Як РФ руйнує медичну систему України

Марія Кравченко, координаторка комунікаційних проєктів Українського центру охорони здоровʼя (UHC) розповідає, як протягом року повномасштабної війни російські військові руйнували систему охорони здоровʼя в Україні: знищували цілі медичні містечка, обстрілювали окремі лікарні, вбивали медиків, викрадали обладнання та провокували медичні кризи.

Прицільні напади на медичні заклади України та їхній персонал — одна зі стратегій ведення війни РФ. Сплановані, зумисні атаки російських військових на об’єкти медінфраструктури вкотре демонструють їхню жорстокість і прагнення знищити якнайбільше українців і деморалізувати тих, хто продовжує чинити опір. Адже обстрілюючи медзаклади, Росія забирає в людей останнє відчуття безпеки, бо це ті місця, де завжди мають надати допомогу й де має бути безпечно.

За одинадцять місяців повномасштабної війни команда UHC зафіксувала понад 250 атак на заклади системи охорони здоровʼя, численні порушення міжнародного права й окремі випадки, які можуть стати підґрунтям для відкриття кримінальних справ.

Захистити не можна знищити

Українські лікарні продовжують працювати навіть в умовах ведення активних бойових дій, аби забезпечити безперервне надання медичної допомоги цивільному населенню. Функції роботи медичних закладів під час війни описані в міжнародних протоколах і статутах. Ці ж документи гарантують особливий захист для них як для місць безпеки суспільства. Будь-який зумисний напад на заклади охорони здоров’я потенційно є воєнним злочином.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) — це набір норм і принципів, які регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи й засоби ведення збройних протистоянь. Основна частина МГП міститься в чотирьох Женевських конвенціях 1949 року, які прийняли всі держави світу. Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) називає ці конвенції одним із найважливіших досягнень людства за минуле століття.

Попри додаткові протоколи Женевських конвенцій, які зʼявилися в 1997 та 2005 роках, початкові правила, описані в них, незмінні — всі сторони війни мають докладати максимум зусиль для захисту цивільних під час бойових дій. Відповідно до МГП інфраструктура охорони здоровʼя (лікарні та її медичний персонал) має особливий захист. Її вважають територією, захищеною під час конфліктів і воєн, а військові сили повинні робити все, щоб не наражати на небезпеку заклади охорони здоров’я та їхній колектив.

Зокрема у 18 статті Женевської конвенції 1949 року зазначено: «Цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, людям з інвалідністю і породіллям не можуть за жодних обставин бути об’єктом нападу, натомість вони завжди користуються повагою сторін конфлікту й перебуватимуть під їхнім захистом».

Женевські конвенції також забороняють перешкоджання роботі медзакладів, використання їх із невластивою їм метою або ж як «живий щит». Росія ратифікувала Женевські конвенції, а також, як член Ради безпеки ООН, схвалила резолюцію № 2286 від 3 травня 2016 року, яка додатково зобовʼязує виконувати конвенції саме щодо медичної інфраструктури.

Та навіть це не зупиняє російських військових у своїй жорстокості. Атаки, які вони здійснюють в Україні (та які «відпрацьовували» до того в інших країнах) — воєнні злочини, за які досі ніхто не поніс покарання.

Руйнування лікарень — типова тактика армії РФ

Те, що відбувається з системою охорони здоров’я в Україні з 24 лютого 2022 — не поодинока історія. Це вже було в інших країнах під час інших воєн, до яких була причетна Росія.

Під час громадянської війни в Сирії (триває з 2011 року) російські та сирійські урядові війська влаштували цілу кампанію, зосереджену на знищенні лікарень і медзакладів у районах, непідконтрольних сирійському уряду. Військовий аналітик Том Купер розповідає, що у вересні 2015 року сирійські повстанці, заручившись підтримкою ООН та волонтерської організації «Білі шоломи», яка надавала меддопомогу й евакуйовувала людей, передали російському командуванню всі координати госпіталів в Алеппо. Це зробили з надією на те, що РФ поважатиме правила ведення війни й не обстрілюватиме ці медзаклади. Однак такий жест був використаний проти сирійців — війська РФ розбомбили кожну лікарню з наданого списку. Решта медзакладів теж не вціліла, як би сирійці їх не намагалися їх маскувати, адже російські окупанти якось дістали решту даних про локалізацію цих споруд.

