Хто закриває небо столиці, або Як працює київська ППО 

Як модернізовувалася українська ППО за майже два роки повномасштабної війни? З якими викликами стикаються її київські підрозділи? Що потрібно, аби посилити українську ППО? На ці та інші питання відповідають командир відділення матеріально-технічного забезпечення полку зв’язку, військовослужбовець сил ППО та консультант благодійного фонду «Повернись живим» Олексій Дубинка. 

Максим, який працює з системою ППО західного зразка, згадує:

— Перші тижні великої війни минули як один день, і це був найскладніший період. Наш підрозділ втратив боєготовність і наступні декілька тижнів пройшли сірим колесом. Ми відновлювали техніку, допомагали сусідам, які продовжували виконувати бойові завдання, шукали запчастини та організовували оборону.

У перші три доби повномасштабного вторгнення, за словами речника Командування Повітряних Сил Юрія Ігната, російська авіація могла спокійно залітати вглиб території України, щоб здійснювати повітряні атаки, а кількість лише крилатих ракет, яку використала країна-агресор, досить швидко досягла витрат керованих цілей у Сирії* за перші два роки збройного протистояння — приблизно 240 одиниць. Саме за три дні російська армія планувала повністю знищити ППО України і продовжити наступ углиб країни. Та все ж РФ суттєво переоцінила свої сили. Попри те, що окупантам вдалося знешкодити частину української ППО, її основний потенціал вдалося зберегти. 

За словами командувача Повітряних Сил Збройних сил України генерал-лейтенанта Миколи Олещука, за майже два роки повномасштабної війни (з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року) українська ППО збила понад 1500 ракет різних типів і понад 3 тисячі «шахедів».

З чого складається українська ППО

У системі протиповітряної оборони виокремлюють ППО Сухопутних військ й ППО Повітряних сил. На перший погляд, може здатися, що вони виконують однакові завдання, — ліквідовують цілі, якими Росія атакує Україну. Утім, обидва види мають свою специфіку. ППО Сухопутних військ захищає самих військових, тобто працює на полі бою, поблизу позицій у тилу чи штабів. Водночас ППО Повітряних сил призначена для захисту повітряного простору українських міст й прикриття стратегічних об’єктів. Наприклад, електростанцій, мостів, промислових підприємств чи іншої критичної інфраструктури.

Україна умовно поділена на сектори (загалом їх близько десяти), у межах яких працюють різні військові частини ППО Повітряних сил. Так попри велику площу країни та значну протяжність кордону з РФ створюється «парасолька», здатна захищати небо, наскільки це можливо.

Влітку 2022 року навколо столиці створили ешелоновану (багаторівневу) систему захисту від атак із повітря. В її межах ППО працює за принципом декількох рівнів, кожен з яких відповідає за знищення ворожих цілей у певному радіусі. Максим, який захищає небо Києва пояснює:

— Ешелонована система — це комплекси малого, середнього і великого радіуса дії, наявність яких дозволяє боротися з усіма типами цілей: від балістичних ракет до БПЛА.

Максим служив у Повітряних силах ще задовго до повномасштабного вторгнення. Тепер керує чи не найсучаснішим підрозділом ППО у світі, захищаючи небо столиці.

Наразі відомо про два ешелони київської ППО. Перший — це зенітно-ракетні комплекси (ЗРК), здатні знищувати ракети на великих відстанях та стримувати російську авіацію. Саме завдяки ним літаки РФ уже не можуть залітати вглиб країни. На початку повномасштабного вторгнення українська армія була обладнана застарілими ЗРК радянського зразка, на кшталт С-300 чи Бук-М1. Радіус їхньої дії за найкращих умов — 20–100 кілометрів, тому вони не встигають знищувати надзвукові ракети Х-22, балістичні «Іскандер-М» чи гіперзвукові «Кинджали». Зараз технічне оснащення української ППО суттєво покращилося — про це говорить ледь не кожна статистика щодо обстрілів від квітня 2023 року, під час яких вдається збити майже всі цілі, що атакують територію України. Основна причина такого результату — набутий за час повномасштабної війни бойовий досвід бійців ППО й передання ЗРК західного зразка, наприклад, американських батарей Patriot, новітніх німецьких комплексів IRIS-T чи норвезьких систем NASAMS. За їхньої допомоги українська ППО здатна знищувати більшість крилатих і балістичних ракет.

