Допомагати переселенцям: Рада ВПО, виплати і програми підтримки

2022 року кількість українців, яким через окупацію і бойові дії довелося покинути свої домівки і шукати захисту в безпечніших регіонах, значно зросла. Тож український уряд зіштовхнувся з новим викликом — як організувати отримання соціальних послуг якомога доступніше під час воєнного стану. Через місяць після повномасштабного вторгнення до закону «Про соціальну допомогу» внесли кілька змін, щоб полегшити роботу як надавачам соцпослуг, так і тим, хто їх потребує. Наприклад, працівники, які опікуються державною і комунальною власністю, у кризових ситуаціях мають право екстренно визначати перелік допомоги, навіть попри винятки для певних послуг і соціальних категорій. Це може бути консультування, надання притулку, догляд, коротко- і довгострокове проживання, натуральна допомога (ремонт, прання, купівля продуктів та все, що пов’язане з самообслуговуванням), забезпечення транспортом тощо. 

Окрім законодавства, системні зміни відбулися на цифрових майданчиках. Останні два роки оформити довідку про статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) й отримати соціальні послуги можна у застосунку «Дія». У березні 2022 року там з’явилася платформа «ЄДопомога» для підтримки українців зі статусом ВПО, жителів тимчасово окупованих територій, підприємців, які працевлаштовують переселенців після 24 лютого 2022 року, і власників пошкодженого житла. Також є змога долучитися як волонтер або залишити заявку для своєї потреби. 

Та попри все більшу доступність онлайн-послуг те, якими будуть результати урядових реформ та ефективність допомоги, залежить також від місцевих Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), органів соцзахисту населення і міських, сільських або селищних рад. Адже у соціальній сфері небайдужість і чуйність під час роботи з тими, хто проходить непростий етап адаптації на новому місці, готовність активно долучатися до розвитку громади і зацікавленість у нових способах покращити життя людей не менш важливі, ніж, наприклад, знання законів. 

Про такі приклади ми говоритимемо у новому проєкті «Люди для людей», де працівники державних установ ділитимуться своїм досвідом під час роботи з українцями, котрі опинилися у складних обставинах й потребують допомоги: малозабезпеченими родинами, постраждалими від бойових дій, людьми з інвалідністю та ін. У першому матеріалі — історія Катерини Янко, завідувачки сектору соціального захисту населення Кіптівської територіальної громади, населення якої трохи більше 6000. Вона опікується українцями з постраждалих регіонів, які знайшли тут прихисток.

Працювати на благо громади

Із початком повномасштабного вторгнення Катерина, як і багато українців, була змушена виїхати — Сіверщина межує з Білоруссю і Росією, а через село Кіпті мав проходити напрямок, яким російські війська рухалися з Чернігова до Києва, тож бойові дії точилися за десятки кілометрів від нього. Після того, як жінка повернулася, їй доручили посаду голови гуманітарного штабу, щоб ефективно розподіляти між переселенцями допомогу від держав-партнерів, міжнародних організацій і місцевих підприємств. Окрім цього, Катерина з іншими працівниками сільради інформувала прибулих про алгоритм дій після переїзду і доступні соціальні виплати і компенсації, допомагала оформити довідки про статус ВПО, без яких не можна отримати державної допомоги. Під час цієї роботи жінка найбільше любить працювати з родинами, які ставали багатодітними після переїзду в Кіпті:

— І потім сама радуюсь тому, що видавали посвідчення багатодітної родини. Це було так приємно — отримати посвідчення багатодітної щасливої ВПО за фактом проживання людини.

У перші місяці роботи під час воєнного стану надавати допомогу намагалися і тим, хто не мав фізичних документів (паспорта): ЄДокумент у телефоні чи будь-яке інше підтвердження особи оформлювали як оригінали. У квітні і травні 2022-го, продовжує Катерина, вони адаптувалися до нових реалій і змогли краще впорядковувати документацію — частина державних реєстрів, звідки державні службовці отримують інформацію, знову запрацювали після 24 лютого 2022 року. Певний час ускладнювало роботу й те, що працівники Кіптівської сільради не мали одного приміщення, а працювали одразу в кількох місцях, тож зорієнтуватися немісцевим було складніше:

— Деякі [переселенці] не знали, куди їм звертатися. Вони приїжджали до нас в село Кіпті, і ми тут безпосередньо вже надавали їм всі послуги, консультували. І потім людина вже на наступний раз не їхала до нас.

