Бортники. Люди лісу

Їжа
Люди
Полісся
1 Лютого 2018 19:46
6480

Деревлянщина, що на Поліссі, була свого часу улюбленим місцем київських бояр і князів, адже мала багаті бортні угіддя, тому сюди часто їхали «за подимним»* *Подимне — подать у стародавній Русі й феодальній Україні, яку нараховували в залежності від кількості печей і димарів у господарстві. Бортництво особливо розвивалось у межиріччі Ірпінь—Случ—Прип’ять. Ліси тут багаті на сосни, а в соснових борах гніздувалися бджоли. Мед збирали, а з приходом весни починався торг з іноземними купцями, що приходили сюди торговельним шляхом.

Більшість джерел говорить, що бортники «поступово припинили діяльність на території України з початком закріпачення, а тому цей промисел майже зник на початку XVIII ст., але це зовсім не так. Цей текст розповість про тих, хто дотепер займається цим ремеслом.

Історичне значення ремесла

Мед був своєрідною валютою аж до пізнього Середньовіччя, тому люди запасалися стопленим воском та іншими бджолиними продуктами — складали їх до комор та льохів, накопичували, обмінювали. Колода* *Колода — міра об’єму сипучих речовин і меду, що була поширена на українських землях у XIV–XVIII ст. меду була важливою метрологічною одиницею, яка з локальної валюти перейшла в національну й була в обігу не одне століття.

У давнину люди просто вистежували гніздо, коли закінчувався взяток* *Взяток — здобич, яку беруть бджоли з квіток медоносних рослин, то видовбували з нього солодкий продукт, часто при цьому знищуючи і комах, і саме дупло. Таке полювання значно вплинуло на чисельність диких бджіл, тому пізніше довелося освоювати ліси вглиб, обживаючи разом із тим нові землі.

1

Оселялися комахи найчастіше в соснових дуплах, часом це були дерева, де вигнила середина чи в яке вдарила блискавка, утворивши ущелину. Це ідеально підходило для «побудови житла» диким бджолам — вони ніби «зашпакльовували» прополісом дірочки, захищаючись від інших комах, запах живиці сприяв активному роїнню, а соснове дерево, маючи природну смолу, служило додатковим утепленням взимку. Для дерева таке «заселення» мало свої переваги — не було гниття та пошкодження основи, бо віск і прополіс, які виробляють бджоли, мають дезинфікуючий ефект для середовища.

Пізніше для добування меду бджіл «прикурювали» — заспокоювали за допомогою диму. Промисел був доволі хаотичним та нераціональним, а тому з часом утворилися більш практичні форми добування. Спочатку борті* *Борть — дупло, в якому живуть бджоли просто привласнювалися: той, хто першим знаходив гніздо, робив мітку на дереві, а тому за звичаєвим правом ніхто більше не зазіхав на ту борть, а «власник» уже піклувався про свій вулик.

2

Важливо пам’ятати, що виробами з воску (зокрема, свічками) супроводжувалися обряди, тому потреба у продуктах, які могли дати бджоли, зростала, а отже, постало питання збільшення кількості гнізд. Так виникли перші штучні борті, які виготовляють додатково: видовбують дупло у старих деревах і заселяють туди комах.
Ближче до XVII ст. з’явилася ще одна форма бортництва — колодна. З поваленого бурею дерева відокремлювали бджолине гніздо. Прилаштовували його в лісі на інше дерево або ж складали серед оброблених колод на лісових пасіках, а пізніше стали виготовляти такі колоди самостійно та поселяти туди бджіл. Колоди вважалися найзручнішим та найкращим способом добування меду, навіть після винайдення рамкового вулика.

Бортництво вимагало сміливості, через «темперамент» комах таку роботу робив далеко не кожен. Додавався ще й елемент вправного лазіння деревами, а оскільки продукт високо цінували, то й не дивно, що бортники завжди особливо шанувалися.

Сучасний традиційний промисел

Не зважаючи на те, що джерела стверджують, що бортництво зникло, на Поліссі можна й сьогодні зустріти людей, які по-сучасному переосмислили цей промисел, не втративши традиційного «дідівського» підходу.
Сергій Жила — сучасний бортник із Селезівки. Та попри розвиток галузі, більшість бортей у нього ще відрубані сокирою, які прийшли від діда-прадіда:

— Борть — таке щось схоже на живий організм: у нього є «п’ятка», «голова», «чолка», «сніп». Борті, в принципі, можуть безкінечно довго існувати. Головна вимога — щоб на них не падали опади, щоб вони не намокали.

