«Київ Волонтерський»: годувати тисячі людей під час війни

Через загрозу оточення Києва, ракетні обстріли, підривну діяльність російських диверсантів і загальний хаос перших днів повномасштабного наступу РФ на Україну з міста виїхав кожен другий киянин. Люди, які залишилися, намагалися адаптуватися до нових умов — ночували в метро та підвалах, запасалися продуктами, ліками, готівкою та паливом, щоб за гострої потреби та при наявності особистого транспорту таки виїхати зі столиці. Артилерійські та ракетні обстріли міста посилювали паніку, на виїзді з міста утворилися кілометрові затори, а в магазинах — черги. Коли в перші тижні великої війни у Києві бракувало найнеобхідніших речей, на допомогу прийшли волонтери.

Формат волонтерської кухні набув поширення в багатьох містах України: волонтери привозять продукти, готують і відвозять їжу людям. У столиці заклади харчування об’єднались у велику гастроорганізацію: «Київ Волонтерський» — це понад 500 людей. У березні, коли точилися бої у передмісті столиці, вони годували близько 15 тисяч осіб на день, наприкінці весни кількість порцій зменшилася до 10 тисяч. На кухнях різних ресторанів працює 345 волонтерів, також є 120 водіїв та 12 бусів. Вони розвозять готову їжу, перевозять сировину між закладами, а також доставляють гуманітарну допомогу в деокуповані села Полісся та Сіверщини.

Як працює «Київ Волонтерський»

Почалося все з того, що Слава Балбек, архітектор і співвласник закладів «Дублер» і «Дилетант», та Олександр Боровський, керівний партнер цих кафе, вирішили відкрити кухню, щоб готувати їжу для військових. Вони опублікували допис в інстаграмі про те, що годують людей, тож багато хто звернувся по допомогу або запропонував свою участь. Так і почалася діяльність «Києва Волонтерського».

Перші дні продукти й паковання давали партнери та друзі засновників. Спочатку чоловіки самотужки возили заморожену курку, сир чи лохину. Коли організатори зрозуміли, скільки їжі вони можуть приготувати за певний час, то попросили друзів-рестораторів відкрити свої кухні або віддати залишки продуктів; згодом заклади харчування стали взаємодіяти та утворили мережу. У піковий час «Київ Волонтерський» витрачав близько мільйона гривень на день, а тому в перший місяць сильно залежав від допомоги небайдужих людей. Нині роботу організації підтримує кілька фондів, зокрема Nova Ukraine, World Central Kitchen (WCK) і BudmoUA.

Завдяки благодійникам «Київ Волонтерський» централізовано закуповує паковання та критично важливі продукти: м’ясо, крупи, овочі тощо. Додатково заклади самотужки збирають донати на свої операційні витрати. Попри те що ініціатива від початку була волонтерською, активним волонтерам надають фінансову допомогу. За перший місяць роботи засновники зрозуміли: їхній найцінніший ресурс — це люди, а їм теж потрібно купувати продукти та оплачувати житло, пояснює Олександр:

— Спочатку треба подбати про ближнього, щоб він був у безпеці, щоб у нього було почуття стабільності, і тоді ці люди можуть продовжувати волонтерити.

Олександр називає організацію спільнотою і визначає кілька принципів її роботи:

– Люди — основна цінність. Тому організація не працює із закладами, які під час війни не виплачували заробітну плату працівникам.

– Харчова безпека. Попри воєнний стан та непрості умови праці заклади зобов’язані дотримуватися правил харчової безпеки.

– Екологічне спілкування. Люди, які всередині спільноти провокують негативні емоції та спілкуються мовою ворожнечі, не можуть працювати з «Києвом Волонтерським».

– Беззастережна допомога. Організація забезпечує потреби ЗСУ, Сил ТрО, клінік і шпиталів.

– Гуманітарна допомога і після перемоги. Війна оприявнила гуманітарну проблему віддалених населених пунктів регіону, тому організатори вирішили підтримувати зв’язок із людьми звідти, допомагати їм продуктами і тоді, коли війна закінчиться.

