Андрій Ковальов: «Ми зможемо перемогти Росію, коли знищимо російський імперіалізм»

Ця розмова з Андрієм Ковальовим — продовження циклу інтерв’ю журналістки Дарки Гірної, яка приходить до українських інтелектуалів на пости Сил ТрО чи в окопи, щоб поспілкуватися про теперішнє та майбутнє України.

Освіту Андрій Ковальов здобував у Київському університеті ім. Тараса Шевченка — студіював політологію на факультеті філософії, а також закінчив воєнну кафедру. Тож у 2013 столичний виш випустив політолога і молодшого лейтенанта Андрія Ковальова.

Після навчання працював політологом, у 2015 році вступив на аспірантуру у свою альма-матер, де успішно захистив кандидатську дисертацію з політичних наук. Пізніше почав вивчати богослов’я у Волинській православній богословській академії Православної церкви України (ПЦУ) (раніше — Волинська духовна семінарія. — ред.), де 9 червня 2022 року здобув ступінь бакалавра.

Також працював репортером на «5 каналі», був заступником голови Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) і прес-секретарем Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета (Денисенка).

Андрій Ковальов входить до команди правління благодійного фонду «Героїка», що дбає про вшанування пам’яті полеглих за волю України бійців. Команда відновлює поховання, встановлює пам’ятники й пам’ятні знаки. Наприклад, у 2013 році відновили комплекс із шести поховань воїнів УНР у місті Боярка на Київщині. Станом на кінець 1 жовтня 2022 року команді фонду вдалося втілити 30 таких ініціатив по всій Україні.

Пластун нащадок старообрядців

Рішення долучитися до великої війни як боєць Андрій Ковальов прийняв свідомо. Зараз він — один із захисників у 112-й бригаді територіальної оборони. Каже, що патріотом України виріс завдяки своєму дідусеві — Андрію Кривченку. Той, будучи ненависником СРСР, багато розповідав хлопцю про страждання їхньої сім’ї, окупацію України комуністами та штучно організований «совєтами» Голодомор. Тож вільнолюбний дух Андрія Ковальова гартувався ще з юнацьких років:

— Я народився у містечку Боярка на Київщині, і там в мене не було особливих можливостей потрапити в патріотичне середовище. Але Господь був милостивий, якось все складалося на мою користь — я потрапив у «Пласт» у Боярці. Хлопець, який був пластуном у Києві приїхав (у Боярку. — ред.), вирішив зробити експеримент: зібрати гурток десь в околицях Києва. І так я туди потрапив.

— Чому Шухевичу і багатьом пластунам так легко давався вишкіл в УПА (Українська повстанська армія. — ред.)? Тому що вони мали цей вишкіл з «Пласту». Вони ходили в мандрівки, були хорошими туристами, проходили табори. Ми часто зі скаутами кажемо один одному, що це все (повномасштабна війна. — ред.) теж нагадує пластовий табір. Тільки з автоматами.

Ані початок війни на сході України в 2014 році, ані її розгортання в повномасштабний наступ у 2022 році для Андрія Ковальова не було несподіванкою. Він каже, що до війни з РФ їх готували ще у «Пласті», тож нинішня його боротьба за Україну — не випадковість, а закономірність. Хоча цікаво, що його предки, ймовірно, вихідці з територій, які зараз належать РФ:

— Я достеменно не знаю, чи були мої предки вепсами чи ерзянами. Але факт лишається фактом — мої пращури були російськими старообрядцями, які втікли від офіційного московського уряду спочатку в Річ Посполиту, а потім дісталися території земель Війська Запорізького Низового.

Ерзяни та вепси, яких згадує Андрій — це фіно-угорські етнічні народи, які живуть на території Росії. Їхню автентичність знищували століттями. Річ у тім, що ерзян, які є окремим народом, штучно об’єднали з мокшами. До того ж, царська Росія офіційно закріпила вигадану назву для нібито нового народу — мордва. Усе це класичні імперські методи поневолення та знищення окремих спільнот і корінних народів. У ерзян навіть була своя країна, що називалася Ерзянь Мастор, тобто «Країна ерзян». Вона займала території в межах сучасної Нижньогородської області, де за часів середньовіччя перебувало етнічне ядро ерзян.