Із 2017 року, команда The Times Visual Investigations (США) відслідковувала неодноразові бомбардування лікарень у Сирії. Це була координована стратегія сирійської армії та РФ — їхнього союзника. За даними Управління Верховного комісара ООН із прав людини, з кінця квітня 2019 року, війська, підконтрольні президенту Сирії Башару Асаду, атакували щонайменше 50 закладів охорони здоровʼя в Сирії.

За даними міжнародної правозахисної організації PHR, яка також документує атаки на систему охорони здоровʼя в Сирії, з початку військового конфлікту у 2011 році було зафіксовано 601 напад на 400 медзакладів. 244 з них (40 % усіх атак із 2011 року) скоїли або російські війська, або сирійські урядові сили, яких підтримує Росія.

Світовий Банк у 2017 році зазначав, що руйнування системи охорони здоров’я в Сирії спричинить більшу шкоду людям, аніж самі військові дії.

У червні 2020 року Росія оголосила про своє рішення вийти з добровільної угоди ООН, спрямованої на захист лікарень, медустанов і постачання гуманітарної допомоги в Сирії, згідно з якою, розташування таких об’єктів було передано конфліктуючим сторонам із метою запобігання нападу на них. Тоді директор міжнародної організації Human Rights Watch при ООН Луї Шарбонно заявляв: «Якщо Росія думає, що це допоможе їй уникнути відповідальності за воєнні злочини, вона глибоко помиляється. Ми та інші групи продовжуватимемо розслідувати та документувати навмисні бомбардування лікарень та інші тяжкі злочини в Сирії».

Однак за ці злочини Росія й досі не покарана.

Чому лікарні — не військова мішень?

Зазвичай аналітики та військові експерти розділяють два типи атак: цілеспрямовані (таргетовані) та невибіркові. Обидва — воєнні злочини згідно з міжнародним гуманітарним правом. Принцип розрізнення, описаний МКЧХ, стверджує, що сторони конфлікту повинні розрізняти військові та цивільні об’єкти.

Однак більшість атак, скоєних під час повномасштабної війни, показують, що російські військові повністю ігнорують цей припис. Тобто вони гатять по всьому.

Окрім невибіркових нападів, експерти фіксували численні випадки цілеспрямованих обстрілів. Усі вони мали особливо жорстокий характер, а знищення цивільної інфраструктури виглядає навмисним, аби завдати якомога більшої шкоди мирним українцям. Крім обстрілів виявлено також численні випадки фізичного й морального насилля над медфахівцями, мародерство й умисне знищення медичної та іншої допоміжної техніки.

Згідно із Протоколом I Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року ціль вважають військовою, якщо вона значно сприяє військовій операції. Однак деякі військові посібники також включають такі типи цілей, які «опосередковано, але ефективно підтримують бойові можливості противника». З цієї причини центри політичної, фінансової чи соціальної інфраструктури за певних умов можуть вважати об’єктами, легітимними для атакування під час війни.

Проте напад на інфраструктуру охорони здоров’я не можна вважати законним, оскільки ці дії спрямовані насамперед на деморалізацію цивільного населення, а не на зниження військової потужності збройних сил країни-опонентки та (або) її союзників.

Якщо основна мета будь-яких дій або погроз до застосування насильства — нагнітання страху й передчуття терору серед цивільного населення, то такі дії забороняються. Стаття 51 Протоколу I Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року забороняє невибіркові напади, які:

– не спрямовані на конкретну військову ціль;
– використовують метод або засоби ведення бою, які не можуть бути спрямовані на конкретну військову ціль;
– використовують метод чи засоби ведення бою, наслідки яких не можуть бути обмежені згідно з вимогами цього Протоколу.

Отже, кожен такий випадок можна розцінювати як воєнний злочин, адже це атака на цивільні об’єкти.

Особливий вид невибіркової атаки — «килимове» бомбардування. Це поступовий масштабний обстріл території, що завдає шкоди кожній частині вибраної ділянки землі. Таку атаку, як правило, здійснюють, скидаючи на певну територію багато некерованих бомб (інша назва — бомби вільного падіння), щоб знищити всіх об’єктів військової та цивільної інфраструктури, а також убити якнайбільше людей — військових і цивільних.