Штаб: організувати, координувати, створити атмосферу

До 6 червня штаб «Києва Волонтерського» був розташований у кафе «Дублер». Сюди приїжджала вся продукція, звідси її розвозили по партнерських закладах. Тут працював головний офіс і кухня — видавали 350 порцій на день військовим, переселенцям, шпиталям, дитячим будинкам, лікарням, волонтерам. У «Дублер» приїжджали водії організації — на сніданок, вечерю або обід, узяти кави, води, солодощів тощо. Нині «Дублер» відновив повноцінну роботу.

Лейла Туваклієва, директорка «Києва Волонтерського», до 24 лютого працювала проджект-менеджеркою в компанії «Бюро вин» (зокрема розвивала мережу пекарень Bakehouse). Коли Олександр Боровський розказав їй, що в кав’ярні «Дублер» готуватимуть їжу для військових, вона одразу ж долучилася до команди, бо вже не могла «сидіти, панікувати та боятися». Тож 28 лютого кафе запрацювало в новому форматі:

— Люди мотивують. Це найбільша моя цінність. Ніхто не розумів, як реагувати на такий стрес і таку біду. І ми всі заново відкрили себе, зрозуміли свої цінності, свої пріоритети.

Досить швидко зібрали команду волонтерів — кухарів, менеджерів, офіціантів — тих, хто лишився в Києві, і приготували майже тисячу порцій:

— «Сарафанне радіо» розлетілося, і в нас наступного дня були гарячі телефони: «будь ласка, приготуйте нам», «а ми отут голодні», «а ми тиждень не їли нічого».

У команді є чотири людини, які працюють з фондами, подають заявки та шукають кошти. Одна з них — Тетяна, раніше була старшою баристою в кав’ярні Yellow Place. Вона займається фінансуванням, грантами та фондами, які можуть допомогти «Києву Волонтерському». Окрім цього, формує гуманітарну допомогу для Черкас і організовує благодійні заходи. Ще одна волонтерка, Катя, координує запити, через неї проходять усі відправки готової їжі. До повномасштабної війни вона займалася фотографією і планує повернутися до цієї справи після перемоги. До «Києва Волонтерського» долучилася, коли шукала, де зможе бути корисною під час війни:

— Мені відразу тут дуже сподобалася атмосфера. Я зрозуміла, що це місце, куди хочеться потрапляти. Я побачила цих людей, і мені подобається, що кожного дня ти стикаєшся з людяністю, добротою. І все легше переживається.

Для воїнів ЗСУ «Київ Волонтерський» готує сухпайки, передає на фронт медикаменти, гігієнічні засоби, павербанки. Окремий напрям роботи організації — точкова допомога ліками людям у найвіддаленіших населених пунктах області, де вони не мають доступу до аптек, лікарів. Там волонтери отримують запити на медикаментозну допомогу, а в Києві спільно з організацією «Онуки» збирають ліки та передають людям. Так само привозять продуктові набори: крупи, сік, яйця, масло, молоко тощо та індивідуальні гігієнічні бокси, де є рушник, зубна щітка, мило.

Зараз штаб «Києва Волонтерського» базується в приміщенні Art Gallery & Wine Bar. Окрім звичної волонтерської діяльності, тут організатори проводять благодійні аукціони, на яких збирають кошти для гуманітарної допомоги.

Хліб і вино. Волонтери

Для «Києва Волонтерського» дуже цінним є партнерство з пекарнями. Усі хлібні виробництва в перші дні війни зачинилися, і хліб став «чорним золотом», його ніде не можна було купити.

Один із дружніх до організації пекарів — Олег. 24 лютого з 5 ранку він був на роботі в пекарні Bakehouse, під час перших вибухів працював на виробництві. Усіх працівників відпустили, і перші два дні ніхто не знав, що робити. 26-го колега запропонував чоловіку разом пекти батони. Олег погодився і вони стали випікати близько 500 виробів на день (станом на кінець липня — близько 200 батонів). Жодних секретних інгредієнтів — українське борошно, органічне масло, дріжджі, молоко, сіль і цукор — і маємо звичайний смачний батон із дитинства. Олег у цій професії близько чотирьох років. Пекарська справа для нього почалася з інтересу та бажання навчитися чогось нового:

— Мені здається, це найпотрібніша річ, яка викликає посмішку, особливо в людей, які потребують цього. У мене така асоціація з хлібом, що це доброта. І коли люди беруть хлібину свіжу, вони чують її аромат — зразу посміхаються.

