Історія українського війська — тривала та сповнена драматизму. Впродовж довгого періоду становлення нашої державності українська армія захищала людей, відвойовувала території, боролась проти ворогів країни. З початком російсько-української війни 2014 року знову постала потреба боронити свої землі від сусідньої країни-агресора, й українська армія почала відроджуватись. Сучасні воїни стали повертатиcь до своєї багатовікової історії та зміцнювати символічний зв’язок із минулим. Прикладом такого поступу є 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр».
«ПІДРОЗДІЛИ ПЕРЕМОГИ»
Серія просвітницьких матеріалів, де ми розповідаємо про потужні підрозділи української армії та їхні звитяги.Холодний Яр — це реліктовий ліс на Наддніпрянщині, де відбувалися історичні для української нації події. У серпні 2018 року 93-й ОМБр Збройних сил України (ЗСУ) присвоїли почесне найменування «Холодний Яр», яке увіковічнює звитяги українських воїнів минулого століття. Ця бригада була одним із перших формувань у складі ЗСУ, яке брало участь у миротворчих місіях за кордоном.
Із початку російсько-української війни 93-тя бригада виконувала завдання у найгарячіших точках — Пісках і Донецькому аеропорті. Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, вони стали на захист Слобожанщини, де звільнили низку міст і сіл. Нині бійці 93-ї бригади беруть участь у боях на Бахмутському напрямку, який вони називають «найскладнішим шляхом бригади». Військові цінують свою бригаду за ефективність і готовність завжди бути в найгарячіших точках. «Неважливо, ким ти є і неважливо, ким ти був. 93-тя бригада виховує з людини воїна», — говорить піхотинець з позивним «Плюсик».
Це третій матеріал документального спецпроєкту «Підрозділи перемоги». Раніше ми розповідали про 72-гу ОМБр ім. Чорних запорожців і 30-ту ОМБр ім. князя Острозького.
Довідка про 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр»
Вид: Сухопутні війська
Тип: механізовані війська
Рік створення: 1992
Пункт базування: селище Черкаське, Подніпров’я та Запоріжжя.
Командування: Оперативне командування «Схід»
Гімн, виконавець — гурт «Тінь сонця» (лідер Сергій Василюк)
Символіка: двостороння хоругва, на одному боці якої — холодноярський дуб зі схрещеними ножами на чорному тлі, на іншому — стилізований чорний ворон на білому тлі
Гасло: Nunquam retrorsum — «Ніколи назад»
Символіка та історія бригади
«Не гаючи часу на попіл слів, б’ємось за пам’ять своїх дідів», — це рядки із гімну 93-ї бригади, які, як і найменування «Холодний Яр», засвідчують тяглість їхньої бойової традиції. Вона бере початок у реліктових лісах Холодного Яру площею майже 7 гектарів на правобережжі Наддніпрянщини. Ці ліси ще з XIV ст. були надійним оборонним місцем від ворогів, згодом — одним із центрів формування козацтва, а в XVIII ст. козаки та селяни почали тут повстання проти Речі Посполитої, відоме як Коліївщина.
Табір гайдамаків. Джерело: Вікіпедія.
На початку ХХ ст. (від створення перших загонів Вільного Козацтва на Холодноярщині у березні-квітні 1917 р.) у цих лісах почав зароджуватись центр повстансько-партизанського руху — Холодноярська республіка, що існувала від проголошення в Мотронинському монастирі 5 квітня 1919 р. до операції з нейтралізації та захоплення отаманів радянськими спецслужбами (вересень 1922 р.). Холодноярська республіка боролася проти всіх, хто посягав на цю територію, під прапором української державності.
Вільне козацтво
Добровільні національні військові формування в Україні та на Кубані у 1917-1918 рр., створені на основі традицій запорозьких козаків.
Мотронинський монастир. Фото: Вікіпедія.
3–7 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся Перший з’їзд Вільного Козацтва, який задекларував відродження козацтва й дав імпульс до створення в Україні військових структур. Протягом 1917–1918 рр. Холодний Яр, що мав у своєму складі загони з мешканців сіл Медведівки, Мельників, Головківки, Грушківки, що у центральній частині Наддніпрянщини, діяв як підрозділ самооборони і захисту Мотронинського монастиря від дезертирів і мародерів. На базі цього загону згодом і було проголошено Холодноярську Республіку.