Цей тип нападу, що має на меті вбивство цивільних або завдання їм шкоди також заборонений статтею 51 Женевських конвенцій.

Хто і як фіксує атаки на систему охорони здоровʼя України

Із перших днів повномасштабного вторгнення команда UHC почала фіксувати злочини російських військових проти системи охорони здоровʼя України. Крім них такі злочини в Україні фіксує також Truth Hounds, Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ), Physicians for Human Rights (PHR).

Показники кількості постраждалих від російських обстрілів медустанов у різних організацій, які документують такі воєнні злочини, можуть відрізнятися.

Наприклад, за останньою інформацією МОЗ (від 6 листопада 2022 року) війська РФ пошкодили 1100 українських медзакладів, із яких 144 — знищені вщент. А от UHC інформує про 258 пошкоджених медустанов (станом на 25 січня 2023 року). Так трапляється тому, що UHC фіксує окремі приклади атак, а МОЗ прив’язує всі пошкодження до юридичних осіб, яким відшкодовуватимуть збитки. До слова, за вересневими оцінками МОЗ, знадобиться щонайменше 14,6 млрд євро, щоб відновити медсистему України після перемоги.

До відновлення лікарень уже долучаються або планують долучитися міжнародні донори й компанії. Наприклад, компанія Rolls-Royce Power Systems AG планує підтримати відбудову амбулаторії в селі Хухра на Слобожанщині, яку зруйнували російські війська в березні. А ФК «Динамо» допомагає відновити зруйнований у березні рентген-діагностичний корпус КНП «Чернігівська міська лікарня №3» у Чернігові.

Проте команда UHC фіксує не так руйнування, як атаки на лікарні. Дані збирають у декілька етапів, ретельно їх перевіряючи. Для цього використовують відкриті джерела (новини в медіа, пости в соцмережах), свідчення представників лікарень та очевидців, а також офіційні дані від департаментів охорони здоровʼя. Команда центру також відвідує деякі постраждалі медзаклади, тож так вона може розглянути кожну атаку і як індивідуальний випадок, і комплексно як системне явище цієї великої війни.Так експерти побували з експедиціями на Київщині, Сіверщині та Слобожанщині. Діана Руснак, координаторка проєкту та аналітикиня UHC зазначає:

— Ми документуємо випадки, коли медзаклади та медпрацівники зазнали прямих атак: обстрілів, нападів чи вбивств. Наприклад, якщо внаслідок обстрілу було пошкоджено палати, операційні приміщення чи будь-які інші важливі частини медзакладів. Якщо ж ціллю обстрілу були сусідні будівлі, при цьому в медзакладі ударною хвилею вибило кілька вікон, це вважається непрямою атакою на нього.

Ці дані потрібні з двох причин: щоб допомогти притягнути РФ і конкретних винуватців (російських військових) до відповідальності в міжнародних судах, а також допомогти світові уникнути подібних загроз у майбутньому. Павло Ковтонюк, співзасновник UHC пояснює, чому важливо фіксувати всі випадки атака на українську медінфраструктуру й чому надважливо доносити це до міжнародної спільноти:

— Перемога у війні не буде повноцінною, якщо ми не зможемо встановити справедливість: якщо злочини не будуть оприлюднені, імена злочинців — названі, а самі вони — покарані. РФ веде війну проти цивільного населення так само, як проти військових. Така модель поведінки формує певні моделі злочинної поведінки, які виникають скрізь, куди вторгаються війська Росії. Це значить, що руйнування медобʼєктів — не сукупність випадкових інцидентів, а продумана, брутальна стратегія ведення війни, спрямована на створення гуманітарної катастрофи для досягнення військових цілей.

У документуванні злочинів щодо системи охорони здоровʼя кожна організація застосовує свою методологію та правила.

Наприклад, cистема спостереження за нападами на охорону здоров’я (SSA) від Всесвітньої організації охорони здоровʼя (ВООЗ), створює реєстр епізодів атак на лікарні. Однак ВООЗ повідомляє лише про загальну їх кількість, ніколи не розкриваючи подробиць і не намагаючись пов’язати ці прецеденти зі ймовірними виконавцями.

***

Географія цих атак повторювала схему та напрямки російського вторгнення. Найбільше постраждали медзаклади на Київщині, Сіверщині, Слобожанщині, Причорномор’ї та Донеччині. Медзаклади на Житомирському Поліссі, Поділлі, Подніпров’ї та Запоріжжі теж потерпали від ракетних ударів, попри їх відносну віддаленість від епіцентрів військових дій.