Олег каже, що нині відчуває єднання в Україні та світі, і це його мотивує:

— Ти знаходишся в дуже великій сім’ї, яка дбає про тебе та оберігає. І якщо ти потрапив у якусь біду, то вони не дивляться осторонь, а допомагають. Це дуже приємно.

Нині пекарня поєднує волонтерську діяльність зі звичайною роботою. Їхній хліб та іншу випічку можна придбати в магазинах goodwine і Garage, а також замовити онлайн.

Шеф-кухарка ресторану Wine love Катерина Ткачук розказала, як винний ресторан з 24 лютого перетворився на волонтерську кухню. Нині в команді працює 12–14 осіб: 5 людей на кухні, інші пакують їжу, чистять і ріжуть овочі. Здебільшого це люди з кіноіндустрії: режисери, актори, студенти режисерського факультету. На день вони готували близько 900 обідів для військових і цивільних. Кожна 400-грамова порція їжі — це гарнір (макарони, картопля чи каша), овочі та білок (м’ясо, риба чи молочні продукти). Ресторан не зменшив обсягів допомоги і нині; щоправда, тепер усю їжу віддають одній військовій бригаді.

27 лютого Катерина побачила в соцмережі перший пост про брак їжі в Києві. Жінка зрозуміла, що може закрити цю потребу, потрапивши на кухню ресторану та зібравши команду. З дозволу власників закладу його двері відчинили спочатку для роботи з волонтерами, а потім — і для співпраці з «Києвом Волонтерським»:

— У них була потреба в готових обідах: вони давали мені продукти й упаковку, а я їм — готову їжу.

Кухня, на якій усе відбувається, дуже маленька, тому працівники її використовують «не на 100 %, а на 500 %», каже Катерина. У закладі є склад, приміщення для холодного та гарячого процесу, а також кімнати для дегустації, нині переобладнані для зберігання готової їжі, нарізання хліба. Для Катерини готування — це справа життя. До вторгнення вона працювала на цій кухні, почалась війна — жінка працює на тій самій кухні, просто в інших обставинах:

— Кожного дня, навіть через втому, у мене є почуття щастя через порції, кілограми, сотні кілограмів їжі, яку ми готуємо і якою ми годуємо людей, ось це кайф.

Ще один кухар, Володимир Сидоренко, який нині готує з «Києвом Волонтерським», до війни працював у ресторані азійської їжі:

— Мені здається, я тут більше користі приношу, ніж там, де раніше був. Приємно думати про те, що ти годуєш багатьох людей, які роблять усе, щоби захищати тебе і твоїх рідних.

«Кожного дня вони готують, а я кожного дня розвожу», — так допомагає «Києву Волонтерському» психологиня і волонтерка-водійка Наталя. Наприкінці весни навантаження зменшилося, але в лютому та березні цілий день був завантажений — мінімум 5–6 поїздок на день. Тепер люди повертаються до звичного життя, тому Наталя відновлює практику. Каже, що після повномасштабного вторгнення люди змінилися, змінилося і ставлення одне до одного:

— Це не просто єднання, це спільна пульсація. Тому що ти приїжджаєш на точку й тебе вже питають, чим допомогти. Тобто ми в одному ритмі, ти не мусиш просити. Але, на жаль, зараз гинуть найкращі наші хлопці, тому що якщо окупанти — це ті, хто мають і судимості, і кредити, то в нас ідуть хлопці, які мають по дві вищі освіти, закордонний досвід роботи.

97 — максимальна кількість перевезень на день за весь час роботи благодійної організації. 6346 — стільки разів волонтери здійснили доставку станом на 30 червня. Волонтери побували в 16 населених пунктах на Поліссі, де роздали 1530 харчових наборів і 15 тонн продуктів. Окрім цього, їжею допомагали Черкасам, Кременчуку, Миколаєву, на Подніпров’ї та Запоріжжі.

