Обережно із дозуванням Арестовича. Шкідливі наративи радника ОП

7 листопада 2022
Share this...
Facebook
Twitter

Український блогер і оглядач Олексій Арестович вже неодноразово і в різних контекстах здобував популярність. Із початку повномасштабного російського вторгнення він почав проводити щоденні брифінги щодо ситуації на фронті від імені Офісу Президента, а також давав численні інтерв’ю. Зрештою поширення цих відеороликів, які багато хто називав «заспокійливими», призвело до того, що Арестович зареєстрував власне ім’я як торговельну марку, його обличчя почали друкувати на чашках і жіночих кремах, його голос почав сповіщати про відбій повітряної тривоги у відповідному мобільному застосунку, а його сторінка влітку була в топі української Вікіпедії. І це ще не межа: у серпні блогер заявив, що готовий висунути свою кандидатуру на наступних президентських виборах, якщо Володимир Зеленський не піде на другий термін.

При цьому постать Арестовича суперечлива, а його манера висловлюватися регулярно породжує нові скандали. Радник Офісу Президента України відверто зізнавався в тому, що займався пропагандою ще із 2014 року і не до кінця говорив те, що насправді думає. Пізніше заявив, що «більше не буде». У цій публікації пригадаємо основні скандальні тези Арестовича (дякуємо інтернету, що усе пам’ятає). Це — одне із нагадувань, чому варто більш критично сприймати його слова, адже у багатьох висловах ховаються маніпуляції з ворожими для українців наративами.

1. Радник Офісу Президента на початку повномасштабної війни заспокоював українців, що активна фаза триватиме 2-3 тижні. Ну максимум до середини травня.

Зараз прогноз про 2-3 тижні став національним мемом, з якого сміється й Арестович. Пізніше в інтерв’ю для 1+1 він пояснив, що мав на увазі активну фазу операції біля Києва, яка й закінчилася через обіцяний час.

Найімовірніше, Олексій Арестович мав на меті стримати панічні настрої в Україні, і це йому вдалося (принаймні на перший час). Проте такі гучні слова мають свої наслідки — ті, для кого Арестович є авторитетом, могли відкладати рішення про евакуацію чи, щонайменше, складання тривожного рюкзака. Також це впливає на довіру до офіційних повідомлень представників влади, що особливо небезпечно у випадках надзвичайних ситуацій чи термінового інформування населення.

2. Арестович часто називає армію противника «путинской». А прямий удар по багатоповерхівці в Запоріжжі — «путинской местью». Мабуть, за Кримський міст.

Логічніше було б казати про російську армію, щоб не зміщувати фокус відповідальності з російських військових, політиків та цивільного населення на одного лише Путіна. На останніх президентських виборах за нього проголосували майже 77 % росіян. І навіть якщо вважати, що результати виборів у Росії — непоказові, адже вона не є демократичною країною, низка незалежних соціальних опитувань підтверджує високий рівень підтримки Путіна серед громадян РФ, а отже і їхню причетність до російсько-української війни. Апелювання до помсти Путіна чи росіян — ще один небезпечний наратив, який наштовхує на думки, що це українці спровокували агресію й інша (пасивна) поведінка не змусила б завдати удару у відповідь. Насправді російські військові обстрілюють Україну незалежно від наших дій і ніщо інше, крім офіційної капітуляції, не зупинить їх.

3. «Російську мову треба робити другою українською. Російський варіант української мови… Як австралійський варіант англійської мови. Тобто сказати, що це друга мова Київської Русі, вигадана викладачами Києво-Могилянської академії, і це наша мова (російська. — ред.), а ви там користуєтеся нашою мовою»

Олексій Арестович називає бажання відмежуватися від російської мови «оборонним аспектом» української ментальності. На його думку, це викличе боротьбу потенціалів, а «у кого потенціал більший: у нас чи у Росії?».

Такими висловлюваннями радник Офісу Президента підтримує одвічні імперські наративи про Україну та її мову як наріччя російської, котре нібито й повноцінною мовою не назвеш. У прагненнях зробити для обох мов спільне походження Арестович не перший. Теорія трьох східнослов’янських народностей російського філолога Олексія Шахматова вже пропагувала єдність української, російської та білоруської як спадку «руського племені». Таким чином міф про «три братні народи» отримав псевдонаукову основу, наслідки якої можемо простежити по-різному: від системи СРСР, що пригнічувала розвиток усіх народів, крім російського, до Нобелівської премії миру 2022 року, де внесок українців, росіян і білорусів у боротьбі проти тиранії намагалися зрівняти.

4. «Сегодня мы имеем путинское вторжение потому, что Украину травит и лишает реальной силы и влияния это стадо – мелкое, хуторское стадо, пытающееся сбежать от реальности под благовидным предлогом “патриотизма”».

В одному з дописів у фейсбуці Арестович зізнався, що він не патріот держави, але поважає погляди тих, хто вважає себе такими. Водночас інші його публікації, наприклад, та, яку цитуємо, свідчать протилежне.

