Dodo Socks та Рубіжанська панчішна мануфактура: почати заново

15 червня 2024
Share this...
Facebook
Twitter

Для багатьох українських бізнесів повномасштабне вторгнення РФ стало часом переломних змін. Частина підприємств припинила або призупинила роботу. Утім, не менше компаній продовжили свою справу та вийшли на новий рівень попри обстріли, окупацію, фінансові ризики, релокацію виробництва. Щоб підтримати підприємців і поділитися їхніми історіями, цьогоріч ми зустрілися з українськими компаніями, про які розповідали в експедиціях 2018–2021 років. Цей матеріал проєкту «Бізнес під час війни» — про львівський бренд шкарпеток і білизни Dodo Socks та Рубіжанську панчішну мануфактуру, які не припинили семирічну співпрацю і після повномасштабного вторгнення.

Підписуйтесь на нас у соцмережах

Поштовхом до знайомства двох бізнесів, між якими пролягало близько 1200 км, став перший етап російсько-української війни. У 2015 році троє колег — Марта, Роман та Андрій — працювали в ІТ-компанії на Галичині. У приміщенні з їхнім офісом сусідувало виробництво шкарпеток, де вони купували теплі вироби для бійців АТО.

Одного разу айтівці залишили в соцмережах фабрики відгук про візуал виробів — хотілося більше кольорів і цікавих малюнків. На що директор виробництва запропонував принести їхні ескізи для нового замовлення. Після кількох перших дизайнів і схвальних відгуків колеги намалювали свій логотип. Згодом зрозуміли, що треба вирішити: або вони продовжують працювати в ІТ-сфері, або ж вкладають сили в новий бізнес. Усі троє обрали розбудовувати Dodo Socks і залишили офісну роботу.

Спочатку львів’яни співпрацювали з місцевим виробником. Згодом почали шукати альтернативу: фабрика мала небагато сировини та старе обладнання. До того ж виявилося, що не так багато виробників закуповують нитки різноманітних кольорів.

Тоді свої послуги пропонувала Рубіжанська панчішна мануфактура. Її створили брати Геннадій та Олег Місюренки через нестачу роботи в 1990-х у місті Рубіжне на Слобожанщині. Після майже двадцяти років виробництво стало значимим постачальником панчіх і шкарпеток у регіоні. Після початку збройної агресії РФ влітку 2014 року Рубіжне входило в зону АТО. Попри це, власники фабрики не залишили бізнес, а почали шукати клієнтів поза межами сходу і вкладати кошти у масштабування. Серед нових партнерів були й Dodo Socks. Близько року підприємці спілкувалися дистанційно. 2018-го Марта, Роман та Андрій приїхали в Рубіжне. Побачивши розміри виробництва, якість сировини і небайдуже ставлення власників до своєї справи та команди, львівські підприємці остаточно переконалися, що врешті знайшли партнерів.

Планам обох бізнесів на 2022 рік завадив початок повномасштабної війни. За кілька днів до 24 лютого директори фабрики Геннадій Місюренко та Ольга Ушакова виїхали до Львова в пошуках запасного приміщення. Проте на виробництво в Рубіжному вони відтоді так і не повернулися. Місто швидко опинилося в зоні бойових дій. Російські військові бомбардуваннями та авіаударами зруйнували майже всю інфраструктуру Рубіжного. Станом на травень 2024 року, місто в окупації вже два роки.

Відновити справу свого життя

За кілька місяців до лютого 2022 року, коли на кордонах України вже скупчувалися російські війська й нависала загроза великої війни, команда Dodo Socks запропонувала партнерам із Рубіжного якнайшвидше шукати приміщення у Львові, куди вдасться вивезти хоча б частину обладнання, сировини і виробів. Домовившись про кілька зустрічей на локаціях, директори фабрики Геннадій та Ольга приїхали до Львова ввечері 23 лютого 2022-го. Пригадують, як їм здавалося, що все встигнуть:

— Ми думали, що у нас є ще досить багато часу. І ми рішили, що вивеземо тільки невелику частину [з виробництва]. І частина у нас буде у Львові, рядом якраз із Dodo Socks, основним замовником.

