Змагаючись у Холодній війні, СРСР і США нарощували ядерні арсенали. До 1970-х років Сполучені Штати вже мали передові системи раннього попередження про ракетні напади. Радянський Союз, розуміючи свою вразливість, почав будувати «Дуги», які мали би захистити територію від можливих загроз. Таких секретних об’єктів звели кілька, один із яких розташували на Поліссі.
Поліська «Дуга» була радянською загоризонтною радіолокаційною станцією (ЗГРЛС), призначеною для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет. Вона мала допомагати виграти час, щоб радянське керівництво могло ухвалити рішення й перехопити ворожі цілі, запущені на територію СРСР. Громіздкі антени «Дуги», розташовані поблизу Чорнобильської АЕС, стали знаковим символом епохи Холодної війни, а згодом і зони відчуження.
На будівництво «Дуги» витратили величезні суми — вона обійшлася вдвічі дорожче, ніж будівництво Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС). Утім, цей інженерно-військовий об’єкт, що свого часу був справжнім ноу-хау, мав помилки в роботі, а через аварію на ЧАЕС його роботу призупинили, а згодом і зовсім вивели з експлуатації. Та каркас «Дуги» все ще стоїть, нагадуючи про невтілені військові амбіції СРСР.
Проєкт «Дуга»: історія виникнення та будівництва
Радянський Союз прагнув захиститися й водночас обігнати США у виготовленні зброї. Тому, зокрема, 1958 року почали досліджувати метод загоризонтної радіолокації, тобто такий, що може допомагати отримувати інформацію про ворожі цілі на дуже великих відстанях (аж на інших континентах), далеко за межами горизонту звичної радіолокації.
Фахівці розробили науковий звіт «Дуга», назва якого походила від принципу виявлення цілей над поверхнею Землі. Уже за кілька років керівництво СРСР підписало укази про створення системи засобів попередження про ракетний напад. А 1969-го ухвалили рішення про початок будівництва. Мережа загоризонтних радіолокаційних станцій мала охоплювати всю територію Радянського Союзу. Планували побудувати 12 таких об’єктів у стратегічно важливих точках. На території Української РСР станції хотіли звести поблизу ЧАЕС та на острові Зміїний у Чорному морі. А на території Росії — у Комсомольську-на-Амурі (Хабаровський край), Ленінську (Саратовська область), Ханкайському районі (Приморський край), Красноярську (Красноярський край, будівництво не завершено), Глазову (Удмуртська республіка, будівництво не завершено), Сєвероморську (Мурманська область, будівництво не завершено).
Приймальний вузол ЗГРЛС «Дуга». Джерело: Focus.ua
Планували побудувати по одній станції й на території Білорусі та Казахстану. Цей перелік, однак, не є вичерпним. Деякі станції могли звести або планували й у інших місцях, але інформація про це досі може бути обмеженою або недоступною. Загалом наразі найбільше відомо про три системи ЗГРЛС у Радянському Союзі. Вони були розташовані в Комсомольську-на-Амурі (територія РФ), біля Миколаєва й поблизу Чорнобиля.
Засекречений об’єкт
Будувати «Дугу» на Поліссі розпочали в березні 1972 року. Вона складалася з двох антен — високо- й низькочастотної. У різних джерелах дані про розміри конструкції різняться. Найчастіше трапляються такі показники: перша антена — близько 147 метрів у висоту й 300 метрів у ширину, а друга — близько 85 метрів заввишки та 230 метрів завширшки. Об’єкт почали зводити за рік після старту будівництва ЧАЕС, адже, як стверджують деякі джерела, за задумом він мав живитися її електроенергією.
ЗГРЛС «Дуга». Джерело: wikimapia.org
Радіолокаційна станція складалася з двох центрів: приймального й передавального. Для забезпечення її роботи неподалік збудували два військові містечка: Чорнобиль-2 й Любеч-1, розташовані приблизно за 60 кілометрів одне від одного. У першому було житло для сімей військовослужбовців, які працювали на об’єкті, готель, де могли оселитися 300 людей, а такоє гуртожиток на 600 осіб. Ще на території містечка були середня школа, дитсадок, магазин тощо. Чорнобиль-2 приймав сигнали від Любеча-1.
