Share this...
Facebook
Twitter

На початку існування проекту Ukraїner ми поставили собі за ціль показати культурне, етнічне, кулінарне, історичне різноманіття України. Одним із найбільш обговорюваних і найгучніших матеріалів став наш репортаж з трьох ромських сіл на Закарпатті. Після цього ми вирішили в кожній експедиції присвячувати ромській темі бодай одну історію. Вже під час пошуку героїв ми зрозуміли, що знайти історії дієвих і успішних ромів – досить складно, оскільки для багатьох успішність означає відмову від своєї національності, заради уникнення дискримінації. Львів – одне із найбільш туристичних міст України, місто, де можна почути водночас десятки мов на центральній площі. Втім, це і місто, відоме нещодавним гучним вбивством в ромському таборі. Ми хотіли б розповісти вам історію про двох ромів Львова, які своїм прикладом змінюють як саму ромську громаду, так і ставлення до неї.

У Львові та області мешкає приблизно 700 ромів. Усі вони ведуть осілий спосіб життя, мають документи, їхні діти вчаться в школах та вишах. Серед місцевих ромів є керівники громадських організацій, успішні підприємці та керівники великих ІТ-компаній. При зустрічі вони спокійно можуть сказати «Привіт, я — ром!». Всупереч стереотипам і дискримінації за національною ознакою, вони досягли успіху й розповідають свої такі різні, але водночас такі схожі історії. Історії ромів, що живуть, вчаться та працюють у серці Галичини.

ГО «Рома України «Терніпе»

Однією із перших в Україні та найбільш активних громадських організацій, що об’єднує ромів є ГО «Рома України «Терніпе»». Організацію заснувала група галицьких ромів 1998 року у Львові. Першою ініціативою організації була участь у проекті, який фінансувався Міжнародною організацією міграції. Метою проекту була допомога ромам, постраждалим від Голокосту. З того часу члени ГО реалізували більше десятка проектів у різних сферах: юридичній, освітній та інших. «Терніпе» входить до числа засновників першої всеукраїнської ромської організації «Конгрес ромів України», першої Всеукраїнської правової ромської організації «Чачіпе». Також члени організації брали участь у створенні Ради Ромів України.

За 20 років роботи організація зробила багато для боротьби проти дискримінації та стереотипів щодо ромів.

Микола

Микола Юрченко — голова правління ГО «Рома України «Терніпе»» від початку її заснування. Розповідає, що від початку це була молодіжна організація:

─ Ми зібралися у Львові, запросили також інші громадські організації на нашу презентацію. Було телебачення, то публічне було таке дійство. Ми на той момент познайомилися з іншими керівниками. Із Закарпаття приїжджали, з Одеси, з Києва, багато було людей.

Головною метою створення організації було — заявити про ромську національність, зламати стереотипи та показувати життя ромів:

─ Це такі самі звичайні люди, як і любої іншої національності. Є й багаті, є й бідні, є й добрі й не дуже. Це звичайні люди. Негатив відносно ромів можемо зламати тільки нашою освіченою молоддю.

Саме тому в «Терніпе» намагаються співпрацювати з молоддю, організовувати різні заходи, семінари:

─ В нас із кожним роком усе більше молоді вчиться. Зрозуміло, що освіта дає прогрес. Чим більше буде молоді освіченої, тим швидшою буде інтеграція ромів у суспільство й тим швидше ми зламаєм негативний стереотип.

Ситуація з освітою для ромів щороку кращає. Якщо раніше чимало дітей не закінчували навіть дев’ять класів, то наразі переважна більшість закінчує школу і йде отримувати освіту в університетах, коледжах і технікумах.

Микола додає, що тут велику роль грає й економічна ситуація в країні, але в організації працюють над тим, щоби роми з вищою освітою мали можливість працювати за фахом:

─ Все ж таки є цей стереотип відносно ромів, і тому ці люди не можуть занімати якісь високі ланки. Але в нас є такі приклади, і я надіюсь, що їх буде більше й люди зрозуміють, шо не можна тут розділяти на білих, чорних або зелених.

У 2014-2016 роках «Рома України «Терніпе»» реалізували програму стажування ромської молоді в органах місцевого самоврядування. У 2014 році три львівських студента стажувалися в міській раді в різних департаментах. У 2015 році програма поширилася на шість областей України, а у 2016 — на дев’ять:

─ Їх не дуже хотіли брати. І депутати ходили, і ми листи надсилали, але цікаво то, шо наші чиновники по меріям, вони змінили думку. Ми знімали невеликі такі ролики на телефони, де чиновник сидить і каже: «Ну, я собі уяви не мав, як буде в мене тут сидіти циган і на клавіатурі там щось робити. Але через тиждень виявилося, що Володя — доволі цікава молода людина, яка знає, що робити». А ще за тиждень йому вже давали там робоче місце.

