Україна очима іноземців: Дебора Фейрлемб

У цьому інтерв’ю Дебора розповідає, зокрема, про залучення іноземних інвестицій в Україну під час війни, свій досвід підтримки українських стартапів, а також про налагодження зв’язків у міжнародній технологічній екосистемі і, звісно ж, про інвестиційну привабливість нашої країни.

— Деборо, перш ніж ми зануримося в тему ведення бізнесу, розкажіть, коли ви вперше приїхали в Україну? Як так сталося?

— Уперше я приїхала в Україну 1999 року, після того, як вийшла заміж за українця в США. Я виросла в Америці, у [штаті] Нью-Джерсі, де ми з ним познайомилися й побралися. Уперше приїхали, щоб зустрітися з його родиною. Україна тоді була зовсім не такою, як зараз. Однак, чи не найцікавішим було те, що я могла спостерігати її прогрес, помічати, наскільки вона змінилася й виросла. Ми з чоловіком переїхали сюди 2007 року. Обоє звільнилися з роботи в США, продали будинок. Тоді, через кілька років після Помаранчевої революції, у країні коїлося багато чого нового, особливо у фінансовій і банківській сферах. Оскільки ми працювали в цих галузях, то вирішили, що хочемо підтримати ті події, а також дати нашій доньці шанс вирости в Україні, щоб зрозуміти обидві свої ідентичності.

— Як людина без українського походження чи досвіду, які уявлення ви мали про Україну до приїзду сюди?

— Радянський Союз, що виріс в епоху холодної війни, сприймали тоді як загадковий моноліт. Він здавався великим, але для багатьох залишався незрозумілим. Пригадую, мене цікавило читання [різної літератури] на цю тему. У старших класах я навіть мимоволі почала збирати матеріали, присвячені Україні, а не Росії. І це мене заінтригувало.

Мій інтерес посилився під час ділової поїздки до Росії 1994 року з компанією, що надавала фінансові послуги. Тоді був переломний час після розпаду Радянського Союзу. Найбільше мене вразило споглядання того, як низка країн, величезне монолітне утворення та його мешканці могли раптово опинитися у світі, де розпалися звичні структури.

Я дивувалася стійкості людей, які переживали ці безпрецедентні потрясіння. Хай тоді не було масових революцій чи широкомасштабних суспільних катаклізмів, але виклики — колосальні. Мене справді вражав факт, що люди могли адаптуватися, вистояти й рухатися вперед за таких надзвичайних обставин.

— Чи бачили ви тоді різницю між Україною та Росією? Багато людей, особливо зі Сполучених Штатів, думають, що це одне й те саме.

— Обидві країни часто об’єднували під прапором Радянського Союзу, тому в той момент не було істотної диференціації. Однак ситуація докорінно змінилася, коли зустріла хлопця, який згодом став моїм чоловіком. Багато його друзів були українськими емігрантами в США, хоча мали ми й товаришів-росіян. Саме завдяки взаємодії з першими я почала звертати увагу на малопомітні, [на перший погляд], відмінності в поведінці й поглядах українців. У мене укріплювалося розуміння того, що в цій групі людей існувала особлива українська культура, яку я раніше не до кінця усвідомлювала. Тоді помітила й визнала прогалини в моєму розумінні [українців і росіян]. Коли ми [з українськими друзями] проводили більше часу разом і [з чоловіком] врешті-решт переїхали в Україну, ці відмінності стали ще більш виразними та зрозумілими.

— Чи могли б ви навести приклади таких відмінностей?

— Багато росіян часто діють із позиції страху — як на урядовому, так і на особистісному рівнях. І він впливає на різні аспекти їхнього життя. На противагу цьому, в Україні немає такого всеохопного страху: людей веде прагнення до свободи, повага до тих, хто їх оточує, і глибока любов до того, що для них важливе. Це фундаментальна різниця в мисленні.

Інша ключова відмінність — у структурі суспільства. Росія тяжіє до вертикальної моделі [управління], що характеризується надзвичайною ієрархічністю, де влада розприділяється зверху вниз. Натомість Україна функціонує як горизонтальне суспільство, де існують міцні й потужні зв’язки між окремими особами в межах дружніх, сімейних та ділових кіл. Ця взаємодія виховує почуття незалежності й ініціативи.

