Що не так із Amnesty International?

Через однобокість заяв та сприяння дезінформації Росії разом з командою OSINT-спільноти Molfar проаналізували діяльність Amnesty International за останні 15 років. Нам вдалося знайти зв’язки з Росією, нераціональні витрати та некомпетентні дослідження.

Хто такі Amnesty International і як вони фінансуються

Amnesty International заснована в 1961 році у Великій Британії адвокатом Пітером Бененсоном як недержавна організація, яка досліджує порушення прав людини. Серед напрямів досліджень — порушення фізичної та психологічної недоторканності, свободи совісті й самовираження та свободи від дискримінації.

Організація використовує свої дослідження для впливу на уряди, компанії та осіб, які ухвалюють рішення. Amnesty організовує кампанії, акції, протести, пише листи та петиції для привернення уваги ЗМІ та суспільства до актуальних проблем.

На офіційному сайті (у розділі про фінансування) зазначається, що організація не приймає кошти на дослідження від урядів чи політичних партій, а отримує підтримку лише від підприємств, які пройшли ретельну перевірку. Наприклад, у 2011 році Amnesty отримала грант на суму 1,3 млн дол. від Міністерства міжнародного розвитку Великої Британії — структури, що пройшла ретельну перевірку.

Цікаво, що 93-96 % фінансування Amnesty не має цільового призначення. Позиція організації звучить так: «Ми маємо право використовувати їх (кошти. — ред.) там, де вважаємо за потрібне». Відтак, пропонуємо детальніше ознайомитись із бюджетом організації та відповідними благодійними внесками прихильників роботи Amnesty International.

Розслідувачі Molfar вирішили проаналізувати, як організація використовує такі значні суми. Спойлер: знайшли нераціональні витрати.

Куди йдуть гроші?

У 2011 році організація витратила 1,3 мільйона доларів на потрійну зарплатню тодішньої генеральної секретарки Amnesty Ірен Хан та її заступниці Кейт Гілмор. А, наприклад, у 2019 році в Amnesty заявили, що очікують діру в бюджеті у 22 млн доларів до кінця 2020-го. Тоді це призвело до скорочення 70 працівників нижчої ланки. Така політика може свідчити про подвійні стандарти: надмірні витрати на керівні посади та зневажання основного штату.

Крім того, у статті ресурсу republicworld.com зазначається, що кошти організація витрачала не на ті цілі, які декларувала. Так, у 2010 році Amnesty Велика Британія перерахувала траншами 5,1 млн доларів на Amnesty Індія для таких потреб: обслуговування, авансові платежі та прямі іноземні інвестиції. З цієї суми 3,7 млн доларів перерахували на консультаційні послуги. Після перевірки банківських рахунків Amnesty Індія та супутніх компаній з’ясувалось, що кошти надсилалися не на трасти та фонди, які були вказані під час переказу. Також перевірка виявила, що Amnesty Індія отримує донати від іноземних спонсорів, що витрачалися на ніби консультаційні послуги. Amnesty Індія уклала близько 45 договорів на сервісні послуги з Amnesty Велика Британія для «діяльності, пов’язаної з провінцією Кашмір» (мусульманська провінція Індії, на яку претендує Пакистан). Міністерство фінансів Індії висувало Amnesty Індія підозру в організації заворушень в Кашмірі на суму в 0,75 млн доларів, отриманих індійським представництвом від Amnesty Великої Британії.

У жовтні 2020 року Amnesty закрила представництво в Індії після звинувачень у відмиванні грошей. Раніше, у вересні, рахунки Amnesty були заморожені через порушення кредитної звітності згідно із «Законом про іноземні внески» (FCRA). Уряд Індії вказав, що Amnesty не була зареєстрована відповідно до законодавства про регулювання іноземних внесків для отримання закордонних пожертвувань.

Проблеми із локальними менеджерами

В організації можуть працювати люди з упередженим ставленням до воєнно-політичної ситуації, які раніше працювали на провладні пропагандистські установи. Один з таких працівників — росіянин Олександр Артем’єв. Він є медіаменеджером Amnesty, який відповідає за Східноєвропейський і Центральноазійський сегмент, живе і працює у Москві. До Amnesty працював на російських медіаресурсах, зокрема державних: РБК, Lenta.Ru, Gazeta.Ru та ИТАР-ТАСС. Імовірно, є співавтором звіту Amnesty про розміщення українських військових у житлових районах. Артем’єв прокоментував звіт так: «Хоча ми повністю підтримуємо свої висновки, ми шкодуємо про спричинений біль. Пріоритетом Amnesty International у цьому та будь-якому конфлікті є забезпечення захисту цивільних осіб. Справді, це було нашою єдиною метою, коли ми оприлюднили останнє дослідження». У 2020 році Артем’єв отримав 350 тисяч рублів доходу від Amnesty.

