Бахтови. Зберегти дух Ольвії

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Родина митців — Володимир і Тетяна Бахтови — понад двадцять п’ять років тому переїхала з Луганська до села Парутине, що поблизу заповідника «Ольвія». На власному подвір’ї вони вирішили відтворити життя середземноморських людей. Бахтови перейменували вулицю, на якій оселилися, на вулицю Геродота, а увагу до міста-держави Ольвії вони привертають власними перформансами.

Володимир і Тетяна Бахтови вже понад двадцять п’ять років живуть у селі, що поблизу Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія». Нині їхній будинок — сучасне осердя духу античного поліса. А почалося все у 80-х роках, коли Володимир брав участь в експедиції. Тоді в Одесі побудували копію давньогрецької біреми — античної парусної галери, на якій команда вирушила наміченим шляхом. Вони оминули Грецію, Італію, а потім по річках Франції вийшли в океан. Та художник зійшов на Ельбі — острові, де колись своє заслання відбував Наполеон. Незабаром до нього приєдналася Тетяна. Середземноморське життя, його дух і свобода сподобалися подружжю, тож вони ще більше заглиблювалися у вивчення давньої культури. До цього Бахтови майже п’ятнадцять років жили на Кінбурнській косі. А Парутине Володимирові показала Тетяна, яка була там на розкопках:

— В нас був вчитель історії, який прийшов до нас наприкінці травня, сказав: хто хоче на розкопки, а хто хоче на колгосп?

За словами Тетяни, Володимир одразу закохався в цю місцевість. У Парутиному він побачив невичерпне джерело тем для творчості, тому вирішив там оселитися:

— Коли я попав сюди, то зрозумів, що тут треба залишатись і копати вглиб.

Художник каже, що вони приїхали ще в тому віці, коли можна було активно працювати. Володимир пригадує енергію й піднесення, які сповнювали їх з дружиною після проголошення незалежності України в 1991 році. Вони вірили в активний розвиток країни, тож почали тут будувати свій дім, міркували про арт-резиденції й мали багато ідей.

Дім на античних руїнах

Оселя митців — двоповерховий будинок, оточений парком і кам’яним парканом. Художник каже, що будує його майже все своє життя, років із сорока. Розташований на вулиці Геродота, він ніби  ойкос — давньогрецьке господарство —, перенесений у ХХІ століття. Проте колись ділянка Бахтових нічим не відрізнялася від будь-якої іншої в селі:

— Коли ми купили це подвір’я, та хатина була напівзарита в землю, тут були чисті городи. Як ви бачите у нас по селі — картопля, спека…

Спершу звели кам’яний паркан, бо через їхню ділянку проходила давня ольвійська дорога, якою звикли ходити місцеві жителі. Каміння для огорожі й будинку брали в Ольвії, куди вапняк і ракушняк привозили з Середземного й Мармурового морів. Володимир розповів, що з ольвійського каміння будували не тільки село, а й Очаківську фортецю:

— Ольвію не одне сторіччя використовували як кар’єр для будівельних матеріалів. Це прикро.

Стежки на ділянці Бахтових де-не-де вимощені скалками ольвійської кераміки й будівель, які зберігають у собі відголоски історії. Володимир розповідає, що колись використовував залишки античної черепиці й амфор для своїх великих проектів у Львові, Одесі й Києві. Каже, якщо зняти фрагменти черепиці, то можна побачити сліди собак чи кіз, які ходили по сирій глині, а десь можна натрапити навіть на відбиток дитячої ноги.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

За словами Володимира, залишки античної цивілізації легко знайти й у самому Парутиному. Чоловік розповідає, що коли територією пройшов бульдозер і зняв верхній шар ґрунту, то почали провалюватися великі ділянки землі округлої форми. Це було схоже на античні колодязі або поховання, але подружжя цього не перевіряло. У селі досі знаходять амфори, давньогрецькі монети, каміння, розвалини будівель. Хтось із місцевих жителів навіть використовує амфору як рукомийник.

Із античного матеріалу, зібраного Володимиром по селу, зведений «ритуальний майданчик» в їхньому домі. Художник показує декілька «прибульців», наприклад, із Бахчисараю, а його дружина — ольвійське каміння з давньогрецьких місць поховань, вівтарів і курганів, яке, за її словами, знайшли під старою мазанкою:

— Ми, коли її розібрали, то там стояли камені з поворотним пристроєм, куди ставилася дерев’яха, і двері крутились.

Бахтови пригадують, що колись їхній домашній вівтар був місцем проведення поетичних змагань. Тут панувала таємнича атмосфера, тож місце надихало митців слова:

— Збирались поети зі всієї України і не тільки. В Миколаєві проходила частина конкурсу, а закінчення фестивалю було тут, вночі. Дуже романтично.