У Любечі-1 було не так багато інфраструктури. Тут розташовувалася військова частина, підпорядкована Чорнобилю-2. Головним завданням Любеча-1 було забезпечення функціонування «Дуги»: працівники відповідали за експлуатацію, технічне обслуговування, а також охороняли станцію. Любеч-1, як і сама «Дуга», був засекреченим об’єктом — ніхто зі сторонніх не міг перебувати на тій території. Цивільним говорили, що це військова частина, а на офіційних картах містечко часто позначали як піонерський табір або базу відпочинку, приховуючи його справжнє призначення.
Передавальний вузол ЗГРЛС «Дуга», Любеч-1. Джерело: rest.guru.ua
Командиром військового секретного містечка Чорнобиль-2 з 1984 по 1988 роки був Володимир Мусієць. В інтерв’ю для газети «Голос України» чоловік розповів, що по-військовому «Дуга» називалася так: Окремий радіотехнічний вузол загоризонтного виявлення стартів міжконтинентальних балістичних ракет СПРН (системи попередження про ракетний напад) у складі військ протиповітряної оборони. Володимир пояснив принцип роботи станції:
— Із Чернігівської області потужний короткохвильовий імпульс передавався в іоносферу [і], відбиваючись від неї, «накривав» США й повертався назад. Уже в Чорнобилі-2 унікальна антена вловлювала «побачене». Отак можна було зафіксувати старт балістичної ракети й передати інформацію на командний пункт СПРН для прийняття відповідного рішення.
«Дуга» певний час працювала в тестовому режимі, її вдосконалювали науковці. Випробування об’єкта закінчились 1978 року. Тоді «Дугу» не прийняли в експлуатацію через низку несправностей. 1981-го ухвалили рішення модернізувати станцію, а вже наступного року почалися випробування оновленої системи.
За словами Володимира Мусійця, роботу «Дуги» перевіряли з допомогою американських «Шаттлів»: оскільки США заздалегідь оголошували про їх запуск, працівники станції користувалися цим, щоб відпрацювати свої навички. У відповідний момент сигнал із «Дуги» сканував старт об’єкта, і тоді його бачили на Київщині. За таким же принципом фіксували запуски тренувальних ракет у Карибському морі. Утім, станції не завжди вдавалося чітко розпізнати об’єкт, оскільки сигнал після повернення з-за горизонту міг надавати інформацію з перешкодами. Тож об’єкт міг, наприклад, сплутати ракети з літаком.
«Дуга» використовувала революційну технологію загоризонтної локації. Це дозволяло «бачити» за лінією небокраю, виявляючи ракети на відстані до 5 тис. кілометрів. Конструкція працювала завдяки суперкомп’ютеру К-340А, який був призначений для систем раннього виявлення.
Фото: Тарас Ковальчук.
Під час роботи станція видавала безперервний стукіт, через що й заробила собі за кордоном назву «Російський дятел». Річ у тім, що звук «Дуги» могли почути короткохвильові радіоприймачі в усьому світі, часто він блокував різні типи низькочастотного зв’язку. Це стало проблемою для радіооператорів зі США, а згодом і для деяких інших країн. Вони тиснули на Кремль, вимагаючи розв’язати цю проблему, а 1977 року десять європейських держав навіть почали бойкотувати радіозв’язок із радянськими суднами. Утім, безрезультатно. Радянський Союз у той час навіть не визнавав існування «Дуги».
«Дуга» й аварія на ЧАЕС
Восени 1986 року «Дугу» мали ввести в дію. Усе, що відбувалося на об’єкті раніше, вважалося тренуваннями чи дослідженнями. Проте аварія на ЧАЕС зупинила роботу комплексу назавжди.
