«Зла Мавка»: спротив українок в окупації

«Зла Мавка» — це винятково жіночий рух опору, який обрав методи ненасильницької боротьби з окупантами. Він виник у Мелітополі на початку 2023 року, коли відкритий спротив росіянам став практично неможливим. Учасниці руху — мавки — не знайомі одна з одною, діють анонімно, розвішують плакати, листівки, розповсюджують правдиві новини (на противагу російським брехливим) і намагаються зробити все, щоб окупанти не почувалися спокійно.

Знають одна одну лише три співзасновниці цього руху. Задля їхньої безпеки розкривати справжні імена ми не можемо, тож у цьому матеріалі розповідаємо про Мавку Першу, Мавку Другу і Мавку Третю. Жінки поділилися, як рух опору народився із жарту, чому росіян вдається розкривати під час їхніх спроб проникнути в ряди «Злої Мавки» та чого особливо бракує в житті на окупованих територіях. 

Співзасновниці про створення руху говорять, що ніякої героїчної історії за цим не було. Головною причиною і поштовхом став сам факт присутності окупантів та російських триколорів у рідному місті жінок. Кожна з них допомагала активістам у Мелітополі і до створення власної ініціативи. Але коли рух опору пішов у підпілля, вирішили продемонструвати росіянам, яким може бути супротив українських жінок, як про це говорить Мавка Перша:

— Показати, що наші жінки сміливі, сильні й ніколи ми не будемо тут з ними цяцькаться. Плюс, на тому етапі (ідеться про 2022-2023 рр. — ред.) вони дуже зухвало поводилися з нашими дівчатами і їх дуже чіпляв спротив від жінки.

Мавка Третя згадує, що створення руху опору починалося з жарту на кухні — мовляв, а ну ж бо заснуємо організацію для спротиву російській окупації. Ідея виникла від почуття безвиході та злості:

— Спочатку це був такий собі спротив із принципу. Коли знаєш, що обставини сильніші, але все одно робиш.

Жінки обрали шлях саме ненасильницького спротиву, щоб робити російським окупантам капості й нагадувати, що їм у Мелітополі не раді. Коли планували свою діяльність, мавки не думали, що це набере обертів і перетвориться на великий жіночий рух. Адже з міркувань безпеки починали у вузькому колі подруг. Мавка Перша розповідає, що першим спільним проєктом були листівки. Вони ж допомогли знайти однодумців:

— Ми вигадували малюнки і послання, котрі будуть їх (окупантів) дуже бісити і розповсюджували їх там, де вони точно побачать. Потім вирішили створити телеграм-канал, щоб показувати людям, що ми робимо, і що тут коїться. І тут понеслося. Нам почали писати жінки й дівчата з інших окупованих міст, просили прислати їм наші листівки, щоб вони теж могли так робити. Ми не очікували, що їх буде так багато. Тоді і зрозуміли, що пора організовуватись і робити це серйозно, розробити правила, безпекові заходи та інше.

Зараз у руху є послідовниці від Донеччини до Криму. Мавки створили телеграм-бот, щоб учасниці руху могли зручно комунікувати з його лідерками й отримувати від них завдання. Це дає змогу зробити спілкування анонімним та безпечним, що, за словами Мавки Третьої, є пріоритетом:

— Ми ніколи не питаємо справжнього імені чи будь-яку інформацію, що може видати людину. Спілкування тільки через надійні месенджери. Плюс, ми постійно нагадуємо про кібербезпеку: чистити чати, не зберігати нічого важливого і таке інше.

Мавка Друга додає, що на окупованих територіях люди звикли бути обережними, бо окупанти часом влаштовують перевірки, особливо переглядають мобільні телефони. Тому своїм активісткам мавки радять за можливості мати два пристрої. А якщо це не виходить, то не зберігати на девайсі нічого, що окупанти можуть використати як доказ підпільної діяльності.

