Минуле, теперішнє та майбутнє української архітектури

У цьому матеріалі ми разом із відомими українськими архітекторами досліджуємо українську архітектуру та її ідентичність, заглиблюємось у її історію. Водночас намагаємося відповісти на важливі запитання сьогодення: як зберегти архітектурні традиції? Як війна може вплинути на майбутнє нашої архітектури? А також розповідаємо про відбудову після перемоги та інтеграцію традицій у майбутні будівлі.

Історія та поняття української архітектури: від давньої до сучасної

Архітектура на теренах України заглиблюється своїм фундаментом аж у період античності. Наочним прикладом цього є залишки античного міста Ольвії. Архітектурна традиція України пройшла довгий і звивистий шлях розвитку, який продовжується і зараз: у містах зводять нові сучасні будівлі та ревіталізують старі, даючи їм нове життя. Результат усього періоду змін можна побачити в різноманітності архітектурних стилів по всій країні. По суті, українська архітектура — це сукупність усього, що будувалось в Україні: від традиційних мазанок до постмодерністських будівель у XXI столітті.

Як зазначає український архітектор Юліан Чаплінський, тематика саме народної української архітектури була притаманна постромантизму. На початку XX століття в Центральній Європі зароджується архітектурний напрям сецесії, що використовує народні стилістики в будівництві об’єктів архітектури. Як-от гуцульські та закопанські мотиви в колишній клініці Солецького (нині військовий шпиталь на вул. Личаківській у Львові) або ж розписи художника Модеста Сосенка актових залів музичного коледжу у тому ж Львові.

— Тобто це, власне, пробирання народної національної теми, пробирання через цензуру імперії в архітектуру. Наприклад, Полтавське губернське земство, такий палац із тими вальмовими дахами, ці такі дуті керамічні колони, і там майоліка (розписна кераміка. — ред.), і взори, і от це божественно. Це точно печать того, що це та архітектура, яка стверджує, що це Україна.

На початку XX століття з’являється український модерн, відоміший у світі як ар-нуво. Утім, цей стиль, що постає перед світовою культурою як синтез національної ідентичності та новітніх тенденцій в архітектурі, проіснує недовго через утиски радянської влади. 

У міжвоєнний період починає розвиватися напрям конструктивізму. Цей архітектурний стиль найвиразніше проявив себе в Харкові — там збудовані такі об’єкти, як Держпром, відоміший як перший радянський хмарочос, будинок «Слово» та готель «Інтернаціональ» (зараз має назву «Харків»).

Після Другої світової війни в СРСР починається пришвидшена відбудова міст та надмірне використання декору при зведенні будівель. Проте це швидко закінчується постановою 1955 року «про усунення надмірностей в архітектурі та створення індустріальної бази сучасного будівельного комплексу». Після цього Радянський Союз захоплюють типізація, уніфікація будівельних процесів та концепція «дешевого житла». У ці роки в багатьох містах починають з’являтися всім відомі «хрущовки» — типові багатоповерхові панельні та цегляні будинки.

Юліан Чаплінський вважає, що найбільший розквіт модернізму як архітектурної течії в Україні був саме у 1970–1980-х роках, за часів брєжнєвського «застою». Саме в цей період, який називають другою хвилею радянського модернізму, починається відхід від типізації архітектурних будівель, з’являються футуристичні об’єкти. Показовими прикладами споруд, які були зведені тоді, є Львівській автобусний вокзал та Будинок художника в Києві.

Також уособленням архітектури модернізму того часу є «Літаюча тарілка» в Києві. Будівля зведена за проєктом Флоріана Юр’єва, який планував, що конференц-залу в ній використовуватимуть як світломузичний театр. У 2015 році сусідній з «тарілкою» торговий центр Ocean Mall хотів забрати будівлю для розширення території, але наразився на опір культурної спільноти. У 2020 році модерністську споруду внесли до списку об’єктів культурної спадщини.

Після розпаду Радянського Союзу віяння із Заходу принесли в Україну стильовий напрям постмодернізму.

— Архітектори зрозуміли, що архітектура має розважати людей… Діснейленд [у США] був дуже успішним проєктом комерційним як фейкова архітектура, фейковий замок, тобто замок у країні, де ніколи й замків-то не було історично. Це, власне, пішло як постмодернізм. Тобто це є руйнування міфів, знущання над минулим, ставлення під сумнів якихось усталених ретроградних речей.

Як вважає Чаплінський, українські архітектори в той час сприйняли цей стиль як новий погляд на архітектуру, проте не зрозуміли, що це збиткування зі старих установок. Зрештою, на початку 2000-х років в Україні починають з’являтися псевдоісторичні архітектурні об’єкти. Відомим прикладом такого українського постмодернізму є перебудова району Воздвиженка в Києві. Цей простір вщерть заповнений сучасними житловими будинками, які нагадують історичні будівлі.

У ті часи у тренд поступово входить «стала архітектура» — будівлі, які спрямовані зменшити свій вплив на навколишнє середовище. Цей напрям архітектури використовує екологічно чисті матеріали та впроваджує енергоефективні технології.

Також у середині 2000-х років розвивається ідея контекстуальної архітектури, яка вписується в контекст середовища навколо неї, та егоїстичної архітектури, що, навпаки, виділяється з-поміж інших будівель. Прикладом спроби створити об’єкт контекстуальної архітектури є Театр на Подолі авторства Олега Дроздова. Цей будинок викликав багато дискусій серед киян та мав неоднозначні відгуки.

Як зберегти ідентичність в архітектурі й інтегрувати традиції в сучасному світі

На думку засновника архітектурної студії Balbek Bureau Слави Балбека, ідентичність в українській архітектурі набувається самими архітекторами та їхнім впізнаваним стилем.

— Тобто якщо ти бачиш об’єкт, який реалізований, ти знаєш, хто то скоріш за все зробив, тому що в них уже є свій образ, який за ними кріпиться. І це саме ідентичність української архітектури.

Він зазначає, що багато архітекторів уже давно беруть за основу історію та особливості архітектури в різні періоди: кольори, матеріали, фактури. Історичне підґрунтя є хорошим інструментом для впровадження в нові архітектурні рішення.

Водночас Юліан Чаплінський зазначає, що українська архітектура не обов’язково має містити народні елементи. Адже, наприклад, ті-таки конструктивістські споруди у Харкові — це наша відповідь часу та наша архітектура. Він не виключає, що можна вдало створювати об’єкти із народною стилістикою, але це може не вписатися в контекст міста.

— Мене насправді дуже дратує шароварний підхід, коли мери починають вистеляти площі доріжкою у формі вишиванки у своїх містах, бо це дуже примітивно, і скажем, без смаку. Архітектура, якщо до неї підходити фахово, вона є про правду. Це конструктивна, функціональна, технологічна правда, без декорів, це якщо говорити про ландшафтний дизайн швидше, про урбаністику, про комфорт. Й естетики там можна знаходити такі тонни, що буде із чого черпати.

Проте, говорячи про збереження традиційних мотивів у вже наявній архітектурі, не завжди можна вловити ідею, як залишити традицію, але паралельно також і привнести щось нове. На думку Слави Балбека, чіткої інструкції з того, як правильно зберігати ідентичність в архітектурі, немає. Головне — створювати за допомогою архітектури органічне навколишнє середовище. Якщо керуватися цим правилом, дизайн не є визначальним.

Архітектор Олег Дроздов вважає, що на сучасну архітектуру впливає глобалізація. Водночас він зазначає, що цей вплив повинен мати якусь межу.

— Якщо ми звернемось до гастрономії, ви можете подивитися, що в нас закладів харчування не української кухні буде 95 %. А якщо ви десь в Австрії, може, там буде один японський і три італійських [ресторани]. Але більшість буде [австрійськими].

Для належного збереження ідентичності в архітектурі, за словами Дроздова, потрібні освіченість та консультації експертів. Адже багато знань про традиції, про технології якогось періоду історії із часом втрачаються, та зв’язку між минулим та сучасністю майже немає.

Вплив війни на архітектуру і відбудова після перемоги

Післявоєнна архітектура подекуди асоціюється з типовою, некреативною, сірою швидкою забудовою міст та сіл, де кількість важить більше, ніж якість. Найбільш влучним прикладом є вже згадувана концепція «хрущовок», які будувались дешево та пришвидшено. Але що очікувати від сучасної української архітектури після нашої перемоги? Думати про це позитивно або ж готуватися до депресивних будівель і повторення хрущовського сценарію?

Юліан Чаплінський вважає, що перші роки відбудови будуть не дуже яскравими, але не втрачає надії на сучасне покоління. Адже, попри все, молоді архітектори однаково доб’ються реалізації своїх проєктів та «органічно для самих себе зроблять щось, що їм подобається, що їм треба».

Сірого післявоєнного періоду в історії архітектури можна запобігти, впроваджуючи зміни: нові символи, нову якість, нові інфраструктурні умови тощо. Такої думки дотримується Олег Дроздов. Проте для цього потрібні знання та воля щось змінювати. На його думку, виклики повоєнного часу майже не зміняться від сьогочасних. Це насамперед комунікація з владою, проте очікування будуть зовсім іншими та набагато вищими.

Відбудова зруйнованих будинків — це найважливіше питання як зараз, так і в найближчому майбутньому. За даними дослідження Київської школи економіки, станом на квітень 2023 року кількість зруйнованих та пошкоджених унаслідок війни житлових будинків становить майже 158 тисяч. Загальна сума таких збитків сягає 54,4 мільярди доларів. І водночас ми також втрачаємо культурний код, історію та архітектурну ідентичність населеного пункту.

Проєкт від Balbek Bureau під назвою «RE:Ukraine Villages» покликаний допомогти у відбудові та збереженні дизайн-коду українських сіл. Архітектурне бюро розробило безплатний онлайн-конструктор для власників будинків, які хочуть відбудувати своє житло з урахуванням типового для регіону декору. Користувач у результаті отримує детальну інструкцію з відбудови будинку.

Під час роботи над цим проєктом команда досліджувала деокуповані села Київcького Полісся та їхні архітектурні особливості. Наразі доступна лише Київська область, проте розробники планують додавати в конструктор і інші регіони.

Окрім цього проєкту, в архітектурному бюро Слави Балбека також працюють над розробкою селищ із тимчасовим житлом. Ця ініціатива називається «Re:Ukraine Housing» і покликана забезпечити гідний спосіб життя людям, які вимушено залишили свій дім.

Дивлячись на історію нашої архітектури, можна побачити, які труднощі та трансформації вона пережила. Та як вона сформувала теперішнє бачення населених пунктів України. Говорячи про відбудову України після перемоги, не варто також забувати про те, як може змінитися українська архітектура та як важливо не забувати про існування традицій у ній.