Шикування загонів самооборони. Фото: nv.ua.
Під час світових воєн у лісах Наддніпрянщини переховувались українські повстанці. Тогочасні історики зазначали, що через свою географічну місцевість і «своєрідну романтику Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю».
Формально бригаду сформовано ще за часів СРСР як 35-у гвардійську мотострілецьку дивізію (1957 р.), яка згодом стала 93-ою (1965 р.), і врешті решт — 93-ю механізованою дивізією (1991 р.). Проте самі воїни ведуть відлік саме з 2018 року, коли бригаді присвоєно нинішню назву, адже, на їхню думку, відзначати річниці заснування ще з радянських часів неправильно, зважаючи на загарбницьку та репресивну політику СРСР як проти українців, так і проти інших народів.
Того ж 2018-го року виникла й потреба розробити власну символіку, яка б пов’язувала бригаду не з радянським спадком, а з холодноярським повстанським. Над символікою працювали декілька художників: Олекса Руденко, Андрій Єрмоленко та Олексій Андрющенко.
Ключовим мотивом став чорний ворон (крук). Одним із джерел натхнення став історичний роман Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець», що оповідає про радянсько-українську війну 1917–1922 рр. Художники обдумували, як краще зобразити форму ворона і зрештою зійшлись на думці акцентувати крило та дзьоб хижого птаха. Поряд із ним дубове листя — символ мужності й міцності.
Новий стяг. Фото: Вікіпедія.
Символіку вирішили відобразити на прапорі, який постійно був би на позиціях підрозділів бригади і згуртував би бійців довкола ідеї єдності бригади й боротьби з ворогом. Геральдист Олекса Руденко пояснює це так:
— Ми кажемо про безкомпромісну боротьбу, тому мова йшла про те, що або чорне, або біле. Тут немає сірого, немає відтінків. Або ми перемагаємо, або гинемо.
Щоб сповна передати значення символів, геральдист кілька разів побував на місцях, де вирувала республіка Холодного Яру. Він гуляв посеред гайдамацького лісу, який фігурує у творах Шевченка, і побачив давній гайдамацький дуб. А потім із колегами згадав, що гайдамаки святили ножі «на праве діло». Так з’явилася ідея другої сторони мотиваційного прапора 93-ї бригади: на чорному полотнищі срібний або білий дуб і свячення гайдамацьких ножів.
— Дуб — символ доблесті і міцності. Наші предки поклонялися дубам. Це дерево, яке має сакральний характер.
Гайдамацький рух
Національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти народного поневолення на Правобережжі України наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Гайдамакам присвячена однойменна поема Т. Г. Шевченка.
Ілюстрація О. Сластіона до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», 1886.
У 2018 році Олекса Руденко також розробив символіку бригади у вигляді нагород: чорно-білий хрест, всередині якого зображено крука і дуб зі схрещеними ножами. З того часу командування «Холодного Яру» нагороджувало своїх бійців за подвиги саме іменною нагородою 93-ої бригади.
Мотиваційний прапор. Фото: Вікіпедія.
Бої за Піски та Донецький аеропорт
У складі Збройних сил України 93-тя бригада була першим формуванням, яке готувало миротворчі підрозділи. Бійці цих підрозділів брали участь у миротворчих місіях на території колишньої Югославії (1992–1995 рр.), Іраку (2004–2005 рр.), Сьєрра-Леоне (2001–2005 рр.), Ліберії (2003–2018 рр.) та Лівану (2000–2006 рр.).
Понівечений унаслідок обстрілів дорожний вказівник. Фото з відкритих джерел.
У новітній історії «холодноярці» захищають нашу країну від самого початку російсько-української війни — з 2014 року, беручи участь у найважчих битвах, зокрема за селище Піски, розташоване неподалік Донецького аеропорту. Запеклі бої за нього розпочалися ще в 2014 році, й відтоді українські військові двічі звільняли селище. Наразі воно вщент знищене й окуповане росіянами. Командир танкового батальйону 93-ї бригади Олег із позивним «Звягель» розповідає про перші бойові виїзди, які відбулися саме на тому напрямку.
