8–9 травня країни Заходу пригадують звірства Другої світової війни. За п’ять років запеклих боїв померли понад 20 млн військових і близько 30 млн цивільних, ще більше були поранені. Довготривале подолання особистих і колективних травм, а також пам’ять про ці трагічні події спонукала багато країн відмовитися від війни як способу вирішення конфліктів. Однак у 2022 році РФ остаточно переступила світову домовленість «Ніколи знову», повторюючи сценарій Другої світової. І схожість розгортання подій, цілей і методів вражає.
Як показує історія, війни не припинилися цілком, а просто трансформовувався їх формат — від безкровопролитних форм гібридної війни до збройних конфліктів. Із часом змінювалася їхня локалізація — протистояння зміщувалися у країни третього світу. Однак сьогодні у Європі знову виник масштабний збройний конфлікт. У 2014 році Росія розпочала збройну агресію в Донецькій і Луганській областях, а також тимчасово окупувала Кримський півострів. Через 8 років, уже не ховаючись за спинами призначених з Москви на роль сепаратистів ДНР і ЛНР, РФ почала повномасштабну війну.
Щодня від бойових зіткнень та обстрілів в Україні гинуть десятки мирних людей, а дипломатія, як і 80 років тому, не спрацьовує на всі 100%. Завдяки системній пропаганді Путін, подібно до того, як Гітлер діяв у Німеччині, взявся перетворювати Росію на тоталітарну державу, де більшість громадян підтримують війну та возвеличують правителя. Новою свастикою стала літера «Z».
Війни по шаблону
30 вересня 1938 року
Прем’єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен повернувся в Лондон із Мюнхенської конференції, де домовлявся з Гітлером про долю Чехо-Словаччини. Вийшовши на аеродромі з літака, він витяг білу хустинку і сказав: «Мир на наш час» («Peace for our time»).
Але менше ніж за рік почалася Друга світова війна.
Ту конференцію ще називають «Мюнхенською зрадою», бо вона давала Третьому Райху право тимчасово окупувати Судетську область, що належала Чехо-Словаччині. Йдучи на поступки Гітлеру, Чемберлен і прем’єр-міністр Франції Едуард Даладьє розраховували, що загарбання Судетів стане останнім проявом нацистської експансії в Європі. Але так вони тільки відтермінували велику війну.
20 лютого 2014 року
Путін тимчасово окупував Кримський півострів за схожим сценарієм. Світові лідери на цю подію відреагували тільки глибокою стурбованістю та створенням санкційних списків, що обмежували економічні стосунки з Росією. Путін легко проковтнув таку реакцію і продовжив гібридну війну. Уже через два місяці вона перейшла у фазу збройного наступу — російські війська вторглися на території Донецької та Луганської областей, найнявши на службу тамтешніх сепаратистів.
Після цих подій санкційний список для Росії було розширено, а Україна отримала гуманітарну допомогу та зброю від партнерів. Але зрештою конфлікт на сході України заморозили Мінські угоди, що встановлювали режим припинення вогню. Однак російські військові все одно його порушували періодичними обстрілами українських позицій.
Холодний душ для політиків
Осінь 1939 року
Коли 1 вересня німецькі війська вторглися в Польщу, Франція та Велика Британія оголосили Німеччині війну. Хоча союзники в такий спосіб заявили про свою готовність захищати суверенітет Польщі, до травня бойові дії на західному фронті майже не велися. Обидві країни до останнього уникали силового зіткнення з ворогом, дозволивши йому спільно з СРСР окупувати Польщу.
Зима–весна 2022 року
Україна теж фактично сам на сам чинить опір РФ. Звісно, ЄС, США та багато інших держав висловлюють свою підтримку, регулярно поставляючи зброю, фінансову й гуманітарну допомогу, однак кожен такий жест — вкрай виважений і обережний. Як і 80 років тому, демократичні країни діють помірковано. НАТО відмовилося запровадити над Україною безпольотну зону, остерігаючись прямого конфлікту з Росією. Велику Британію та США спонукає до дій Будапештський меморандум, а от Німеччина та Італія у питанні збройної допомоги Україні більш обережні. Угорщина ж навідріз відмовилася надавати озброєння.