Така атмосфера анонімності мала б грати на руку росіянам і співробітникам російських спецслужб, які хотіли б потрапити в лави руху й викрити його учасниць. Проте, за словами Мавки Першої, їх вдається досить легко виявляти:

— Зазвичай це навіть весело. Не знаю, як їх там учили, але «товариш майор» виглядає кумедно, коли намагається прикинутися дівчинкою! Наші правила розроблені так, що максимум, який він може отримати, — це завдання від нас. Тож хай йде і малює український прапор!

Що ж дійсно робить боляче мавкам, то це бачити зрадників серед давніх знайомих або навіть родичів, говорить Мавка Друга:

— От наче знав людину пів життя, а виявилося, що вона за плюшки від окупантів і родину здасть.

Спротив із гумором

Активістки пишаються всіма своїми акціями. Одна з найулюбленіших — «Гроші Мавки», у межах якої учасниці «редизайнили» рублі й додавали на них зображення мавок. Такі банкноти розповсюджували в Мелітополі, Бердянську, Токмаку, Каховці, Сімферополі, Севастополі та Ялті. А з часом побачили навіть на території Кубані (РФ). Реакцію від окупантів чекати не довелося, згадує Мавка Третя:

— Перша банкнота — то було круто. Бо стільки вони по своїх каналах і коментарях психували. Було весело спостерігати за реакцією. І найсмішніше, що ще більше почали обговорювати, коли англійська газета про це написала. Тобто замість того, щоб затвердити ідею, яку вони просували, мовляв, яка це дрібниця, вони фактично самі її і розкрутили.

Мавка Перша пригадує: коли вдалося випустили першу «копію» рубля в Мелітополі, місцеві проросійські канали обговорювали це як спробу зламати російську банківську систему:

— Просто уявіть! Ми випустили копії їхніх рублів з гаслом, що вони (окупанти. — ред.) в Україні, а вони розмірковують на тему, які ми тупі! Тому що ми випустили купюру 50 рублів, а такою маленькою купюрою нам не вдасться зламати їхню банківську систему і нашкодити обігу рубля. Я читала й не вірила своїм очам. Так наш черговий жарт над окупантами виявився дуже серйозним «терористичним актом».

Для Мавки Другої улюбленою акцією стала «Кухня Мавки». Спочатку жінки лише розповсюджували плакати із закликом до окупантів бути уважними до того, що вони п’ють чи їдять. А згодом учасниці руху отримали доступ до кухні, на якій харчувалися росіяни, і додали до їжі проносний засіб. Пізніше повторили те саме з домашнім алкоголем:

— Коли окупанти ходили по домах і питали про самогон чи їжу, я подумала: а чому б і ні? Готувати я вмію, ну а що, трошки проносного попало в їжу, так буває. А самогон — то взагалі небезпечна річ. Може, десь не додивилась. Так і виникла ідея «Кухні Мавки». Всім подобається.

Тепер окупанти в Мелітополі часто бояться їсти їжу, у якій не впевнені. Навіть якщо це свіжі овочі або фрукти.

Ще однією важливою частиною роботи «Злої Мавки» є створення щотижневої газети з новинами. Адже на окупованих територіях важко отримати доступ до правдивої інформації. Про таку мотивацію створення видання говорить Мавка Перша:

— Зрозуміло, що зараз найти новини нескладно. Але в окупації це так не для всіх. Наприклад, старше покоління, яке не вміє обходити всі блокування, VPN, та і взагалі не хоче ризикувати, шукаючи українські канали, залишається з телевізором. А там самі розумієте, [що доступні лише російські пропагандистські канали].

Ідея створення газети виникла в Мавки Другої, коли та їздила до подруги за місто. Жінка побачила, що її знайомі дивляться російські новини по телевізору і вважають, що цього достатньо, тож обирають не шукати іншу інформацію.

Тепер команда «Злої Мавки» робить щотижневу вибірку основних подій, що відбувалися в Україні. Розповсюджують друковану версію газети через поштові скриньки, кладуть біля вхідних дверей, залишають у парках і закликають інших після прочитання передавати примірники знайомим. Електронну версію газети можна також скачати в телеграм-боті. Мавка Третя згадує, що бували випадки, коли люди завантажували газету і самостійно передавали далі через месенджери. Такі дії теж допомагають рухові:

— Навіть одна газета, плакат чи стікер — це вже маленька особиста перемога для того, хто на це спромігся.