Також в організації неодноразово фіксували проблеми в менеджерській роботі, які призводили до жахливих наслідків. Так, у вересні 2020 року The Times повідомила, що Amnesty International виплатила 1,08 млн доларів як компенсацію за самогубство на робочому місці співробітника французького офісу Гаетана Муту. Водночас організація вимагала від його сім’ї зберегти угоду в секреті, підписавши NDA (договір про конфіденційність) із дружиною загиблого. У передсмертній записці він поскаржився на сильний тиск на роботі та відсутність підтримки з боку менеджменту. 65-річний Муту пропрацював в Amnesty International 30 років. Він спеціалізувався на розслідуваннях подій у західній Африці. Згідно з висновком лондонського королівського адвоката Джеймса Ледді, спеціаліста з трудового права, самогубству сприяла «серйозна помилка керівництва» Amnesty.

Інша співробітниця, стажистка женевського офісу організації Роз Макгрегор покінчила життя самогубством через важкі умови роботи. Вона проходила оплачуване стажування в женевському підрозділі й пропрацювала там п’ять місяців.

Після самогубств було проведено низку перевірок, які виявили «токсичну» культуру праці, знущання та кумівство на робочому місці в Amnesty.

Надмірна політизованість

Колишня директорка Amnesty Угорщини Орсоля Дженей в одному з інтерв’ю зізналася, що під час її роботи були спроби нав’язати організації політичну роль, і вона не завжди могла їм протистояти. На діяльність організації можуть впливати представники уряду, що позбавляє Amnesty права називатися «незалежною правозахисною організацією». Дженей зазначила, що її змушували критикувати уряд Віктора Орбана в ЗМІ іноді без причини. Також вона розповіла, як одного разу організація видала офіційне повідомлення від її імені, яке їй навіть не дозволили прочитати. За словами Дженей, після її звільнення у 2018 році зникли всі перешкоди на шляху тих, хто намагався чинити тиск на організацію, після чого вона стала політизованішою.

Расизм в Amnesty

Згідно зі статтею The Guardian за квітень 2021 року, Amnesty International дотримується культури білих привілеїв з випадками відкритого расизму. Високопоставлені співробітники дозволяли собі N-слова (евфемізм, що вживається замість неполіткоректного nigger) та мікроагресивну поведінку.

Окремо співробітники зазначали, що керівництво «свідомо підтримувало расизм і активно шкодило представникам етнічних меншин». Одна співробітниця розповіла, що колеги просили доторкнутися до її волосся, висміювали акцент і називали «чорною дівчиною».

За словами іншого співробітника, керівництво не давало можливості кар’єрного зростання працівникам з етнічних спільнот, а під час перегляду зарплати постійно віддавали перевагу високооплачуваним білим керівникам.

Amnesty заявила, що щиро попросила вибачення перед усіма співробітниками, які зазнали дискримінації. Також вони визнали, що на багатьох рівнях не було повної рівності.

Безпідставна критика влади

У 2000 році Демократична Республіка Конго розкритикувала доповідь Amnesty. У посольстві ДРК у Вашингтоні назвали хибним уявлення західного світу про події конфлікту в Конго. В опублікованій у Швейцарії доповіді, а також у західних країнах, не врахували характер війни в ДР Конго, в якій звинуватили «незаконне вторгнення» до країн Руанди та Уганди. В посольстві заявили, що протистоять повстанським угрупованням, яких підтримують Руанда та Уганда. Також у посольстві заявили, що у звіті проігнорували окупацію повстанцями майже третини країни, де порушення прав людини також повинні були задокументувати.

У звіті за 2008 рік про війну Росії проти Грузії Amnesty International висловила стурбованість серйозними порушеннями міжнародного та гуманітарного права всіма сторонами конфлікту. Як і зі звітом про війну в Україні, такі висновки є провокаційними, оскільки основним і єдиним винуватцем у порушеннях і можливому наражанні на небезпеку є агресія Росії, без якої не було би ні війни, ні жертв, ні цієї доповіді.

Крім того, у 2009 році Amnesty звинуватила Ізраїль у вбивстві понад 1,4 тисячі арабів у Секторі Гази та пораненнях ще 5 тисяч. У доповіді ізраїльську армію звинувачують у неодноразовому порушенні законів війни, а також критикують Ізраїль за знесення без дозволів будинків у Палестині, встановлення бар’єрів безпеки та армійських блокпостів. Армія оборони Ізраїлю назвала річний звіт Amnesty International одностороннім і зауважила, що Amnesty не згадала про «нестерпні страждання ізраїльських громадян від постійних ракетних обстрілів протягом останніх восьми років».