Найбільшу кількість обстрілів госпіталів зафіксовано в районі на північний захід від Києва, на траєкторії просування росіян до столиці. Буча, Бородянка, Ірпінь, Ворзель, Гостомель, Макарів, Бузова, Бишів та інші міста зазнали жахливого насильства проти мирного населення. У довколишніх населених пунктах цих міст була пошкоджена або знищена непропорційно велика кількість медичної інфраструктури.

Станом на січень 2023 року інтенсивність обстрілів значно зменшилася, а основні атаки відбуваються на території Донеччини, Слобожанщини, Причорномор’я і Таврії.

Російські військові, окрім обстрілів медзакладів, використовували й інші способи позбавити українців медичної допомоги. На тимчасово окупованих територіях вони змушували українських медиків обслуговувати виключно солдатів РФ. Водночас часто не допускали до медзакладів цивільне населення, обмежували надання гуманітарної допомоги людям, які її потребують, викрадали та пошкоджували медобладнання та мінували лікарні. З деяких медустанов обладнання вивозили на тимчасово окуповані території або за межі України.

Також російські військові постійно порушують ланцюги поставок медикаментів на тимчасово окуповані території та пошкоджують системи електро-, водо- та газопостачання в закладах охорони здоров’я.

«Я вже говорив це раніше й буду повторювати це знову і знову: атаки на охорону здоров’я є безсовісними, — підкреслив д-р Ганс Генрі П. Клюге, директор Європейського регіонального бюро ВООЗ. — Це не тільки є порушенням міжнародного гуманітарного права, а й убиває та калічить цивільних осіб і постачальників медичних послуг, а також серйозно перешкоджає наданню медичної допомоги та доступу до неї тим, хто її найбільше потребує. Серед жаху війни ми продовжуємо бути свідками героїчних зусиль медичних працівників — у тому числі багатьох, з якими я мав честь зустрітися особисто, — які є гордістю своєї професії попри особисті страждання».

Як українські лікарні працюють в умовах війни

Медзаклади в перші дні повномасштабної війни зіштовхнулися з проблемами постачання та (або) дефіцитом медпрепаратів, виробів медпризначення, які закуповували в регіонах, де велися активні бойові дії. На допомогу прийшли гуманітарні та громадські організації, іноземні партнери та звичайні українці. Наразі, на дванадцятому місяці війни, проблема із доставкою медичних препаратів на захід України стабілізувалася, але лікарні продовжують готуватися до різних сценаріїв, готуючи запаси та плани дій.

Українська система охорони здоров’я витримала першу хвилю навантаження завдяки медикам, які продовжували працювати, та управлінцям, які швидко й ефективно відреагували на ситуацію, змінивши специфіку роботи.

Лікарі на заході України наголошують, що через близькість до кордону, чимала кількість місцевого населення виїхала. З одного боку, це трохи негативно вплинуло на систему охорони здоров’я (відтік фахівців і пацієнтів), а з іншого, все жі певною мірою допомогло місцевим лікарям триматися на плаву, адже в ці регіони замість тамтешніх жителів приїхали вимушено переміщені українці, шукаючи притулку та безпеки.

«Протягом місяця, приблизно до березня, у нас у стаціонарі [Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні] 80 % складали ВПО. В основному це були діти з північних, південних регіонів, пізніше побільшало людей із Донецької та Луганської областей. Уже повернулося багато місцевого населення, тому основна маса пацієнтів — діти з Івано-Франківська», — розповідала для UHC Наталія Митник, заступниця медичного директора Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні.

Лікарі також кажуть, що в перші дні широкомасштабного вторгнення управлінці почали облаштовувати підвальні приміщення лікарень.

«У нас не бомбосховище, а підвал. Але ми знаходимося за 30 км від [Южноукраїнської] АЕС і декілька років підряд туди вкладали кошти. Там у нас є душові, туалети, кімнати з плиткою та побілкою, кисень завів. Повноцінних бомбосховищ зараз не існує. Це протирадіаційне укриття, але воно рятує від осколків, від якихось “прильотів”. Маємо сім виходів», — розповідає Володимир Красьоха, директор Вознесенської багатопрофільної лікарні, що трохи більш як за 230 км від Миколаєва.