Українці не чекають вказівок згори, вони діють, коли необхідно. Це підтверджує їхня реакція на такі події, як-от російське вторгнення на сході України в 2014 році та подальші [фази] війни.

Згадані фундаментальні відмінності не завжди очевидні ззовні. Водночас вони відіграють вирішальну роль у формуванні запеклого опору українців та їхньої рішучості зберегти суверенітет і захистити свій спосіб життя. На противагу цьому, такий рівень колективних дій і рішучості не настільки очевидний у Росії, де люди менш схильні захищати свої права, навіть вимагати їх дотримання у власного уряду.

— Деякий час ви жили у Сакартвело і працювали там у банківській сфері. А переїхали в цю країну саме напередодні вторгнення туди РФ. Як це вплинуло на ваш досвід і на весь тамтешній приватний бізнес?

— Передусім мене вразила готовність росіян вторгнутися в інші країни. Усвідомлення цього водночас було і зрозумілим, і шокувало. Події, що тоді розгорталися, видавалися майже сюрреалістичними. Хоча картвели знали про російські війська на кордоні, фактичне вторгнення багатьох застало зненацька. Здавалося б, такі дії не мають відбуватися в сучасному світі. Це суперечить усталеним нормам, міжнародним інституціям, верховенству права й основним моральним принципам. Думка про те, що одна людина з імперіалістичними амбіціями може мобілізувати ціле суспільство для вторгнення в іншу країну, дуже непокоїть.

Ситуація в Сакартвело була жахлива. Це набагато менша країна з обмеженими ресурсами та живою силою, що ускладнювало ефективний опір російській агресії. Війська РФ зупинилися лише за 40 кілометрів від Тбілісі після того, як просунулися через Ґорі (місто майже в центрі Сакартвело. — ред.) й узяли його в облогу. З погляду бізнесу негайне реагування мало тоді вирішальне значення. Ми швидко зрозуміли, наскільки важливо спілкуватися зі [своїми] клієнтами, щоб тримати їх у курсі подій. Робота у вакуумі лише посилює невизначеність, що згубно впливає на бізнес. Україна теж прозоро ділилася інформацією, коли президент [Володимир] Зеленський та його команда [були] доступні за допомогою відеозв’язку. Такі дії допомагають зменшити страхи, особливо тих, хто перебуває далеко від зони бойових дій. У бізнесі так само необхідно заспокоювати клієнтів, інформуючи їх про ситуацію та запевняючи в безпеці їхніх депозитів.

Щойно російські війська були виведені й повернулися до Абхазії, де дислокувались, бізнес-операції відновилися. Поки частина країни залишалася окупованою, життя й бізнес мали розвиватися. У таких ситуаціях рух вперед — єдиний життєздатний варіант.

— Натоді ви також частково працювали в Україні. Чи бачили відмінності в розвитку приватного бізнесу в Україні та Сакартвело?

— Чудове запитання. Тут врахуємо два ключові чинники. У перші роки правління [Міхеіла] Саакашвілі Сакартвело здійснювала агресивні реформи, спрямовані на каталізацію істотних змін. Хоча всі пострадянські країни успадкували структури колишнього Радянського Союзу, зокрема закони, правила, процеси та менталітет, Сакартвело набагато раніше зробила проактивні кроки для реформування цих систем. Приблизно 2005 або 2006 року вона ініціювала сміливі реформи, як-от масове звільнення всієї поліції в один день для боротьби з корупцією. Там також розв’язали такі питання, як меценатство в університетській системі та спрощення податкової структури, об’єднавши 70 податків у шість простих для розуміння категорій. Ці фундаментальні реформи привернули увагу до країни в міжнародній спільноті й підняли Сакартвело в рейтингу глобального індексу [легкості] ведення бізнесу, зробивши її одним із найпривабливіших місць для підприємництва у світі. Це було приблизно у 2008–2009 роках.

Тоді як реформи в Україні відбувалися повільніше через її більший розмір і комплексність. Україна, що має 40 мільйонів населення (на противагу Сакартвело — 4 мільйони) зіткнулася з серйознішими викликами, коли намагалася впровадити радикальні зміни в різних регіонах та галузях. Вона має більш розгалужену базу для ведення бізнесу, висококваліфіковану робочу силу, значний досвід у сільському господарстві, металургії, машинобудуванні, науці й технологіях. Утім, її траєкторію зростання не визнали на міжнародній арені, як сталося із Сакартвело.

