Дніпро. Культурний центр, спрямований на перемогу

Центр сучасної культури у Дніпрі (Dnipro Center for Contemporary Culture або DCCC) — це молода інституція міжнародного рівня, яка до лютого 2022 року розвивала культурне середовище Дніпра через співробітництво з іншими країнами, дослідження локального контексту, колаборації між митцями й експертами.

Проте з початком повномасштабної війни Росії проти України Центр перетворився на гуманітарно-освітній хаб, у якому допомагають внутрішньо переміщеним особам, проводять благодійні заходи на підтримку військових і координують волонтерську діяльність. У будівлі облаштували коворкінг, бібліотеку, лекторій-майстерню, зону відпочинку та дитячу кімнату. У просторах DCCC проходять мистецькі майстер-класи для дорослих і підлітків, тренінги з домедичної допомоги, кінопокази та творчі заняття з дітьми. Також тут поряд із офісами культурних організацій, зокрема ГО «Культура Медіальна», «Артсвіт», Ksi Prostir, зараз розташовані офіси різних волонтерських спільнот, наприклад, «Мартін-клуб» і «Восток SOS».

Організації «Восток SOS», «Мартін-клуб», ГО «Форпост» та «Пані Патронеса», що об’єдналися в соціальному хабі, надають гуманітарну допомогу, індивідуальні набори, проводять консультації з психологами та лікарями, а також евакуюють маломобільних людей.

Допомагати з-за кордону

Завдяки тому, що спільнота DCCC до повномасштабного вторгнення активно будувала мости між Дніпром та іншими європейськими містами, вони мали багато міжнародних контактів. Тому вже з другого тижня повномасштабної війни організація почала залучати кошти донорів із США та країн Європи на потреби України. Центр зробив розсилку з пропозиціями співпраці колишнім партнерам: культурним центрам, митцям, музикантам.

Більшість працівниць Центру евакуювалися за кордон, і звідти почали працювати на підтримку України. З березня вони організовували заходи в Угорщині, Швейцарії, Німеччині, Шотландії, Польщі, Словаччині. Усю діяльність в Європі робить команда ГО «Культура Медіальна» та інші дівчата: Марія Ярчук, Катерина Скіпочка, Аліна Стаменова, Дінара Халілова, Катерина Русецька. Наприклад, у Будапешті відбулася дискусія, присвячена подіям в Україні, розповідає Андрій Палаш, директор DCCC:

— Тому що там (за кордоном. — ред.) потрібно розказувати, що насправді відбувається. Що тут не просто конфлікт, а справді війна, дуже кровопролитна. І що страждають міста, страждають і гинуть цивільні люди, що є агресор — це Росія, це потрібно підкреслювати. Що вона окупувала зараз частину української території, що вони сюди прийшли і що вони вбивають наших людей, а ми захищаємо нашу країну. Це потрібно зараз постійно промовляти, тому що там досі ще з’являються проєкти на підтримку постраждалих від конфлікту: для росіян (!), білорусів (!) та українців.

Про цю ж проблему та важливість особистого контакту задля донесення позиції України говорить програмна кураторка DCCC Катерина Русецька:

— Це якраз складність, коли ти хочеш пояснити це в листуванні, майже ніколи це не працює. Тебе сприймають як якусь сумашедшу, яка радикальна… А коли ти приїжджаєш і можеш поспілкуватися особисто з людьми — це майже на сто відсотків працює. Вони розуміють.

У швейцарському місті Люцерн координаторка «Культури Медіальної» Марія Костенко провела два заходи: музичний перформанс і показ фільму «Тіні забутих предків». Вона ж організовувала дискусії в Будапешті, і сумарно на цих заходах виручили близько 200 тисяч гривень, які перерахували у благодійні фонди, розказує Андрій:

— І після цього ми зрозуміли, що гроші є в Європі, що люди готові допомагати, готові давати на гуманітарні якісь штуки, на медикаменти, на допомогу пораненим і таке інше.

Коли DCCC робив краудфандинг-кампанію разом із німецьким журналістом Маркусом Хіпом, зібрана сума склала майже дев’ятсот тисяч гривень за два місяці. Кошти регулярно передають фондам «Повернись живим» і «Восток SOS», на допомогу притулкам для тварин, а також знайомим, які зараз у війську. Працівники Центру планують ще десятки заходів у різних країнах світу на підтримку України.

