Що чекає на Путіна: історія міжнародних судів над воєнними злочинцями

3 квітня 2022 року президент України Володимир Зеленський оголосив про створення спеціального судового механізму для розслідування воєнних злочинів Росії. 25 травня Держдепартамент США оголосив про створення Консультативної групи для притягнення до відповідальності причетних до воєнних злочинів у ході війни Росії проти України. Можна впевнено говорити, що кримінальне переслідування Путіна та його поплічників міжнародним правосуддям є неминучим. У цьому матеріалі ми наводимо приклади міжнародних судових процесів над воєнними злочинцями, які відбувалися в минулому або відбуваються зараз.

Перші спроби засудити воєнних злочинців відбулися ще після Першої світової війни. Лейпцизькі процеси 1921 року над німецькими воєнними злочинцями і переслідування османських воєнних злочинців (другі вчинили геноцид вірмен, греків і ассирійців) були невдалими спробами і через політичний тиск перетворилися на фарс. З 901 обвинуваченого у воєнних злочинах на Лейпцизькому процесі 888 були виправдані. Решта отримали невеликі терміни ув’язнення, дехто з них утік з тюрми. Процес над османськими воєнними злочинцями мав відбуватися на Мальті, проте цього не сталося через відсутність правової бази, а також через брак політичної волі. Можливо, саме відсутність покарання воєнних злочинців Першої світової війни призвела до жахів Другої і поки що наймасштабнішої світової війни.

Наступні міжнародні суди над воєнними злочинцями, що відбувалися вже після Другої світової, були більш результативними. Далі ми описуємо передісторію кожного такого суду, персоналії обвинувачених, їхні обвинувачення й вироки.

Нюрнберзький трибунал (1945–1946)

Передісторія: Міжнародний воєнний трибунал, більш відомий як Нюрнберзький трибунал, був першим в історії успішним міжнародним судом над воєнними злочинцями. Його створила коаліція держав-переможниць у Другій світовій війні: США, Велика Британія, Франція та СРСР. Представники цих держав створили Статут Міжнародного воєнного трибуналу, на основі якого проводився суд над головними воєнними злочинцями нацистської Німеччини. Місце проведення трибуналу було обране не випадково, адже саме в Нюрнберзі відбувалися з’їзди нацистської партії.

Обвинувачені: 24 керівники нацистської Німеччини, серед яких рейхсмаршал Герінг, заступник Гітлера в Націонал-соціалістичній партії Гесс, міністр іноземних справ Ріббентроп, начальник штабу Вермахту Кейтель, а також партійні функціонери, міністри, керівники окупованих територій, пропагандисти. Ще до початку судового процесу один обвинувачений покінчив життя самогубством, повісившись на каналізаційній трубі у в’язниці. Ще одного визнали невиліковно хворим і не судили.

Висунуті обвинувачення: підсудні були обвинувачені у злочинах проти миру, воєнних злочинах, злочинах проти людства. Під час Нюрнберзького трибуналу вперше в історії обвинуваченням було використано новаторський термін «геноцид», хоча саме за цей злочин підсудних не судили.

Вирок: 12 підсудних засуджено до смертної кари (одного заочно), 7 — до різних термінів ув’язнення, трьох виправдано. Нюрнберзький трибунал не був незалежним судовим органом, адже це був суд переможців над переможеними. У ньому не було передбачено досудового слідства, а підсудні були названі злочинцями в засадничих документах обвинувачення. На процесі обиралася лише міра покарання для них. Проте детальний розбір злочинів керівників нацистської Німеччини на відкритому судовому процесі мав важливе історичне та символічне значення.

Токійський трибунал (1946–1948)

Передісторія: Міжнародний воєнний трибунал для Далекого Сходу, що відбувався у Токіо, мав на меті засудити воєнних злочинців Японії, яка була союзницею Німеччини у Другій світовій. До складу трибуналу входили представники 11 країн-переможниць у Другій світовій: Австралія, Велика Британія, Індія, Канада, Китай, Нідерланди, Нова Зеландія, СРСР, США, Філіппіни і Франція.

Обвинувачені: 29 військових і політичних керівників Японської імперії, серед яких прем’єр-міністр і фактичний керівник Японії Тодзьо Хідекі. Імператорові Хірохіто вдалося уникнути трибуналу через його символічне значення для Японії та згоду капітулювати. Ще до початку судового процесу один обвинувачений вчинив самогубство, а пропагандист Сюмей Окава був визнаний психічно хворим і неосудним.

Висунуті обвинувачення: як і німецькі керівники, японські підсудні були обвинувачені у злочинах проти миру, воєнних злочинах і злочинах проти людства.

