Дерев’яне мереживо Чернігова

Кожен регіон України вирізняється самобутністю не тільки мовних діалектів чи звичаїв, але й традицій архітектурних шкіл. Регіони, багаті на ліси, як-от Сіверщина, Полісся, Карпати, історично мали багато дерев’яної забудови. Попри втрати 70 % житлових будинків у роки Другої світової війни, Чернігову вдалося зберегти зразки садиб з вишуканим різьбленим декором фасадів, схожим на делікатне мереживо. Це його культурний код із власною символікою і будівничими особливостями. Зрештою, ця унікальність може стати і туристичною привабою, але для цього її треба зберегти та популяризувати.

Об’єднати спільноту. Станіслав

Чернігівець Станіслав Іващенко за професією вебдизайнер, жив у США, Німеччині, Туреччині. Волонтерського досвіду набув за кордоном — каже, що це вчить і змінює свідомість. Рік життя у США став для Станіслава переломним моментом, коли він усвідомив, наскільки багато може зробити громадянське суспільство не лише для громади, а й для окремої особистості. Після цього, живучи в різних містах України (Львові, Ужгороді, Києві, Бережанах, Севастополі), Станіслав долучався до різноманітних толок і волонтерських акцій. В інших країнах вчився, працював і волонтерив, але завжди повертався додому.

— В Україні просто непахане поле того, що можна зробити. І в Україні жити цікаво, тому що тут куди не ткнися — усюди проблеми, а це означає, що кожен може знайти собі нішу, яку можна розвивати, покращувати, рухати вперед. І це насправді наповнює наше життя. Мені здається, що в Україні за рахунок цього жити мега цікаво, бо є куди рухатися, до чого себе докласти.

Станіслав Іващенко у 2018 році організував довкола себе небайдужих однодумців, які розуміють цінність культурної спадщини. Проєкт назвали «Дерев’яне мереживо Чернігова». Спочатку активісти сфотографували будинки і створили онлайн-музей шістьма мовами з туристичними маршрутами. У ньому представлені 200 старовинних будинків Чернігова і ще близько сотні — з 14-ти населених пунктів неподалік. У співпраці з місцевим телеканалом за бюджетом участі (коли мешканці голосуванням за проєкти самі розподіляють частину коштів місцевого бюджету) підготували 20 рекламно-історичних роликів. Їх додали у фонд Національної асоціації медіа, звідки будь-хто може безкоштовно використовувати ці відео і популяризувати спадщину Чернігова. З 2019 року волонтери взялися за реставрацію дерев’яного декору міських садиб. Кошти для цього збирають на краудфандинговій платформі Patreon і таким чином вчать мешканців любити і цінувати своє.

У команді є програмісти, історики, журналісти. На окремі проєкти приєднуються будівельники, майстри з потрібним обладнанням. На різних етапах долучаються різні люди. Ідейні і професійні, говорить Станіслав.

— Я виконую управлінсько-організаційну роль. Об’єдную правильних людей у правильний час у правильному місці.

Особлива архітектура

За підрахунками Станіслава, історичних будинків із дерев’яним оздобленням у Чернігові близько двохсот. Є поодинокі зразки у стилях ампір, модерн. Деякі навіть покриті керамічною черепицею, що взагалі не притаманно Чернігову.

Дерев’яний декор вікон і фасадів сторічних чернігівських будинків — це пропильне різьблення, коли окреслені ділянки дерева наскрізно пропилюються лобзиком. Рідше трапляється об’ємна різьба. Нею оздоблювали переважно вікна, карнизи, піддашшя. Найрозповсюдженіші в Чернігові кольори дерев’яних будинків — бордовий і зелений. Зараз мешканці розфарбовують їх у ще розмаїтіші кольори — додали сині, жовті, фіолетові барви.