У «Злої Мавки» немає спонсорів чи фінансування, та й загалом немає потреби залучати великі бюджети. Кожна, хто хоче стати учасницею руху і має вдома принтер, може роздрукувати плакат, газету, стікер або навіть підроблену банкноту для чергової акції. Що дійсно необхідно для функціонування руху, то це люди, ділиться Мавка Перша:

— Необхідна мотивація, натхнення й віра в перемогу перш за все. Матеріальне питання тут особливо не стоїть. Грошики потрібні, звісно, але нічого особливого. Треба багато очей і вух. Щоб люди продовжували спротив, їм потрібно знати, що вони це роблять не дарма. Ми часто помічаємо, що як тільки з’являються гарні новини з України чи з поля бою, кількість активісток зростає. У людей зароджується натхнення, вони знову готові діяти. Але це працює і навпаки — інтернет всі читають, і демотивувати теж дуже легко.

Саме тому ще одним важливим завданням для трьох мавок є підтримка інших жінок в окупації. Нагадування, що їм є куди звернутися, з ким поговорити, що є ті, хто поділяють їхні думки і погляди. Мавка Перша намагається не давати учасницям багато сумувати, а Мавка Третя додає, що з цим часто допомагають прості розмови:

— Це не вмовляння, а така собі дружня взаємна психологічна підтримка. Як із подружкою побалакати у вечірньому чаті. А десь — це сам дух нашого телеграм-каналу. Там усе з сарказмом та гумором.

Мавка Друга ділиться, що часто на повідомлення учасниць відповідають втрьох:

— Ми подруги, навіть якщо я старша за багатьох, до мене приходять за порадами або, якщо вже дуже важко, поплакати тихенько. Дуже багато дівчат із різних міст пишуть за порадами чи просто обговорити щось з окупації. Тоді дівчата до мене йдуть, сідаємо разом і починаємо всім відповідати. Наче якийсь анонімний жіночий клуб. Дуже хочеться зустрітися з деякими після визволення, ніколи не бачили одна одну, але як подруги вже.

Також мавки помітили, як сильно жінкам в окупації допомагає знати, що їх підтримують в Україні або за кордоном. Мавка Перша ділиться:

— Я памятаю, у якому вони захваті були, коли побачили фото з різних країн, де жінки малювали наш символ у себе на руках! Оце була бомба. Мавки тоді багато писали, мені запам’яталось одне повідомлення: «Не знаю як ви це зробили, але дякую. Мені так було важливо побачити, що про нас не забули, що нами пишаються і за нас продовжують боротися — це дало мені сил боротися далі».

Те, що навпаки прикро бачити, — закиди, що дії «Злої Мавки» недостатні й учасниці спротиву могли б старатися більше. Засновниці кажуть, що подібні слова дивно читати, особливо від тих, хто перебуває не в Україні. Адже зараз на окупованих територіях вести відкриту боротьбу важко: росіяни встановили на вулицях камери спостереження, а незабаром обіцяють встановити й ті, які розпізнаватимуть обличчя. Загарбники перевіряють людей на вулицях, влаштовують обшуки і роблять усе, що може ускладнити життя як активістам, так і звичайним громадянам, говорить Мавка Перша:

— Треба прорахувати дуже багато нюансів перед тим, як навіть повісити ту листівку. До речі, саме тому дуже ображає, коли українці пишуть, що ми робимо фігню, яка нічого не значить. Щоразу здригаєшся від кожного звуку, тіні чи просто від свого ж страху. Інколи ці ситуації реальні: хтось визирне у вікно (а полюбляючих донести тут вистачає), проїде машина чи ще щось…Щоразу думаєш, що все, ось зараз зловлять… Але потім як в тумані швидко робиш, що мусиш, і втікаєш. І навіть коли ти вже в безпеці — ти її не відчуваєш. А якщо хтось бачив? А, може, десь була камера, котру ти не побачила? А, може, тебе знайдуть….