Але про повний захист неба говорити не варто, адже територія України занадто велика, щоб рівномірно розташувати засоби ППО, тому в поодиноких випадках російські цілі її проривають. До того ж РФ продовжує активно «полювати» на західні ЗРК, щоб ліквідувати зброю, яку Україні постачають партнери. Через це необхідно постійно маневрувати й змінювати локацію комплексів ППО, щоб російську військові не змогли визначити її та ліквідувати українські оборонні системи. 

Другий ешелон ППО складається з мобільних вогневих груп, що мають невеликий радіус ураження. Якщо військові працюють із переносним зенітно-ракетним комплексом (ПЗРК), ціль можна знищити на відстані максимум 4 кілометри. У випадку, коли на озброєнні стоїть кулемет — його ефективність сягає 1–2 кілометри. 

Зазвичай екіпаж мобільної вогневої групи складається з кількох осіб — водія, кулеметника чи оператора ПЗРК. Вони безперервно перебувають на бойовому чергуванні, щоб у будь-який момент дістатися до потрібної позиції, знищити ціль (безпілотник або крилату ракету) та передати далі інформацію про ситуацію на підступах до столиці. Бійці ППО кажуть, що під час атак на те, щоб влучити у ворожий об’єкт, відводиться менш ніж хвилина.  

Мобільні вогневі групи — це важливий компонент української ППО. Вони розгорнуті по всій території України. Збільшуючи кількість таких груп, Повітряні сили допомагають захищати військові об’єкти, а також критичну інфраструктуру. До того ж мобільні групи закривають нестачу ЗРК, які особливо важливі для знищення ракет і ворожих літаків. 

Якщо ЗРК та мобільні групи не можуть ліквідувати ціль, за справу береться авіація. Наразі на озброєнні ППО перебувають винищувачі — Су-27 та МіГ-29. Частину літаків останнього типу Україні вдалося отримати від Польщі, Словаччини й інших партнерів. Утім, вони не надто ефективні в боротьбі проти «шахедів» і крилатих ракет. Водночас Повітряні сили та вище військово-політичне керівництво очікують, що навесні 2024 року в Україні нарешті з’являться перші американські винищувачі F-16. На них військовослужбовці чекають уже не перший місяць, паралельно проходячи навчання з керування цими бортами, щоб мати перевагу в повітрі. F-16 обладнані радарами, які добре виявляють цілі на тлі землі. Тож умовні «шахеди» можна буде знищувати з бортової гармати, що навіть значно дешевше за вартість самого дрона-камікадзе. Суттєво здешевиться й полегшиться також ліквідація російських крилатих ракет як, наприклад, Х-101 і «Калібр».

Утім, як стверджує Максим, отримання F-16 не стане панацеєю від усіх проблем, із якими стикається ППО, захищаючи небо не тільки столиці, а й усієї України. Каже, що максимально відпрацьовувати ворожі цілі Повітряні сили зможуть лише тоді, коли матимуть комплексне посилення підрозділів озброєнням із різним радіусом ураження. 

Виклики київської ППО

Робота сил ППО в межах столиці вимагає неабияких знань та зосередженості, адже саме в Києві розташовано чи не найбільше засобів відповідного захисту різного зразка. Як каже військовослужбовець і консультант БФ «Повернись живим» Олексій Дубинка, керувати такою технікою складно як із погляду обслуговування, так і психологічно. Потрібно вчасно зреагувати на російську ціль, вирахувати траєкторію її польоту і влучити, щоб успішно ліквідувати. Кожна помилка може обернутися втратами серед цивільного населення, адже ціль не завжди вдається перехопити. Тож робота в Київській ППО й Повітряних силах загалом — це перш за все про велику відповідальність.