Волонтерство на виїзді

Волонтер «Києва Волонтерського» Євген Горбань народився в Маріуполі, але поїхав звідти 2009 року. Він дуже переймався подіями 2014 року; каже, тоді остаточно ідентифікував себе українцем. У Маріуполі в Євгена залишилися мама та брат, живуть там і досі, у травні мама дзвонила вже з російського оператора. Усіх будівель дитинства Євгена більше немає:

— Україна — мій дім, без конкретних кордонів. Коли були знищені мої будівлі дитинства, я зрозумів, що не втратив дім, він у мене став ширшим. І, мені здається, що багато українців так само зараз себе відчувають. Неможливо зараз себе відчути самотнім в Україні.

Євген координує виїзди «Києва Волонтерського» в область. Один із пунктів призначення — село Осовець (поблизу селища Іванків) на 10 домівок, у яких здебільшого живуть літні люди. До 30 квітня там не було електрики, тому мешканці потребували базових продуктів. Також волонтери привозили гігієнічні засоби та медикаменти. У селах Вишняки та Майданівка зазвичай волонтерів чекає понад 300 жителів. Стратегія Євгена полягає в тому, щоби перевіряти стан віддалених населених пунктів, куди інші волонтери не доїжджають:

— Руйнація абсолютно варварська. Але люди дуже мотивують і підбадьорюють, тому що впевнені, що вони там, де повинні бути, вірять у найкраще майбутнє. Розказують свою історію, що відбувалося під час окупації.

У таких виїздах «Київ Волонтерський» насамперед закриває базові потреби — привозить їжу довгострокового зберігання: макарони, гречку, рис, бобові, консерви тощо. Іноді організація ще додає «емоційну частину» до продуктових наборів — солодощі та підбадьорливі листи до стареньких людей. Одна з них — Анастасія. Її курник обстріляли окупанти. Тоді вона власноруч загасила його, обпекла руку, проте приміщення згоріло все одно. Жінка вціліла, але в неї померли кури, які яйцями виручали все село. Євген дивується:

— І що навіть туди прилетіла ракета, для мене абсолютно незрозуміло. Що там може такого бути, щоб треба було знищити оту бабусю, яка там живе?

Щоби допомогти старенькій, «Київ Волонтерський» зібрав гроші та відновив курник.

Багато населених пунктів зруйновано або пошкоджено, тому у волонтерів вистачає роботи. Євген вважає, що люди, які допомагають, уже змінилися, і не розуміє, як у сучасному світі хтось може бути таким владним і загрозливим, як РФ:

— Я розумію, що це не тільки Путін, це й росіяни, тому я ненавиджу їх абсолютно рівноцінно. Я вважаю, що в кожного солдата, у якого в руках зброя, є вибір перед тим, як її застосувати. Путін не сидить у кожного з них у голові, тому я дуже хочу, щоби Росію ізолювали від усього світу будь-яким способом. Що завгодно, аби тільки їх (росіян. — ред.) більше не було ніколи в нашому житті.

Війна звернула увагу на потреби малозабезпечених, самотніх людей, на людей з інвалідністю. А українська перемога, вважає Олександр Боровський, — це не забувати про них, продовжувати об’єднуватися в благодійні організації, аби покращити їм життя. Перемога — це не просто капітуляція Росії:

— Моя особиста думка, що Україна переможе тоді, коли можна буде поїхати в Симеїз посидіти біля моря. Коли по хорошій дорозі можна буде доїхати до Маріуполя. Коли буде відбудований Чернігів, Харків. Коли не волонтери будуть допомагати бабусям, а цим буде займатися держава. Коли у всіх поранених будуть ліки, й держава про них дбатиме.

24 лютого українці зіткнулися з масштабною кризою, проте навчилися об’єднуватися і допомагати одне одному в нових умовах. Якщо ще наприкінці весни багато закладів не працювали як у столиці, так і в інших містах України, то влітку Київ дедалі більше повертається до життя. І учасники благодійного об’єднання, які з початком вторгнення спрямували всі ресурси на волонтерство, також повертаються до економічної активності, але і зберігають свою соціальну функцію. «Київ Волонтерський» адаптовує напрями своєї допомоги: готуючи менше порцій їжі, благодійна організація допомагає влаштовувати дитячі табори, культурні ініціативи («Книжкова барахолка»), збирає кошти на розробку баггі (невеликих автівок), відновлює постраждалі будинки тощо. «Київ Волонтерський» перетворився на організовану спільноту, яка є гнучкою і різними способами приносить користь українцям.