— Рівень підготовки в бригаді був дуже хорошим, тому що така гаряча точка, там кожен день шось було. Це при тому, шо вже на других напрямках було більш-менш тихіше.
Олег родом із міста Звягель (колишня назва Новоград-Волинський), що на Волині. Там дислокується 30-та окрема механізована бригада. Його батько був військовим і змалечку брав Олега з собою на службу. Хлопчаком його водили по кімнатах збирання зброї, а коли підріс, їздив із батьком на стрільби.
Одного дня батько взяв його з собою на штатну стрільбу танкового батальйону 30-ї бригади. Олег спостерігав за процесом із вишки:
— Я побачив, як він стріляє, як від нього розходиться ударна хвиля, по траві так — фу-ух, по вишці тоже так — фух, і ці вікна так — тр-р-р. І я такий: «От воно!». У той момент всьо, було рішено.
Так Олег обрав справу свого життя. Закінчив технікум у Звягелі, а після — вступив до університету на заочне відділення й за контрактом пішов у танковий батальйон 30-ї бригади навідником. Далі вступив до Академії сухопутних військ, щоб вчитися на командира танкового взводу. А після випуску потрапив у 93-ю бригаду, де служить і нині.
У 2014–2015 роках разом із батальйоном Олег тримав позиції на Донецькому напрямку: у Пісках, Нетайловому, Невельському. У березні 2016-го вони вийшли з Донеччини й вирушили на полігон Широкий Лан у Причорномор’ї, де набрали нових людей до складу бригади.
— Отам я вперше побачив всю потужність бригади. Я був уже ротним і побачив своїх десять танків по бойовій лінії, піхотні роти, механізовані в бойову лінію з БМП (бойова машина піхоти. — ред.). Ми побачили роботу нашої артилерії. Це Широкий Лан і там широко. Підготовка йшла дуже якісно, відчувалася потужність.
93-тя бригада в зоні АТО. Фото: Музей АТО.
На наступну ротацію вони були на Сєверодонецькому напрямку. Там Олег ще раз переконався у бойовій потужності своєї бригади, де молоде покоління бійців швидко брало до своїх рук ініціативу та лідерство, не жаліючи себе, відкинувши лінь.
— З 2015 року так воно й до сих пір іде. На покоління [воїнів] до 15-го року я, звичайно ж, нічого не намовляю. То були тяжкі часи. Бригадами мало хто займався і мало хто взагалі думав про війну. Це заставило нас зрозуміти, хто єсть хто.
Піски були знаковим місцем і для командира 93-ї бригади Павла Паліси. У 2014 році він заходив у селище як командир батальйону 58-ї бригади.
— Тоді, як і зараз, це символічне селище для Збройних сил і для України. У Пісках була напіврозвалена церква, але дзвіниця стояла на ній. Коли батальйони мінялись, то командири фінальну частину зміни-передачі проходили біля цієї дзвіниці. І допоки дзвони на церкві стоять, Піски наші. З чого тільки по церкві не стріляли, але вона стояла — дзвіниця і дзвони на ній.
Ще одна важлива віха бойового шляху 93-ї бригади — штурмові дії на території Донецького аеропорту (далі — ДАП). Перший бій за ДАП відбувся 26 травня 2014 року. Оборона всього аеропорту тривала 244 дні й увійшла в історію як приклад героїчного опору російським бойовикам. Українських воїнів, які брали участь у цій битві, називають кіборгами. «Холодноярці» взяли участь у найзапекліших боях за ДАП. Вони зайняли позицію у вигляді насипу, яку противник називав «мурашник». Начальник штабу 93-ї бригади Олександр із позивним «Борсук» пригадує ті події.
— Аеропорт фактично був в оточенні. Туди проривалися колони, які везли боєприпаси, зміни людей, евакуйовувати трьохсотих, двохсотих (військ. жарг. поранених і загиблих. — ред.). Це все робилося під обстрілом, це досить важко, тому що в сучасній війні дуже велику роль грає саме логістика. І логістика, яка проходить під обстрілами, рано чи пізно закінчиться.