До того ж сили ППО, як і багато інших структур Збройних сил України, змушені стикатися з бюрократією, щоб отримати належне забезпечення. Олексій Дубинка каже:  

— Бюрократія вбиває. Особливо це стосується технічного забезпечення, співпраці з заводами, ремонту, функціонального контролю тощо. Такі бюрократичні речі дуже виснажують і демотивують [військових ППО]. 

Про бюрократичну тяганину як ніхто знає військовослужбовець Влад, який спеціалізується на матеріально-технічному забезпеченні свого полку, частини та зенітно-ракетних дивізіонів у Києві. До початку повномасштабного вторгнення він був художником — частина його картин експонували у Швейцарії, Німеччині й інших європейських країнах. Коли ж почалася повномасштабна війна, Влад вирішив волонтерити, паралельно продовжуючи займатися мистецтвом, щоб закривати збори зі вторгованих за свої полотна коштів. Згодом він долучився до Повітряних сил. Про нинішню ситуацію говорить так:

— У 95 % випадків маємо термінові запити, а бюрократичні процеси з виділення державних коштів можуть затягуватися на місяці. Нам простіше відкрити збір чи купити все необхідне за власні кошти, аніж робити запит військовій адміністрації та чекати допомоги невизначений термін. Потреби зʼявляються кожен день, тож звертатись до них постійно немає можливості.

За словами Влада, матеріально-технічне забезпечення Київської ППО суттєво не відрізняється від інших регіонів України: потрібно розв’язувати логістичні питання, забезпечувати підрозділ пальним, тягачами тощо. До того ж необхідно закуповувати не тільки техніку, як-от радіостанції чи прилади нічного бачення для мобільних груп, а й підручні засоби —  від акумуляторів до будівельних інструментів. Проте, як пояснює військовий, цивільні не завжди не розуміють важливість таких закупівель:

— На такі речі збирати кошти набагато складніше, аніж на всім звичні дрони чи автомобілі. Людям треба довго пояснювати, нащо ми збираємо кошти на, скажімо, кабелі: вони потрібні зв’язківцям, які поєднують командний пункт з авіацією та ППО і забезпечують безперебійне ураження повітряних цілей.

Утім, якщо зіставляти потреби інших структур ЗСУ та Повітряних сил, різниця все ж є, це пояснює Влад:

— Хтось може сидіти в холоді в окопі — і ми будемо грілками та носками утепляти його, допомагати харчовою продукцією, якщо її не вистачає. Якщо це Повітряні сили, то там інші потреби. Наприклад, генератор, чи це може бути звичайна цегла для якихось робіт, якогось будівництва.

Особливістю ППО є також те, що вона продовжує працювати постійно, безперервно, навіть якщо атак на Київ немає тижнями. Як зазначає Олексій Дубинка, насамперед йдеться про радіотехнічні війська. Їхнє основне озброєння — радіолокаційні станції (РЛС), за допомогою яких вони цілодобово «сканують» усі об’єкти на відстані сотень кілометрів — ракети, безпілотники, літаки тощо, — які з’являються в повітряному просторі. 

Радіорозвідка постійно збирає інформацію з різних джерел, щоб установити, що летить у небі, і передати інформацію зенітно-ракетним підрозділам, мобільним вогневим групам чи штурмовій авіації, аби за потреби знищити об’єкт. Саме радіотехнічні війська були однією з пріоритетних цілей РФ у перший же день повномасштабного вторгнення, тому вони й постраждали найбільше серед українських сил ППО. Повністю заблокувавши роботу РЛС, окупанти хотіли паралізувати ППО й розвивати наступ без додаткових перешкод. Олексій Дубинка зазначає:

— [РЛС] треба постійно пильнувати, чи п*дари не засікли їхні позиції, особливо це стосується східних, південних областей України. Чи не прилетів над ними умовний «Орлан» і «Ланцет» (дрони виробництва РФ, що використовують для розвідки й атаки — ред.). Тоді майже одразу треба переміщатися, дуже терміново, щоб туди не «прилетіло», і не знищили радіолокаційну станцію. Тобто бойова робота [ППО] фактично не припиняється, особливо зараз, під час війни.