Оскільки планували залишитися всього на кілька днів, то взяли лише найнеобхідніше. Про перші вибухи і початок повномасштабного вторгнення, пригадує Ольга, дізналися від своїх колег зранку 24 лютого:

— Засинав із виробництвом, з домівкою, з усім, а проснувся без нічого. Тобто втрачено все, на жаль. І бізнес, і дом, і місто, де ти виріс.

Того дня виробництво в Рубіжному, що працювало цілодобово, зупинилося. Роздавши вказівки команді, Ольга та Геннадій 24-го лютого зустрілися із власниками Dodo Socks у Львові. Хотіли шукати водіїв вантажівок, щоб вивезти хоча б щось із фабрики, незважаючи на високі тарифи. Утім, цей варіант відкинули, адже домовленого приміщення для нового складу не було. Навіть після новин про бої на околицях Рубіжного власники мануфактури не полишали надії потрапити на фабрику. Адже, ділиться Ольга, їм доводилося зблизька бачити війну ще 2014 року. І цього разу вірили, що українські військові швидко відженуть ворогів.

Та під час повномасштабного вторгнення Рубіжанська панчішна мануфактура зіштовхнулася зі значно серйознішими викликами, ніж раніше: другий поверх будівлі загорівся через російський обстріл, а вціліле, зокрема й нещодавно куплене за грантові кошти закордонне обладнання розібрали і знищили мародери. Ольга пригадує, як непросто було змиритися з думкою, що справу їхнього життя зруйновано й потрапити в рідне місто вдасться ще нескоро:

— Ми не знали, що нам робити. Може, треба ще трошки просто почекати і відвоюють Рубіжне, і поїдемо там все відновлювати і запускати виробництва. Але потім вже зрозуміли, що куди ще чекати. Все. Минулого життя не повернеш, на жаль.

Не опустити руки в тій ситуації, каже Геннадій, допомогло кілька речей. Передовсім було шкода ось так втратити здобутий за 30 років досвід і вміння гарно робити свою справу. Ольга додає, що допомагала триматися й команда, яка була готова працювати на новому місці. Із близько 160 людей 17 наважилися переїхати з родинами до Львова, щоб працювати зі своїми роботодавцями:

— [Працівники] зголосилися відновлювати [виробництво] тут з нуля, коли знали, що ми все втратили. Нічого нема. Є тільки борги. 11 мільйонів кредитів перед Ощадбанком і все. […] І ось ця віра людей так надихала.

Також стати на ноги Рубіжанській панчішній мануфактурі допомагали Dodo Socks. Від першого дня повномасштабного вторгнення, розповідає Марта, вся команда бренда вболівала за відновлення виробництва свого основного підрядника. Партнери постійно зідзвонювалися та намагалися підтримувати чим могли. Наприкінці березня 2022 року в соцмережах львівського бренда з’явився пост про знищену фабрику (з фото та відео руйнувань). Завдяки цьому, продовжує Марта, вдалося отримати корисні контакти і підбадьорити Ольгу та Геннадія:

— Ми почали їм (власникам фабрики. — ред.) писати: «Давайте ми там це, це, це [робитимемо]». Зустрічі, розмови з інвесторами, презентації їх просили зробити про втрати і так далі. І це їх розрухало. І мотивувало маленькими кроками починати все ж таки щось робити, щоб відновлюватися тут (у Львові. — ред.).

У квітні 2022-го Ольга та Геннадій створили план найближчих дій і потреб: купувати довелося ледь не все — від робочих столів і стільців до техніки та пакувальних матеріалів. Орендувати приміщення для виробництва і житло для команди допомогла львівська адміністрація, а оплатити покупку 20 станків у травні того ж року — Dodo Socks, що дали партнерську позику.

Сировину ж, котру раніше привозили в Одесу, фабрика тепер забирає з Румунії, куди її відправляють постачальники. Окрім того, через початок повномасштабного вторгнення одне замовлення не дісталося українського порту — три контейнери бавовни доправили наземним транспортом вже у Львів.

Виробничий процес на відродженій Рубіжанській панчішній мануфактурі розпочався у жовтні 2022 року. Після тижня стабільної роботи почалися відключення електроенергії: станки, що зазвичай безперервно працюють тижнями, доводилося вимикати кожні чотири години чи аварійно. Через це в обладнанні ламалися голки, на готові вироби підтікало мастило, а працівники мусили постійно зупиняти зміну. Замовлений генератор команда отримала вже після того, як перестали відключати електроенергію, тому в перший сезон відключень так ним і не скористалися. Ольга каже, що як нагадування про той складний період зберігають першу пошиту на новому місці шкарпетку:

— Вона (шкарпетка. — ред.) була така страшненька, але перша. Зберігаємо як раритет.