Вирок: 7 підсудних засуджено до смертної кари, 18 — до різних термінів ув’язнення, двоє підсудних померли під час судового процесу. Як і Нюрнберзький, Токійський трибунал був судом переможців над переможеними. У ньому так само не було передбачено досудового слідства, бо японське військове керівництво було визнане воєнними злочинцями ще згідно з Потсдамською декларацією 1945 року. Після Токійського трибуналу не було ще жодного випадку, щоб засуджували за злочини проти миру (тепер їх називають злочинами агресії). Цілком імовірно, що наступним таке обвинувачення отримає Путін та його посіпаки.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (1993–2017)

Передісторія: Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії був створений в 1993 році резолюцією Ради Безпеки ООН для розслідування злочинів, скоєних під час воєн у колишній Югославії протягом 1991─2001 років. На відміну від попередніх, цей процес можна вважати неупередженим, адже він відбувався на нейтральній території (в Гаазі, Нідерланди), а суддів для нього обирала Генеральна Асамблея ООН. Найсуворішою мірою покарання трибуналу обрано більш гуманне довічне ув’язнення. Трибунал уперше запровадив принцип командної (ієрархічної) відповідальності, тобто визнав вину керівників за злочини їхніх підлеглих.

Обвинувачені: 161 особа, серед яких колишній президент Союзної Республіки Югославія Слободан Мілошевич, президент самопроголошеної Республіки Сербської Радован Караджич, командувач армії самопроголошеної Республіки Сербської Ратко Младич та інші військові й політичні керівники колишньої Югославії.

Висунуті обвинувачення: трибунал розслідував воєнні злочини, злочини проти людства та вперше в історії висунув звинувачення за акти геноциду, а саме злочини проти боснійських мусульман, вчинених у Сребрениці (місто на сході Боснії і Герцеговини) 1995 року. Трибунал спирався на положення Женевських конвенцій, прийнятих в 1949 році.

Вирок: 90 обвинувачених були визнані винними та засуджені, 21 виправданий, справи 13 осіб були передані до національних судів, а справи 37 осіб були відкликані через зняття обвинувачення чи смерть обвинувачених. Слободан Мілошевич помер у Гаазькій в’язниці в 2006 році, так і не почувши вироку трибуналу. У 2016 році Радован Караджич був засуджений до 40 років ув’язнення (згодом апеляція переглянула вирок на користь довічного ув’язнення) за воєнні злочини і геноцид боснійців. Ратко Младича засудили у 2017 році до довічного ув’язнення за геноцид в Сребрениці та артилерійські обстріли Сараєва. У 2017 році один із підсудних, колишній генерал боснійських хорватів Слободан Праляк випив отруту просто під час оголошення вироку і невдовзі помер.

Міжнародний трибунал щодо Руанди (1994–2016)

Передісторія: Міжнародний трибунал щодо Руанди був створений на основі резолюцій Ради Безпеки ООН задля переслідування відповідальних за порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді та сусідніх державах. Йдеться насамперед про геноцид тутсі — етнічного народу Руанди, вчинений представниками народу хуту в 1994 році. Трибунал діяв в Аруші (Танзанія), апеляційна палата містилася в Гаазі.

Обвинувачені: військове та політичне керівництво Руанди, зокрема колишній прем’єр-міністр Жан Камбанда, а також політики, бізнесмени, члени релігійних груп, керівники засобів масової інформації. Загалом 96 обвинувачених.

Висунуті обвинувачення: Трибунал мав юрисдикцію щодо геноциду, злочинів проти людства та порушень Женевської конвенції.

Вирок: 61 обвинуваченого засудили до різних термінів ув’язнення, 14 виправдали, справи 10 передали в національні суди. Щодо 8 звинувачених припинили провадження, зокрема через смерть. 2 звинувачених досі перебувають в розшуку, а 1 спіймали лише у 2020 році.

Трибунал щодо Руанди особливо цікавий тим, що в його межах було доведено вину пропагандистів у підбурюванні до геноциду. Це був перший випадок після Нюрнберзького процесу, коли мова ненависті була визнана воєнним злочином. Директора радіостанції «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів» Фердинанда Нахіману трибунал засудив до довічного ув’язнення (після апеляції — до 30 років ув’язнення), виконавчого директора Жана Боско Барайягвізу — до 35 років (після апеляції — до 32 років), головного редактора газети «Кангура» Хассана Нгезі — до довічного ув’язнення (після апеляції — до 35 років), кореспондентів Бернара Мукінго та Валері Бемерікі — до довічного ув’язнення. Організація «Репортери без кордонів», яка опікується свободою преси та правами журналістів, схвалила це рішення. «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів» вело хейтспіч-трансляції проти тутсі впродовж усього одного року, тоді як державна пропаганда РФ створює альтернативну інформаційну реальність вже десятиліттями.

Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне (2002–2013)

Передісторія: Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне був створений у 2002 році для розслідування особливо тяжких злочинів, скоєних у ході війни в Сьєрра-Леоне 1991-2002 років між урядом і Об’єднаним революційним фронтом. За майже 11 років війни загинуло близько 120 тисяч осіб. Суд був створений на підставі міжнародного договору між урядом Сьєрра-Леоне та ООН та діяв у столиці країни Фрітауні.

Обвинувачені: 23 особи, серед яких колишній президент Ліберії Чарльз Тейлор, який підтримував Об’єднаний революційний фронт, що вирізнявся особливою жорстокістю та використанням дітей у війні; Фодей Санко — лідер Об’єднаного революційного фронту; Джонні Пол Корома — самопроголошений президент Сьєрра-Леоне.

Висунуті обвинувачення: злочини проти людства, порушення Женевських конвенцій, міжнародного гуманітарного права та законодавства Сьєрра-Леоне.

Вирок: 16 осіб отримали вироки тюремного ув’язнення, серед них Чарльз Тейлор, який у 2012 році був засуджений до 50 років тюрми за злочини проти людства і воєнні злочини. Троє осіб були виправдані, ще троє померли під час процесу, серед них Фодей Санко, який помер у 2003 році. Один обвинувачений, Джонні Пол Корома, втік і не був знайдений.

Трибунал над Червоними кхмерами (2003–донині)

Передісторія: Надзвичайні палати в судах Камбоджі, або Трибунал над Червоними кхмерами, були створені для переслідування лідерів Червоних кхмерів — радикальних комуністів, які захопили владу в Камбоджі у 1975 році. Вони створили так звану Демократичну Кампучію, також відому як Геноцидний режим, який проіснував до 1979 року і забрав життя від 1 до 3 мільйонів осіб. Трибунал створив уряд Камбоджі спільно з ООН. Засідання відбуваються в Пномпені — столиці Камбоджі. Найвідоміший ватажок Червоних кхмерів Пол Пот помер в 1998 році, ще до початку трибуналу.

Обвинувачені: 9 керівників Демократичної Кампучії, серед яких найближчі соратники Пол Пота: Канг Кек Іеу, Нуон Чеа, Кхіеу Самфан та інші.

Висунуті обвинувачення: геноцид в’єтнамців і чамів, що проживали на території Камбоджі, злочини проти людства, воєнні злочини, а також злочини, передбачені Кримінальним кодексом Камбоджі.

Вирок: Канг Кек Іеу, Нуон Чеа і Кхіеу Самфан отримали пожиттєві вироки, один підсудний помер до вироку, ще одного визнали неосудним через хворобу Альцгеймера. Справи проти ще 4 були закриті. Надзвичайні палати в судах Камбоджі є першим процесом над комуністичним режимом, однак на відміну від Нюрнберзького трибуналу над нацизмом, на який часто нарікають через брак об’єктивності суду переможців над переможеними, процес над Червоними кхмерами є нейтральним і неупередженим.

Спеціальний трибунал щодо Східного Тимору(2000–2006)

Передісторія: Спеціальні колегії з тяжких злочинів у Східному Тиморі були створені тимчасовою адміністрацією ООН в Східному Тиморі для кримінального переслідування винуватців тяжких кримінальних правопорушень, скоєних під час боїв за незалежність Східного Тимору від Індонезії в 1999 році. Спеціальні колегії були засновані адміністрацією ООН в односторонньому порядку, тобто не на підставі міжнародного договору між ООН і Східним Тимором, оскільки країна перебувала під тимчасовою адміністрацією ООН. Більше того, у Східному Тиморі не існувало кримінального законодавства і судової системи для розслідування тяжких злочинів. Спеціальні колегії проходили в місті Ділі — столиці Східного Тимору.

Обвинувачені: обвинувальні акти були висунуті майже 400 особам. Проте лише 88 обвинувачених постали перед судом. Решта були громадянами Індонезії, чий уряд відмовився передати їх Східному Тимору чи ООН.

Висунуті обвинувачення: геноцид, воєнні злочини, злочини проти людства, вбивства, сексуальні злочини, тортури.

Вирок: 84 особи засуджено, 4 виправдано.

Спеціальний трибунал щодо Лівану (2009–донині)

Передісторія: Спеціальний трибунал щодо Лівану був заснований у 2007 році для встановлення і притягнення до відповідальності винуватців скоєного в 2005 році вбивства колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі і ще 21 особи. Це перший міжнародний трибунал, який переслідує осіб, винних в актах тероризму. Трибунал було створено ООН спільно з урядом Лівану і проводиться в нідерландському місті Лейдсендам з 2009 року.

Обвинувачені: 4 особи, пов’язані з шиїтською організацією «Хезболла», визнаною багатьма країнами світу терористичною.