Чи не найкращим варіантом для бортей пан Сергій вважає соснове дерево, оббите грибком — деревина «ситова»: пориста всередині, тому тепла з одного боку, а з іншого легко віддає вологу назовні:
— А от ті борті, що мають торові зрізи, там волога легко виділяється назовні, й бджолам некомфортно жити, бо нема перезволоженості, тому вони менше затрачають часу, аби з меду випаровувати вологу.

Борті: стояки і лежаки

Сьогодні користуються переважно бортями-колодами. Накриті дашком, вони захищають рої від вологи та опадів. Такі колоди можна часто зустріти начеплені на дерева в поліських лісах. Для цього сучасні бортники вибирають дерево з великою кількістю гілок, яке стоїть на галявині, де прив’язують вулик. Часто в давнину, аби все закріпити у кроні, використовували найміцніший шнурок, який самостійно виготовляли зі шкіри лося. Щоб дістатися на висоту до сьогодні користуються островами — драбинами, що більше схожі на довгу товсту жердину, в яку по різні боки набиті кілки. Спираючись на них, бортник вилазить на дерево до причепленої там борті.

Існують два основні види колодяних бортей: стояк (коли борть ставлять) і лежак (коли кладуть під нахилом). Бортник Павло Зінькевич розповідає, що стояк кращий, адже інстинктивно дикі бджоли бачать у ньому дупло — а там і хатка їхня, там їхнє поселення. Для бортника ж важливо, що в стояку бджоли можуть бути багато років, а мед носять у голову [борті]… У таких бортях багато меду зверху, звідти його і збирають восени. Лежак кладеться під нахилом, а тому бджоли мед наносять також у верхню частину, а нахил дає змогу зібрати від двох до п’яти кілограмів меду, залежно від сім’ї.

Два боки бортей часто нерівні. Сергій Жила пояснює, що один бік має бути вищим — у ньому тепліше, і рій там зимуватиме, адже тепло від бджіл концентруватиметься в тій частині.

Часто неподалік старих бортей можна побачити криницю. Піклувались про їх викопування самі бортники — для себе, щоби можна було вмитися від липкого солодкого продукту, одразу після того як спустився з дерева.
Підрізати зайву вощину, почистити борті від мертвих бджіл навесні, залатати дірку, якщо взимку дятел її проб’є, влітку половити рої, а восени зібрати мед — здавалося б, ось і все бортницьке ремесло. Та самі ж бортники наголошують, що їхня робота починається ще «весною в кухвайці»:

— Як тільки починає у березні сходити сніг — тоді треба почистити борті, аби не вичистити личинок, адже матка вилітає з першими теплими променями, тому тривожити її після того не варто. Перед зимою також варто допомогти бджолам утеплити домівки.

Тому бортникам, на відміну від «рамочників», відпочивати доводиться рідше:

— З вулика ж просто восени все викачав, почистив і всьо, а тут трохи більше мороки.

9

Село бортників — Селезівка

Може скластися враження, що бортництвом сьогодні займаються тільки зрілі люди, але молодь також долучається до освоєння ремесла. До прикладу, Володимиру Андрощовичу з Селезівки ще немає тридцяти, але він активно працює з дикими бджолами та їздить до бортей своїм мотоциклом.

У Селезівці неохоче показують борті. Кажуть, якщо показати заселену колоду, то бджоли звідти пропадуть. Павло Зінькевич одного разу вже показав на камеру, як бере мед. Та тепер на власному досвіді переконався, що фото- й відеотехніка згубно впливає на цю справу, а тому демонстрував нам лише порожні борті в лісі.

Пан Павло розповідає, що величина бджіл зумовлена передовсім природним середовищем. Оскільки ті заселяються в борті, потрапляючи в пустоти дерев переважно через дрібні дірочки у стовбурі дерева, через які надалі й вилітають назовні, а тому не мають змоги вирости, бо не змогли б із борті вилізти.

Тепер дикі бджоли поселяються в бортях, і хоча до сьогодні кажуть, що вони агресивні, Павло Зінькевич вважає, що це залежить від сім’ї, хоча їх мало що зупиняє в період роїння. Самі собою ці комахи не визнають господарів, а тому можуть покидати освоєні борті та вулики. Що ж до заспокоєння, то бортники здавна навчилися «прикурювати» комах і навіть вигадали для цього портативні ручні димарі.

