Роботине — село за 80 км на південний схід від Запоріжжя, де до повномасштабної війни жило близько 400 людей. Влітку 2023 року це місце стало російським оплотом на шляху українського наступу: ворог замінував поля і дорогу на північ від села, підготував систему траншей і фортифікаційних споруд. Довкола Роботиного бої тривали майже 3 місяці, однак Силам оборони все-таки вдалося зламати укріплення ворога, і 23 серпня, на День українського прапора, бійці 47 окремої механізованої бригади здійняли над місцевою школою синьо-жовтий стяг. Ми поспілкувалися з героями, які брали участь у боях за село, і готові розказати їхні історії.
Із весни 2022 року команда Ukraїner фіксує історії опору і незламності українців на звільнених територіях. Ми відвідали деокуповані міста і села Київського Полісся, Сіверщини, Слобожанщини та Причорномор’я. Понад 20 документальних відеоісторій і текстових репортажів із цих поїздок доступні на наших медіамайданчиках. Також 2023 року світ побачила збірка репортажів автора Ukraїner і постійного учасника цих поїздок Богдана Логвиненка «Деокупація. Історії опору українців. 2022». Нині ми продовжуємо фіксувати успіхи літньої кампанії 2023 року і звитяги наших оборонців одразу на кількох напрямках, наприклад на Бердянському і Бахмутському. У вересні наша команда вирушила на Подніпров’я та Запоріжжя, де українська армія продовжує витісняти окупантів і рухається в напрямку Токмака та Мелітополя.
Запорізький напрямок важливий, оскільки тут Сили оборони мають можливість прорватися до Азовського моря і розірвати сухопутний коридор РФ із тимчасово окупованим Кримом. Навіть просування вперед на 30 кілометрів дасть можливість взяти під вогневий контроль транспортні шляхи ворога і суттєво зашкодити його логістиці. Саме тому супротивник так відчайдушно б’ється на цьому напрямку.
Джерело: Суспільне новини.
У червні 2023 року ЗСУ звільнили Левадне та Новодарівку Малинівської громади, а також села Лобкове і П’ятихатки Степногірської громади. А наприкінці серпня 2023 року український прапор замайорів і над Роботиним. Саме про звільнення цього села та просування на напрямку у середині вересня поговорили з бійцями 47 окремої механізованої бригади. Команді вдалося навіть побувати у командному пункті, зустріти давнього знайомого і поговорити з тими, хто «приручив» «Леопардів», яких українці із захватом очікували.
47 окрема механізована бригада — це підрозділ, де служать навдивовижу сміливі та розумні люди. Серед них режисер Олег Сенцов, діджей Анатолій Тапольський, поет Дмитро Лазуткін, журналістка Анастасія Блищик. Колись режисери, письменники, музиканти, підприємці — тепер військовослужбовці, які б’ються за Україну.
«Всі контужені»
14 вересня. Їдемо на фронт. На нашій білій мазді їздити так близько до лінії зіткнення можна хіба що взимку, тож на виїзді з Запоріжжя пересідаємо в оливковий пікап до Анастасії — пресофіцерки 47 окремої механізованої бригади.
Минаємо Комишуваху (20 км від фронту навпростець). Мало що тут вказує на запеклу війну, яка точиться зовсім неподалік: працюють магазини та генделики, вздовж дороги юрбляться люди, майже всі хати цілі. Наближаємося до Таврійського (15 км від фронту) — все так само, хіба що людей не в пікселі трохи менше. В’їжджаємо в місто Оріхів (8 км від фронту). Уздовж дороги помічаю десятки продірявлених, надщерблених, обвалених та розбомблених вщент будинків. Трохи далі за дорогою видно церкву з синьою банею, частину якої, ніби половинку зефіру, відкусив ворожий снаряд. Чуємо, як працює артилерія. Багато глибоких вирв у голій землі — сліди від ударів 500-кілограмовими авіабомбами, які російські окупанти мало не щодня скидають тут із літаків.
На горизонті горить поле – полум’яні краї чорної пустки, що лишається замість рослин, більшають вшир.
Назустріч на високій швидкості проносяться, розрізаючи повітря, оливкові автомобілі та техніка. Дедалі гучнішою стає робота артилерії.
– Щойно я зупинюся, вистрибуєте і біжите в підвал, — каже Настя.
Оливковий пікап заїжджає у двір, і вже за мить ми похапцем спускаємося сходами у вимощену з цегли криївку — командно-спостережний пункт третього батальйону 47 окремої механізованої бригади.
У двох тісних кімнатах цієї криївки — близько десяти військових. Всередині монітори, карта місцевості, два дерев’яні ліжка, багато телефонів та рацій для комунікації. Солдати з передової доповідають про ситуацію на місці. Перед великими моніторами стоїть командир третього батальйону Мирон.
– Мене контузило, — каже чоловічий голос по той бік слухавки.
– А шо з остальними? — відповідає Мирон.
– Всі контужені.
– Стан контузії?
– Грубий ригає. Жора тоже. Бєлка вообще, бл**ь. В мене осколок ззаді влетів. І так же само тошнота, бл**ь.
– Знаходьтесь там, де ви є, — віддає наказ комбат. Чоловічий голос з того боку ще кілька разів просить дозволу відійти в Роботине і сховатися в підвалі, але Мирон твердо стоїть на своєму, переконуючи відділення не залишати позиції.
У підвал заходить медикиня, присідає біля жовтого з лиця військового, який лежить на дерев’яному ліжку. Говорить із ним, виписує таблетки. Увесь цей час двері знадвору відчинені, і ми добре чуємо, як працює артилерія (наша чи ворожа — не ясно). Долинає свист, і за мить чуємо вибух зовсім неподалік. Я інстинктивно присідаю.
— Пригинайтесь, не пригинайтесь — присипе на**й всіх, — каже з ліжка військовий, якого якраз оглядають.
До Мирона дзвонить комбриг і дізнається, що ми на командному пункті. Віддає наказ негайно вивезти нас звідси. Не встигнувши почати інтерв’ю з комбатом, шикуємося біля виходу й услід за Настею спритно вибігаємо надвір, застрибуємо в пікап, їдемо.
Полковник Олександр Павлій став командиром 47 окремої механізованої бригади за кілька днів до нашого приїзду, тож ми стали одними з перших журналістів, які працювали з підрозділом після зміни командування.
Battlefiled: Роботине
Зупиняємося в Таврійському на обід. У селі працює кафе «Дача», де можна замовити комплексний обід і випити кави з машини. Шукаючи інтернет, щоб розрахуватися за їжу через банківський додаток, виходжу надвір до тераси. Там зустрічаю свого давнього приятеля Олексія у футболці 47 механізованої. Ми одразу рвонули обійматися — не бачилися близько двох років.
Познайомилися з Олексієм на подіях від громадської організації «Українські студенти за свободу» (УСС). Цей козак зростом два метри завжди виділявся з натовпу харизмою. У Вінниці, звідки він родом, Олексій організовував акції за відставку ексміністра освіти і плагіатора Сергія Шкарлета, був ментором в УСС. У війську закономірно отримав позивний Активіст. У нього на правій руці вздовж вени татуювання: вибито жирними літерами «Воля або смерть».
Олексій мобілізувався на початку повномасштабної війни, коли йому було 22 роки. Спершу воював у складі сил київської ТрО, але згодом пройшов відбір до 47 механізованої і тепер кулеметник у першому батальйоні. Працює з великокаліберним кулеметом Browning M2. Він щойно повернувся з Роботиного — села, яке вдалося деокупувати кілька тижнів тому. Зараз бої відбуваються вже на південь від села — 47 механізована бригада прогризає шлях у напрямку села Новопрокопівки, звідки до міста Токмак менше двадцяти кілометрів.
Бригада Олексія заїхала на Мелітопольський напрямок у травні цього року, а в червні розпочала активний наступ. Активіст пригадує свій перший штурм: спершу їхали на бронемашині «Бредлі», а тоді пішки мусили під щільним обстрілом пробігти стежкою до позицій ворога.
M2 «Бредлі»
Основна бойова машина піхоти, що перебуває на озброєнні механізованих військ армії США. Потрапила на озброєння ЗСУ як частина західної військової допомоги.Олексій згадує, як стоячи у захопленому окопі, випростував руку, і не бачив її у темряві — настільки глибокою була ворожа траншея.
– Я ніби у Battlefield потрапив, — каже хлопець.
Battlefield
Серія комп'ютерних ігор на воєнну тематику в жанрі шутер.Активіст розказує, що на позиціях постійно щось відбувається: безперестанку працює артилерія, а кожну годину чи пів прилітає ворожий дрон-розвідник або камікадзе (він вибухає в точці призначення).
Врешті, після важких літніх боїв у посадках та окопах на північ від Роботиного, напередодні Дня Незалежності українські військові зайшли в село. Вже 23 серпня бійці підняли над зруйнованою сільською школою синьо-жовтий прапор.
Прапор в Роботиному. Фото: фейсбук 47-ї ОМБр .
Олексій не брав участь у штурмі та зачистці села, але побував там кілька разів опісля з метою пошуку та облаштування позицій, налагодження логістики. Довго перебувати на вулиці в Роботиному не можна, бо на живих тут весь час полюють російські дрони та артилерія. Бійці 47 ОМБр в селі переважно сидять по підвалах — цілих хат, у яких можна облаштувати позицію чи нічліг, там дуже мало.
Під час одного з виїздів Активіст допомагав третій роті вивезти полонених під час захоплення позиції. Командир роти — відомий кінорежисер родом із Криму Олег Сенцов: він разом із побратимами проводив зачистку лісу. В результаті операції взяли в полон шістьох російських військових. Олексій їхав на позицію на «Бредлі». Каже, що завдання нагадувало «пригоду на 20 хвилин» з мультсеріалу «Рік і Морті»: приїхати, запакувати росіян і поїхати. Але щойно виїхали, «Бредлі» несподівано підірвався на міні — на щастя, ніхто не постраждав завдяки надійному захисту бронемашини. Підриву ніхто не очікував, бо по цій дорозі вже три дні їздила техніка. Екіпаж негайно відкрив люк і перемістився до лісопосадки неподалік разом із полоненими. Ворог почав обстрілювати позицію з мінометів і танка. Олексій каже, змогли зв’язатися зі штабом і, коли почало сутеніти, по них приїхали побратими.
Коли Активіст крайній раз був у селі, то ворог почав працювати артилерією, і снаряд прилетів у сусідній будинок. Від вибухової хвилі хлопець отримав контузію, і тепер має кілька днів на перепочинок. Планує вирушити у Запоріжжя і провести цей час у місті. Хоча й там відчуття безпеки дуже відносне. Влітку Олексій разом зі своєю дружиною відпочивав у Запоріжжі в готелі Reikartz на набережній Дніпра. Вдень 10 серпня вони виселилися, але за кілька годин хлопцю зателефонували з рецепції і сказали, що дружина забула щипці для волосся. Однак Олексій уже не встиг забрати забуте, бо ввечері того дня по готелю вдарила російська ракета.
Він дарує напівпорожню пачку сигарет і прощається. Майже не курю, але в ту мить кілька папірос допомогли вирівняти дихання і ритм серця краще, ніж будь-що інше.
Комбат Мирон
Інтерв’ю з комбатом Мироном довелося писати вже на відведенні в Таврійському — за кілька годин він вирвався з командного пункту, щоб розказати нам про наступ на Мелітопольському напрямку. До війська він долучився в 2015 році — відтоді без перерв служить у Збройних силах. Мирон невисокий, але надзвичайно дужий. Весь час покурював електронну сигарету. Впевнений та різкий у роботі з особовим складом, але на камеру говорив досить зніяковіло і стурбовано. Мабуть, комбатові значно легше робити роботу, ніж розказувати про неї, поки побратими продовжують сидіти в траншеях.
На його думку, складність українського наступу тут полягає насамперед у тому, що ворог дуже добре закопався. Лінія розмежування на цьому напрямку майже не змінювалася з весни минулого року, оскільки жодна зі сторін не провадила активні штурмові дії. Це дало ворогові можливість добре укріпитися в напрямку Оріхова, створити систему фортифікаційних споруд, облаштувати «лінію Суровікіна». Мінні поля тут заросли травою. Тож наступ давався важко, але 47 механізована бригада безперервно йшла, долала заміновані території, знищувала ворога і все-таки прогризла російський захист.