Протягом двох років Рубіжанська панчішна мануфактура масштабувалася. Замість 20 станків нині стоїть 48, а команда з 17 людей збільшилася до 54. Проте, каже співзасновник Dodo Socks Роман, процес відновлення у партнерів з Рубіжного все ще триває. Попередніх обсягів текстильного виробництва, що розвивалося 30 років, швидко не досягнеш:

— Якщо по кількості станків, то це в 6 раз менше. Про кількість площ я взагалі мовчу. Тобто там (у Рубіжному. — ред.) в них тільки складів сировини було на 2 000 м². А тут (у Львові. — ред.) в них весь цех зі складом і зі всім 700 м².

Проте і на невеликій площі Рубіжанська панчішна мануфактура працює так, щоб не поступатися якістю собі попереднім. Контролюють кожен етап: роботу з полотном, в’язання, пошиття, формування і пакування. Укінці готові вироби проглядають, щоб не пропустити дефекти чи несиметричний малюнок.

Як і останні сім років співпраці, Dodo Socks продовжують замовляти майже 90 % своєї продукції у партнерів із Рубіжного. Виготовляють як уже популярні колекції шкарпеток, так і з новими дизайнами. Марта жартує, що їхній бренд — особливо прискіпливий замовник. Фабрику, за словами її директорки, це зовсім не лякає, адже завдяки співпраці Рубіжанська панчішна мануфактура може щоразу вдосконалюватися:

— Дуже багато саме новинок і технологічних моментів ми спробували вперше саме з Dodo Socks. […] І по сировині, і по тому як в’язати, як виготовляти, тому ця співпраця, ще з Рубіжного починаючи, вона дуже-дуже підняла і розвинула нас як виробника.

Адаптуватися, щоб наближати перемогу

У перший день повномасштабного вторгнення Марта, Андрій та Роман зустрілися в офісі Dodo Socks у Львові й обговорювали, що команда робитиме далі. Хотілося бути максимально корисними, тож вони по черзі ділилися ідеями чи пропозиціями. Зрештою, вирішили зробити у своїй студії тимчасовий прихисток для переселенців з інших регіонів. Це протривало трохи більше тижня, каже Марта, адже від початку вторгнення РФ охочих допомогти в такий спосіб не бракувало, а бізнеси їхнього профілю можуть ефективно залучати свої ресурси:

— Зрозуміли, що насправді найкраще, що ми можемо робити зараз нашою командою — це все ж таки працювати і збирати донати.

Найголовнішим викликом для Dodo Socks стали пошуки тимчасових підрядників, поки партнери з Рубіжного оговтувалися від втрати фабрики й думали, як і де її відновлюватимуть. Знайти виробництво, що не закрилося після 24 лютого 2022-го, виявилося складніше, ніж думали. Деякі партнери відкладали всі пропозиції, каже Роман:

— Дуже було дивно слухати від львівських, франківських чи тернопільських підрядників: «Та що? Та куда? То війна, та як?». Ну а що ви збираєтесь далі робити? Війна то ж не завтра закінчиться.

Траплявся й інший тип підрядників, додає Марта. Вони були готові співпрацювати лише за достатню оплату чи кількість виробів, щоб вийти на зміну:

— І навіть якщо це для нас було, здавалось, дуже великою кількістю, ми казали: «Добре, окей, давайте виходьте і робіть нам оце».

Та все ж підрядники, якщо й погоджувалися на замовлення, не могли запропонувати таку ж палітру ниток як Рубіжанська панчішна мануфактура. Якість і різноманіття виробів не дотягували до колишнього рівня. Щоб не втратити довіру клієнтів, бренд почав шукати компромісні рішення. На думку Марти, перше з них було природним кроком виживання бізнесу: не можеш випускати основну лінійку — мусиш давати альтернативу. Щоправда, додає вона, прикро, що саме вторгнення РФ стало стимулом шукати і втілювати нове:

— У нас було в розробці багато і технологічних шкарпеток на літо 2022-го року (бігових, трекінгових, велосипедних і так далі). Були […] напрацювання по розширенню продуктової лінії, але ніяк руки не доходили. Шкода, що в такий спосіб, але це (вторгнення РФ. — ред.) нам дало реально копняка, що треба щось робити.