Значна протяжність лінії фронту, активні бойові дії та умисні ворожі обстріли лікарень змусили частину медиків покинути робочі місця та шукати притулку в більш безпечних містах України чи за кордоном. Але ті фахівці, які залишилися в лікарнях, особливо прифронтових міст, фактично там жили, а дехто — продовжує жити зараз. Наприклад, у Харківському регіональному перинатальному центрі фахівці жили до квітня.

Таргетовані атаки на лікарні

Зафіксовані численні випадки застосування військами РФ некерованих авіаційних бомб проти об’єктів цивільної інфраструктури. Наприклад, атаки на будівлю Маріупольського драмтеатру (10 та 16 березня), житлові будинки й кардіологічний центр у Чернігові (3 березня), міську лікарню в Ізюмі на Слобожанщині (8 березня), регулярні обстріли лікарень у Херсоні (останній — 29 січня) та ін. Усе це свідчить про те, що застосування некерованих бомб проти цивільних обʼєктів — одна із тактик російських військових у цій повномасштабній війні.

До повномасштабного вторгнення в Маріуполі була розгалужена мережа надання меддопомоги. Станом на грудень 2022, за даними UHC, критично пошкоджено або зруйновано щонайменше 3/4 медичної інфраструктури міста — 82 зі 106 місць надання меддопомоги. Попри те, що місто станом на початок лютого досі окуповане й потрапити на його територію не можна, команда змогла оцінити результати атак завдяки відкритим джерелам і супутниковим знімкам.

Один із прикладів таргетованої атаки — обстріл територіального медичного обʼєднання «Здоровʼя дитини та жінки». Цей медзаклад виконував роль пологового будинку, жіночої консультації та мав окремі функції дитячої лікарні. Він обслуговував населення міста й південних районів Донецької області.

Розташований у центрі міста, медзаклад складався з кількох окремих будівель, розміщених одна біля іншої у вигляді літери «П» — дитячого діагностичного відділення, пологового будинку, відділу жіночого здоров’я, а також технічних і адміністративних споруд. Лікарня була в медмістечку, поруч з іншими медзакладами (включно з Центром первинної допомоги № 3, дитячою амбулаторією, Маріупольським онкодиспансером та травматологічним пунктом).

9 березня 2022 року російські військові нанесли авіаудар по дитячому діагностичному відділенню та пологовому будинку. З літака скинули дві надважкі некеровані бомби, ймовірно, фугасні снаряди ФАБ-500, зона уражень яких становить від 110 до 190 метрів. Вони завдають уражень завдяки продуктам вибуху, уламкам та вибуховій хвилі. Снаряди влучили у двір всередині П-подібного комплексу споруд, через що спричинили значні руйнування. Один зі снарядів залишив великий кратер у дворі лікарні.

Найбільше було пошкоджено дві будівлі — дитяче діагностичне відділення та пологовий будинок. Вибито вікна, зруйновано фасади, внутрішній простір, дахи приміщень. Представники медобʼєднання повідомили, що орієнтовні руйнування будівель і прилеглих території — 90 %. Під час атаки заклад працював, у ньому перебував медперсонал і пацієнти. Поранення отримали сімнадцятеро людей, п’ятеро загинули — серед них породілля з дитиною.

За декілька днів офіційні особи та медіа РФ зробили низку суперечливих заяв про те, що лікарня була виправданою військовою ціллю, оскільки в ній нібито розташовувалися військові полку «Азов». Російські пропагандисти також стверджували, що на мить обстрілу в лікарні не було пацієнтів і персоналу. Проте не змогли надати жодних доказів на користь цих заяв, натомість існує велика кількість доказів зворотного.

Мінометний обстріл. Макарівська районна лікарня

Інший приклад таргетованої атаки — на Київщині. Це — Макарівська амбулаторія первинної медичної допомоги.

Макарів — селище міського типу за трохи більш як 50 км на захід від Києва, де до повномасштабної війни мешкало майже 10 тис. осіб. У березні російські війська наступали на цей населений пункт із півночі, маючи намір перерізати важливу трасу Е40, що сполучає Київ із західною частиною України. Російські війська утримували північно-східну околицю до 1 квітня 2022 року. За цей час Макарів зазнав серйозних руйнувань: знищено понад 200 будівель, ще 600, у тому числі три заклади охорони здоров’я, отримали серйозні пошкодження.

