Існує багато народних інструментів, про які з часом забувають, а подекуди навіть не можуть прослідкувати походження. Якщо не знаходиться людина, котра займається їхнім виготовленням і реконструкцією, є ризик, що вони можуть зникнути взагалі. До рідкісних народних інструментів можна віднести і бугай, про який в Україні активно заговорили лише декілька років тому. Скільки сьогодні існує майстрів, які виготовляють бугаї, невідомо, але один із них — Андрій Лопушинський.
Андрій Лопушинський десять років тому переїхав у село Дар’ївка з Херсона, прожив там із дружиною вісім років, після чого вони знову повернулися до міста. Тепер живе і в місті, і в селі. Життя Андрія тісно пов’язано з історією та музейною справою. Чоловік 15 років працював у Херсонському краєзнавчому музеї, а сьогодні — науковий співробітник заповідника «Хортиця», філіалом якого є «Кам’янська Січ» у Таврії. Тут він працює, мріючи змінити ставлення людей до музею лише як до місця зберігання старих речей.
Вперше про бугая — пташку, а не інструмент, майстер дізнався саме у Дар’ївці, де ці птахи живуть на річці Інгулець:
— Почув такі звуки дивні, як насос качає. Причому рано-утром, в шостій ранку. Я питаю дружину: «Чого фермер так рано насос включає? Воду з річки ж качають усі». Вона каже: «Це не фермер, це бугай». Я думаю: що таке бугай? Вона пояснила мені, що бугай — це птах такий, який живе в очереті. Я там в інтернеті потім подивився, що дійсно, є такий бугай. Є та й є, та й забув.
Андрія мало з ким сплутаєш. У чоловіка на голові оселедець, густі вуса, мимоволі асоціюєш його з козаком. Усе це неспроста, адже він вже близько 10 років займається історичною реконструкцією. Разом із колегами та друзями Андрій виготовляє костюми та предмети козацького побуту. А сім років тому товариш чоловіка, який грає на скрипці, запропонував йому зробити бугай.
Андрій на той час знав лише про пташку і тварину, а про інструмент дізнався з роздруківок і малюнків. Маючи досвід виготовлення барабанів для історичних клубів і заготовки до корпусів, через чотири дні чоловік зробив свій перший бугай, не маючи уявлення про те, чи такі інструменти насправді бувають. Говорить, що немає жодних секретів:
— Якщо ти бачиш, що це дерево, з досточок, залізо і шкіра, то просто береш дерево, залізо і шкіру і робиш. Якщо ти вмієш працювати, тобі не треба така інструкція.Хто хоче навчитися робити, він і сам навчиться, там немає ніяких секретів. Там просто є деякі специфічні матеріали. Наприклад, деревину дістати легко — купив на базарі, а от шкіру уже треба або зі старого барабана знімати, або самому вичинять, а це досить складно.
У пошуку матеріалів допомагали друзі та випадок. Наприклад, одного разу до Андрія прийшов друг і приніс пакет із конячим волоссям:
— Я два дні сидів, по одній волосині з кубла вибирав отак. Їх приблизно штук сто п’ятдесят, щоб вже нормально зробив. В принципі, достатньо і одної волосини, але вона коли порветься, вже її помінять досить складно. Тому ставиться пучок, і вони потихеньку висмикуються з часом. Отака от була історія.
Зазвичай музиканти легко опановують цей інструмент, адже вони відчувають ритм і можуть одразу видавати ритмічні звуки. Андрій же не певен, чи вміє грати на бугаї, сміється і говорить, що якийсь звук, як пташка в очереті, видобути може, але чи це справді гра залишається питанням:
— Дай людині сопілку — це неможливо. Або губну гармошку, або ще інший музичний інструмент. А бугай — це інструмент, на якому будь-хто може видобувать звуки. Я сам, взагалі, не музикант. Я їх роблю, але я не можу сказати, що я на них вмію грать.
Бугай
Бугай належить до шнуро-фрикційних музичних інструментів (від італ. frictio — тертя), звук в яких видобувається тертям пальців по мембрані або по закріпленому в її центрі пучку конячого волосу (рідше — стебел рослин).
Грають на бугаї, смикаючи з проковзуванням за пучок волосу зволоженими у воді руками. Залежно від того, в якому місці пучка зупиняється рука, змінюється висота звука. А сама назва інструмента походить від тембру звука.