Україна: звинувачення ЗСУ

4 липня 2022 року Amnesty опублікувала звіт, в якому стверджувалося, що ЗСУ наражає на небезпеку мирне населення. За повідомленнями, розташування ЗСУ в цивільних районах привертають туди вогонь з боку Росії. Однак таке твердження є провокаційним та вирівнює відповідальність між потерпілою стороною та кривдником. Ця заява викликала обурення та відставку керівництва регіональних управлінь:

– Покальчук Оксана, колишня CEO української гілки Amnesty, пішла у відставку.
– Пер Вестберг — співзасновник шведської гілки Amnesty подав у відставку;
– з Amnesty Норвегія звільнилися 80 працівників, з яких 60 пояснили таке рішення знаком протесту проти звіту про розміщення зброї ЗСУ серед житлових кварталів.

За словами колишньої CEO української гілки Amnesty Оксани Покальчук, український офіс намагався донести до керівництва Amnesty інформацію про розв’язану Росією війну проти України. За її словами, Amnesty попросила Міністерство оборони України про коментар, але надала дуже мало часу для відповіді. Після чого створила матеріал, який звучав як підтримка російських наративів.

5 серпня Генеральна секретарка Amnesty Агнес Калламар опублікувала твіт, в якому зазначила, що «Українські та російські боти та тролі атакують розслідування Amnesty — це називається пропагандою війни та дезінформацією». Водночас доказів, які підкріплюють висунуті звинувачення проти ЗСУ, Генеральна секретарка Amnesty не надала.

Реакція українських медійників, політиків та військових на твіт-обвинувачення Калламар не забарилася. Наприклад, радник президента України Михайло Подоляк опублікував твіт про обстріли з установок «Град» з боку російських військових. Політолог та телеведучий Тарас Березовець опублікував у телеграм-каналі пост з фотографією російської техніки у дворі багатоквартирного будинку в Бучі. Фото зроблене в березні 2022 з поясненням для Amnesty, що саме росіяни демонструють те, в чому звинувачують ЗСУ.

7 серпня Amnesty офіційно попросила вибачення за «страждання і гнів», спричинені звітом, але зміст звіту не змінили.

Сумнівні заяви нинішньої очільниці Amnesty

З 2020 року Агнес Калламар неодноразово потрапляла в скандали. Один із них стосувався допису, в якому вона відкрито засуджувала вбивство Пентагоном іранського генерал-майора Касема Сулеймані через авіаудар поблизу аеропорту Багдада. Сулеймані був одним із найвпливовіших людей в іранській політиці. Він планував терористичні атаки проти США та інших держав до того, як був вбитий.

Цього ж року, у вересні, Amnesty опублікували пост на підтримку шейха Сальмана аль-Ауда у членстві в Muslim Brotherhood (також відомі як «Брати-мусульмани»). 2017 року шейх був заарештований владою Саудівської Аравії за звинуваченням у змові проти держави та членстві в «Братах-мусульманах», які класифікуються як терористична організація в країні.

Шейх відомий своїми тісними стосунками з Катаром, оскільки у 2017 він порадив фетву, яка забороняє розривати відносини Саудівської Аравії з Катаром. Нагадаємо, що з 2017 року триває дипломатичний конфлікт, в якому Саудівська Аравія та ще 8 країн Близького Сходу оголосили про припинення дипломатичних відносин з Катаром. Вони звинуватили Катар у підтримці різних терористичних організацій, що діють в регіоні, зокрема Аль-Каїди та Ісламської Держави, дестабілізації внутрішньої ситуації цих держав і просуванні екстремістської ідеології через ЗМІ.

У вересні 2021 року журналіст Хусейн Аль-Гаві опублікував допис, де розкрив зв’язок Калламар з Muslim Brotherhood. За його словами, Калламар була захисницею Таріка Рамадана, онука засновника Muslim Brotherhood, якого звинувачували у зґвалтуванні 5 жінок у Франції, 2 з них були неповнолітніми. Їхній зв’язок також підтверджує публічне виправдовування Калламар його радикальної позиції як релігійного переконання на засіданні Ради з прав людині в Женеві. Також вона підтримувала Рамадана на засіданні норвезького PEN Club.

То що ж не так з Amnesty International?

Непрозоре використання коштів, політизованість організації, яка у своїй кадровій політиці заохочує кумівство та призначення людей з сумнівним бекграундом. Виникає ще більше запитань до діяльності організації та інформації, яку вона подає. Адже цей аналіз насправді лише підтверджує упередженість та низький рівень компетенцій як щодо самої роботи організації, так і світових прецедентів, які вони аналізують. Усі факти та сумнівні експертизи, які ми виявили під час дослідження роботи Amnesty International за останні 15 років, залишають питання: чи не вичерпала себе ця правозахисна організація, раз у раз допускаючи такі промахи?

Повний текст дослідження доступний за цим посиланням.