До того ж бійці ППО постійно виходять на чергування, щоб у разі російської атаки миттєво знищити ціль. Під час них перевіряють техніку, за потреби відправляють на ремонт. Як пояснює Олексій Дубинка, існує закономірність: що складніша така техніка, то частіше виходять з ладу якісь її деталі. Влад, військовослужбовець сил ППО, додає: 

— Також поки немає атак, я знаю, що багато хто поїхав на навчання за кордон для того, щоб вчитись керувати новими системами, які нам дали. Бо дати, то вони нам дали, але ж навчитись управляти теж треба.

Як змінилася тактика російських обстрілів

Російська армія не стоїть на місці й постійно розвивається, удосконалюючи свою тактику та техніку. Попри санкції, РФ вдається виготовляти щомісяця до 100 ракет, обходячи обмеження на імпорт за допомогою третіх країн. Через Вірменію, Казахстан та інші держави Центральної Азії країна-агресор має доступ до технологій і запчастин, які використовує у своєму озброєнні. Ба більше, в умовах економічних санкцій, як пояснює Олексій Дубинка, РФ адаптовується до війни й модернізує озброєння навіть швидше, ніж робила це до повномасштабного вторгнення: 

— Наприклад, ще у 2016–2018 [роках] їм (росіянам. — ред.) треба було рік-півтора, щоб протидіяти нашим тактикам. То зараз менше ніж за пів року вони вже суттєво, навіть масово навчаються протидіяти нашим новим тактикам і щось придумувати, щось своє нове. Це стосується не тільки ППО, а й загалом [організації всіх бойових дій]. 

Одне з останніх удосконалень, до яких вдалася РФ, щоб далі завдавати удари по українських містах, стосується дронів-камікадзе іранського виробництва Shahed. Наприкінці листопада 2023 року російські військові вперше використали такі безпілотники чорного кольору — карбонове покриття поглинає радіолокаційний сигнал, а також розсіює тепло, яке створює «шахед». Через це дрон-камікадзе стає менш помітним на радарах і тепловізорах, а отже, йому легше обходити українську ППО.    

Крім того, у грудні 2023 року російські військові почали активно застосовувати балістичні ракети С-400 та «Іскандер-М», завдаючи нічних атак по столиці. Експерти вважають, що армія РФ таким чином прагне зменшити боєкомплект у Києві й області, який може знищувати їхню балістику, тобто хоче виснажити нашу ППО. Наразі ліквідовувати в небі ракети С-400 та «Іскандер-М» можуть ЗРК Patriot або SAMP/T. Вони здатні працювати в автоматичному режимі, а це критично важливо, коли шанс знищити ворожу ракету вимірюється в декількох секундах. Зазвичай людина не встигає зреагувати за такий короткий проміжок часу. Тож виснаження запасів ракет Patriot та SAMP-T значно послабить бойовий потенціал української ППО та, ймовірно, створить сприятливі умови для повторного енергетичного терору. 

Військовослужбовці, зокрема ГУР, представники влади й аналітики схилялися до того, що цієї зими РФ усе ж знову вдаватимуться до ракетних атак по критичній інфраструктурі України. По-перше, про ймовірність підготовки до ударів свідчила активна розвідка щодо українських енергооб’єктів. Її РФ проводить щонайменше з вересня 2023 року. По-друге, росіяни значно скоротили кількість масованих обстрілів України, тому накопичили ракетне озброєння. Станом на грудень 2023 року Росія мала близько 900 високоточних далекобійних ракет, коли ж у жовтні 2022 їх було трохи більше як 600.

Наразі РФ зосередилася на ударах по промислових регіонах, зокрема по місту Кривий Ріг та його околицях, які опинилися під масованими атаками протягом цієї зими. Та все ж армія РФ не полишає і системних обстрілів усієї України, навіть попри те, що цієї зими Україні вдалося уникнути «блекаутів», зокрема завдяки нарощенню ресурсів ППО й завчасній підготовці енергетиків до можливих відключень світла. Один з останніх масованих обстрілів відбувся 2 січня, коли Росія випустила по українських містах 99 ракет різного типу і 35 «шахедів». У той день без електропостачання залишилося 250 тисяч киян.