Однак, кожна країна починає з унікального вихідного рівня, і траєкторія її розвитку змінюється з часом. Польща, наприклад, пережила значне зростання в пострадянський період, тоді як Сакартвело досягла свого піку на початку 2000-х років. Забіжу наперед: є оптимістичний прогноз, що Україна переживе подібний сплеск, щойно вщухне нинішній [збройний] конфлікт (ідеться про повномасштабну війну, розпочату РФ. — ред.). Очікується, що підвищення рівня обізнаності й інтеграції із Заходом, а також глибше розуміння потенціалу України сприятимуть її довгостроковому зростанню та розвитку.

— Одна з ваших важливих ролей в Україні — це робота в UkraineInvest, державній установі, що сприяє залученню інвестицій в Україну. Чим ви там займалися?

— Спочатку в моїй команді було сім чи вісім людей, а з часом вона зросла до понад 20 фахівців.

Основна мета нашого офісу та його роль — бути голосом України у світовій спільноті. Ми популяризували бізнес-можливості в Україні та прагнули зробити її більш зрозумілою для тих, хто зацікавлений співпрацювати з нею.

Офіси сприяння інвестиціям є звичним явищем у багатьох країнах, тому наша ініціатива не була унікальною.

Заснування нашого офісу збіглося в часі з відновленням України після подій 2014-го. 2015 рік був порівняно спокійним, але на початку 2016-го ми спостерігали відродження активності. Тож відкриття офісу було на часі. Він слугував стартовою точкою для людей, які досліджували Україну, та надавав платформу для поширення інформації про Україну серед світової аудиторії, у такий спосіб посилюючи присутність нашої країни на міжнародній арені.

— Як повномасштабне вторгнення змінило суспільний інтерес до України в інвестиційних колах та серед іноземних інвесторів зокрема?

— Перш ніж заглибитися у вплив повномасштабного вторгнення на суспільний інтерес в інвестиційних колах, скажу про значний період зростання, який Україна пережила з 2015-го до кінця 2021 року, зокрема в науково-технічній галузі. За цей час технологічний сектор швидко зростав, досягнувши середньорічних темпів росту на рівні 22–23 %, а це значне досягнення в будь-якій індустрії. Технології стали вагомою частиною валового внутрішнього продукту і склали майже 5 % його. Також Україна й далі пропонувала широкі можливості в сільському господарстві, металургії та автомобілебудуванні, особливо на заході, де відкривали заводи міжнародні компанії, зокрема німецькі та японські.

Підживлювало оптимізм та підприємницький дух запровадження безвізового режиму для українців у межах Шенгенської зони. Новознайдена свобода подорожувати за кордон надихнула багатьох українців повернутися додому й прихопити з собою інноваційні ідеї та ініціативи. Така хвиля повернення талантів сприяла появі малих і середніх підприємств у різних галузях. Зрештою економіка України почала демонструвати ознаки диверсифікації з більшим акцентом на зростанні малих та середніх підприємств, які зазвичай є основою більшості економік.

Однак після початку повномасштабного вторгнення іноземні інвестиції в Україну істотно знизилися. Перш ніж вкладати капітал, інвестори, звісно, шукають стабільності та чіткого шляху до зростання. Хоча інтерес до інвестування в Україну, особливо в технологічній галузі, де інвестиції є більш нематеріальними й менш схильними до фізичних ризиків, зберігається, традиційні прямі іноземні інвестиції через [повномасштабну] війну ускладнилися.

Утім, в українському бізнес-середовищі спостерігаємо ознаки стійкості й адаптивності, особливо в технологічній галузі, де віддалена робота й адаптація до складних обставин стали нормою.

Важливо розрізняти гуманітарну допомогу й довгострокові інвестиції: перша необхідна, щоб негайно надавати підтримку, тоді як другі спрямовані на довгострокове зростання й потребують стабільних умов. Усупереч викликам війни, Україна продовжує працювати й рухатися вперед завдяки енергійній та рішучій робочій силі з чітким фокусом на майбутнє. Попри сумну картину, яку малюють заголовки газет, реальність на місцях показує країну, яка надихає і залишається стійкою й далекоглядною у своєму прагненні до прогресу.

— Які ще існують ризики для інвестування, окрім війни?