Допомагати на місці

Під час повномасштабного вторгнення одним із основних напрямків роботи Центру стала локальна допомога в Дніпрі. Це одне з найбільших міст на сході України, четверте за чисельністю в країні, в якому живе майже мільйон жителів. До найближчого державного кордону звідси — близько 300 кілометрів. Водночас розташування міста дозволяє організувати зручну логістику для допомоги на південному та східному фронтах. На початку російсько-української війни у 2014–2015 роках засновники DCCC також активно волонтерили. Окупація Криму, частини східних територій України та утворення так званих «народних республік» тоді спонукали культурну спільноту Дніпра згуртуватися та не допустити такого ж сценарію у своєму місті.

Пам’ятаючи про цей досвід, у 2022 році на базі Центру сучасної культури облаштували хаб для внутрішньо переміщених осіб. Спочатку керівництво домовилося з організацією «Мартін Клуб», ті запросили «Восток SOS», вони — ГО «Форпост» та «Пані Патронесу». Спільними зусиллями вони надають допомогу постраждалим від війни: волонтери організовують евакуацію з тимчасово окупованих територій і гарячих точок на сході, надають психологічну та матеріальну допомогу. Також у хабі проводять освітні та мистецькі заходи як для переселенців, так і для містян. Наприклад, організація «Дніпро ТакМед» щосуботи проводить тренінги з домедичної допомоги для цивільних осіб, розказує волонтер й інструктор із тактичної медицини Олександр Плуталов:

— Є стандартна процедура, є стандартний протокол надання допомоги, є стандартні ситуації, в яких люди без медичної освіти в змозі ефективно надати допомогу і врятувати життя. Ми просто їм розповідаємо, в яких ситуаціях і як саме вони можуть допомогти.

Усім охочим не лише пояснюють основні принципи тактичної медицини, а й демонструють різницю між сертифікованими та саморобними турнікетами. Станом на 14 липня було проведено 18 таких тренінгів, на яких понад 500 осіб навчилися надавати домедичну допомогу.

Крім цього, у Центрі діє освітня програма «Артсвіт дітям». Вона включає заняття з живопису, графіки, а також різних сучасних технік образотворчого мистецтва. Програма діяла й до повномасштабного вторгнення, а тепер особливо допомагає батькам в умовах непрацюючих дитсадків.

Є також арт-коворкінг Shift, що переїхав до Дніпра з прифронтового Краматорська. Його керівниця Олена Кучерук вдома мала апсайклінг-бренд, проводила майстер-класи. З початком воєнних дій у 2022 році організувала волонтерське виробництво форми, футболок, спальних мішків для Сил територіальної оборони. Але згодом стало тяжко продовжувати справу, тому що люди почали виїжджати з Краматорська, працювати не було кому. І тоді друзі Олени сказали їй: «У тебе є ресурс, і ти можеш бути корисною в іншому місці для інших людей». Так вона й переїхала до Дніпра. Тут допомагає прибулим із Харкова, Попасної та з Краматорська також. Навчає дорослих шити одяг, створює з дітками чашки та футболки з їхніми малюнками.

— Дуже класно, коли в тебе є це відчуття, що ти можеш створити сам, сам для себе. Починаючи від чашки, а потім, може, й новий дім. Розумієте, оцей емоційний досвід, оці нейронні зв’язки нові, коли ти береш і створюєш, і ти можеш зробити все насправді.

Культура на часі

Центр сучасної культури в Дніпрі не забуває про своє основне призначення. Їхня діяльність спрямована як на переселенців, так і на дніпрян. Наприклад, «Культура Медіальна» та галерея «Артсвіт» регулярно проводять покази українських фільмів, які вже відвідали сотні людей. Усі майстер-класи та заходи тут безкоштовні, але діє система free donation, коли ті, хто мають змогу, можуть залишити комфортну суму — іноді на підтримання діяльності простору, чи в благодійні фонди, чи на потреби ЗСУ.