«Лінія Суровікіна»
Фортифікаційний комплекс споруд та окопів, побудований російськими державними та іншими воєнними формуваннями після успішного українського контрнаступу на Слобожанщині восени 2022 року. Названа на честь російського генерала Сергія Суровікіна.Мирон каже, що коли 47 ОМБр зайшла в Роботине, то бійці здійснювали зачистку від будівлі до будівлі. У кількох будинках натрапили на цивільних, які самі вийшли назустріч і казали, що дуже довго чекали на українських військових. Говорили, що росіяни пропонували їм переїхати в Токмак чи Мелітополь, але ті свідомо відмовлялися від евакуації, бо знали, що Збройні сили України зайдуть у Роботине. Коли цивільних вивели на околицю села, їх вивезли звідти в напрямку Запоріжжя на «Бредлі».
Попри великі втрати, ворог через півтора року повномасштабної війни так і не почав берегти особовий склад — таке спостереження комбата. Іноді накривають з артилерії власних військових, кидають своїх на позиціях, через що 47 механізована активно збільшує обмінний фонд.
Мирон каже, що на полі бою дуже не вистачає нашої авіації, тим паче, що противник навпаки активно її застосовує.
Омріяні «Леопарди»
Важливу роль в українському наступі відіграли німецькі танки Leopard, які перебувають на озброєнні 47 ОМБр. Україна довго змагалася за ці засоби на міжнародному рівні, і врешті Німеччина погодилася передати їх. Згідно з офіційними заявами, перші «Леопарди» потрапили до України наприкінці лютого 2023 року. Нам вдалося поспілкуватися з екіпажем, який працює на одному з них.
Танкісти пройшли 40-денне навчання поблизу міста Мюнстер в Німеччині. Спочатку вчили кожного бійця за спеціальністю (водій, навідник, механік), а потім увесь екіпаж проходив злагодження.
– Ставлення було дуже серйозне. Відчувалося, що інструктори хотіли, аби ми якомога швидше освоїли цю техніку, — розповідає танкіст Артем із 21 ОМБр, яка прикомандирована до 47 ОМБр.
Прикомандирувати
Призначити тимчасово в чиєсь розпорядження для виконання службових обов'язків.Учасники екіпажів, які працювали також на старих радянських танках, зазначають, що «Леопарди» дуже швидкісні та комфортні для команди, а система управління вогнем значно зручніша й точніша, ніж у радянських танках.
Але все одно, попри добре навчання, потрібен великий бойовий досвід, аби використовувати новий високоякісний танк більш ефективно. Цього досвіду не вистачало на початку українського наступу тут, але зараз танкісти стали суттєво вправнішими і здатні досягати на «Леопардах» феноменальних результатів.
«Леопарди» обстрілювали Роботине, щоб викурити звідти ворога, а тепер працюють уже з самого села по північних околицях Новопрокопівки, щоб просунутися ще далі. Однак велика складність у тому, що фланги на захід та схід від Роботиного станом на середину вересня все ще контролює ворог. Супротивник постійно полює за «Леопардами» — за словами танкістів, це одна з його найбажаніших цілей. Про своє перше бойове завдання розповідає навідник «Леопарда» Лютік, який раніше працював на радянських танках Т-64 і Т-72.
— Ми виконували задачу разом з піхотою, прикривали її. Важко було, але свою задачу танк виконав. Росіяни висували багато техніки, щоб стримати наступ, і «Леопард» добре відпрацював по танках. Зараз ворог менше використовує техніку — боїться.
Сили оборони продовжують просуватися вперед. І хоч ворог розганяє фейки про те, що українська армія вже втратила більшість західної техніки, зазнала численних втрат, а командування повністю помилилося в своїх розрахунках, але український наступ триває вже четвертий місяць і навряд найближчим часом зупиниться. Спільними зусиллями ми здатні зламати оборону ворога.