— Одне зі слів, яке згадують, коли цікавляться Україною, — «корупція». Коли мене запитують про це люди із Заходу, я починаю занурюватися глибше, оскільки поняття «корупція» може мати різне значення залежно від контексту. Багато людей там (у країнах Заходу. — ред.) асоціюють корупцію зі страхом вимагання хабарів або примусом до їхньої сплати. Таке сприйняття поширилося за часів президентства [Віктора] Януковича. Однак українці зазвичай визначають корупцію як використання особами, які обіймають владні посади, своїх повноважень, щоб отримати [власну] вигоду.

Визнаємо, що Україна досягла значних успіхів у боротьбі з корупцією. Для цього створили, зокрема, офіс бізнес-омбудсмена (йдеться про Раду бізнес-омбудсмена (РБО). — ред.) та канали місцевого управління. Також громадянське суспільство схильне викривати корупцію щоразу, коли з нею стикається. Утім, постійна увага українців до корупції, хоча і є необхідною умовою для підзвітності, мимоволі закріпила негативне сприйняття країни за кордоном.

Насправді корупція існує в усьому світі, хоча й відрізняється за рівнем (ідеться про Індекс сприйняття корупції. — ред.) І Україна не виняток. Однак рівень дискурсу й уваги до корупції в українському суспільстві набагато вищий, ніж у багатьох інших країнах. Визнаємо, що стало краще, а кількість пов’язаних із корупцією проблем, з якими колись стикалися іноземці [в Україні], значно зменшилася.

Наприклад, зусилля уряду з оцифрування, як-от запуск платформи «Дія», упорядкували процеси та зменшили можливості для бюрократичної корупції. Крім того, компанії, що працюють в Україні, ухвалили політику нульової толерантності до хабарництва, що ще більше знизило корупційні ризики. Тож хоча корупція [в Україні] залишається темою для обговорення, вона вже не є тією непереборною перешкодою, як колись.

Підсумуємо: різниця сприйняття корупції українцями та мешканцями країн Заходу могла б ініціювати глибше обговорення цієї проблеми. Тоді як пошук альтернативної термінології для розмежування вимушеної корупції та бюрократичної неефективності покращив би комунікацію та сприяв чіткішому розумінню прогресу, якого Україна досягла в розв’язанні цієї проблеми.

— Ви назвали багато бюрократичних речей, які Україні вдалося усунути за останні кілька років, доки РФ почала повномасштабне вторгнення. Які ще політики має впроваджувати наша країна, щоб залучити іноземні інвестиції та зробити це середовище більш сприятливим для іноземців?

— Оскільки бізнес шукає можливості по всьому світу, через такі чинники, як-от податкові ставки, наявність робочої сили, логістика ланцюга постачань і близькість ринку, уряди можуть зробити не так багато для стимулювання інвестицій. Попри всі виклики, Україна активно працює над створенням більш сприятливого для інвесторів середовища. Ініціативи на кшталт UkraineInvest продовжують підтримувати інвесторів, тоді як зусилля на місцевих рівнях зосереджені на висвітленні унікальних можливостей та переваг у конкретних галузях.

Однак значним стримувальним чинником для потенційних інвесторів залишається тривалий реальний ризик, пов’язаний з війною. Поки він не зменшиться, то перешкоджатиме залученню інвестицій. Проте деякі іноземні компанії, зокрема із сусідніх країн, визнали потенціал України та вклали значні ресурси після ретельного аналізу й оцінки ситуації на місцях.

Справді, Україну краще оцінюють ті, хто відвідує її й відчуває. Заголовки в медіа часто спотворюють реальність, особливо тих територій України, де нема російських окупантів. Тому найефективніший спосіб продемонструвати потенціал України — заохотити людей відвідати країну й побачити її можливості та динаміку. Такий досвід часто відкриває очі й розвіює хибні уявлення, сформовані медіа.

— Ви також працювали з Українським національним фондом стартапів. Це чудова урядова ініціатива, покликана сприяти розвитку стартапів, зокрема передпосівних та посівних, а також підтримувати технологічну екосистему. Які ключові сильні та слабкі сторони сучасної української стартап-екосистеми?

