Дмитро та Надія Скорики переїхали з Одеси в село Шершенці на Східному Поділлі, щоби розвивати там зелений туризм та займатися виробництвом молочних продуктів. Вкорінившись у селі, подружжя заходилося фіксувати самобутню місцеву культуру: куплети обрядових пісень, які пам’ятають кілька літніх людей, рецепти ритуальних хлібів та елементи національного строю. Так Скорикам вдалося відтворити локальні традиції святкування Різдва й показати місцевим мешканцям цінність цієї традиції, яка мало не зникла через десятиліття радянських заборон.
Наша команда вперше відвідувала садибу «Білочі» у 2017 році, де знімала процес відтворення традиційних весільних гулянь регіону та історію сімейного молочного виробництва Дмитра та Надії Скориків «Від Пантюші». Минуло чотири роки і на початку 2022-го ми знову приїхали в Шершенці, щоб зафіксувати традицію святкування Різдва з ритуальними хлібами, локальними стравами та колядками.
У садибі зеленого туризму «Білочі» перед Святвечором кілька господинь клопочуться на кухні. Варять, смажать, замішують тісто, поки господар Дмитро Скорик розпалює піч для випікання хліба. Він сам її спроєктував і разом із помічниками побудував. Садибу та двір сім’я Скориків також оформлювала самостійно за прикладами місцевих традиційних хат, адже одна з цілей подружжя — зафіксувати, зберегти і відтворити традиційну культуру Східного Поділля. Надія та Дмитро оселилися в селі Шершенці 2010 року, тут народилися їхні діти. Скорики приймають у себе туристів та виробляють кисломолочні продукти.
слайдшоу
Дослідження місцевої культури розпочалося з їхнього весілля у Шершенцях, коли наречені одяглися у традиційний стрій регіону і спробували відтворити місцеві весільні обряди.
— Я не носій традиції, наша родина — не носії традиції. Лиш коли ми поглинаєм цю традицію, вона збагачує нас, структурує наше життя.
Збираючи матеріали про основні страви та обрядові пісні Святвечора та Різдва у Шершенцях, Скорики дізнавалися більше про саме значення цих свят. До прикладу, довідались, що у Святвечір велику роль відіграє поминання предків, які приходять розділити із живими вечерю. Поминальними стравами віддавна вважаються кутя та узвар. У Шершенцях такою стравою є також і хліб.
Ритуальний хліб
У межах одного регіону люди печуть хліб різними способами й на всі випадки життя: на поминки, весілля, Великдень тощо. На Святвечір у Шершенцях готують кілька видів хлібу, кожен з яких має своє призначення.
Помана — це ритуальний хліб, який дають близьким для вшанування померлих членів сім’ї. Наприкінці вечері господарі та гості дають одне одному поману з цукерками та запаленою свічкою, промовляючи: «Прийміть цей хліб за упокій» і називають ім’я покійного. Той, хто приймає поману, має перехреститися та поцілувати хліб. Основою помани є косичка з тіста, яку викладають колом. На неї кладуть хрестом дві плетінки, а пустоти заповнюють колосками, які закручують з чотирьох тоненьких джгутиків тіста.
слайдшоу
Також інколи дають гусочку — три сплетені між собою булочки, які при випіканні склеюються в одну.
Зазвичай у Святвечір до господарів приходять їхні хрещеники з калачем — косичкою з тіста, викладеною колом. Всередину кладуть солодощі та свічку. Нанашки (місцева діалектна назва хрещених матерів) запрошують дітей до столу, однак ті довго не затримуються, адже їм йти вітати наступних хрещених батьків. А от калачики — невеличкі булочки у формі кільця — готували для маленьких колядників.
На таке хлібне різноманіття потрібно замісити багато тіста. Біля одного корита, витесаного з верби, стоять дві господині і мнуть тісто кулаками. Місцева жителька Людмила Александрова пояснює, коли тісто вважається добре вимішаним:
— Аж поки роса не буде на чолі і на стіклах (на вікнах. — ред.). Так. Як уже появиться роса на стіклах — тоді досить.
слайдшоу
Готове тісто відставляють на годину-півтори, щоб сходило. Коли з нього сплетуть ритуальні хліби — несуть до розпаленої печі.
слайдшоу
Дмитро будував піч за зразком традиційної, хоча матеріали використовував сучасні — цеглу, замість глини та вапняка. Чоловік розповідає, що раніше розмір печі визначали за кількістю дек (форм для випікання), які могли поміститися всередину. У Скориків піч на дев’ять дек, тобто за один раз можна спекти дев’ять хлібів. Ця конструкція має не лише практичне застосування, але й важливе значення для традиційної культури, яку відтворюють Скорики:
— Коли дістають страви чи хліб з печі, обовʼязково одразу потрібно кинути кілька дровенят. Кажуть, якщо піч буде пустою, то і життя не буде в хаті, і сама хата буде пустою.
Найстарша майстриня Галина Кресюн перевіряє жар: кидає жменю борошна в піч. Якщо воно швидко чорніє, то піч ще загаряча, а якщо поволі стає коричневим — можна випікати хліб.
Надія Скорик називає ритуальний шершенський хліб скульптурою. Вона довгий час хотіла навчитися у місцевих жінок його пекти. Просилася в гості, та їй всі відмовляли. І лише тоді, коли запросила односельчанок до себе, щоб показали технологію, жінки погодилися.
— Тобто хліб, процес випікання хліба — він настільки сакральний, шо не прийнято пускати чужу людину в свою хату, до своєї печі. Тому що хліб не підійде.
слайдшоу
Поки хліб рум’яниться в печі, триває підготовка інших святкових страв.
Святковий стіл
У Шершенцях на святвечірньому столі, крім традиційних для України куті, узвару та хлібів, стоять вареники з чорносливом та сливки, відварені у вині з цукром, розповідає Дмитро.
— Вареники саме чому зі сливками — тому шо це єдиний такий фрукт, який краще всього можна законсервувати традиційним способом. У нас тут роблять вʼялені сливки чи чорнослив, і вони дуже довго можуть зберігатися без будь-яких консервантів, не один рік. Тому сливки — це традиційна страва, зимова страва із фруктів.
Одна з улюблених традиційних страв Надії — коржі з маком. Їх готують з тіста, яке тоненько розкочують та підсмажують на чавунній плиті до золотистого кольору. Підсмажений корж щипають на шматки і перемішують з перетертим маком, горіхами та медом.
У Святвечір завершується сорокаденний Різдвяний піст, тому до Різдва готують і нові страви, частина з яких — м’ясні.
— Це коптили напередодні ковбаси, підчеревину, сало. Оце все коптили на холодний стіл і холодець давали.
слайдшоу
До гарячого столу відносять голубці, картопляники та печеню — обсмажене в горні мʼясо свинини з цибулею та перцем. А ще сирники, тільки не солодкі, а солоні.
— Печуться на сковорідці тоненькі, бажано, щоб вони були не румʼяні, а такі біленькі, гарненькі. В них загортається сир кисломолочний підсолений і складається в казаночок слоями.
Із солодкого готують бабу зі сливками та хрустики — обсмажені у фритюрі смаколики з тіста у цукровій пудрі.
— Баба робилася з домашньої локшини, яку попередньо сушили, а готували на яйцях. Багато обовʼязково яєць (ніхто не економив), щоб вона була пишна. Пеклася в такому горщику керамічному, витягалася, різалася шматками і цукром зверху так трохи присипалася.
Коляда
Сім’я Скориків збирає також календарно-обрядові пісні. Так вони дізналися, що на Різдво у Шершенцях співають особливу колядку, призначену для дівчат на виданні та парубків, і бажають їм щасливого шлюбу.
Колядують у селі переважно діти та старші жінки, які збирають гроші на церкву. Невеличкі гурти ходять хатами після ранішньої служби 7 січня. Колядують у Шершенцях лише один день.
Дмитро та Надія збирають власну колядницьку ватагу. Вони одягаються у традиційний стрій сусіднього села Загнітків — єдиного давнього вбрання в мікрорегіоні, сформованому навколо міста Кодима на Поділлі, про яке ще залишилися згадки. Жінки у довгих вишитих сорочках та сарафанах, підперезані червоними поясами (крайками), на головах хустки, а шиї оздоблені масивними прикрасами: монистом із монетками, кораловим намистом та баламутами — намистом з перламутру. Чоловіки вбрані у штани, сорочку та чугаїну — верхній одяг з валяного сукна — з каракулевою (з хутра ягнят) шапкою на голові.
Хвалу Богу даймо,
Весело співаймо!
Добрий вечір на землі!
слайдшоу
Дмитро йде попереду із саморобною зіркою, а за ним співають діти, дружина й нанашка, сповіщаючи про народження Христа.
— Я більше всього люблю робити різдвяну зірку. Я їх зробив не одну. Останню зірку намагався зробити, щоб вона виглядала максимально традиційно. Мене дуже захоплює їх робити, особливо з дітьми.
Надія Скорик вважає збереження і відтворення цих традицій щонайменше своєю особистою місією.
— Мені здається, місія в тому, щоби цю культуру зберегти і донести до нащадків, наскільки це можливо. Ясно, що ми не можемо у 100 років назад зазирнути і десь це відкопати. Але хоча би ті елементи, які є — я вважаю, що їх треба зафіксувати. Людям треба показувати цінність того, що у них є. Найголовніше, щоб люди могли збагнути цю цінність.