І вепси, й ерзяни мають власну культуру та мову, не схожу на російську, однак зараз цим народам загрожує повна асиміляція. Унаслідок колонізаційної політики, розпочатої ще у ХХ ст., російські переселенці витісняли ерзян з їхніх історичних земель, знищували людей і їхню культуру. У радянські часи становище ерзян не покращилося. Як і українцям свого часу, їм доводилося відстоювати власне існування та культурну ідентичність. Радянська влада, що успадкувала царську колоніальну політику, вирішила утворити спільний для ерзян та мокш національний округ. І, звісно, два різні народи продовжили називати одним словом — «мордви». У 1928 році з’явився Мордовський національний округ, що пізніше став автономною областю і врешті республікою Мордовія.

Андрій Ковальов відмічає, що навіть попри те, що Володимир Путін — вепс, а патріарх Кіріл Гундяєв — ерзянин, вони себе називають росіянами:

— Російська імперія не дозволяє ерзянину бути ерзянином і зараз. Якщо ти хочеш бути ерзянином, значить, ти — терорист, ворог Російської Федерації.

Коли пращури Андрія Ковальова осіли на території сучасної Наддніпрянщини, вони заснували слободу Калинівка, за 10 км від Кропивницького. Козаки-низовики, які вважали старообрядців єретиками, намагалися навернути їх у правильну віру. Якщо станом на 1750 рік в цьому селі, за словами Андрія Ковальова, мешкало кілька тисяч Ковальових, то до 1814 року вони всі стали козаками, православними, і розчинилися в «українському морі».

Андрій Ковальов пояснює, що здавна на українській землі проживала сукупність народів, які в певний період життя вирішили: «Ми — українці». Як доказ цьому наводить приклад із реалій, в яких живе зараз:

— В нашому підрозділі, в 112-й бригаді територіальної оборони служить один афганець. Він народився в Афганістані, служив в афганській армії, в підрозділі спеціального призначення. Мати в нього з Афганістану, тато — іранець. Я в нього запитую: «Хто ти?», а він каже: «Я — українець». Чистокровний, щирий українець. Він з 1998 року живе в Україні, отримує українське громадянство і зараз воює в Збройних силах України. І от хто може бути більшим українцем, ніж той, хто готовий зараз називати себе українцем і за це готовим пожертвувати найдорожчим, своїм життям?

Як дослідник історії Андрій Ковальов зауважує, що сучасні звірства, які російська армія вчиняє в Україні, вже відбувалися в минулому. Наприклад, він проводить історичну паралель між трагедією в Бучі 2022 року і різаниною в Батурині 1708 року, коли військо царської Росії практично стерло місто в попіл:

— Тоді були вирізані всі: і дорослі, і діти, і жінки, і старі, і немічні. Весь Батурин — це була руїна з величезною кількістю трупів.

За підрахунками істориків, російські солдати вбили від 11 тис. до 14 тис. батуринців. Половина з них — українські воїни, також жертвами стали діти, жінки, літні люди. Третій Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи в Батурині, зазначив: «Для мене Батуринська трагедія співзвучна з Голодомором 30-х. Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки, або знову їх переживати. Наступні покоління будуть змушені платити за нинішнє духовне каліцтво». У свою чергу російські історики називають Батуринську різанину «типовим зразком міфоісторії». Андрій Ковальов доводить зневажливе ставлення росіян до трагедій українського народу:

— До того як Віктор Ющенко в 2008 році не відродив Батуринську фортецю, на цьому місці нічого не будували. Його вважали проклятим. Але в ХІХ столітті, через 100 років після трагедії, прибічники московського патріархату збудували там власну православну церкву. Церкву на місці знищення українців, на кістках. Така поведінка тодішніх великоросів символічна для солдатів армії агресора. Тисячі імперій, які існували, які зникли в нікуди, і на їхньому місці нічого не залишилось. Тому Росія буде знищена.