Передумови російського вторгнення вивчають експерти різних галузей. Проте навряд чи серед них знайдемо тези про причетність патріотів чи будь-якої іншої соціальної групи, адже внутрішні справи і зовнішня політика незалежної держави не можуть бути приводом до нападу і геноциду. Звинувачувати українців у вторгненні — вкотре перекладати відповідальність і провину за напад держави-терориста на потерпілу сторону, яка нібито спровокувала нападника.

5. До речі, про «хуторскоє стадо». Асоціації української культури із провінційністю навіяли наші північні сусіди. Доводилося чути, що у містах престижно розмовляти російською мовою, а от українська лише для побутових розмов у селі? Цей наратив довго і послідовно насаджували прихильники ідей імперіалізму. Здається, ними послуговується й Арестович. Наприклад, після шквалу критики від українців за пропозицію перейменувати Україну на Русь-Україну, відповів: «Подучились бы у своих врагов великим делам, пресмыкающиеся… Долбанные селюки».

Українці, які не поділяють думку інших — такі ж українці, а не плазуни чи селюки.

6. «Не нужно нам тут оппозиции Путину, валите в РФ, а мы тут закроемся на Родинке, будем любить друг друга и пишатися. Вот эти, прости, Господи, долбо*бы, и есть — квинтэссенция вечных украинских поражений».

Пост в інстаграмі Олексія Арестовича написаний російською мовою, але деякі слова транслітеровані з української. Такий прийом зазвичай використовують прихильники імперіалізму задля виховання колоніального менталітету — місце української мови зводиться до кількох слів з іронічним значенням. Тут Арестович підкреслює «недолугість» дій патріотично налаштованих громадян, які хочуть очистити фізичний та інформаційний простір України від росіян, «хороших» чи ні. У цьому ж дописі він називає їх «довбо*бами».

Доцільність нецензурної лексики в бік суспільства від радника ОП ми не вважаємо за необхідне обговорювати. А безапеляційний наратив про те, що Україні не варто закриватися від росіян і критичніше сприймати їхні меседжі, є шкідливим для країни, яка і так роками потерпала від впливів РФ.

7. Українська культура, кіберспорт, агроінновації, банкінг, електронна держава, навіть Збройні Сили України розвиваються, бо «там немає активістів».

Арестовичу варто було б конкретніше називати тих, хто заважає розвитку країни. Натомість він звинувачує всіх громадських активістів. А дарма, бо кожна з перелічених Арестовичем сфер розвивається значною мірою і через те, що там є активісти. Згадаймо хоча б, скільки добровольців захищає країну із 2014 року. Україна витримує натиск Росії та її «другої армії світу» зокрема тому, що має громадянське суспільство, а от якраз згадана держава-терористка — це те місце, де воля, проактивність і активізм не заохочуються.

8. «АТО — это великий курорт такой для мальчиков, большой пионерлагерь. Там празник непослушания: они вырываются от жен, от детей, от тещ туда, жарят мясо и живут, как положено нормальному украинскому казаку в степи…», — так в одному з інтерв’ю Олексій Арестович хотів розвіяти міфи, які, на його думку, існують навколо Антитерористичної операції.

Пізніше він пояснив, що сам не так давно повернувся звідти і намагався легко подати інформацію. Жарти — це чудово, але АТО не є «курортом» ані для захисників, ані для українців, які проживали чи продовжують проживати на цих територіях. На момент запису інтерв’ю (2017 рік) загальна кількість загиблих у російсько-українській війні становила 10 225, поранених — 24 541 (інформація про цивільне населення, українських військових та членів озброєних підтримуваних Росією груп). Щороку ці цифри продовжували зростати. А російська армія, що не має офіцерської честі і не визнає жодних законів війни, поводилася так завжди.

АТО
Антитерористична операція на сході України, розпочата 2014 року. Із 2018-го була трансформована в Операцію об'єднаних сил.

9. «Это халтура, подмена», — висловлювався Олексій Арестович про Помаранчеву революцію на спільній пресконференції з українським політиком Дмитром Корчинським та ідеологом «руского міра» Олександром Дугіним. Учасники говорили, що революцію організували США, що вона є вкрай небезпечною і для України, і для Росії. Пропонували альтернативу — євразійство. Це ідеологія, яка визначає особливу роль Росії у світовій історії та наголошує на необхідності об’єднання частини Євразії під російською владою.

Конференція була у 2005 році — цілком імовірно, що політичні та ідеологічні уподобання Арестовича змінились, але все ж не варто забувати про наративи, які (і поряд із ким) він раніше транслював.

У цю добірку потрапили не всі скандальні заяви Олексія Арестовича. Російсько-українська війна показує, що не завжди має бути простір для «відтінків сірого» і «не всьо так однозначно». Для українців очевидно, хто тут є стороною добра, а звинувачення у провокуванні агресії, толерування російської мови і культури на фоні знецінювання українського варті більш критичного сприйняття цього спікера.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Катерина Банкова

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Вікторія Дідковська

Більд-редактор:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик