завдяки внескам передплатників. Зараз каліграф створює графічний образ Православної церкви України.

Каліграфією Олексій зацікавився, коли досліджував стилі написання літер на іконах. На його думку, мистецтво каліграфії ніколи не втрачає актуальності, адже може багато чого розповісти про епохи та звичаї:

— Шрифт — це камертон культури, це мистецтво. Ти ледь-ледь змінив форму літери — і опинився в Ренесансі. Зробив якийсь розчерк — і опинився в Запорозькій Січі. Ці маленькі зміни у шрифті відображають різні епохи та часи.

Спільно з літературно-меморіальним музеєм Олексій Чекаль працює над проєктом «Духовна зброя Сковороди». Вивчаючи елементи почерку Григорія Сковороди та його філософію, каліграф розробляє шрифт Skovoroda, який по завершенні планує удоступнити для використання в логотипах, дизайні поліграфічної продукції, рукописних каліграфічних проєктах тощо:

— Музей мене запросив зробити проєкт, пов’язаний з афоризмами Сковороди, які я міг би втілювати в каліграфічних плакатах. Щоб цей текст і цей сенс жили в просторі саду та лісу музею.

На подвір’ї музею, посеред парку, яким часто гуляв філософ, Олексій організував каліграфічний перформанс. На натягнутій між деревами прозорій плівці майстер писав найбільш значущі, на його думку, вислови Григорія Сковороди, ніби вплітаючи слова у ландшафт, де тривалий час перебував мислитель.

Олексій пояснює, що нашарування різних культур можна простежити не лише у творчості та моральних настановах Григорія Сковороди:

— Дуже цікаво спостерігати, як він писав латиною, грецькою мовою, як втілював традиції козацького скоропису. Цей досвід, ідеї з рукописів Сковороди я втілював у цих плакатах. Іноді я більше спирався на півустави, іноді — на скорописні моменти, а іноді брав європейську антикву.

Учення та наративи Сковороди про незалежність, самопізнання, сродну працю важливо пропагувати і зараз, вважає Олексій:

— Свобода, про яку говорить Сковорода, не залежить від системи, від ієрархій. Вона — горизонтальна між людьми, це можливість робити загальну справу. Така толока на рівні країни. Поєднання сердець і свобод різних людей у справі відбудови і розвитку країни.

Філософія Сковороди

Григорій Сковорода родом з козацької сім’ї із села Чорнухи на Полтавщині (там теж діє літературно-меморіальний музей). З дитинства захоплювався музикою: слухав кобзарів, співав церковних пісень, навчався в дяка, з п’яти років міг змайструвати сопілку і відтворював на ній пташиний спів. Цікавився наукою: за однією з версій дослідників, з 12 років навчався в Києво-Могилянській академії, опанував латину, старогрецьку, староєврейську, польську, німецьку, італійську та угорську мови. Завдяки винятковому голосу Сковорода потрапив до Петербурзької придворної капели імператриці Єлизавети, де писав ноти, навчився гри на скрипці, флейті, бандурі, органі, гуслях і цитрі (струнний щипковий інструмент — ред.).

У 1745 році в складі експедиції з добору токайських вин потрапив у Європу. Упродовж п’яти років на території сучасних Угорщини, Словаччини, Австрії (можливо, також Італії та Німеччини) здобував освіту, відвідуючи лекції, бібліотеки. Повернувшись до України, Григорій Сковорода викладав у Переяславському колегіумі поетику за запрошенням місцевого єпископа. Його програму (подейкують, дещо протестантського ухилу) єпископ не схвалив, і Сковороду звільнили.

Мандрував Україною, зупинявся в друзів. На відміну від мандрівних дяків, які заробляли в дорозі на шматок хліба, Григорій Сковорода подорожував, бо мандрівка — частина його філософії. Відмова від матеріальних цінностей для нього є одним із щаблів духовного розвитку: «Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія». Григорій Сковорода мало їв і спав, проте відзначався добрим самопочуттям і гарним гумором.