Макарівський центр первинної медико-санітарної допомоги був розташований у північно-західній частині на території Макарівської районної лікарні. Він складався з головного корпусу лікарні, адмінкорпусу, пункту швидкої меддопомоги та декількох технічних будівель. Ніяких інших об’єктів, окрім кількох житлових будинків, поблизу не було.

28 березня російські військові обстріляли цей центр із з мінометів. Об’єкт був повністю зруйнований. У прилеглих будівлях були вибиті вікна, виявлені сліди артилерійського обстрілу. На момент атаки більшість персоналу, за винятком кількох співробітників, вже були евакуйовані.

Під час обстеження території, команда UHC виявила сліди мінометного вогню: чотири воронки від мінометних ударів поблизу об’єкта, розташовані вздовж однієї лінії на відстані приблизно 10 м одна від одної. В уламках будівлі зафіксували ще дві пробоїни. Ця схема вказувала на те, що мінометний вогонь російські військові коригували поетапно, поки ціль не була остаточно вражена. Характер руйнувань у медичному закладі, порівняно з руйнуваннями на прилеглій території, свідчить про те, що атака була окремою та цілеспрямованою (таргетованою).

Сергій Соломенко, директор Комунального некомерційного підприємства «Макарівський центр первинної медико-санітарної допомоги» розповідав:

— Ми зіштовхнулися (окрім обстрілів. — ред.) з іншими проблемами — повна відсутність будь-якого зв’язку, абсолютна відсутність інтернету, паралельно з усім цим у більшій частині громади було пошкоджено електропостачання. Наші співробітники перебували в досить складних умовах.

8 некерованих бомб. Чернігівський обласний кардіологічний центр

3 березня, 12:16: відеореєстратор водія, який їхав вулицею Вʼячеслава Чорновола, зафіксував, як російський літак скидає щонайменше вісім некерованих бомб. Тоді внаслідок атаки загинуло 47 мирних жителів, ще 18 отримали поранення. Також постраждали чотири житлові будинки, аптека та Чернігівський обласний кардіологічний центр.

За словами голови Чернігівської обласної військової адміністрації (ОВА) В’ячеслава Чауса, під час цієї атаки використовувалися авіабомби ФАБ-500. «Зазвичай ці бомби застосовуються проти військово-промислових об’єктів та фортифікаційних споруд, а не проти житлових кварталів», — зазначав він своєму телеграм-каналі. Також зазначив, що поруч немає жодних військових обʼєктів. Цю інформацію згодом підтвердили міжнародні слідчі організації.

На місці атаки команда UHC виявила щонайменше чотири чіткі воронки від бомб, ще одну потенційну воронку (поховану під завалами), і два прямі влучання в будівлю.

У дворі кардіологічного центру зафіксували дві глибокі ями, а довкола — сильно пошкоджений фасад, розбиті вікна стаціонару й одного з корпусів лікарні. На момент обстрілу, 3 березня, лікарня не працювала, тож, на щастя, вдалося уникнути значних жертв.

Супутникові знімки також показали, що пошкодження в лікарні з’явилися вже після 28 лютого. Ця атака, ймовірно, є воєнним злочином і її має розслідувати Міжнародний кримінальний суд.

Касетні снаряди. Киїнка на Сіверщині

Киїнка — село, де до повномасштабного вторгнення жило близько 2,5 тис. людей. Розташоване на південно-західній околиці Чернігова поблизу важливої траси Е95 та на шляху Р69, що сполучає Чернігів і Київ.

Під час облоги Чернігова село потрапило в оточення, але так і не було взяте російськими військами через опір місцевих захисників.Цей населений пункт неодноразово обстрілювали, починаючи з 28 лютого. Під час атак російські війська застосовували різні типи зброї, серед яких — заборонені касетні боєприпаси.

Касетний боєприпас — це особливий вид авіабомби. У нього — тонкі стінки, а всередині велика кількість начиння: дрібні осколки, авіаміни, міни різного призначення (протитанкові, протипіхотні, запальні). Зазвичай ці снаряди вибухають іще в повітрі, уражаючи велику територію своїми вбивчими «нутрощами».