— Я щаслива, що могла спостерігати зростання української технологічної екосистеми. Це було видовищно. Моя участь не обмежувалась урядовими структурами, я проводила багато часу в самій екосистемі, взаємодіючи зі стартапами, технологічними кластерами й різними стейкхолдерами. Добре пам’ятаю зустріч 2017 року, на якій представники технологічної спільноти нарікали на відсутність українського «єдинорога» (так називають стартап із ринковою вартістю у понад 1 млрд доларів США. — ред.). У них було колективне бажання підтримати появу таких компаній, але ми розуміли, що для зростання [таких] потрібен час. У наступні роки в Україні з’явилися перші «єдинороги». Сьогодні ми можемо похвалитися вісьмома компаніями, які досягли цього статусу. Це результат наполегливості й винахідливості технологічної спільноти.

Успіху України в технологічній галузі сприяють кілька чинників. Так, завдяки значній увазі до освіти, зокрема до математики, інженерії та комп’ютерних наук, виник прошарок талановитих людей, здатних розв’язувати складні проблеми. А стійкість та здатність українців адаптуватися й упроваджувати інновації серед викликів сприяли формуванню культури творчості та розв’язання проблем у різних галузях.

Однак ще є напрями для вдосконалення. Це, зокрема, стиль комунікації: українці здебільшого надають більше контексту й передумов, що може не збігатися з уподобаннями західної аудиторії, яка часто шукає лаконічної та прямої інформації. Такий відгук залишили іноземні інвестори й венчурні капіталісти, які підкреслили важливість чітких та цілеспрямованих повідомлень.

Крім того, під час виходу на незнайомі ринки українські компанії можуть зіткнутися з мовним бар’єром, культурними відмінностями й незнайомим регуляторним середовищем. Хоча така крива навчання є типовою для будь-якої компанії, що виходить на новий ринок, для українських компаній вона може бути більш крутою через їхній обмежений досвід виходу на міжнародні ринки в минулому. Утім, технологічна галузь України продовжує розвиватися й удосконалюватися, і є оптимістичні прогнози щодо подальшого її зростання й успіху в майбутньому.

— Яких типових помилок припускаються українці, коли виходять на новий ринок, зокрема, західний? Чи є там щось відмінне з погляду бізнесу?

— Україна генерує чудові ідеї, особливо в тих галузях, які ми зараз розглядаємо для інвестування. Тут впроваджують безліч інновацій, які привертають увагу інвесторів з усього світу. Однак, це не є унікальним для України. У багатьох галузях, зокрема в маркетингу й розробці програмного забезпечення, часто зосереджуються на поступових покращеннях, а не на революційних інноваціях. Це природна частина підприємницького шляху, особливо на ранніх етапах створення компанії.

Одним із найважливіших аспектів, на який звертають увагу західні інвестори, є згуртованість і можливості команди, яка працює над продуктом. Захопитися блискучою ідеєю або продуктом — просто, але потрібно не забувати про важливість сильної та здібної команди для їх втілення. Адже успіх компанії залежить не лише від її продукту, а й від сили команди. Тому підприємцям дуже важливо приділяти побудові надійної інфраструктури компанії стільки ж уваги, скільки й розробці свого продукту. Дисбаланс тут може зашкодити довгостроковій життєздатності й успіху підприємства.

— А як щодо лідерства у стартапах? Чи це важливо?

— Завжди важливо. Є три важливі чинники. Вам потрібен хтось геніальний у сфері технологій, хто добре розуміється на маркетингу й уміє розповідати історію. Але завжди треба також лідер-візіонер. Іноді ним може бути один із тих двох людей. Тож це певний баланс характеристик між людьми. Але в певний момент комусь потрібно буде зосередитися на створенні компанії, а не лише технології.

— Які українські стартапи, чиї історії або продукти вас захоплюють?

— Скажу чесно, мені складно виокремити, бо не хочу мати улюбленців. Є українські компанії, які досягли успіху й отримали статус «єдинорога» в оцінюванні. Багато з них настільки інтегрувалися в західний ринок, що люди навіть не усвідомлюють, що це українські компанії. Наприклад, MacPaw або Grammarly. Однак ми шукаємо компанії на ранніх стадіях розвитку. Не ті, що вже зарекомендували себе і процвітають.

Україна виробляє потужні фінтех-продукти. Хоча вони часто залишаються поза увагою, оскільки невдовзі після етапу розробки їх здебільшого купують більші компанії, як-от Goldman Sachs або Citigroup. Але є й винятки, зокрема Monobank. Хоча його не можна класифікувати як типовий технологічний стартап, бо працює у сфері фінансових послуг, але він успішний тому, що має в основі блискучі бекенд-технології, які представляють гібридну бізнес-модель.