Однак досвід минулого року підтвердив: РФ, масово обстрілюючи територію України крилатими ракетами, так і не досягла своєї головної цілі — вивести з ладу українську енергетику. Росіяни тепер вдаються до комбінованих обстрілів та продовжують використовувати дрони, які значно дешевші та маневреніші, ніж ракети. Уже зараз Росія масово застосовує дрони-камікадзе Shahed-136 для атак по території України, зокрема й по столиці. Військовослужбовець Олексій Дубинка переконаний, що схожі удари — сценарій не лише цієї зими. До масованих атак потрібно готуватися й у наступні декілька років:

— Це марафон, у якому нам треба перемогти. Інших варіантів у нас нема. Так що це не буде особлива зима. Це буде така сама зима, як і в найближчі роки.

Як посилити українську ППО

Попри постійну роботу РФ над помилками, Олексій Дубинка упевнений: її модернізації поки не здатні суттєво змінити хід війни. Хоч і країна-агресор обходить економічні санкції, обмеження завдають їй чимало проблем. Зокрема, сповільнюють виробництво нового озброєння, адже складніше отримати комплектувальні елементи. До того ж багато розробок хоч і пристосовані до умов сучасної війни, та все ж суттєво відстають від техніки, яку наразі Україні надають партнери:

— Я не скажу, що у них (росіян. — ред.) спостерігаються якісь проривні технології. Вони ж дістають із «загашників», як, на жаль, і ми, старі розробки, щось впроваджують, просто заливають грошима заводи й підприємства. Але я не думаю, що будуть суттєві зміни тактик, якийсь геймченджер (з англ. той, хто змінить перебіг гри).

Тож це зелене світло для української ППО продовжувати зміцнювати свій потенціал і підвищувати ефективність у відбиванні російських атак. По факту ми отримали майже всі види ЗРК, які просили в західних партнерів. Станом на зараз жодна країна не має настільки різноманітного технічного забезпечення ППО. Проте потрібно нарощувати кількість нової техніки та впроваджувати власні розробки. Олексій Дубинка каже:

— Київська ППО працює більше ніж на 100 % своїх можливостей. Ми продовжуємо нарощувати сили й засоби. Партнери нам продовжують допомагати. Це стосується не тільки Києва, а взагалі України. У нас є теж нові ідеї — і реалізації, і проєкти. Ми розуміємо, що ця війна не на один, не на два роки. Можливо, навіть не на шість, а довше. Це десятиліття вже зараз.

Зиму 2023 не можна назвати легкою. На Україну, зокрема Київ, продовжують (і, вочевидь, продовжуватимуть) летіти ворожі ракети й дрони, завдаючи ударів по інфраструктурі й цивільних об’єктах, адже Росія — все ще країна-терористка. Для того, щоб допомогти Повітряним силам встояти, Олексій Дубинка рекомендує українцям:

— Конкретно цієї зими, [потрібно] працювати, ходити у військкомат, коли просять, менше п*здіти про зраду, бути максимально проактивними громадянами й берегти себе.

Особливо важливо підтримувати всі види Збройних сил України, зокрема і ППО, адже саме їм українці завдячують своєю безпекою та захистом. Варто постійно висловлювати «дякую» донатом на активні збори, бо закривати їх стає все складніше. Владислав висловлює схожу думку, що потрібно підтримувати ЗСУ та ППО і морально:

— Я хотів би, щоб люди так само ставилися до тих, хто їх захищає, як 24 лютого [2022 року]. Мабуть, вже влітку 2022 пройшов спад патріотизму. І це норма. Це все ж таки можливість загинути, залишитися калікою. Хотілося, щоб у людей було більше уваги до тих хлопців, хто кожен день з автоматом в руках, або будь-де, на літаку чи в танку, захищає нашу країну. Щоб люди пам’ятали тих, хто загинув. Це теж важливо, не тільки постити щось в сторіз і висловлювати свою позицію, просто пам’ятати й бути певними, що їхня віра допоможе військовим силам вигнати цього ворога з нашої землі.