Політолог додає, що завдяки написанню своєї книги «Як гартувалася державність» і перебуванню на фронті він зараз немов переживає історичне дежавю: змінюються обставини, але гравці майже ті ж:

— Якщо 100 років тому наша проблема полягала в тому, що ми не мали міжнародної підтримки — зараз, Слава Богу, цю підтримку маємо.

Попри це, є країни, що намагаються всидіти на двох стільцях. На думку Андрія Ковальова, вони погано знають історію України. Представникам політикуму цих країн він пропонує слухати радників з українського питання, обирати справжніх незалежних спеціалістів, бо досі є ті, хто перебуває в московському пропагандистському дискурсі та вважає, що нинішня повномасштабна війна — це не екзистенційне протистояння, а конфлікт через територіальні претензії. З іншого боку, як додає політолог, не всі очільники країн збагнули, що РФ — не та країна, з якою можна домовитися. І що будь-які поступки їй зараз — це чергова відкладена війна в майбутньому:

— Зараз ми чуємо там заяви президента Сполучених Штатів Америки Джозефа Байдена, що Російська Федерація має бути максимально ослаблена. Ні, не ослаблена. Вона повинна бути знищена. Ми зможемо перемогти Росію, коли ми знищимо російський імперіалізм.

За словами Андрія, більшість українців не сприймають РФ як клаптикову, штучно «скроєну» країну. Вочевидь, так сталося не через прогалини у знанні історії, а через тривалий її вплив на наших територіях. Щоб остаточно й назавжди викорінити наслідки такої політики РФ, українцям знадобиться ще чимало часу, але повномасштабна війна показала, що вороття немає:

— Наприклад, московський патріархат на Закарпатті — він з’явився там тільки у 1946 році. Все це відбулось не так давно. Але москалі змогли настільки перевернути мізки українців, що українці думають, що так було тисячоліттями. Але ні! Ні. Це тільки 80 років триває. Ніяких тисячоліть. 80 років.

Розпочавши повномасштабну війну, Путін, як стверджує не тільки Андрій Ковальов, а й низка інших істориків, запустив незворотні процеси розвалу РФ. Тільки якщо раніше смерть «імперії» прогнозували в найближчі 50 років, то тепер прогнози дослідників стосуються ближчої перспективи.

— Два кити, на яких тримається сучасна Російська Федерація — це страх перед єдиним центром і фінансова голка, на якій сидять суб’єкти федерації. В Російській Федерації система зараз працює таким чином, що федеративний центр, яким є Москва, висмоктує з суб’єктів федерації всі гроші. Акумулює в себе, і цими ж грошима прив’язує до себе ті ж суб’єкти.

Дослідник пояснює, що з логіки РФ усе працює так: якщо суб’єкти федерації достатньо лояльні до центру — їм дають гроші, якщо ні — фінансування схлопують. За його словами, всі платники податків РФ останні 20 років платили данину в Чечню. Тобто Москва далі платить данину казанським татарам за їхню лояльність. Так фондується Татарстан.

Подібна ситуація — в Чечні, яка постраждала внаслідок двох чеченських воєн і яку відбудовували коштом платників податків з усієї Росії. Зараз ці платники податків «здають гроші» на Луганськ, Донецьк і Маріуполь. Андрій Ковальов підсумовує, що в цій тюрмі народів є небагато опцій для виживання — терпіти і платити. Однак це, на його думку, не може тривати вічно, адже в республіках РФ є дисидентські рухи за самовизначення. І хоч їх поки стримують, рано чи пізно цей опір стане потужнішим.

Андрій припускає, що розвал РФ закінчиться потужною громадянською війною у багатьох її суб’єктах. Тобто, в тих республіках, що хочуть відокремитись і проголосити незалежність. Ймовірно, виникнуть проблеми через величезну кількість російських біженців, які тікатимуть і в Україну зокрема. Андрій Ковальов говорить, що нам доведеться подбати про миротворчу місію на спільному гуманітарному кордоні між ерзянами й мокшанами, а також бути готовими адмініструвати спільний україно-грузинський кордон поблизу міста Сочі. З огляду на це українцям, на думку дослідника, вже треба думати, як облаштувати повоєнну Російську Федерацію:

— У нас буде страшенний виклик, просто неймовірний. Умовно кажучи, це, знаєте, як в совєтський час: у кожного директора заводу, у першого секретаря обкому (обласного комітету. — ред.), райкому (районного комітету. — ред.) мають лежати конверти «Відкрити на випадок війни». Те саме — «Відкрити на випадок розвалу Росії». Що кожному з нас робити, коли Росіюшка почне валитися?

За більш як пів року війни українці вже довели свою незламність і єдність як громадянське суспільство. На прикладі своїх військових буднів Андрій Ковальов розповідає, що британські журналісти, які приїжджали до них на позиції й дивилися, як усе облаштовано, не могли стримати подиву:

— Я розказував, що облаштувати роботу кухні, гуманітарних таборів нам вдалось без жодної організації, які зазвичай працюють в гарячих точках, вони кажуть: «Ну, ви знаєте, в Європі вже якось звикли, що українці самі розгрібають». Тобто вони розуміють, що в українців дуже високий рівень самоорганізації.

Усміхаючись, Андрій Ковальов додає, що українці вміють і революцію зробити, і Запорізьку Січ в центрі Києва збудувати. Спільна проблема дуже мобілізує їх, однак іще дуже необхідно переоцінити себе й позбутися врешті нав’язаного Росією комплексу меншовартості:

— Певні країни Європи не соромляться розробляти далекоглядні стратегії (з подолання повоєнних криз. — ред.). Українці від своєї вродженої скромності завжди кажуть: «якось спробуємо і розгребемо».

Історія України повниться війнами, під час яких український народ максимально єднається в боротьбі проти ворога:

— Це вже в крові українців — план дій. Ми відкрили той конвертик, про який я казав, «Відкрити на час війни». Відкриваєш, а там інструкція: «Збудувати Запорізьку Січ». І це постійно рятує українців. Але найгірше, що наші країни-сусіди це про нас знають. Адже «це українці, вони обов’язково якось вигребуть».

Як стверджує Андрій Ковальов, смерть Російської імперії не за горами:

— Даруйте, можливо, це звучить трохи цинічно, особливо, з вуст кандидата богослів’я, але це факт: хороший рускій — мертвий рускій. Я — ворог для Російської імперії, так само як і Російська імперія — ворог для мене, тому що Російська імперія зазіхає на найбільший скарб людини, даний їй від Бога — на свободу. Російська імперія зазіхає на мою свободу. Тому я цілком вірю в розпад сучасної Росії, а ми з вами будемо свідками її розпаду.

Побратим Андрія Ковальова, публіцист та історик Вахтанг Кіпіані, служить з ним в одній бригаді. У своєму інтерв’ю для подкасту «Стилет чи стилос» Вахтанг неодноразово наголошував, що інтелектуали на війні — вразлива ланка, бо втрата таких людей на фронті — це передусім велика інтелектуальна втрата. У цьому Андрій погоджується зі своїм побратимом:

— Еліта завжди була в окопах, на передовій. Вони поперед себе ведуть людей, є провідниками. Як Мойсей, який вів свій народ 40 років по пустелі з тією метою, щоби остання людина з рабською свідомістю померла, щоб в обітовану землю зайшли люди зі свідомістю вільних людей. І тому об’єктивно, що в час найбільших таких екстремальних випробувань, ця провідницька верства, найактивніші люди, люди сміливі, хоробрі, стали до лав Збройних сил, як зараз.