Щоправда, для надання спеціалізованої медичної допомоги доводилося зверталися у найближче селище Козелець або в Чернігів, що за 15 кілометрів від села, — у Кіптях є лише фельдшерські пункти.

Також Катерина консультувала місцевих жителів щодо державної програми «Прихисток», що передбачає компенсацію за безоплатне розміщення у своєму житлі вимушено переміщених осіб. Чимало кіптівців, зазначає жінка, погоджувалися прихистити людей, які приїхали з небезпечних регіонів:

— Власники хвилювалися, тому що вони не знають [тих, кого прихистили]. Вони (місцеві. — ред.) прийняли по доброті своїй душевній. Хтось [приходить у сільраду і] каже: «У мене є три ВПО, яких я прийняв до себе, в свій особистий будинок. Будь ласка, я хочу отримати компенсацію». О, без проблем. […] Жителі громади їх взагалі не поділяють, що вони чи ВПО, чи ні. На них дивимося ми, як на місцевих. Тобто у нас немає цькування, чи якихось образ, чи ставлення, що ось вони (переселенці. — ред.) кращі.

Також за ініціативою Катерини в Кіптівській громаді працює Рада з питань внутрішньо переміщених осіб (Рада ВПО) — орган при місцевих органах влади, що допомагає переселенцям представляти свої права й інтереси: саме жінка збирала документи і мотиваційні листи від охочих долучитися до її складу. У 2023 році працівники провели два зібрання, де мали змогу обговорити питання, спрямовані на допомогу й адаптацію переселенців. У 2024 році, ділиться Катерина, планують переобрати голову.

Катерина з колегами намагаються проводити зустрічі для мешканців різного віку переважно в обідній час. Таким чином вдається зібрати якомога більше людей, щоб обговорити важливі для них питання:

— Вони (переселенці. — ред.) до такої стєпені переживають, свою думку висловлюють. У нас: «Давайте питання номер один — освіта… А як ви думаєте ось в такому напрямку?». І в нас дискусія по кожному питанню проходить. Тобто вони переживають так само, як звичайні жителі нашої громади.

Крім цього, Катерина надає й інші соціальні послуги в громаді. Наприклад, реагує на конфлікти і насильство у сім’ях. Коли отримують повідомлення про подібну ситуацію від поліції чи інших органів, Катерина виїжджає на місце події разом із мобільною бригадою, за потреби беруть із собою шкільного психолога або працівників служби захисту дітей. Ще одна частина роботи Катерини — робота з опікунами, що піклуються про людей з інвалідністю. Вона й інші члени комісії виїжджає і фіксує факт догляду за недієздатними людьми, щоб на основі їхнього підтвердження була змога оформити документи про догляд.

Пошуки фінансування

Ще у 2022 році під час одного із засідань сільської ради Катерина ініціювала програму підтримки переселенців. Вони б змогли отримувати продуктові набори і предмети домашнього вжитку. Та, на жаль, програму не реалізували через проблеми з коштами, що стоїть особливо гостро для невеликих міст і сіл, тож жінка почала активно шукати інші способи підтримати українців, які вимушено переїхали. До прикладу, намагається компенсувати невеликий бюджет участю в ініціативах.

Так, на початку повномасштабного вторгнення Кіптівська територіальна громада отримала допомогу в рамках проєкту «ZMINA 2.0: Невідкладна допомога для громад» від фонду «Ізоляція». Завдяки йому перша хвиля переселенців із прилеглих населених пунктів отримала речі першої необхідності: засоби для обігріву, техніку й одяг, оскільки більшість із них були змушені рятуватися з мінімумом речей:

— Вони (переселенці. — ред.) прийшли хто в ночнушці, хто босіком. По снігу, по холоду прийшли до нас в громаду, повзли повз кулі і доповзли до нашого старостинського округу.

Іншу частину фінансових потреб Катерина закриває коштом благодійників. Наприкінці  2023 року місцеве сільськогосподарське підприємство погодилося закупити продуктові набори — напередодні Нового року жінка хотіла хоча б таким невеличким подарунком підтримати переселенців. Навесні 2024 року Катерина планує попросити допомоги в місцевих компаній, щоб провести низку заходів для дітей-переселенців: закупити інвентар, медалі, дипломи та ін.

— Люди задоволені, благодійники також задоволені, що вони допомогли. А я рада, що була комунікатором, і кожен задовільнив свою потребу.