Еволюція української технологічної екосистеми інтригує. Часто легше побудувати щось нове, ніж упроваджувати інновації в стару систему. Це стосується різних галузей, зокрема й телекомунікацій.

Є відома концепція leapfrogging (з англ. — перестрибування), що передбачає уникання застарілих систем для створення нових рішень. Банківська справа та телекомунікації її дотримуються. Працюючи до приїзду сюди у великих банках Нью-Йорка та Джорджії, я з подивом дізналася, що навіть у менших банках, зокрема сакартвельських, використовували більш зручні й ефективні технології, наприклад, для створення звітів та управління операціями. Бо [вони] мали змогу «перестрибнути» через застарілі системи й уникнути складнощів під час інтеграції тих технологій.

Такий далекоглядний підхід не тільки вигідний, а й позиціює Україну як лідера у створенні нових інноваційних технологій. Згадаємо, наприклад, «Дію» та її успіх у модернізації державних послуг. Інші країни зараз розглядають можливість запровадити подібні бекенд-структури після їхньої ефективності в Україні.

— Як Україна може розвивати партнерські зв’язки між міжнародними технологічними екосистемами?

— Україна робить важливі кроки, щоб розв’язувати свої проблеми й шукати рішення. Зосереджуючись на створенні досконалих, простих у використанні, прозорих і економічно ефективних рішень, вона привертає до себе увагу, нею захоплюються. Процес диджиталізації, що триває, може спричинити ще більше змін, особливо щодо використання штучного інтелекту (ШІ). ШІ нейтральний, і його вплив залежить від того, як ним користуються. Українці продемонстрували, що вміють протистояти викликам та впроваджувати нові підходи.

Однією з галузей, що цікавлять нас із погляду інвестицій, є досягнення України в галузі безпілотних літальних апаратів та космічних технологій для оборони та спостереження.

Початок [повномасштабної] війни висвітлив потребу в таких можливостях, і Україна швидко адаптувалася й визнала потенціал застосування безпілотників в оборонних цілях і для збирання розвідданих. Це демонструє проактивний підхід до використання технологій для своїх оборонних потреб.

— Окрім безпілотників, чи бачите ви інші проривні технології в оборонному секторі, які вас цікавлять з інвестиційного погляду?

— Ми зосереджуємося на так званих технологіях подвійного призначення. Вони охоплюють інновації, що мають як військове, так і цивільне застосування. Наші інвестиції не спрямовані на зброю чи вибухові пристрої. Натомість ми заінтриговані розробками в галузі оптики, ШІ, машинного навчання, збирання даних та предиктивного аналізу (такий, що допомагає прогнозувати майбутні події чи поведінку клієнтів. — ред.). Ці досягнення виходять за межі безпілотників і передбачають різні компоненти й навігаційні системи. Хоча кінцевий продукт не завжди може бути унікальним або помітним, самі компоненти — багатообіцяльні й цікаві, адже потенційно їх можуть застосовувати в різних галузях.

— Якою ви бачите співпрацю між українськими та західними оборонними технологіями в майбутньому?

— Багато міністерств та оборонних відомств у всьому світі уважно спостерігають за розвитком подій в Україні. Характер війни докорінно змінився, про що свідчить інноваційне використання Україною готових засобів для нейтралізації сучасних військових цілей. Такі зміни засвідчили, що за допомогою порівняно недорогих технологій на кшталт дронів можна ефективно протистояти набагато більшій і дорожчій військовій техніці.

Оборонний сектор України значно еволюціонував — з акцентом на адаптивність і маневреність, а не спирання на традиційні військові структури. Використання безпілотників та інших перспективних технологій створило нові виклики, зокрема тактики електронної війни, як-от глушіння [сигналів] й підміна [координат]. Однак українські війська неабияк майстерно реагують на ці загрози.

Звісно, війна в Україні не обмежується її кордонами й може слугувати моделлю для майбутніх військових дій в інших країнах. Принципи оборонних стратегій України, які дали змогу ліквідувати значну частину російських військових активів за допомогою відносно недорогих рішень, імовірно, вплинуть на військові доктрини й тактику в усьому світі, сигналізуючи про зміну парадигми в сучасній війні.

— 2023 року ви відкрили в Україні венчурний фонд. Ваші друзі чи партнери по роботі не вважають це божевіллям? Як вони сприймають те, що ви робите?

— Я маю багаторічний досвід роботи в цій галузі, консультувала різні міжнародні агенції з розвитку. У цій ролі дотримувалась нейтральної позиції щодо інвестиційних можливостей, щоб уникнути потенційного конфлікту інтересів із грантовим фінансуванням. Однак минулого року я звернулася до Джастіна Зіфе, нині мого ділового партнера. Він мав схожий досвід. Після більше ніж десятирічної роботи в уряді США він зацікавився галуззю кібербезпеки й заснував компанію, яка зараз наближається до раунду фінансування серії «B» (етап масштабування та/або виходу на новий ринок. — ред.).

Джастіна дуже вразила подорож до України у квітні 2022 року, де він як волонтер розподіляв медикаменти. Маючи досвід перебування в зонах [військових] конфліктів, як-от Ірак та Афганістан, він помітив, що динаміка тут (в Україні. — ред.) значно відрізняється. Ставши свідком солідарності та згуртованості українців, він відчув, що повинен продовжувати робити свій внесок. Згодом вирішив відійти від повсякденної діяльності своєї компанії, щоб заснувати іншу, орієнтовану на інвестиції в українські технології. Це рішення Джастін прийняв як завдяки своєму досвіду, так і через віру в потенціал українських компаній до позитивних змін.

Ми маємо спільні цілі й довгострокові перспективи розвитку компанії. Пропонуємо українським компаніям не лише фінансові ресурси, а й наставництво, знайомство з клієнтами та стратегічне управління, а також активно підтримуємо їхній розвиток.

— А які стартапи в галузі оборонних технологій подвійного призначення, окрім уже названих, розглядаєте?

— Ми також вивчаємо можливості в галузі кібербезпеки (з огляду на досвід Джастіна), а також у фінтеху, чистих або зелених технологіях. Кожна з цих галузей має великі перспективи для інвестування. Хоча наразі ми зосереджені на технологіях подвійного призначення, знаємо про інші успішні компанії в різних галузях. Наприклад, нещодавно я познайомилася з компанією, що розробляє першокласну платформу онлайн-маркетингу, яка хоч і не входила до галузі наших інвестицій, але вразила мене інноваційним підходом і потенціалом. Це підкреслює різноманітність можливостей на українському ринку.

— А які стратегії виходу розглядають інвестори в українському просторі?

— Щодо оборонних технологій або технологій подвійного призначення різні галузі пропонують різний потенціал для виходу. Первинні стратегії зазвичай передбачають поглинання, подальше зростання або вихід на біржу. Другий варіант — більш довгостроковий, зазвичай триває від 10 до 12 років. Однак в оборонній галузі або галузі технологій подвійного призначення поширенішими шляхами виходу є придбання або продовження зростання. Ми особливо зацікавлені в технологіях, що мають цивільне застосування. Адже вони розширюють ринковий потенціал за межі урядового чи військового використання. Наприклад, за допомогою дронів можна патрулювати аеропорти, гасити пожежі, проводити аварійно-рятувальні операції й навіть доставляти щось, як-от з Amazon. Головне — знайти інновації з подвійним застосуванням, які об’єднують військовий і цивільний ринки.

— Якби вам довелося презентувати Україну незнайомцю, можливо, інвестору або тому, хто вивчає можливості технологічної чи інших галузей, що ви розповіли б про неї?

— Передусім я порадила б відвідати Україну. Це найкращий спосіб її зрозуміти й відчути. Краса України — у багатогранності. Від довоєнної архітектури до радянських будівель і приголомшливих залишків Габсбурзької імперії — це неймовірна мозаїка історії та культури.

Таке розмаїття поширюється й на бізнес-середовище та людські зв’язки. Україна може похизуватися неабиякою релігійною толерантністю: синагоги та мечеті існують поряд із християнськими церквами. [Тутешніх] людей складно описати узагальнено. Вони мають щире серце й відкриті погляди, дивляться в майбутнє і втілюють найкращі людські якості в тому, як піклуються про себе, свої сім’ї та один про одного. Щоб по-справжньому зрозуміти сутність України, потрібно відчути її. […] Якщо не хочете заїжджати надто далеко, раджу відвідати Львів, що в парі годин їзди від кордону [з Польщею].