Роман пригадує, що спершу команда вирішила не зосереджуватися на одній ніші, щоб перепробувати якомога більше варіантів. Уже з часом вони побачили, що стане гарним доповненням до асортименту, а що варто спробувати пізніше або й узагалі залишити на рівні ідеї через дорогу вартість чи нестачу сировини. Так клієнтам Dodo Socks полюбилися кольорові хустки, оздоблені орнаментами та текстовими доповненнями: поезією Михайля Семенка і Василя Симоненка, рядками з Гімну України та гімну ОУН «Зродились ми великої години». Хоча, кажуть засновники, не очікували їхньої популярності.

Були й менш успішні продукти. На складі Dodo Socks, діляться засновники, досі лежить колекція купальників «То моє море». Її почали розробляти наприкінці 2021-го й випустили в серпні 2022-го — час, каже Марта, коли відпочинок біля моря аж ніяк не назвеш доступним. До того ж оплачену тканину з Італії її виробники спершу вирішили не надсилати: думали, що через вторгнення РФ українським бізнесам не до того.

Фото: Софія Соляр.

Створюючи нові продукти для бренду, команда вирішила все ж продавати ті шкарпетки, що виробляли тимчасові підрядники в Україні. Увесь прибуток із цих продажів віддавали благодійному фонду «Повернись живим», з яким співпрацюють від 2021 року. Тоді у межах першого збору Dodo Socks передали фонду 110 000 грн, які здавалися великою сумою для обох організацій, та поступово вдавалося збирати все більше донейтів. Напередодні повномасштабного вторгнення бренд і фонд провели акцію до Дня закоханих — «Любітеся — поборете». Тоді у магазинах Dodo Socks в Києві і Львові шкарпетки продавали українські співаки, актори, музиканти, блогери, представники медіа, зокрема Ukraїner. За два дні від продажу всіх шкарпеток передали 603 000 грн.

Для ще одного збору з «Повернись живим» уже після 2022 року Dodo Socks виготовили подовжені шкарпетки з шерсті мериносових овець. Перед запуском колекції, каже Марта, команда обговорювала багато ризиків. По-перше, вартість такої сировини набагато вища за бавовну, окрім того постачальник погоджувався продати тільки від тонни кожного кольору — бренд узяв аж три. По-друге, мериносові шкарпетки коштували набагато дорожче за звичайний асортимент Dodo Socks. Остаточні сумніви щодо цього розвіяли позитивні відгуки тестувальників і покупців. Запустивши колекцію у продаж, за перші кілька годин бренд зібрав понад пів мільйона гривень. Марта припускає, що частина успіху — цікавість до нового:

— Нас переважно асоціюють з бавовняними шкарпетками, а тут ми запустили щось більш технологічне, з шерсті мериноса. І то вже дуже люди хотіли це спробувати.

Окрім фонду «Повернись живим», Dodo Socks співпрацюють і з іншими організаціями. Наприклад, добровольчою організацією бойових медиків «Госпітальєри». А також допомагають закривати потреби окремих військових частин. Так журналіст і військовий Роман Вінтонів, також відомий як персонаж Майкл Щур із «Телебачення Торонто», запропонував ідею шкарпеток із написом «Топчу русню». 50 % від суми йшло на підтримку 112 бригади ТрО.

Згодом ця пара шкарпеток стала інфоприводом для російських пропагандистів. У вересні 2022-го їх одягнув директор Центру стратегічних комунікацій НАТО Яніс Сартс на конференцію у Варшаві. Через одну російську статтю про цю подію у бренду зародився внутрішній мем, каже один із засновників Андрій:

— В новинах російських сказали, що це розробив типу відомий український модельєр. Зразу всі дизайнери [Dodo Socks] почали говорити, що вони модельєри.