11

Дрібні слєпотні

У Селезівці директор Поліського природного заповідника Сергій Жила розповідає, що є два основні типи диких бджіл. Перші — «сірі волохаті» або, як називають жителі Полісся, «дрібні слєпотні» — оселяються далеко від річок; мають дрібненький хоботок, що анатомічно дозволяє їм збирати пилок із маленьких квіточок. У заплавах річок, де, серед іншого, зустрічаються більші суцвіття, частіше можна побачити інший вид — великих жовтих бджіл із довгим хоботком.

Ці високоорганізовані комахи самі поселяються в бортях, які обтягують вощиною. Мають свою матку, трутнів, робочих особин, а продукти диких бджіл загалом нічим не відрізняються від «рамочних»: прополіс, віск, мед… Різниться лише якість — усе натуральніше, без хімікатів.

12

Що ж до меду, то це чи не єдиний випадок, де можна скуштувати лісовий мед. Зібраний традиційно восени, він має фантастичне смакове поєднання. Бджоли збирають його з початком перших цвітінь ранньої весни: від дикої пшениці, чорниці, брусниці та журавлини до пізніх осінніх квітів — усе, що зацвітає в лісі, бджоли облітають. Мед, зібраний бортниками, і сьогодні вважається кориснішим, натуральнішим і смачнішим, а тому коштує дорожче. «Рамочні» бджоли такого меду не нанесуть — переконують бортники.

Зрозуміло, що полюють на ці природні солодощі не тільки люди. Бортники можуть довго перелічувати різного розміру шкідників: від кліщів, дятлів і куниць до ведмедя. У суспільстві зростає попит на продукти диких бджіл, часом купують мед разом із воском чи з вощиною. На Поліссі саме в такому вигляді — порізаний кусками — мед подають на стіл, з воском часто його і їдять.

Остання династія бортників з Князівки

Окрім Селезівки, де живуть Сергій Жила, Володимир Андронович і Павло Зінькевич, на Поліссі є й цілі сім’ї, що продовжують бортницьку справу. Юрій Старинський з Князівки на Рівненщині перейняв мистецтво бортництва від свого тестя. Як і кожен бортник, він знайшов свою мотивацію заняття цим ремеслом:

Воно вельми нерви заспокоює. У житті всяке буває, свій прес. Просто йду до бджіл, постою біля вулика: дивишся за ними, і все забуваєш

 

Пан Юрій натхненно розповідає про свою справу, в якій не останню роль відіграє поміч дружини Тетяни:

— На початку травня повиводяться — молодий рой буде. Виведуть матку собі. І вони кидають вулей, молоді бджоли, і сідають на гілку. Сидять там хвилин 15. Спеціальна коробка є — я їх туди струшую і мішок застелюю. Пересипаю в другую коробку. І ловлю матку в матошник, і ставлю її всередину, а потім засипаю бджіл.

Тетяна часто допомагає Юрію з бортями в лісі, коли той працює на дереві:

— Дома можна самому робить, а вже тута треба подсобник, щоби в’язав усе.

Вони тримають близько 40 вуликів-бортей, але кажуть, що дуже змінився клімат, а через це комахи часто зарано вилітають, а потім гинуть з настанням перших морозів.

Сімейство шкодує, що немає вже таких диких бджіл — усі стали свійськими, бо дерев уже нема: вирізали, аби в їхніх дуплах могли оселитися комахи, тепер живуть у бортях, змайстрованих людьми.

 

Як ми знімали

Подивіться, як ми потрапили до бортників, як нас фантастично приймали у кожному домі, і як ми відвідали чоловіка, якого випадково зустріли у вузькоколійному потязі (про що була наша попередня історія з Полісся):

Над матеріалом працювалиАвторка:Софія АнжелюкАвтор:Богдан ЛогвиненкоРедакторка:Тетяна РодіоноваФотограф:Сергій КоровайнийОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубПродюсерка:Ольга ШорМонтажер:Олексій СобчукМонтажер:Микола НосокРежисер:Микола НосокРедакторка відео:Карина ПілюгінаЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоДопомагали:Світлана Борщ, Ірина Волошина

1 Лютого 2018 19:46