У Чернігові є архітектурно-історичний заповідник, та під його охороною перебувають лише храми і споруди княжих часів. Проте в експозиції музею Чернігівського колегіуму є зразки дерев’яного мережива з втрачених будинків, які влада чи власники вирішили знести. Ці фонди поповнюють волонтери. Чернігівська житлова забудова XIX–XX ст. здебільшого не має охоронного статусу. Лише окремі будівлі є пам’ятками історії чи архітектури місцевого значення. Збираючи інформацію про цей пласт спадщини, активісти зіткнулися з тим, що про неї не збереглося майже жодних документів. Найстаріша адресна книга, яку вдалося відшукати, — 1908 року. Тим паче втрачена документація про зруйновані будинки.

Історичні факти збирають по крупинках, та волонтерам завжди щастить. До прикладу, серед мешканців Чернігова початку XX ст. був француз Мойсей Шамбон — викладач і фотограф-аматор. Завдяки його захопленню у Чернігівському історичному музеї є фотосвідчення того, який вигляд мало місто на той час. За ними і відновлюють втрачений декор.

А зруйнованої забудови у Чернігові чимало. Є вулиці, де зберігся лише один будинок. Що не розбомбили, те розібрали в повоєнний час і забудували багатоповерхівками. Поміж високих панельок Станіслав вміє відшукати єдину на мікрорайон перлину — одноповерхову, дерев’яну і з різьбленням.

— За що я люблю Чернігів: у нас місто — це таке собі велике село і перепади поверховості в районах досить відчутні. То дев’ятиповерхівки, потім село, потім знову дев’ятиповерхівки. Можеш гуляти по Чернігову і як по місту, і як по селу. Такий елемент неочікуваності: коли ти через якісь хащі виходиш до одного з найгарніших будинків Чернігова.

Такою є, до прикладу, садиба 1911 року на вул. Київській, 14 б, в минулому — власність польських купців Спановських. Досі має табличку зі старою назвою вулиці — Немировича-Данченка, та її вже не існує. Будинок довго стояв пусткою, але його купили. Нові власники мають намір зберегти красиве оздоблення і попросили допомоги у «Дерев’яного мережива Чернігова».

Білоруський архітектор Сергій Ляпін із Гомеля займається схожою справою у себе на батьківщині. Він засновник проєкту «Драўляная спадчына Беларусі» («Дерев’яна спадщина Білорусі»). Порівнюючи власний досвід із чернігівським, каже, що ситуація зі збереженням спадщини в обох країнах схожа. Адже суспільство саме ж позбувається великого пласта своєї культури, особливої для кожного регіону.

— Коли дослідники розглядають ці декоративні елементи дерев’яних будинків, знаходять аналогічні на візерунку вишивки, на оздобленні керамічного посуду. Це дуже архаїчні елементи, які не на століття і не тисячоліття сягають вглиб. В основі цих елементів є дуже давні символи. Вони, звісно, митцями опрацьовані, і їхній сенс вже втрачено. Часом це декорується як простий орнамент, без читання початкового сенсу. Але це все своє, все унікальне. Чернігівська різьба, і в сусідніх регіонах — вже інша. На Гомельщині ми тільки бачимо відгалуження цієї культури. Те, що своє й унікальне, варте того, щоб його зберегли, зафіксували і не нищили.

Серед таких архаїчних елементів — солярні (пов’язані з сонцем) символи і рослинні орнаменти з власними сенсами: зигзагоподібний символ води «бігунок» розміщували над зображенням рослин як побажання врожаю, знак давньоруської богині «рожаниця» — як символ родючості. У чернігівській дерев’яній архітектурі присутні орнаменти із зображенням давніх українських музичних інструментів (наприклад, ліри), а також декор, поширений у світі, — пальмети як символ добробуту і процвітання. Взагалі чим багатшими були власники будинку, тим рясніше він був прикрашений.

Мешканці давніх будинків

Зараз волонтери основною метою вважають збереження і реставрацію тієї спадщини, що залишилася, ведуть перемовини з власниками. Проблема в тому, що будинки здебільшого поділені на кількох господарів і з усіма треба домовитися. Парадоксально, але часом людей важко вмовити на те, що їм безкоштовно відремонтують елементи їхнього житла.