Серед шкарпеток бренду є також постійні колекції, певний процент від продажу яких переказують благодійному фонду United24, пошкодженому російськими ракетами Національному літературно-меморіальному музеєві ім. Григорія Сковороди, організації з порятунку тварин UAnimals та ін. Розмаїття колекцій, акцій та інтерактивів, за словами Марти, суттєво підвищує зібрані суми донейтів, проте тепер далеко не кожний збір вдається швидко закрити:

— Звичайно, що зараз донатять не так. Ясно, що всі втомлюються. Цього всього (зборів. — ред.) дуже багато тепер.

Незважаючи на труднощі, кажуть засновники, команда Dodo Socks змотивована й далі підтримувати тих, хто боронить і підтримує Україну, у своїх нових колекціях та акціях. Адже теплі відгуки покупців, каже Андрій, особливо надихають. Ще, на його думку, бізнес, що працює в умовах війни, мотивує інших підприємців:

— Є багато бізнесів, які закрились, переїхали чи суттєво скоротились. І тут є такий момент, що, наприклад, інші люди на тебе можуть подивитись і подумати: «Ну якщо Dodo Socks вже опустили руки, то ми теж». Тобто треба своїм прикладом показувати, що це можна (продовжувати роботу. — ред.).

Для Романа мотивація продовжувати свій бізнес тісно пов’язана з відповідальністю перед своїми працівниками. Кожен керівник не хоче підвести тих, хто йому вірить. Продовжує, що також керується принципом «хто як не ми?» — підприємці, які залишилися, своїми діями формують майбутнє України:

— Можна, напевно би, було встати і поїхати налагодити новий бізнес десь за кордоном. Я думаю, ми би справились. Але чи був в тому сенс? Був. Але чи хотілось? Ні.

Марту ж часто заряджає на роботу злість на ворогів і сподівання, що донейти — це невеликі кроки до перемоги України над державою-терористом. Досягти цієї цілі, міркує вона, важливо не лише нашій країні. Такої ж думки і закордонні партнери Dodo Socks, що поширюють історії про знищену Рубіжанську панчішну мануфактуру, підтримують збори на військо й Україну своїми інвестиціями:

— [Російська агресія] це не тільки наша проблема. Це проблема, яка загрожує і буде загрожувати всьому світу. Тому з цим треба боротися комплексно. І боротись всім.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner,

Знімальний продюсер:

Богдан Логвиненко

Продюсерка проєкту,

Знімальна продюсерка:

Христина Кулаковська

Грантова менеджерка:

Ірина Білан

Авторка тексту:

Вікторія Дідковська

Редакторка тексту:

Яна Мазепа

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Транскрибаторка:

Галина Резнікова

Фотограф:

Герман Крігер

Більдредактор,

Координатор фотографів:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик

Графічний дизайнер:

Арсен Шумейко

Графічна дизайнерка,

Координаторка напрямку дизайну:

Олександра Онопрієнко

Режисер,

Координатор режисерів монтажу:

Микола Носок

Режисерка монтажу:

Катерина Цвігун

Оператор,

Відповідальний за технічне забезпечення:

Олексій Петров

Оператор:

Назар Назарук

Сергій Ковальов

Операторка:

Софія Бугрій

Вікторія Набок

Знімальна продюсерка:

Ксенія Чикунова

Звукорежисерка:

Анастасія Климова

Координаторка текстового напрямку:

Олеся Богдан

Координатор напрямку партнерств:

Мар'ян Манько

Координаторка напрямку продюсингу:

Марина Мицюк

Координаторка сценаристів:

Карина Пілюгіна

Координаторка операторів:

Ольга Оборіна

Координаторка транскрибаторів,

Координаторка субтитрувальників українськомовної версії:

Олександра Тітарова

Копірайтерка:

Софія Котович

Головна копірайтерка:

Владислава Івченко

Координаторка контент-менеджерів:

Катерина Юзефик

Координаторка соцмереж:

Анастасія Гнатюк

Менеджер із комерційних партнерств:

Сергій Бойко

Операційна менеджерка:

Людмила Кучер

Фінансовий спеціаліст:

Сергій Данилюк

Фінансова спеціалістка:

Катерина Данилюк

Руслана Глушко

Бухгалтерка:

Юлія Кловська

Людмила Місюкевич

Юрист:

Олександр Лютий

Івент-менеджерка,

Знімальна продюсерка:

Єлизавета Цимбаліст

Водійка:

Юлія Безпечна

Слідкуй за експедицією