Висунуті обвинувачення: попередня змова та вчинення терористичного акту за допомогою вибухового пристрою, умисне вбивство з умисним використанням вибухових матеріалів і замах на умисне вбивство.

Вирок: у 2020 році Салім Джаміль Айяш, пов’язаний з «Хезболлою», був заочно засуджений до п’яти довічних ув’язнень. Троє інших обвинувачених були виправдані.

Спеціальний суд щодо Косова (2015–донині)

Передісторія: Спеціальні судові палати і спеціальна прокуратура щодо Косова були створені з метою кримінального переслідування колишніх членів Армії звільнення Косова, причетних до воєнних злочинів під час Косовської війни 1998-2000 років. Спеціальний суд створено Республікою Косово спільно з ЄС. Хоча він є частиною судової системи Косова, Спеціальний суд повністю незалежний від будь-яких національних судів Косова і має право на першочерговий розгляд усіх кримінальних справ у межах своїх компетенцій. Суд міститься в Гаазі.

Обвинувачені: 8 осіб, серед яких колишній командувач Армії звільнення Косова Саліх Мустафа, а також Хашим Тачі, який на момент звинувачення був президентом Косова.

Висунуті обвинувачення: воєнні злочини, злочини проти людства.

Вирок: щодо 3 осіб суд розпочався восени 2021 року. Щодо решти триває досудове розслідування.

Міжнародний кримінальний суд

Передісторія: Міжнародний кримінальний суд (МКС), що перебуває у Гаазі — це єдина міжнародна організація, яка діє постійно і переслідує осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини та злочини агресії. Він був створений у 1998 році на підставі Римського статуту, який, станом на 2022 рік, ратифікували 123 країни світу (Росія спершу підписала, але потім відкликала). МКС може розслідувати злочини, вчинені на території країн, які ратифікували Римський статут або підписали з МКС спеціальну угоду (як це зробила Україна після Революції гідності та початку російсько-української війни). Юрисдикція суду обмежується лише злочинами, скоєними після набуття чинності Римського статуту (2002 року).

Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 39 країн звернулися до МКС щодо ситуації в Україні. 2 березня 2022 року Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людства, скоєних у зв’язку з агресивною війною Російської Федерації проти України. Прокурор МКС Карім Хан уже кілька разів відвідував Україну, де збирав докази злочинів, вчинених російськими військовими.

Обвинувачені: від початку існування та станом на 2022 рік Міжнародний кримінальний суд висунув обвинувачення 46 особам. Серед обвинувачених — колишній президент Судану Омар аль-Башир, колишній президент Кот-Д’Івуару Лоран Гбагбо, син лівійського диктатора Муаммара Каддафі Саїф аль-Іслам Каддафі.

Висунуті обвинувачення: геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини та злочини агресії.

Вирок: 8 осіб ув’язнено, 4 виправдано, з 10 знято звинувачення, 4 померли до початку суду. Щодо решти 20 осіб провадження тривають. Засуджений МКС в 2016 році малійський ісламіст Ахмад Аль-Факі аль-Махді отримав 9 років ув’язнення за «навмисні напади на релігійні та історичні будівлі», що є корисним прецедентом для України.

З огляду на попередній досвід міжнародних судів над воєнними злочинцями можна передбачити, що за війну в Україні військовому та політичному керівництву РФ будуть висунуті обвинувачення у злочинах проти людства, воєнних злочинах, злочинах агресії та, можливо, геноциді, який довести значно складніше за інші. Злочини проти людства, воєнні злочини і геноцид можуть розслідуватися в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.

Натомість МКС не зможе розслідувати злочин агресії, оскільки ні Росія, ні Україна не ратифікували Римський статут. Тому для розслідування злочину агресії буде створено окремий тимчасовий судовий орган — трибунал. Над створенням такого трибуналу вже працюють українські та міжнародні юристи. Паралельно відбуваються процеси над безпосередніми виконавцями воєнних злочинів в українських судах. Так, 23 травня Соломʼянський районний суд Києва виніс вирок російському сержанту Вадиму Шишимаріну до довічного увʼязнення за вбивство цивільного українця.

Міжнародні суди, на яких судили або судять воєнних злочинців, критикують з багатьох причин. Передусім за їхню тривалість. Подекуди процеси тягнуться багато років, а обвинувачені часто не доживають до своїх вироків. Проте міжнародні суди над воєнними злочинцями мають важливе історичне значення, адже проливають світло на історичні події та роль у злочинах високопосадовців. Ці суди єдині здатні забезпечити адекватне покарання для міжнародних злочинців у межах цивілізованого правового поля. Проте варто зауважити, що більшість із перелічених міжнародних судів стали можливими лише після військової перемоги над злочинцями. Тому Україні конче необхідно перемогти противника на полі бою, щоб мати кращі позиції на полі міжнародного правосуддя.