Життя в окупації загалом є величезним обмеженням. Найбільшим викликом стає базове виживання. Мавки бачать: що довше триває окупація, то складніше людям боротися й вірити. Через інформаційні обмеження, складність у задоволенні базових потреб, психологічний тиск з боку росіян. Мавка Друга вважає, що за цих умов починаєш краще розуміти й цінувати те, що було раніше:

— Ми не помічали багатьох речей, які зараз відчуваєш дуже гостро. Це можливість розмовляти тією мовою, якою хочеш, не ховати свої думки. Смішно, але я сумую навіть за нашими українськими продуктами, до яких я звикла. Проте, на жаль, час минає, і люди звикають до такого життя. Це, мабуть, найстрашніше.

Тож для мавок це означає одне — ставати більш вигадливими, шукати нові методи для боротьби, залишаючись при цьому анонімними, і підтримувати моральний дух.

Борітеся — поборете

Усі рішення, які стосуються діяльності «Злої Мавки», співзасновниці ухвалюють спільно, втрьох, але лише якщо кожна «за». Інші ж учасниці, які приєднуються, беруть на себе відповідальність за власну безпеку і ризик, а правила безпеки, за словами Мавки Третьої, завжди однакові:

— Орки (росіяни. — ред.) заарештують тебе однаково, що за стікер з мавкою, що за газету. Спалювання російського прапора — це, мабуть, найризикованіше. Тут уже детально обговорюємо, хто це робить, чи є камери, у який час краще робити. І ніколи не викладаємо відразу [результат роботи в мережу], щоб не сполошити ворога.

Для цього ж мавки намагаються документувати свою діяльність лише через ресурси руху: сайт, де є окрема рубрика «Щоденники мавки», телеграм-канал або співпрацю з журналістами. Будь-яких особистих записів намагаються не вести, говорить Мавка Третя:

— То було б теж саме, що документувати собі кримінальну справу в російському суді власними руками.

Окрім цього, є й психологічний тиск. Для мавок це насамперед сама присутність ворога на їхній рідній території. Але також нападки в інтернеті: образливі коментарі чи масові сексистські погрози у їхньому телеграм-каналі чи на ворожих ресурсах. Росіяни часто пробують зламувати соцмережі «Злої Мавки», створюють клони чатбота або фейкові акаунти учасниць руху й від їхнього імені пишуть місцевим жителям. Водночас, за словами Мавки Першої, окупанти намагаються вдавати, ніби руху опору не існує:

— Вони знецінюють наші дії у своїх пабліках, повторюють, що ми якісь пацюки або нас взагалі не існує. Але ж хлопці, камон, нащо ви тоді посилаєте «Юнармію» замальовувати наші графіті? Найгірше для них — це визнати, що ми є. Тому що тоді доведеться визнати, що в них тут нема такої підтримки, як вони розповідають у своїй пропаганді. Це і є наше головне завдання, ми показуємо світу, що ми є, і що люди тут чекають на Україну!

Проте такі перешкоди не впливають на бажання «Злої Мавки» продовжувати опір. Жінки хочуть показувати росіянам, що вони не змирилися з окупацією, як про це каже Мавка Друга:

— Іноді думаєш, може все марно, може дійсно вони прийшли надовго, але потім кажеш собі: «Роби свою справу, а наші хлопці прийдуть».

Окрім спільноти й підтримки, продовжувати свою діяльність мавкам допомагає гумор, часто чорний. Проте іноді історії про акції можуть здаватися смішними після, але в моменті нести небезпеку для учасниць руху. Так Мавка Перша згадує одну з дівчат, яка поїхала розвішувати листівки в Криму. Дівчина сіла поблизу паркану, щоб непомітно дістати їх:

— Тільки витягла — ззаду виходить дід. Вона сховала листівки й чекала, коли він піде. А він підходить до неї й каже: «Ясно, сіль!». Вона спочатку угорала, що дід подумав, наче вона «закладку» шукає, але швидко зрозуміла, що все серйозно. Він схопив її (вона ледь встигла сховати листівку) і затащив у бік будинку. Сказав, що зараз буде їй допит, щоб вона розказала, у кого наркотики купляла. Дівчина змогла втекти, і все закінчилося добре. Але тут і сміх, і гріх. Дід міг визвати поліцію, і тоді вони знайшли б наші листівки, але, дякувати Богу, цього не сталося.