Часто мешканці не розуміють цінності будинку, в якому живуть. Вони бездумно перебудовують, утеплюють фасади, нищачи декор. Не всі з тих, хто обшиває стіни сайдингом або пінопластом, розуміють, що дерево під ним пріє і швидше псується.

Іноді до продуманої в архітектурному плані будівлі добудовують еклектичні флігелі. До прикладу, нові власники історичного будинку родини Митькевичів, приблизно 1878 року будівництва (вул. Київська, 12), почали його відновлювати, зберегли все, що було, і відкрили у ньому ресторан «Хряк». Однак за деякий час перебудували частину будинку, від чого він втратив свій історичний вигляд.

Але є такі господарі, які самі звертаються до вже відомих у місті волонтерів з проханням проконсультувати, підказати, відновити.

Красивий будинок у стилі модерн на вул. Станіславського, 40 волонтери «Дерев’яного мережива Чернігова» називають найяскравішим прикладом того, що можна зробити при великому бажанні з майже руїни. Раніше земля під ним належала письменнику Михайлові Коцюбинському, він її продав економісту і літератору Йосипу Дроздову, який і збудував цю перлину. У радянські часи там квартирували дитсадок і ЖЕК, потім будинок пустував, через аварійний стан його планували знести під багатоповерхову забудову. Але, на щастя, в 2013 році аварійну споруду отримала в користування ГО «Інтеграція» і почала її реставрувати.

Сторічна садиба перебувала в жахливому стані: задня стіна прогнила, всюди була пліснява. Нові господарі замінили підлогу, оббили стіни до дранки, покрили їх глиною, як в старовину, втрачену ліпнину доробили. Будинок після їхньої роботи має такий вигляд, наче одягнув парадне мереживо до свята. Тепер там функціонує Центр медико-соціальної та фізичної реабілітації для людей з порушеннями фізичного розвитку.

Станіслав розповідає чудову історію порятунку будівлі. Серед представників ГО «Інтеграція» був один нумізмат (знавець монет, грошей і медалей. — ред.). Він знайшов у мережі старовинну цінну монету, яку продавали за копійки. Вони її купили та продали за тією ціною, яку за неї готові були віддати колекціонери. Гроші пішли на будівництво дубового пандуса. А на горищі, яке в старовину утеплили сухим піском, вони знайшли золотий зуб.

— Будинок віддячує своїм новим господарям за таке прихильне до нього ставлення. Це є приклад того, що будь-який будинок можна врятувати. Питання — в мотивації і бажанні, розумінні цінностей.

Святослав Потєєнко — ще один відповідальний власник старого будинку у Чернігові. Його родинна садиба була збудована у XIX столітті, вона ніколи не продавалася, завжди переходила у спадок. Зараз у ній роблять капітальний ремонт, але зі збереженням цінних історичних елементів. Разом із родиною Святослава тут жила сім’я художника Андрія Петуся. Тому дім є пам’яткою історії. У стінах є пошкодження від снарядів часів Другої світової війни.

Сім’я розуміє цінність будинку і знає, як його зберегти і зробити комфортним для мешканців: утеплює мінеральною ватою, старі вікна реставрує. Навіть пічки, які вже не використовуються за призначенням, господарі не розбирають. Довкола будинку — історичний сад. На горищі Святослав знайшов заготовлені попередніми поколіннями дошки, з них майстри зробили втрачені елементи.

— Я давно хотів це зробити. А потім зорі зійшлись. З’явилася група волонтерів, з’явилося «Дерев’яне мереживо», і було все абсолютно ясно.

А реставрація мережива будинку на вул. Станіславського, 11 — це перший випадок, коли за допомогою волонтерів вдалося об’єднати співвласників, щоб зробити два фасади в одній кольоровій гамі. До того будинок був пофарбований у 6–7 кольорів, різних з кожної сторони, що підкреслювало поділеність його на кількох господарів, які не можуть між собою домовитися.