У перші дні повномасштабного вторгнення, як каже Андрій, вдалось сформувати найбільшу в Україні бригаду ЗСУ. На питання журналістів про те, що так змотивувало їх тоді й мотивує досі, Андрій Ковальов відповідає: «Наваляти москалям».

Церква — теж лінія фронту

У січні 2019 року Православна церква України отримала томос про автокефалію. Це була чи не найочікуваніша подія для вірян, адже українська церква століттями зазнавала утисків і впливів від російської. Отримання томосу означало, що ПЦУ стала єдиною помісною церквою та вирішальним кроком у позбавленні від духовно-ідеологічного впливу РФ.

Разом із трьома колегами він веде групу Історія УАПЦ у фейсбуці. Станом на кінець вересня вона налічує майже 3 тис. підписників і є сучасним майданчиком, що розповідає про минулі й нинішні події церковного життя УПЦ. Навіть зараз, коли Андрій Ковальов із лютого на фронті, у групі з’являються нові дописи. Тобто віддавши наразі перевагу стилету, тобто справжній зброї, він усе одно не полишає стилос, тобто перо. Дослідник встигає дописувати не тільки у цю групу, а й на особисту фейсбук-сторінку. Цим він підтверджує необхідність обороняти українські позиції і в релігійній сфері, адже там теж є свій фронт.

— Московський патріархат нам говорить: «Ні, спасіння можливо тільки через єдність з Москвою». Тобто вони настільки здуріли, що вони Христа Бога замінили Москвою. З точки зору канонічного права є чіткий канон: кожен народ нехай знає свого першого єпископа. Тобто кожна незалежна держава має право на свою помісну православну церкву. Чудово, у нас своя помісна православна церква України. Вона внесена до диптиху, тобто переліку помісних православних церков. Ми відкриваємо диптих, і там немає православного Московського патріархату в Україні. Їх (Московського патріархату. — ред.) просто немає. Якщо їх немає, значить, вони не канонічні.

24 травня 2022 року на сайті Главкому вийшла стаття Андрія Ковальова про збори так званої Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), яка оголосила нібито про повну самостійність і незалежність від російської церкви.

За словами Андрія, собор більше був схожий на шабаш. Він написав про нього так: «Дуже проста правда про статус так званої РПЦ в Україні. РПЦ в Україні — це єретична структура».

Уся історія російського православ’я в Україні, як зазначає Андрій, історія лукавства й обману. Довіряти їм не слід, як і Росії загалом. Дослідник додає, що в середині ХІХ ст. Отто фон Бісмарк, який працював послом Пруссії у Санкт-Петербурзі, а потім став канцлером Пруссії, спостерігав за життям росіян і ще тоді зазначив: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».

— У Бога дуже хороше почуття гумору. Бог може відпустити 30 років на таке — чуваки, чудово, тіштеся, кажіть всім: «Ми самі канонічні, ми самі благодатні, хочете — ходіть до нас, давайте сто доларів отримаєте кілограм благодаті. Вам скільки благодаті?»

На запитання, чи бачив Андрій під час цієї великої війни приклади для духовного наслідування, він, не задумуючись, розповідає про отця ПЦУ Ростислава Дударенка. Священник у Ясногородці на Київщині до останнього не залишав свою церкву. Він підтримував місцевих тероборонівців і сам стояв на блокпосту:

— Коли побачив, що їде російський танк в Ясногородку, отець Ростислав вийшов з хрестом, в єпитрахилі (елемент церковного вбрання. — ред.), зупинити російський танк, закликати їх до покаяння, зупинитися, не вбивати людей. І вони розстріляли його з танкового кулемета. Оце приклад реальної святості ось цього священника.

За словами Андрія, у цьому ж селі є московський піп. До повномасштабного вторгнення він відібрав в отця Ростислава храм, а потім намовляв проти нього ціле село.