Точних відомостей про те, коли з’явився цей інструмент, немає. У XIX ст. бугай як обрядовий інструмент був присутній у культурі молдован, поляків, чехів і румунів. В Україні він використовується найчастіше на Закарпатті як акомпонуючий ансамблевий інструмент. «Цеберко», «бербениця», «бербениха», «бербенятко» — інші назви бугая, які залежать від розміру та побудови. Окрім народних ансамблів, його також використовують колядники для музичного супроводу. Бугай можна почути в Національному академічному оркестрі народних інструментів України, Національній заслуженій капелі бандуристів України та інших.
Активно про бугай заговорили після виступу проекту ONUKA на Євробаченні у 2017 році. Саме тоді людей зацікавило, що це за інструмент, який видає такі дивні звуки, та як він працює. Андрій Лопушинський захопився їхнім виготовленням набагато раніше:
— Я взагалі довгий час не знав, хто така ONUKA і що в неї є бугай. Мені сказали: «Ти що не знаєш? Подивись на виступ». Я подивився, точно — бугай. Я думаю, що в неї взятий бугай з якого-небудь концертного ансамблю. Враховуючи, що це інструмент, який входить до складу Національного оркестру України, то з часів, коли він вироблявся заводами, ще якась кількість їх в оркестрах залишилася.
Процес створення
Корпусом інструмента є конусоподібна, бокалоподібна або циліндрична діжечка, зроблена з вузьких смерекових дощечок, скріплених між собою дерев’яними чи металевими обручами:
— Корпус, він, якщо ви так от подивитеся, тут товщий, тут звужується. Це механічно вигинається. Тобто пар там не використовується, воно все за рахунок того, що дошка обстругується, тут залишається товща, а тут потоншується. І от коли все це стягується, то товща частина получається в більший діаметр, а менша стягується в менший. Ну і за рахунок оцих от залізних обручів воно тримається в кучі.
Нижній отвір діжки може бути закритий смерековим дном, а може бути й просто відкритим. Історичні корпуси цього інструмента, за словами Андрія, робилися із діжок з-під масла:
— Я бачив одну фотографію, де людина їде на коні і біля сідла в нього отак по діагоналі висить така бочечка. Тобто кудись він масло це везе. Люди брали готові бочечки і натягували, ставили на них шкіру.
Верхній отвір інструмента обтягують шкірою, яку закріплюють спеціальним обручем або цвяхами. Таким методом створюється мембрана. Шкіра найкраще підходить з кози, бо вона одна з найтонших. Майстер купує її на центральному ринку та самостійно обробляє. Навчився цій справі, просто читаючи відповідну літературу. Жартує, що взагалі найкраще підходить собача:
— Є народна приказка така, собаці кажуть, коли вона гавкає: «Мовчи, бо бубон зроблю!» От в собаки найкраща шкіра, вона тоненька така. Але собак я ніколи не буду використовувать для цього. А коза підходить.
Для обробки шкіри Андрій використовує розчинене у воді вапно, в якому замочує її на три дні. Далі вичищається сторона із жиром і сушиться обов’язково природним способом. Якщо використовувати фен, то матеріал може просто тріснути. Вичинені шкури можуть зберігатися роками. Перед використанням шкіри, яка довго лежала, її знову замочують в середньому на добу, а тоді вже беруть у роботу.
До середини мембрани кріплять пучок волосся з конячого хвоста. У центрі мембрани прорізають або пропалюють отвір, його краї зміцнюють легкими шкіряними або металевими шайбами. Через цей отвір із середини пропускають пучок волосся, закріпивши його вузлами з обох сторін мембрани. Пришиває шкіряні шайби Андрій за допомогою взуттєвих ниток, якими пришивають верх взуття до підошви.
Хвіст обов’язково має бути мокрим, адже сухий не вдасться зав’язати у вузол. Змочує руки майстер звичайною водою, а не квасом чи пивом, як робили це колись. Каже, що зараз якість пива і кваса не та. Волосся використовує з монгольських коней, яке також є складовою скрипкових смичків. Для бугая важливо брати хвіст саме коня, а не кобилиці:
— Це не просто забобони, так краще. Це не сексизм. Просто кінь пісяє вперед, і хвоста не замочує. Тому в нього волосся більш якісне.
Розміри діжечок можуть бути різні. Наприклад, невеликий бугай має висоту корпусу 350–400 мм і діаметр мембрани 180–200 мм. Висота великих інструментів становить 700–900 мм, а діаметр — 250 мм і більше. Розміри корпусу на звук не впливають — важливішу роль тут відіграє діаметр. Андрій розповідає, що раніше діжечки були лише двох розмірів — великі й малі, адже бралися вже готові. Чоловік мріє зробити великий бугай, діаметром до метра.