4-й блок ЧАЕС після вибуху. Джерело: uinp.gov.ua
Уночі 26 квітня 1986 року сталася Чорнобильська катастрофа — руйнування четвертого енергоблоку на ЧАЕС, що призвело до викиду в атмосферу радіоактивних матеріалів. Того ж дня об 11:00 командир «Дуги» Володимир Мусієць дав розпорядження відключити її, адже разом із повітрям вона затягувала радіацію.
— А о 12:00 я зібрав усіх підлеглих офіцерів у клубі й доповів про обстановку, наказав закрити містечко [Чорнобиль-2], зачинити всі вікна, двері, нікого не випускати надвір. Потім знову поїхав у Прип’ять, де брав участь у нарадах із ліквідації аварії.
Близько 120 військових особового складу Чорнобиля-2 долучилися до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вони виконували різні накази, зокрема навантажували пісок у мішки на Прип’ятський річковий вокзал і розвантажували свинець, допомагаючи ліквідувати аварію. За спогадами Володимира, мешканці містечка Чорнобиль-2 почали його покидати 27 квітня о 21:45.
Фото: Тарас Ковальчук.
Після цих подій були спроби відновити роботу «Дуги». Улітку 1986 року з Ленінграда приїхала бригада хімічного захисту, робітники три дні мили Чорнобиль-2 та конструкцію «Дуги». Але все це було марно, рівень радіації залишався дуже високим. І 1987 року стали говорити про закриття проєкту. Наприкінці 90-х передавальні та приймальні антени розібрали, частину обладнання вивезли військові, іншу хтось із часом розікрав.
«Дуга»: від амбіцій до провалу
Проєкт «Дуга» розпочинався як разючий вияв інженерної думки, але зрештою зазнав невдачі. Високі витрати на будівництво, експлуатацію та обслуговування станції виявилися тягарем. Потужний сигнал «Дуги» створював сильне електромагнітне випромінювання, і це викликало побоювання світової спільноти щодо впливу на довкілля та здоров’я. Підтримувати гігантські антени та складні системи було непросто.
Крім того, політичний клімат змінився. Розрядка напруги в Холодній війні й розпад СРСР призвели до втрати інтересу до «Дуги». Новопосталі держави не мали ні ресурсів, ні бажання фінансувати проєкт, який тепер здавався менш актуальним.
Зрештою, поява супутникових систем раннього попередження про ракетний напад зробила цю радіолокаційну станцію застарілою. Таким чином, поєднання високих витрат, технічних проблем, зміни політичної ситуації, обмеженої ефективності й розвитку нових технологій призвело до закриття «Дуги» 1989 року. А Чорнобильська катастрофа поставила крапку в історії секретної станції. До слова, інші об’єкти цього проєкту теж були закриті чи демонтовані.
Фото: Тарас Ковальчук.
2021 року Кабінет міністрів України вніс станцію «Дуга» в Чорнобилі до державного реєстру нерухомих пам’яток України. У Міністерстві культури та інформаційної політики зазначають: хоч сама «Дуга» і зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, об’єкт є однією з візитівок зони відчуження та її символом. А рішення щодо її збереження посилить шанси України на внесення Чорнобильської зони до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Із роками «Дугу» почали згадувати чи використовувати в культурних проєктах. До прикладу, 2019-го радіолокаційну станцію перетворили на арт-об’єкт, влаштувавши світлове шоу. Так митці, які організували перформанс, хотіли привернути увагу до Чорнобиля та спростувати міфи про місто. Також 2015 року вийшов американсько-британсько-український документальний фільм «Російський дятел» (англ. The Russian Woodpecker), у якому досліджують Чорнобильську катастрофу. Крім того, «Дуга» згадана в багатьох відеоіграх, а ще — в американському пригодницькому бойовику «Дивергент» (2014). Конструкцію радіолокаційної станції взяли за основу огорожі, яка оточувала місто Чикаго й не дозволяла мешканцям покидати його межі.
Фото: Павло Пашко.
Зараз станція «Дуга» стала популярним туристичним об’єктом.