До початку  війни УПЦ МП масштабно пропагувала ідеї «рускава міра», «братства» з Росією, навмисно розпалювала релігійні протиріччя в українському суспільстві. Російський патріарх Кирил благословив російських військових на війну проти України після літургії на свято Торжества православ’я у Москві, а також подарував ікону командиру росгвардії Віктору Золотову. 25 лютого 2022 року поблизу Гостомеля на Київщині затримали протоієрея російської православної церкви в Україні — Михаїла Павлушенка, який допомагав російській армії. Подібні випадки є неодноразовими, що  демонструє необхідність законодавчого закріплення заборони діяльності релігійних організацій та об’єднань країни-агресорки.

У кінці березня уряд прийняв на розгляд відповідний законопроєкт, що мав заборонити Московський патріархат в Україні. Окрім заборони російської церкви, пропонують націоналізувати всю церковну власність її керівництва.

— Я не уявляю, як їх можна заборонити. Можна зробити — це підказка для державних чиновників — потужну систему оподаткування цих бізнесів московських. Повірте, з тіні вийде величезна кількість грошей і для багатьох з цих митрополитів, єпископів, це буде величезним ударом по кишені. Вони готові будуть перейти в ПЦУ, аби тільки не платити податки. Бо багато з цих «принципових» москвофілів, багато з цих «принципових» представників сєкти московствующіх, стануть одразу великими патріотами України.

Навіть на фронті Андрій Ковальов не припиняє пильно стежити за перебігом релігійного життя. Наприклад, 28 травня на сайті «Главкому» вийшла його замітка під назвою «Автокефалія Московської церкви: у Києво-Печерській лаврі все одно поминають патріарха Кирила». Дослідник зауважує, що попри заяву про відмову від Московського патріархату, на службі все одно моляться за російського патріарха, а ще згадують Митрополита Онуфрія. Інакше кажучи, моляться за людей, які благословили війну Росії проти України. Андрій Ковальов додав відео з ютуб-сторінки Києво-Печерської Лаври, де фрагмент зі служби підтверджує його слова. Каже, що ницих і огидних вчинків священнослужителів, на жаль, безліч. Не безгрішні й відомі церковні діячі:

— Так званий митрополит у Києві Онуфрій Березовський приїхав, помолився на цвинтарі у Бучі. Це людина, яка 30 років системно закликала війну в Україну. Для мене нічим не відрізняється Лобода (Світлана Лобода, співачка. — ред.), яка приїхала в Ірпінь, покаятись, вибачитись, і Онуфрій Березовський. Це два обличчя русского міра. І в якійсь мірі — це жертви руского міра. На жаль, через свою гординю вони ніколи не визнають, що вони були адептами Москви.

Однак, за словами Андрія, українці таки можуть здолати все це. Як історик і політолог він визнає, що цілковита перемога України буде тоді, коли розвалиться РФ:

— Якщо ми, користуючись вікном можливостей, користуючись цією війною, не зруйнуємо зараз Російську Федерацію, не знищимо російський імперіалізм, — ми приречені на постійне повторення війни. Цей конфлікт, імовірно, може бути заморожений. Путіну потрібно три-п’ять років на те, щоби переозброїти армію, зняти санкції, виростити нове гарматне м’ясо. Якщо він ще буде живий, він піде новим походом проти України. Зрозумійте, російський імперіалізм просто не передбачає існування незалежної, демократичної, вільної України.

Андрій каже, що надто добре знає історію, щоб росіяни чимось його здивували в цьому повномасштабному вторгненні. Як християнин додає, що війна тільки зміцнила його у вірі.

— Очевидно, нам або треба скористатись цією можливістю і довалити ерефію (Російську Федерацію. — ред.), або чистити зброю і готуватися до нової війни.

Цей матеріал виходить як четвертий епізод подкасту «Стилет чи Стилос», який можна прослухати на різних платформах:

– Apple Podcasts;
– Google Podcasts;
– Spotify.