Проводять і заходи, спрямовані саме на фандрейзинг. Один з таких — «Комендантський джаз», де збирають гроші на допомогу знайомим хлопцям із Сил ТрО. Захід створений спільно з митцівнею «Модуль». Директор DCCC Андрій Палаш є менеджером цього музичного проєкту, розробляє реєстраційні форми, допомагає з організацією та відповідає за локації. «Комендантський джаз» — це захід, де можна зустрітися з друзями, випити напій, послухати вінілові платівки або живу музику у виконанні українських артистів. Також у просторі іноді влаштовують турніри з настільного тенісу серед непрофесіоналів.

Разом із Abstract Beats (спільнота, яка організовує музичні заходи та виставки вуличного мистецтва, музичні табори просто неба) за три місяці в Центрі провели 14 благодійних музичних заходів Curfew Jazz, в яких взяли участь 32 музиканти та 2000 відвідувачів. Таким чином Центр зібрав 300 тисяч гривень на пальне, автотранспорт, безпілотники та різноманітне технічне забезпечення для українських військових.

Спільно із галереєю сучасного мистецтва «Артсвіт» Центр влаштував благодійний розпродаж графіки. Власник галереї — колекціонер, у якого було багато графіки українських митців XX століття. Керівництво Центру домовилося з ним, чоловік віддав ці роботи, їх продали та зібрані кошти задонейтили. Загалом продали 50 робіт і протягом місяця зібрали близько 8 тисяч євро на вживану машину швидкої допомоги з Німеччини. 13 червня автівка відправилася на службу до дніпровських медиків.

Говоримо українською разом

Із початком повномасштабної війни все більше російськомовних українців почали переходити на рідну мову. Щоб легше це зробити, спробувати свої сили в комфортному середовищі без страху засудження, люди об’єднуються в розмовні клуби. У DCCC такий клуб запропонувала створити Оля Василець, яка працює в команді Центру вже близько року. Щоразу є тема зустрічі, яку напередодні анонсують, і потім учасники спілкуються про це між собою.

— Таку ідею я запропонувала не для того, аби вивчити правила чи спілкуватися в побуті складнопідрядними реченнями, ні. Це для того, напевно, щоб об’єднати людей в оцій спільності, і надихнути перейти в побуті, просто в спілкуванні, на українську. І тому що не так складно вивчити якісь правила чи збільшити собі словниковий запас, як наважитися на цей перехід, щоб потім спілкуватися вільно і не думати про те, що «Я якесь слово використав, яке не притаманне українській мові».

Для декого мотивація ходити в клуб розмовної української полягає в тому, щоб вивчити правила чи дізнатися нові слова. Хтось приходить, аби побути в цьому середовищі та випробувати свої сили, аби наважитися перейти на українську. Є люди, які вже розмовляють державною і беруть участь в таких заходах, щоб знайомитися, спілкуватися та вдосконалювати свою мову.

Андрій Палаш більшу частину життя розмовляв російською, оскільки його середовище було російськомовне. З 2015 року він почав вести соціальні мережі державною, але жартома розповідає, що тоді колеги перевіряли його пости на наявність помилок. Розмовляти українською мовою почав уже під час повномасштабної війни:

— Багато організацій гуманітарних та культурних, з якими ми зараз співпрацюємо, практично всі україномовні. І зараз у нас бульбашка така, українськомовне середовище нарешті з’явилося. І перейти на українську було дуже легко, тому що всі розмовляють українською. Я мову знаю, звичайно, тільки потрібна була практика.

У Центрі вважають, що їхня сила — в єднанні різних напрямків в одному місці. Також адміністраторка хабу Анна каже, що DCCC сильний, бо працює в такий час, і навіть допомагає іншим:

— Під час війни сила Центру сучасної культури в тому, що аналогу в Дніпрі немає, і він зосереджує в собі багато різної діяльності: це і гуманітарна, і культурна. Тому сила в тому, що це культурний простір в Дніпрі і в Україні на даний час. Спрямований на нашу перемогу!

Хаб продовжує працювати попри постійну небезпеку та загрозу ракетних обстрілів на території країни. Центр сучасної культури в Дніпрі — це дуже амбітний проєкт не тільки для свого міста, але й для всієї України. І це лише один із прикладів локальних ініціатив, які з початком повномасштабного вторгнення почали допомагати людям.