Але історія показує, що тоталітарні режими неможливо «нагодувати». І тиранам потрібні воєнні здобутки, що утверджують їхню міць і велич в очах свого народу. Так вони відводять увагу від цензури та суспільно-економічних криз.
Війни — це еквілібристика для політиків, адже складні, часто доленосні рішення потрібно приймати швидко. Маневреність і надмірне зволікання ставлять на кін не тільки їхню кар’єру, а й десятки, сотні тисяч людських життів, а також геополітичну мапу світу. Чемберлен заплямував свою репутацію в Мюнхені, а війна в Україні випробовує цінності багатьох європейських політиків. Наприклад, канцлер Німеччини Олаф Шольц був одним із найбільш поміркованих лідерів ЄС у ставленні до війни в Україні, через що зазнав сильної критики як зовні, так і всередині країни. Однак після злочинів російських військових у Бучі та Ірпені його позиція стала більш рішучою, і тепер Німеччина надсилає Україні зброю.
Група підтримки
14 лютого 1919 року
Після Першої світової війни з’явилася Ліга Націй (ЛН) — перша міжнародна безпекова організація, що мала запобігти збройним конфліктам у майбутньому. Втім до неї входили далеко не всі країни світу, зокрема не приєдналися США та СРСР. Лігу Націй розпустили одразу після Другої світової війни через її неспроможність гарантувати мир у світі. Але саме вона стала основою для створення у 1945 році Організації Об’єднаних Націй (ООН). У 1933 році Третій Райх покинув Лігу Націй, що послабило міжнародний вплив на Гітлера та його доктрину.
Зима–весна 2022 року
15 березня 2022 року Росію виключили з Ради Європи, а в квітні – з Ради ООН із прав людини. Але Росія теж шукає собі союзників. Вторгнення в Україну відкрито підтримали Білорусь, Північна Корея, Еритрея та Сирія. Також країні-агресору симпатизують багато країн колишнього Радянського Союзу й інші посткомуністичні держави. До слова, у 1992 році посткомуністичні країни на чолі з Росією створили Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ). Це була своєрідна противага НАТО. Схожим об’єднанням у часи Другої світової війни був союз країн Осі: Третій Райх, Італія та Японська імперія. ОДКБ формально існує й сьогодні, але не має вагомого геополітичного впливу. Тому Путін шукає способи створення антизахідної коаліції. Найбільший його союзник — диктатор Білорусі Олександр Лукашенко, який дозволив російським військами використати територію своєї держави як плацдарм для вторгнення в Україну.
Повномасштабна війна в Україні показала, що ООН, яку досі вважали найпотужнішим безпековим гарантом світу, сьогодні також переживає кризу, бо не здатна зупинити криваве протистояння в Україні. Крім того, серед п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН є Росія, яка може легко ветувати рішення органу.
Пропагуй і керуй
1933 рік, Німеччина
Засновано Міністерство пропаганди та публічної просвіти. Його очолив соратник Гітлера Йозеф Геббельс. За допомогою кіно, музики, газет, книжок і агітплакатів міністерство розпалювало в німцях ненависть до євреїв, комуністів і лібералів. Нацисти не цуралися перебільшень та цілковитих вигадок, якщо це сприяло пануванню арійської раси.
Вторгненню Німеччини на територію Польщі 1 вересня 1939 року також передували інформаційні провокації. У ніч 31 серпня в містечку Ґляйвіце (тоді територія Райху, сьогодні — Польщі) загін німецьких спецслужбовців переодягнувся в польський однострій і захопив радіостанцію. Вони запустили в ефір промову, що розпалювала ворожнечу між поляками й німцями. Тієї ночі відбулися й інші провокації — так звана операція «Гіммлер». У такий спосіб нацисти створили формальний привід для оголошення війни.