Основа його філософії — учення про три світи (мікрокосм, макрокосм і біблійний світ символів) і дві натури людини. Вважав важливим пізнати себе — через пошук «сродної праці». У байках, піснях, трактатах торкався питань пошуку щастя, свободи, нерівної рівності, значення серця, мудрості. Співробітниця музею Ганна Ярміш пояснює значення творчості Григорія Сковороди так: він долучив українців до світової філософії через переосмислення у своїх творах ідей Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха.

— Григорій Сковорода великий хоч би тим, що зміг адаптувати всю філософію, ще до нашої ери і середньовічну, розвинути її, донести до нас, зробити нас наближеними до мудреців, до яких наближався і йшов сам.

Ганна. Музей і парк

Музей у Сковородинівці нараховує три зали, дві з яких присвячені життю та творчості Григорія Сковороди, а третя — дослідженню його культурної спадщини та вшануванню пам’яті. Постать Сковороди вивчали Іван Франко, Лев Толстой, Ліна Костенко, Павло Тичина, Пауло Коельо. Тарас Шевченко у повісті «Близнецы» вивів його передусім як музиканта; Василь Стус вважав Сковороду найкращим поетом України; Папа Римський Іван Павло ІІ цитував українського богослова: «Все мина, лиш любов зостається по всьому, все мина, та не Бог, не любов» — розповідає про світове значення спадщини Сковороди Ганна Ярміш. У Німеччині, Італії, Канаді видають збірки його творів, співробітниця музею особливо пишається українським виданням за редакцією Леоніда Ушкалова.

Ганна розповідає про те, як у музеї проходять екскурсії:

— У нас є музична апаратура, ми можемо включати пісні Григорія Савича. Виконує їх Петро Приступов, а в стилі XVIII століття його вчила співати Анастасія Ніженець.

Багато особистих речей Григорія Сковороди були втрачені під час Другої світової війни, але у музейній колекції збереглися цінні автентичні експонати. Наприклад, срібний годинник Сковороди з дарчим написом, скрипка, яку зберіг учень філософа, Яков Правицький, родова скриня Ковалівських. На увагу заслуговують також свита XVIII століття, та оригінальний каламар студентів Києво-Могилянської академії, говорить Ганна Ярміш. Серед експонатів вона робить акцент на Біблії, яку музею передав професор Харківського університету імені Каразіна Олександр Кривуля. Ганна пояснює, що Святе письмо для філософа мало особливе значення і у своїй творчості він завжди звертався до Бога:

— Весь коперниковий світ за Сковородою — це макрокосм, мікро — це людина, кожний із нас, — уявляєте? — космос. А Біблія — це символічний світ Сковороди.

Територія навколо музею є пам’яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Парк було створено за кошти поміщиків Каразіних і Ковалівських. Символічне значення мають сім алей, які сходяться в одній точці, утворюючи сонце (найважливіший архетип за вченням Сковороди). Одна з алей уже майже тридцять років називається Філософською: приїхавши до музею Сковороди на одну з перших конференцій, дослідники вирішили висаджувати вздовж цієї алеї яблуні, — звідси й назва.

У парку є пам’ятник Сковороді роботи скульптора Івана Кавалерідзе, встановлений 1972 року, а також збереглися залишки дуба, під яким філософ відпочивав, працював і де заповідав себе поховати. Могила Григорія Сковороди з епітафією «Світ ловив мене, але не спіймав» — також тут, на території музейного комплексу.

Сучасне культурне життя музею досить насичене. На свята, конференції, лекції, читацькі вечори, фестивалі сюди приїздять українці та іноземці. Про гостей музею Ганна розповідає:

— Вони настільки спрагло сприймають Сковороду, що кажуть: «Якби ми це раніше чули, ми би інакше сприймали». І вони по-іншому до життя ставились би. Сльози на очах відвідувачів я бачу дуже часто.

2022 року виповнюється 300 років з дня народження Григорія Сковороди. Про зацікавлення українців постаттю та філософією Григорія Сковороди говорять і перевидання його творів та життєпису у 2010-х — через книжки ми засвоюємо його рецепти духовності. Такі ж проєкти, як «Духовна зброя Сковороди» Олексія Чекаля, оживляють для нас класика — навіть візуально.