Станіслава тішить таке порозуміння власників і плідна співпраця.

— Вдячність мешканців — це найкраще, що може бути. Будинок став найкрасивішим на вулиці. Чим більше буде таких прикладів вдалої реставрації, тим швидше ми зможемо переконати міську владу, змусити її звернути на це увагу і почати на цьому піаритись.

Сучасні технології і дідові рубанки

Відтворити втрачені елементи декору будинків допомагають фахівці Чернігівської політехніки. Кафедра технології машинобудування та деревообробки має сучасне обладнання, яким керує комп’ютерна програма. Проєкт «Університет в житті міста» підтримує волонтерські ініціативи.

Доцент кафедри Сергій Бойко розповідає, що у співпраці з «Дерев’яним мереживом» вже виготовили близько 40 елементів. У комп’ютер закладаються всі дані і пристрій сам вирізає потрібну конфігурацію. Для студентів це навчальна практика.

— Такий от у нас симбіоз вийшов: водночас і відновлення, користь місту приносимо, допомагаємо Стасу і самі вчимося, тому що ми і ясень обробляли, і сосну, і навіть тридцятирічні дошки.

Натомість столяр Микола Авдєєнко працює над віконницями у сімейній майстерні, використовуючи ще дідові інструменти. Каже, що працювати так — тихіше і комфортніше. Під час роботи він слухає радіо або аудіокнигу.

— Тут прикольно, шо ми поєднали всі технології. У політеху роблять, як в ХХІ столітті: на кнопку нажали — і воно все робить класно. А це буде зроблено так, як в ті часи. Тобто ті дядьки, які робили оці віконниці старенькі, вони ж так ось, як я, стояли.

Берегти своє

Волонтери «Дерев’яного мережива Чернігова» мають за мету не лише відновити будинки, але й переконати мешканців, що вони є власниками унікальної архітектурної спадщини.

Станіслав Іващенко вважає, що якщо постійно привертати до цього увагу, то історію і пам’ять свого міста врешті помітить і місцева влада. Бо дуже складно зберегти будинок, якщо він не має охоронного статусу.

— Якщо справді коли-небудь ми доживемо до того дня, що всі наші старовинні будівлі (дерев’яні, цегляні) будуть належно промарковані, внесені в реєстри, коли нарешті контролюючі органи будуть справді наглядати за тим, аби ці будинки не руйнували, а люди, які таки посміють їх руйнувати, зіткнуться обличчям із законом, з правоохоронними органами, отоді наші міста — не лише Чернігів, а загалом будь-яке українське місто — перетвориться на справжню Європу, де свою спадщину поважають і бережуть.

Схожі проєкти з’являються і в інших регіонах. Дерев’яний декор будинків намагаються якщо не рятувати, то хоча б задокументувати в Білорусі (вищезгаданий проєкт Сергія Ляпіна) і в Росії. Ініціативи з відновлення старих дверей започаткували в Одесі (проєкт Кості Ємельянова «Тисячі дверей Одеси»), Івано-Франківську («Франківськ, який треба берегти» Марії Козакевич), Дрогобичі (ініціатива Дарини Станіславської). У Львові міська влада у співфінансуванні з мешканцями історичних будинків відновлюють вікна, двері, брами, сходи та вітражі.

Свою регіональну родзинку слід берегти і пишатися нею, вважає Станіслав, адже середовище впливає на людей і навіть формує їхню ідентичність.

— Разом ми не просто рухаємось вперед, разом ми знову закохуємо чернігівців і гостей нашого міста в дерев’яну архітектуру і повертаємо їм усвідомлення того, що є справжній Чернігів. Оскільки справжній Чернігів — це не лише старовинні храми, печери, це так само і дерев’яна архітектура, яка створює затишок і оцю приємну атмосферу нашого міста для людей з інших куточків України.