Користуючись усіма доступними на той час засобами пропаганди, Гітлер, так би мовити, вміло вибудовував свій імідж як лідера-визволителя. Йому вдалося створити образ, що надихав народ підтримувати його політику й культ особистості. Фюрер став символом світлого майбутнього. Відтак німці, які розділяли ідеологію нацистів, боролися зі всесвітнім злом, яким у їхньому розумінні були євреї. Саме вони стали головною мішенню пропаганди Геббельса. Це призвело до Голокосту. Вбиваючи євреїв, німецькі військові були переконані, що роблять добру справу.
До речі, нацисти так само не рахувалися з українцями. Взагалі будь-якого слов’янина вони розцінювали як Untermensch (з німецької) — недолюдину, яка має стати рабом і сприяти прогресові Übermensch — надлюдини, тобто чистокровного німця.
2022 рік, Росія
За кілька днів до початку повномасштабної війни очільники так званих Донецької та Луганської народних республік оголосили про посилення обстрілів із території України та розпочали евакуацію населення. Водночас Росія повідомила, що українські військові нібито обстріляли її територію, внаслідок чого був зруйнований російський прикордонний пункт. Очевидно, що це перевірений спосіб створити формальний привід для вторгнення.
Супергеройський образ Путіна — результат багатьох років роботи пропагандистів, які ретельно фільтрують, що мають бачити про свого президента росіяни, а що ні. Сам же Путін системно розвиває наратив про могутність Росії та важливість повернення до її складу територій, які начебто належать їй історично. Тому зло для РФ — українці, яких описують як кровожерливих націоналістів і неофашистів. Зневажливе та зверхнє ставлення до українців — явище не нове. Утиски відбувалися і за Російської імперії, і за радянських часів.
Однак якщо Гітлер мав чіткі цілі війни, то заяви Путіна та його соратників щоразу змінюються. Називаючи війну «спеціальною військовою операцією», російська армія нібито визволяє російськомовних українців від неонацистів. Це трохи схоже на те, як у 1939 році Червона армія рятувала галичан від польського ярма. Проте масштаби військових злочинів РФ у війні з Україною вже перевищили нацистські: всього за два місяці у Маріуполі загинули 20 000 українців. Деякі країни вже визнали ці дії геноцидом.
Тирани утримують владу, відрізаючи свою країну від будь-яких шкідливих, на їхній погляд, інформаційних впливів. Внутрішню опозицію переслідують, а від міжнародної спільноти ізолюються, створюючи таким чином вигідний режиму інформаційний простір.
Поки з РФ виходили десятки західних брендів, цензура медіапростору стала значно жорсткішою. З доступних медіа росіяни можуть отримати тільки ретельно підібрану пропаганду, під заборону потрапляють навіть VPN-сервіси. Покоління німецьких нацистів і радянського пролетаріату жили у такій самій інформаційно однобокій реальності.
Швидкі руйнування, тривалі відбудови
Друга світова війна
На полі бою жодного разу не використовували хімічну зброю. Навіть Гітлер і Сталін воювали виключно зброєю, дозволеною конвенціями. У 1925 році десятки країн підписали Женевський протокол — договір, що забороняв використання хімічної та біологічної зброї. У 1920-30 роках до роззброєння спонукала пам’ять про жахи Першої світової. У 1945 році американська армія завдала ядерного удару по Японії, внаслідок чого два міста — Хіросіма і Нагасакі — були вщент зруйновані. Після цього ядерна зброя також потрапила під табу.