Початок вторгнення: Охтирка, Тростянець, Барвінкове
Після початку повномасштабного вторгнення Росії, 25 лютого 2022 року, «холодноярці» виїхали в Охтирку, куди вже наступали росіяни, і створили там мобільну вогневу групу. Вони працювали за 15–20 км попереду українських військ по тилах противника. Начальник штабу Олександр згадує:
Мобільна вогнева група
Підготовлений екіпаж військовослужбовців, який здійснює розвідку повітряного простору та знищує повітряного противника.— Я не очікував саме взимку вторгнення, тому що взимку важко воювати, особливо у Сумській області, де ми виконували завдання (Сумська, північ Харківської). Там бездоріжжя, ліси, взагалі декілька доріг, по яких можна пересуватися. Це було досить неочікувано для мене, тому що угруповування противника тоді було неготове до тривалих бойових дій. Вони думали, що ми злякаємось, але так не сталося.
Коли воїни 93-ї бригади приїхали на ешелоні в Охтирку і стали розвантажуватись, противник на той час уже був у місті. Бійці поїхали на рубежі позицій. Олександр пригадує, що одна із частин російських військ із бронетехнікою змогла пройти на тому напрямку, бо, мовляв, піхотне озброєння неефективне проти сучасних танків. А далі йшла колона російських військ. Вони рухались на КамАЗах і там і залишились — українські воїни знищили їх артилерією і мінними загородженнями.
Боєць 93-ї ОМБр на початку повномасштабного вторгнення. Фото: пресслужба 93-ї ОМБр.
Олександр пригадує, як знищували ворожу техніку на Охтирському напрямку. Так, 24 лютого бійці змусили відійти колону, яка заходила в місто, знищили декілька одиниць ворожої техніки й захопили 7–8 машин. 2-га механізована рота взяла полонених. Коли на наступний день російські військові тим же шляхом із Великої Писарівки їхали в Охтирку, історія повторилась. Вони, як і раніше, підірвались на мінно-вибухових загородженнях, а 1-й самохідний дивізіон знищив декілька машин.
— Місцеві допомагали: давали інформацію, де противник, що він робить, приблизну кількість техніки. Але це було як плюс, так і мінус: дуже багато інформації, з якої багато неправдивої, кожен бачить колону і рахує. Так, кажу, це наші БМП їдуть. Нє, от оні рускіє, і всьо. Неможливо було людям довести, що це не так. Люди налякані, але вони дуже великий вклад в перемогу дали.
Далі бійці 93-ї бригади просувалися у напрямку Тростянця неподалік від Охтирки, а 26 березня противник покинув його. Коли російські військові шикувалися в одну колону й утікали, українські воїни, які на той час вже вели бої за передмістя Тростянця, наносили по них вогневе ураження.
— Приємні відчуття, канєшно, приємні. Особливо, коли вони втекли з Тростянця, ми в місто зайшли, то це таке відчуття, яке кожному треба пережити. Ти вже знаєш, що ти щось хороше в цьому житті зробив.
Фото: Дмитро Ларін для УП.
Далі батальйон Олександра перекинули в Барвінкове, що на Слобожанщині. Противник мав намір через Барвінкове йти на Лозову і Павлоград, а з півдня Донеччини наступав на Велику Новосілку, прагнучи взяти в оточення українське угруповання, яке було в зоні проведення ООС. Але завдяки роботі 93-ї бригади у російських військових це не вийшло. За тиждень до батальйону Олександра долучилися всі підрозділи бригади й узяли на себе відповідальність за той напрямок. За п’ять місяців противник вичерпав свої наступальні можливості й не виконав план.
ООС
Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ. До 30 квітня 2018 року — АТО (антитерористична операція) на Донеччині, якою керував антитерористичний штаб СБУ. Такі зміни обумовлені тим, щоб українські війська мали більше повноважень в боротьбі з ворогом, не вводячи при цьому воєнний стан.Далі під Харковом «холодноярцям» вдалося захопити російські танки Т-80БВМ, які полагодили і згодом використовували для знищення колони противника.
Бої за Бахмут
Павло Паліса став командиром 93-ї бригади «Холодний Яр» у січні 2023 року, коли вона перебувала в найгарячішій точці бойових дій повномасштабного російського вторгнення — під Бахмутом.
У п’ятницю він став командиром бригади, а в неділю 1-й ешелон вже виконував завдання в районі Бахмута. На середину січня Павло мав чітке завдання — утримувати місто. За час його виконання командир ближче познайомився з бійцями бригади.
