Кенселити Михайла Булгакова чи ні — питання, в якому ніяк не дійдуть згоди ті, хто в юності читав його твори. Розбираємося, чи заслуговує бути увічненим в українському громадському просторі та культурі російський письменник — уродженець Києва, який симпатизував білогвардійцям, мав шовіністичні погляди, був противником незалежності України й українського національного руху.
Михайло Булгаков — російський письменник і драматург, який народився в Києві в родині переселенців із Орловської губернії. Його батько був цензором — забороняв українські «непотребні» видання.
Серед найвідоміших творів Булгакова: «Майстер і Маргарита», «Біла Гвардія», «Собаче Серце», п’єса «Дні Турбіних» (за мотивами роману «Біла Гвардія»). Деякі з них досі вивчають в українських школах.
Непотребний
Заст., зневажл. — дуже поганий, нікчемний, мерзенний.
Письменник і літературознавець Ростислав Семків в одному зі своїх інтерв’ю зазначає, що Михайло Булгаков мав абсолютно цілісну антиукраїнську позицію. Це підтверджують не лише цитати з його творів, а й вчинки: письменник дезертирував із армії Української Народної Республіки (УНР) та приєднався до Добровольчої армії, тобто до білогвардійців.
Білогвардійці
Учасники антибільшовицького руху 1917–20 рр., основна ціль яких — встановлення військової диктатури для відновлення «єдиної та неподільної Росії»
«Це безперечно білогвардійський автор, й українську культуру він взагалі культурою не вважав. Ці петлюрівці (зневажлива назва солдатів Армії УНР), які десь там з’являються привидами в «Белой гвардии» ― абсолютно позакультурні постаті. Для нього культура сконцентрована в цьому «доме с занавесочками». У нього жодних сентиментів до української культури немає.»
Ростислав Семків, літературознавець, літературний критик, письменник.
Ось як, наприклад, Михайло Булгаков зображує українського гетьмана Павла Скоропадського в романі «Біла гвардія»:
«Я б вашого гетьмана за устрій цієї маленької України повісив би першим!… Хто заборонив формування російської армії? Гетьман. Хто тероризував російське населення цією мерзенною мовою, якої і на світі не існує? Гетьман. Хто розвів усю цю гидоту з хвостами на головах? Гетьман…».
Звісно, письменники не завжди вкладають в уста своїх героїв власні думки. Та в Михайла Булгакова є і публіцистичні тексти, що добре ілюструють його особисте ставлення до всього українського. Наприклад, нарис «Київ-місто» (1923 рік). Особливо помітний тут розділ «Наука. Література. Мистецтво», де Булгаков різко резюмує: «Немає». Немає у Києві, за словами «великого письменника», ні науки, ні літератури, ні мистецтва.
«Це київські вивіски. Що на них тільки написано, не збагнути. Обмовлюсь раз і назавжди: я з повагою ставлюся до всіх мов і наріч, але київські вивіски необхідно переписати. Не можна ж відбити в слові «гомєопатічєская» букву «я» і думати, що завдяки цьому російська аптека стане українською.»
Михайло Булгаков, «Київ-місто» (авторський переклад з російської).
Тези про геніальність Михайла Булгакова також спірні. Насправді його читають тільки в країнах, які були колоніями СРСР. Творчість Михайла Булгакова не належить до світового канону, її не вивчають в європейських вузах.
«Лишити Булгакова в школі — це все одно що повісити вдома портрети людей, які увірвалися у ваш дім, обплювали його і рознесли. Це питання про національну ідентичність, якою має займатися СБУ, крапка.»
Віра Агеєва, докторка філологічних наук, літературознавиця.
Фото: Данило Павлов.
Прихильники Михайла Булгакова кажуть, що він ніжно любив Київ, бо це був його дім. Якщо він і любив його, то абсолютно очевидно, що Київ Булгакова — монархічний, імперський і в складі Російської імперії.
Тож чи потрібен українцям музей імені людини, яка відкрито зневажала все українське? І чи варто вивчати в школах твори автора, який був противником незалежності України? Авжеж, ні.