Старша дослідниця відділу Human Rights Watch із питань зброї Бонні Догерті каже, що ці снаряди можуть мати відкладені наслідки й нести подвійну загрозу для населення: не всі мініснаряди розриваються під час удару, частина — залишається на землі. Деякі з них мають яскраве забарвлення та форму, що приваблює дітей і може завдати шкоди і дітям, і дорослим.

Використовувати ці боєприпаси заборонено через їхню масову невибіркову дію та значну небезпеку для цивільного населення.

Киїнка мала два заклади первинної медичної допомоги. Незадовго до початку повномасштабного вторгнення замість старого пункту планували відкрити новий, побудований у 2020 році. Обидва заклади були пошкоджені під час обстрілів села: на їхній території були знайдені залишки касетних боєприпасів (нібито 9М27К), випущені з реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) БМ-27 «Ураган» або БМ-30 «Смерч».

Характер пошкоджень свідчить про те, що обстріли були випадковими й не були пов’язані з конкретними військовими цілями.

Система, що вистояла, але потребує підтримки

Попри цілеспрямовані й регулярні атаки на систему охорони здоровʼя України, можна констатувати: вона вистояла. Певною мірою навіть завдяки пандемії COVID-19, яка змусила лікарні підготуватися до роботи в нетипових, часто екстремальних умовах. Та найголовніше — завдяки сильним фахівцям, які продовжували працювати попри все, а також потужній підтримці українців в усьому світі, які допомагали, всім, чим тільки можливо.

Історії атак РФ на українську систему охорони здоров’я, які були зафіксовані в Україні — непоодинокі, але достатньо типові, щоб можна було зі впевненістю сказати: така поведінка російських військових — характерна для їхньої стратегії ведення війни. Фактично ледь не кожна атака була навмисною, жорстокою і повторюваною.

У деяких регіонах України працівники були змушені евакуюватися, тому ці медзаклади не змогли надавати допомогу в повному обсязі через потенційну загрозу як для пацієнтів, так і для персоналу. Лікарні переміщали в безпечніші місця цілими корпусами та відділеннями, разом з апаратурою.

Усупереч базовим засадам гуманітарного міжнародного права, Росія веде війну як проти військових, так і проти цивільних. Характер руйнування показує: російські війська не розділяють цивільні і військові обʼєкти (навмисно чи через недбалість) і використовують гуманітарну катастрофу як інструмент ведення війни.

Атаки російських військових на українські лікарні — це історія не лише про руйнування стін чи всієї будівлі, а і про глобальний вплив на систему охорони здоров’я України. Руйнуючи медзаклади та вбиваючи медпрацівників, російські військові не лише завдають шкоди всьому населеному пункту й відбирають найдорожче — життя, а й впливають на майбутнє, оскільки через такі атаки частина людей (військових і цивільних) не зможе отримати компетентну допомогу вчасно та якісно.

За майже рік повномасштабної війни в Україні є чимало доказів для притягнення до відповідальності військових РФ та їхнього командування. Саме тому ретельне фіксування та розслідування випадків атак і переслідування цих злочинів окупантів має бути пріоритетним на міжнародному й національному рівнях. Документувати такі злочини необхідно якомога швидше та ретельніше, щоб зібрати глобальну доказову базу для майбутніх судових процесів. Це надзвичайно важливо для досягнення справедливості. Щоб прискорити цей процес, команда UHC у партнерстві з організаціями Physicians for Human Rights (США), eyeWitness to Atrocities та Insecurity Insight (Швейцарія) подала заяву до Спеціальної слідчої комісії при Раді ООН із прав людини, закликаючи їх пріорітизувати розслідування цих порушень з боку РФ в Україні.

Павло Ковтонюк підсумовує, що медсистема України вже загартована, але вже зараз потребує змін, щоб після перемоги бути ефективною:

— Добра новина в тому, що у найбільш критичний рік наша медична система вистояла і витримала удар. Хоча є громади, де ситуація драматична, у цілому Росії не вдалося повністю вивести з ладу нашу медичну систему ніде, крім тимчасово окупованих нею територій. Але в довготривалій перспективі стійкість нашої медицини залежить від її модернізації. Ставки дуже високі. Застаріла медична система буде тягарем для нашої економіки у час відновлення. Тому так само, як модернізується наше військо, треба модернізувати і медичну систему.