— Потужний колектив, реально потужний. Це безумовно заслуга як попередніх командирів, так і всього особового складу, які в свою роботу вкладають душу.
Тоді на цьому напрямку наступала приватна військова компанія «Вагнер». За словами Павла, це потужний противник, проти якого важко воювати і який відносно добре підготовлений. На той момент у бригади стояло завдання нанести максимального ураження живій силі ворога й не дати йому можливості прорвати оборону Бахмута. А ще — зберігати боєздатність власних підрозділів.
— У лютому-січні, можливо, навіть на початку березня (2023 року. — ред.), в умовах нереально жорстоких боїв і забезпечення боєприпасами, яке було на той час, то була задача важка. Дивлячись на той інтенсив, на ту динаміку бойових дій, навряд чи хтось би дав хоч якісь прогнози. В кінці січня думав: хоч би до кінця ми тут протримались. Навіть під час того, як бригада заходила в Бахмут, чув навколо скептичні думки. Але ми тримались, як могли.
Бійці 93-ї ОМБр в Бахмуті. Фото: пресслужба 93-ї ОМБр.
Після того, як в бригаді відбулася ротація і бійці зайняли смугу на оборону, ситуацію вдалося стабілізувати завдяки піхоті, яка тримала оборону під постійними обстрілами, по 5–7 діб без нормального сну й гарячої їжі. Спільними зусиллями «холодноярці» не дозволили російським військовим розсікти угрупування й швидкими темпами просуватись по міській забудові.
— Особовий склад на позиціях не відчував, що у противника якісь проблеми з бойовими комплектами. Весь «Вагнер» в нас, на Бахмуті. Їх там порядка 17 штурмових загонів, кожен по кілька тисяч. З ходом оборони Бахмута теж відчували, що противник видихається. Безумовно, він залишався небезпечним, грізним. Але ми відчували, що вони видихались уже там ближче до квітня. Хоча їх недооцінювати все одно не варто.
Павло пригадує, як на південних околицях Бахмута підрозділ бригади відбивав 700-метрову траншею, яку зайняла армія РФ. Усе розпочалося з шести українських бійців. Потім зайшли ще шість і разом потрохи стали відбивати це місце.
Перші військові, які розпочали штурмові дії, знищили дві позиції ворога й робили всю справу так, що він не розумів, що відбувається. Вони захопили засоби зв’язку російських солдатів і просувались, поступово знищуючи їх. Згодом закріпилися на 450 метрах траншеї, утримуючи її ще кілька місяців.
Бійці 93-ї ОМБр ведуть вогонь зі ствольної артилерії. Фото: пресслужба 93-ї ОМБр.
Коли росіяни зрозуміли, що ця позиція для них втрачена, то кілька діб безперервно штурмували, а між штурмами застосовували потужний вогонь артилерії, міномети та ствольну артилерію.
Павло переконаний — бої у місті є найскладнішими з усіх видів боїв. Він відзначає ще один із великих штурмів у районі «Літак», що у південно-західній частині Бахмута, в бік Костянтинівки. Там росіяни, що було незвично для ПВК «Вагнер», пішли у наступ великими силами. Їхнім завданням було перескочити через вулицю та зайняти 9-поверхівку. Але завдяки пильності розвідки й особового складу на позиціях українські захисники змогли виявити підготовку противника до штурмових дій. Бій тривав майже всю ніч. На світанку українські військові нарахували на маршруті, де рухався противник між будинками, близько 47 тіл росіян.
— У Бахмуті щоденно відбувалось таке, що заслуговує на окрему книжку, на героїчну історію. Тому що все, що ми там робили, — це титанічні зусилля. Усі підрозділи, які брали участь в обороні Бахмута, — вони вже здійснювали героїчні дії. В першу чергу, через велику інтенсивність бойових дій і складність забезпечення евакуації, логістики. Всю важкість боїв за Бахмут піхота винесла реально на своїх плечах.
Станом на серпень 2023 року частина 93-ї бригади «Холодний Яр» і далі воює на Бахмутському напрямку, а частина — відновлюється після боїв, аби згодом повернутися на передову з новими силами.