Основне джерело звуку в бугаї — мембрана. Вона спрацьовує як динамік — дає вібрації, і так видобувається звук. Для того щоб вона вібрувала, потрібен хвіст, хоча можна використовувати і стеблину кукурудзи, але вона швидко пересохне і зламається. Багато хто думає, що звук видає хвіст, але ця думка помилкова:
— Коли рука по ньому (хвосту — ред.) ковзається, іде вібрація. Ми його відтягуєм, а він повертається назад. Получається, боротьба іде така: сила руки підіймає мембрану вверх, вона зіскользує. Треба не намагатися вирвать волосини ці, а просто тягнуть. Ми тягнем вверх, а мембрана повертається назад. І от оця вверх-вниз і дає нам звук.
Андрій розповідає, що коли зробив першого бугая, то вирішив випробувати звук у гаражі, чим злякав сусідів, які подумали, що то грім. Коли робив другого, то сховався у літній кухні і почали гавкати собаки. Саме тому останні етапи роботи і перевірку звуку чоловік робить вдома у Херсоні, а в селі працює переважно зі шкірою та дощечками.
Розповідає, що у Херсоні та Дар’ївці люди вже знають, як користуватися цим інструментом:
— Незважаючи на те, що це на державному рівні прийнятий наш національний інструмент, люди, коли його бачать, зовсім не впізнають, думають, що це щось африканське. Як ним користуватися, також мало хто знає. Завдяки освітній роботі у Херсоні, тому що ми декілька разів на рік пропонуємо людям грать, то вони вже знають, як на ньому грать. Бо так починають стукать, як по барабану, що з тим хвостом робить тоже не знають.
Географія бугаїв
Андрій робить інструменти лише на замовлення, всього наразі їх є одинадцять. Перший був для друга, другий замовив професор ботаніки, який захотів навчитися грати на бугаї гімн України. Популярні бугаї майстра і в театральній спільноті. Тож, один інструмент, який чоловік зробив «про запас», потрапив на свою першу виставу:
— Друзі, музиканти і театрали, вирішили поставить спектакль, який називався «Слон». Бугай був великий, циліндричний, схожий на ногу слона. Їм звук просто сподобався, і вони попросили його на спектакль. І зараз вже майже роки три спектакль катається, і він там працює.
Згодом друзі майстра порадили бугая своїм київським друзям-театралам, і тепер інструмент гастролює з ними. У Херсонському училищі культури також є подарований Андрієм бугай. Перші п’ять інструментів чоловік зробив фактично для знайомих. Побільшало замовлень після того, як місцеве телебачення зняло сюжет про майстра, який виготовляє незвичайні інструменти:
— Відтоді я втратив спокій. Люди з інтернету стали писать і просить бугаї: один поїхав в Шепетівку, дитячий там театральний колектив, не знаю як називається, один поїхав в Британію — самий маленький. Бо далеко було їхать, попросили, щоб маленький був.
Ще один великий бугай помандрував у Канаду. Чоловік розповідає, що завжди запитує, для чого людині потрібен цей інструмент. В залежності від того, чи просто так чи на подарунок, додає декоративні елементи. Ціна залежить і від розміру інструмента. Для Андрія це не спосіб заробітку, а нова й цікава справа:
— Я їх не робив, щоб заробить гроші, і коли мені подзвонили, сказали що їм треба бугай маленький в Британію. Я казав: «Ну, маленький це буде коштувать десь гривень двісті». Там довго сміялись на тому кінці слухавки. Чесно кажучи, в мене нема прагнення так їх багато робить і продавать, просто раз люди пишуть і треба, то якось треба помогти.
Кожне замовлення — своєрідний виклик для Андрія, бо по-перше, частіше всього замовляють під певну подію, а отже є обмеження в часі. По-друге, інколи просять зробити те, чого він раніше ніколи не робив:
— Вони в інтернеті побачать якийсь бугай — музейний експонат, а я такого ніколи не робив. Наприклад, як з оцим корпусом. Я, коли взявся його робити, я ще не знав, що я зможу його зробити. Оце досить цікаво, коли я знаю, що це вже хтось зробив, я ж знаю, що мої руки такі самі і голова. Головне тут, звичайно, не руки, а голова, як ото кажуть «золоті руки». Насправді секрет в голові.