Коли місцеві переселенці хоча б частково мали найнеобхідніше, стало більш важливо забезпечити їх помешканням, адже житловий фонд Сіверщини неабияк постраждав від російських обстрілів. Щоб збільшити місця компактного проживання переселенців, місцеве самоврядування максимально задіює інфраструктуру, зокрема гуртожитки і зруйновані раніше будівлі (їх ремонтують або повністю відбудовують).

Кіптівська територіальна громада долучилася до програми «ЖИТЛО +5 для внутрішньо переміщених осіб у приймаючих громадах в Україні» від Національної Координаційної ради UN-Habitat в Україні. Участь брали міста і села, що розміщували в себе переселенців. Серед напрямів допомоги — будівництво, здоров’я, соціальний захист, освіта і зайнятість. Лист із пропозицією у Кіпті надіслала обласна рада Чернігова. Катерина зв’язалася з автором листа, щоб саме Чернігівський район, до якого адміністративно належать Кіпті, долучився до програми. Обговоривши основні напрями роботи, жінка з колегами заповнила необхідні документи для участі.

За її словами, у майбутньому проєкті, що орієнтовно починатиметься 2025 року, братиме участь близько 20 громад: Кіптівська — буде куратором у Чернігівському районі. Катерина вірить, що має чим поділитися зі своїми колегами — попри невелику кількість населення й обмежені ресурси, її громада має великий досвід у реалізації різних ініціатив:

— Так, я може чогось не знаю, [але] я навчаюся. Я телефоную в інші громади, питаю: «А як ви робите такий напрямок?». Але так складається, що в мене трішки більше всього напрацювання [в реалізації проєктів], ніж в інших громадах, з якими я спілкуюся.

Катерина сподівається, що цей проєкт допоможе не тільки забезпечити житло для переселенців, а й суттєво вплине на розвиток сільськогосподарської галузі як бізнесу в громаді. На її думку, це збільшить кількість робочих місць як для кіптівців, так і для переселенців. Адже досить багато людей виявляло бажання займатися сільськогосподарським бізнесом, але відмовлялося від ідеї через відсутність державної підтримки.

Підтримати тих, хто починає з нуля

За два роки повномасштабної війни Силам оборони України вдалося стримати активний наступ РФ і звільнити частину окупованих територій, тому кількість переселенців, які приїздять і залишаються у громаді, значно зменшилася. Катерина каже, що у 2022 році в Кіптях їх було трохи більше двох тисяч, а на початку 2024 року серед офіційно облікованих — лише 542. Із тими, хто залишився, жінка і далі тісно спілкується, адже моральна підтримка не менш важлива за фінансову чи гуманітарну допомогу. Може завітати під час об’їзду громади або написати в месенджері:

— Я з ними підтримую контакт, бо хто їм допоможе? Вони не знають, до кого більше звертатися. Намагаюсь по максимальному тим, що в моїх силах, допомогти, запропонувати і допомогти. Я це і роблю.

За словами Катерини, у Кіптівській громаді залишаються ті люди, у чиїх регіонах досі тривають активні бойові дії або ж перебувають окупанти. Здебільшого, це переселенці зі Слобожанщини, Донеччини і Таврії. Усіх їх жінка знає майже поіменно і тепло згадує про роботу з ними. Наприклад, перші переселенці з Донеччини купили будинок і зайнялися садівництвом:

— В нас є такі, що приїхали як ВПО раніше, тут побули, потім, як начались події (російська окупація. — ред.), залишились у нас. Це була Донецька, Луганська області. Потім вони вже ж тут трішки знайомі з місцевістю — купили собі хатинку і почали жити. Я спілкуюсь з цією сім’єю. Вони вирощують і для себе, і для продажу ягоди: полуниця, малина. [Залежно від] сезону, які можливо.

Найчастіше, каже Катерина, родини з південних і східних регіонів залишаються заради безпеки й адаптації дітей. Одна сім’я приїхала в Кіпті тимчасово і після звільнення частини Сіверщини планували повернутися додому, але залишилася, бо діти адаптувалися в новій школі. Спершу батьки хотіли дочекатися кінця поточного навчального року. Коли діти перейшли в наступний клас, то вирішили залишитися аж до випуску зі школи.