Одним з успішних проектів Рома України «Терніпе» є Школа ромського діяча, на яку приїхала молодь із дев’яти областей України. Хлопців та дівчат вчили модераторству та фасилітаторству. Уже згодом, у Львові, учасники школи увійшли до команди організаторів Всеукраїнського ромського фонду:

─ Ми намагаємся проводити такі зустрічі, бо передова молодь, вона має між собою мати такі зв’язки, знати один про другого. Таким чином, вони при свойому спілкуванні продумують якісь соціальні проекти, які в себе реалізують по місцям.

Микола називає проблемним у плані освіти регіоном Закарпаття, аргументуючи це тим, що в батьків там немає хорошої роботи, а в сім’ях по 7–8 дітей, що не дає можливості нормально підготувати дитину до школи. Виходом із цієї ситуації бачить співпрацю місцевої влади із громадськими організаціями.

─ Роми часто стикаються із тим, що в колективах до них упереджено ставляться. Через це багато хто приховує свою національність, інші — не витримують і кидають школи та університети.

Микола додає, що ромам важче здобувати освіту і влаштовуватися на роботу, адже вони постійно мають комусь щось доводити:

─ Так во всьому в нас. І якщо наш студент закінчує ВНЗ, то рахуйте йому два раза тяжче було закінчити, чим звичайній дитині, бо він ніс на собі тягар цього стереотипу. І ті, шо його долають, з них виходять отакі кваліфіковані, гарні спеціалісти.

Чимало ромів у Львові займаються підприємницькою діяльністю. Одні мають точки з продажу розливного пива, інші працюють у службах таксі, жінки часто працюють у закладах харчування на кухні. Виїздять також працювати кухарями та помічниками кухарів до Польщі, Італії.

Наразі мало місцевих ромів займаються керівні посади, немає депутатів ромської національності. Микола згадує, що в Ужгороді є лише два таких депутати в міській раді і їх знає все Закарпаття:

─ Маю надію, що в нас зміниться ставлення, будуть дивитися не по кольору шкіри, не по національності, а по особистим даним, по досвідченості. Тоді все стане на свої місця.

Привіт, я — ром!

Якщо деякі роми, що мають світліший колір шкіри й не яскраво вирізняються зовнішністю, часто приховують свою національність для легшої соціалізації, то Микола, незважаючий на світлий тон шкіри й українське прізвище, ніколи не мовчав про те, що він ром. Коли був молодший просто не афішував це:

─ Я із сенто групи сервів, у нас усі такі світлі є. Це так звані “українські роми”. У нас звичайні українські прізвища. Моє прізвище Юрченко.

Під час навчання Микола не афішував, що він ром, аби в людей не було стереотипів і скептичного ставлення. Так само роблять багато ромів на роботі:

─ Пізніше я говорив, але вже людимене сприймали як Миколу, а не як якийсь там прийшов ром, розумієте. Так шо то все й наші люди це знають, шо якшо є можливість, хочеш десь піти й шоб тебе не встрітили на порозі, не вигнали, треба якось злавірувати по національності. Потім у процесі, коли ти вже себе зарекомендував, люди говорять хто вони.

Микола також говорить про те, що, на щастя, ще є організації та підприємства, де не звертають увагу на національність, а насамперед дивляться на професійність працівників:

─ Якщо ти хочеш розвивати свій бізнес, то ти маєш дивитися на людину не по зовнішності, а по тому, шо вона дасть твойому бізнесу. І тоді й тобі буде добре, і тій людині буде непогано.

Іван

«Мене звати Іван Коржов, я львів’янин. Я — ром». Саме так часто починає розмову керівник представництва однієї із найбільших в Україні ІТ-компаній «Інфопульс».

Він ніколи не приховував своєї національності та на власному прикладі довів, що роми нічим не відрізняються від інших громадян України. Успіх залежить лише від бажання розвиватися та особистих якостей кожного:

─ Я завжди був такою людиною, яка не дозволяла собі приховувати це. І навіть коли мені говорили: слухай Вань краще промовчи, не кажи там, шо ти ром, ну мало-лі шо, ти світлий у принципі. Я навпаки, перше, що робив, це заходив і говорив: «Привіт, я — ром. Мене звати Іван». Завжди в мене це був, якийсь момент боротьби, я завжди ставив це викликом.