Однак зброї, дозволеної правилами війни, цілком достатньо, щоб вщент руйнувати міста. Наприклад, у 1945 році Союзники скинули на німецький Дрезден близько 2700 тонн бомб, внаслідок чого від його історичного центру залишилися руїни, під якими загинули 25 тисяч людей. Багато міст СРСР (Одеса, Севастополь, Сталінград, Ленінград), а також деякі європейські міста (Варшава та Будапешт) були зруйновані через затяжні облоги. Битва за Ленінград (зараз — Санкт-Петербург) тривала з вересня 1941 до січня 1944 року. За цей час у боях за місто загинули понад 4 млн людей, частина з них — через дизентерію та голод.
Через використання повітряних збройних сил будь-яке місце у світі перестає бути безпечним. Гітлер не міг дістатися до Великої Британії морем, тож задіяв Люфтваффе — нацистську авіацію. В історії ці події, що тривали майже 4 місяці, запам’яталися як Битва за Англію. Через ворожі бомбардування загинули понад 40 тисяч цивільних. І якби не злагоджений опір британських повітряних сил, острів окупували б німецькі десантники.
Повномасштабна війна Росії з Україною.
Сьогодні обидві сторони використовують танки, артилерію та літаки, але ніхто не наважується порушити міжнародні конвенції та застосувати хімічну, біологічну чи ядерну зброю. Якщо Росія використає щось із цього переліку, то неодмінно отримає у відповідь посилення міжнародних санкцій і тільки підштовхне країни Заходу надати Україні більше озброєння.
Однак навіть без використання заборонених озброєнь війна завжди означає руйнування інфраструктури: доріг, заводі, фабрик і житлових будинків. Повоєнна відбудова завжди потребує значно більше часу, ніж бойові дії.
Після двох місяців облоги в Маріуполі майже не залишилося вцілілих будинків. Його обстрілювали й бомбардували так часто, що людям доводилося жити в укриттях. Російська армія довела місто до гуманітарної катастрофи: маріупольці виживали без світла, газу та зв’язку, ховали загиблих у дворах. Потужних руйнувань зазнала також Бородянка — містечко неподалік від Києва, на яке російська армія скидала потужні бомби. Деякі багатоповерхівки там завалилися до фундаменту.
Російська армія знищує українські міста так, що там не залишається жодних стратегічних позицій, які можна утримувати. Росія йде на будь-які жертви, щоб просунутися ближче до Києва. Тому сьогодні російська стратегія нагадує контрнаступ Червоної армії в 1943–1945 роках. На рівні тактики дії Росії далеко не досконалі, але вона є загрозливим супротивником через кількісну перевагу своєї армії, що дозволяють провадити масові лобові атаки.
Замість боротися в тактичних боях, російська армія використовує свою перевагу у боєприпасах, якими може атакувати з неба. Це завдає жахливих руйнувань, через що Україна і просить НАТО закрити над собою небо.
Повоєнні компенсації
Друга світова війна
Після міжнародного трибуналу Німеччина була змушена виплатити Союзникам мільярди доларів репарацій. Репарації — це гроші, які країна-агресор відшкодовує іншим країнам за спричинені руйнування. Така практика була й після Першої світової війни. В обох випадках німці визнали свою провину і працювали не тільки на відновлення власної економіки, а й на відбудову країн-переможців.
Повномасштабна війна Росії з Україною
Відчуватимуть провину росіяни чи ні, перед ними все одно рано чи пізно постане обов’язок виплачувати репарації. Однак, зважаючи на історичний багаж Росії, українським дипломатам доведеться жорстко відстоювати права на компенсації за вщент знищені чи пошкоджені міста й села — у 2006 році РФ відмовилися сплачувати Литві репарації за 50-річну окупацію її територій СРСР. Зважаючи на санкційний тиск Заходу та закономірний занепад російської економіки, виплата репарацій Україні для Росії не буде безболісною.
Як бачимо, Росія робить усе, щоб люди знову переживали жахи, які світ бачив вісімдесят років тому. Для країни-агресора, що плекає культ війни, збройні конфлікти є рушійною силою. І навіть пам’ять про Другу світову війну та її жертв не стримує імперських мрій Путіна.