У громаду також переїжджало багато жителів Чернігова, рятуючись від масованих бомбардувань, що зруйнували інфраструктуру міста. Серед них — сім’я із п’ятьма дітьми, чий дім знищили російські обстріли:

— Вже вони (багатодітна родина. — ред.) кажуть: «Ми не хочемо уїжджати. У вас (у Кіптях. — ред.) тут таке гарне повітря. Нам подобається, як ви з нами спілкуєтесь. Нам подобаються заходи, які ви проводите (це будинки культури співочі, дітки там можуть піти поспівати). Там у нас нема де жити. Ми можемо повернутися до інших родичів, які запрошують. Але у вас тут дуже подобається».

Багато переселенців і самі виявляють бажання брати участь у громадській діяльності. Вони пропонують ідеї культурних ініціатив, організовують заходи і долучаються до них. Катерина намагається усіма силами підтримувати їхнє бажання. Особливу увагу під час планування заходів жінка приділяє підтримці молоді, яка в подальшому зможе залишитися у громаді і вже самостійно розвивати її :

— Все-таки я орієнтуюся на молодь нашу, на дітей, які тут. Бо більшість в нас — це пенсіонери. А молодь у нас — це, скажем так, я врахую від народження і до тридцяти рочків.

Працевлаштування — одна з головних потреб як молоді, так і переселенців. Попри те, що Кіпті досить невеликий населений пункт, Катерина намагається пропонувати різні варіанти. Дехто їздить на роботу до Чернігова або ж Києва, подекуди залишаючись там назовсім, а хтось влаштовується на місцеву ферму або заправку. Часто люди можуть освоювати більше трьох робіт, поки не знають щось суголосне. Сама ж Кіптівська сільська рада подекуди охоче погоджується приймати переселенців. Так із Катериною почала працювати жінка з Донеччини:

— Людина [була] без досвіду, але ми запропонували, вона погодилася. Ми закрили свою вакантну посаду, а людина була задоволена, що знайшла собі роботу і працює.

Плани на майбутнє

Крім участі в програмі «ЖИТЛО +5 для внутрішньо переміщених осіб у приймаючих громадах в Україні», у 2024 році Катерина неодмінно надсилатиме заявки далі. Тому що без додаткових джерел фінансування рівень життя у Кіптях і громаді погіршуватиметься: якщо минулого року місцева влада отримувала невеликі кошти для переселенців, то у 2024 році їх вистачить хіба для виплат за енерговитрати, закупівлі постільних комплектів або компенсації за проживання у місцях компактного поселення:

— Без участі [у програмах], за власні кошти, громада не буде взагалі розвиватися. Без підтримки інших донорів, партнерів, інвесторів такого не буде. Тому що бюджет не витягне їхні (громади. — ред.) потреби. Участь в проєктах буде першим напрямком, у якому потрібно працювати не тільки Кіптівській сільській раді, а всім громадам.

Катерина припускає, що деякі члени сільських рад бояться імовірних відмов, тому й не використовують усі доступні можливості. Жінка радить у будь-якому випадку не здаватися, адже і її заявки не всі були успішні. До того ж, якщо відмовили в одному проєкті, то можна долучитися до іншого, де, хоч частково, але допоможуть:

— Як я шукаю [заявки]? Зайшла на сайт, почитала в інтернеті, знайшла. Інші надіслали пропозиції з обласної ради. Надійшов лист — пропозиція просто. З кожної громади могли написати, не тільки я. Тобто хтось ігнорує. Я спитала своїх колег про UN-Habitat. Кажу: «Ви писали лист про [цю можливість]?». [Відповідають]: «Так, ми отримували цей лист. Але навіщо нам приймати тут участь… Там уже, мабуть, і без нас подали [заявки]».

Ще Катерина планує зробити Кіптівську громаду привабливішою для переселенців. У пріоритеті — переобладнати деякі будівлі у соціальне житло, де можна було б розмістити сім’ї із загрожених регіонів. Для них Катерина хоче організувати робочі місця у прилеглих сільськогосподарських підприємствах:

— Ми залучаємо свої кошти, щоб в перспективі люди у нас залишились в громаді. Тобто намагаємося створити якісь робочі місця для людей, щоб вони розуміли, що в них буде можливість заробити кошти для подальшого свого життя.

Окрім добробуту переселенців, жінка зосереджена і на безпеці всієї громади. Адже тут проживає багато дітей, яких їй особливо хотілося б вберегти під час повітряних тривог. На момент нашої розмови, на території поселення вже будують два укриття і проєктують ще одне.