У сім’ї Івана не виникало питання чи має він отримати освіту. Його батьки, бабусі й дідусі мають вищу освіту. Обрати треба було лиш сферу майбутньої діяльності:

─ З дитинства в мене були окремі репетитори. Я ще до школи почав вчити астрономію, фізику, речі, які були цікавими для дитини. Єдиний вибір, який стояв перед мною — це вибір професії. Я її довго обирав, тому в мене майже три вищі освіти. Я закінчував міжнародні відносини, менеджмент проектів і, крім того, коли вже працював у міській раді, вчився в школі публічного управління Українського католицького університету.

Під час навчання Іван часто стикався із жартами про свою національність:

─ Знаєте, коли люди чують, що ти ром, вони кажуть: «Слухай, ти танцюєш, співаєш, нє? Може погадати вмієш? І ти такий: Та нє, ну ґайз, камон, я ж проста людина, така сама, як і ви. Я вчився у Львові в школі, в інституті. Ну яке гадати? Співати я вмію, звичайно, але це не означає, шо я це маю робити при кожній зустрічі.

Іван — один з активістів «Терніпе». Під час навчання в університеті він став одним з учасників програми стажування ромської молоді в міській раді, а згодом отримав там роботу:

─ В якийсь момент там допрацювався до начальника управління інформаційних технологій. І доволі успішно, наскільки я знаю. Тому що було багато речей, які ми робили вперше в Україні, напевно, було трошки дивно чути, що ром працює в управління IT, ще й керівником якийсь час і при цьому всьому робить якісь речі, яких ще немає в більших містах.

Згодом Іван перейшов працювати до ІТ-компанії й тим самим довів, що роми цілком можуть обіймати керівні посади у великих компаніях:

─ Це був той момент, коли мені було потрібно рухатися далі. Якраз компанія, з якою ми тоді співпрацювали, відкривала у Львові своє представництво й так гарно співпало, що я був тою людиною, яка була в той момент потрібна. Зараз я керую не тільки львівським, а й чернігівським представництвом цієї компанії.

Інтеграція ромів у суспільстві — одне із тих питань, які наразі найбільше обговорюються, адже досі багато хто з них є закритим до інших національностей.

Іван говорить, що багато ромів неосвічені й через це також виникають проблеми в спілкування між ними й іншими національностями. Дехто елементарно не знає мови. Інша серйозна проблема — закритість ромів:

─ Після Другої світової війни, коли знищили майже половину ромського населення Європи, ми стали ще більш закритою нацією. Ми не хочемо говорити ні про те, що відбувається в нас всередині, ми не хочемо, щоб усі знали, що відбувається. Ми не хочемо, щоб (нищили — ред.) наші закони, мову й так далі. Це такий момент, який із нашої сторони не дає нам можливості для повноцінної інтеграції з українським суспільством.

Третя проблема, говорить Іван — давні стереотипи, які з часом роблять людей байдужими:

─ Величезна купа стереотипів є про нас. Мовляв, якщо ти ром, то ти маєш красти, гадати, попрошайнічати або торгувати наркотиками. І коли чуєш це один раз — смішно, другий раз уже не дуже смішно, на третій раз ти починаєш злитися, а на четвертий просто перестаєш реагувати. І коли ти вже повністю закриваєшся в цей кокон, коли ти не реагуєш ні на що зовні, ось тут і виникає найбільше непорозумінь. Тут є й наша вина, і вина тих, хто нас оточує.

Іван є членом Національної відбіркової комісії Ромського освітнього фонду, який упродовж 10 років допомагає ромам України та інших країн здобувати освіту. Іван також був стипендіатом цієї програми:

─ Я бачу ростущу якість цих молодих людей, які хочуть отримати освіту, цих молодих ромів, у яких горять очі, які хочуть дійсно змінити щось навколо себе. Я щиро вважаю, що саме в цій молоді є цей недостающий елемент, який зможе налагодити адекватну інтеграцію нас в українське суспільство і ставлення суспільства до нас.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Марина Однорог

Редакторка тексту:

Євгенія Сапожникова

Продюсерка проєкту:

Ольга Шор

Фотограф:

Дмитро Бартош

Оператор:

Олег Сологуб

Павло Пашко

Режисер:

Микола Носок

Більдредактор:

Олександр Хоменко

Транскрибатор:

Анна Ситнікова

Слідкуй за новинами Ukraїner