Рятують також побутові дрібниці й ритуали. Наприклад, для Мавки Третьої це планування, наведення порядку. Для Мавки Другої — атрибути, які нагадують про життя до повномасштабної війни. Мавка Перша каже: іноді здається, що зв’язок із мирним життям втрачено. Але в неї є особливий талісман, який надихає:

— Це фото дідуся… Він сам з Донбасу, [на світлині] у вишиванці, гарний, розумний… Коли нема сил, уявляю, що б він сказав про все це… А потім як уявлю! Встаю і йду робити те, що треба.

Загалом атрибути українського підтримують морально, хоча зберігати традиції в умовах окупації дуже складно. Мавки кажуть, що роблять це лише в колі рідних, ніколи не афішуючи. На Великдень розмальовували писанки, взимку святкували День святого Миколая й Різдво. Роблять це тихо, бо відкритого протистояння на окупованих територіях, як це було у перші дні російського вторгнення, зараз немає. Загарбники придушують будь-які спроби опору, хоча Мавка Друга говорить, що певні звички у людей все одно залишаються:

— Наприклад, я була свідком того, як у шпиталі люди зверталися до персоналу українською. Вони навіть не розуміли, що не можна, то ж їхня рідна мова. Бачили б ви, як це дратує лікарів, які приїхали з Росії. Вони навіть погрожували таким людям. Так що була в нас лагідна українізація, а тепер примусова русифікація.

Російських окупантів загалом злять будь-які згадки українського. Мавки бачать, що росіяни приїхали насаджувати своє і викорінювати будь-які місцеві звичаї та закони. Це і літери «ї» та «є», які відверто лякають загарбників, і загалом українська історія та ідентичність. «Зла Мавка» ж нагадує росіянам, що вони тут лише тимчасово і повністю подавити українське їм не вдасться. Мавка Перша наголошує:

— У твоїх руках набагато більше сили, ніж ти думаєш. Ти розумієш, що кожна твоя дія має значення, це надихає. Що українці круті, реально! А українські жінки взагалі крутіші за марвелівських супергероїв.

У своїй боротьбі мавки побачили не лише якості українців, а й їхню разючу відмінність від росіян. На думку Мавки Третьої, ми різнимося тим, що українцям не потрібно чужого, лише своє. Мавка Перша не бачить жодної схожості між двома націями:

— Не те що не брати, а навіть не дальні родичі. У них нема внутрішньої культури, смаку, критичного мислення, внутрішньої свободи, нема свого я, гідності, волі й багато чого ще. У них нема правди.

Мавка Друга додає, що українців відрізняє саме відчуття внутрішньої свободи:

— Воно в нас невід’ємне. Вони не розуміють, що від них щось залежить, вони як барани йдуть на убой. А ми звикли міняти гетьмана, який нам не подобається.

«Зла Мавка» продовжує свою роботу на окупованих територіях попри все і планує робити це до деокупації. Зокрема, щоб показувати світу, що український спротив існує, що на захоплених територіях люди не чекають на Росію і не згодні жити з нею:

— Ми намагаємося розказувати, що насправді тут коїться, розказувати про злочини Росії. Публікуємо щоденники з окупації, щоб світ знав правду, що ми продовжуємо боротися за добро тут і просимо їх продовжувати боротися за нас.

Мавки закликають пам’ятати, що люди в окупації прагнуть повернення в Україну, й вірити у їхні зусилля, докладені до цього. Іншим же підпільним групам та рухам радять триматися, бути обережними й вірити в перемогу України. Мавка Перша нагадує:

— Найкращу пораду всім нам дали дуже давно: «Борітеся і поборете». Кожен обирає своє, кожен робить, що може і що вважає за потрібне. Головне, що мета в нас одна — це Україна!

А Мавка Друга нагадує, що найстрашніше — залишатися жити в окупації, тож не можна зупинятися:

— Хай кожен день ці потвори рашистські бачать, що нас не зламати і ніколи ми не будемо «росіянами».