Крім аутентичного вівтаря, в будинку Бахтових є споруда, яка в давні часи слугувала місцем трапези. У римлян і греків це трикліній, а в жителів східних народів — дастархан. Нині це схоже на маленьку дерев’яну альтанку з м’якими сидіннями. На таких диванах античні люди неспішно бесідували за їжею й вином. Поряд із дастарханом — справжня піч для піци, з якої, за словами Володимира, й почався будинок. Художник розповідає, що першу таку піч будував під час експедиції Середземним морем, де й навчився готувати італійську піцу. Попри своє захоплення Італією, тісто для цієї страви подружжя все ж готує за домашнім рецептом. Каже, робить по-українськи, бо так смачніше.

Подружжя Бахтових по-мистецьки облаштували будинок і всередині. На першому поверсі спочатку проходили виставки художників. Потім приміщення перетворили на кухню: в центрі — грушовидна цистерна на кшталт колодязя в традиційних грецьких будинках, а кам’яні стіни прикрашені картинами митців. Другий поверх — майстерня Володимира. Тут, наприклад, стоїть станок для створення офортів, а також зібрані графічні роботи й фото витворів ленд-арту — напряму мистецтва, де матеріалом слугують природні об’єкти. Саме в майстерні Володимир із дружиною влаштовують виставки й проводять майстер-класи, знайомлячи гостей із містичною культурою Ольвії й сучасним мистецтвом. Наприклад, якось провели акцію з дітьми — малювали великі (1,5 х 2,5 м) картини, які потім продали в Миколаєві, щоб допомогти пацієнтам офтальмологічного центру.

Офорт

Різновид гравюри на металі.

Замість звичних для українського села городів Бахтови вирішили облаштувати власний парк:

— Була ідея зробити парк, як на помпейських подвір’ях: в них обов’язково парк був закритий з усіх боків колонадою. Ну, ця фантазія не по кишені, але щось подібне в нас вийшло.

Стометрова ділянка парку поділена на три тераси: нижня — для дерев, середня — для чагарників, а верхня — для трав. Подружжя припускає, що в Парутиному їхній парк — найбільший. Тут трапляються рідкісні види рослин, які вони привезли з різних заповідників України: сумах, барбарис, дика шавлія з гір, західна маклюра, мигдаль тощо. Володимир називає свій парк напівдиким, каже, що цікавіше, коли все росте саме по собі за принципом «прижилося—не прижилося». Володимир і Тетяна не використовують жодних хімікатів для догляду за рослинами.

Зберегти Ольвію

Оселившись у передмісті античного поліса, подружжя Бахтових почало занурюватися в багату історію Ольвії. Володимир каже, що це місце однаково цікаве історикам і митцям:

— Для вчених це (Ольвія — ред.) дуже інформативна територія, і для мене це така собі нескінченна книга.

Про Ольвію Володимир може розповідати довго й із захватом. Чоловік нагадує, що саме це місто, започатковане у VI ст. до н. е., було колискою математики й філософії, а здобутки тамтешніх жителів, серед яких були художники, ремісники й поети, зробили його своєрідним культурним осердям. До речі, саме завдяки старанням Володимира одну з вулиць Ольвії назвали на честь Геродота, який у ІV-му столітті до н. е. відвідав це місто-державу. Володимир каже, що колишня назва — «провулок Рибальчий» — красива, але «вулиця Геродота» все ж краще.

Володимир називає Ольвію еталонною пам’яткою історії. Річ у тім, що вигідне розташування міста вберегло його від руйнування: якщо збудовані на скелястих берегах будівлі інших античних поселень зносило, то тут аж до Середньовіччя все лишилося таким, як було. Володимир радить приїздити сюди туристам і дослідникам, які полюють за візуальною достовірністю — автентичним виглядом колон, храмів та інших будівель:

— Тут все консервувалося кожні сто років.

Ситуація значно змінилася за радянських часів, коли більшість цінних ольвійських артефактів вивезли до музеїв України і світу або ж передали у приватні колекції. Подружжя Бахтових розповідає, що час від часу мешканці села помічали чорних археологів, які розкрадали багатий культурний шар — ґрунт із залишками людської діяльності: монетами, уламками будівель і кераміки. А він тут, за словами Володимира, масштабний — до восьми метрів. Для порівняння: розмір культурного шару в Херсонесі досягає трьох-чотирьох метрів, а в Парфеноні, зведеному на скельному ґрунті, його зовсім немає. Чоловік каже, що кожні 100–200 років на сприятливих глинистих ґрунтах Ольвії такого шару наростало 70–80 см.

Тетяна й Володимир багато зробили для того, щоб популяризувати заповідник. Вони запрошували заможних гостей і потенційних інвесторів, а також розробляли концепцію культурного центру з археологічними реконструкціями прадавніх культур. Володимир брав участь у реставрації курганів Єврисивія й Арети, що, за словами митця, було проєктом світового значення, адже більшість курганів від Алтаю до Дунаю, окрім італійських томб, сьогодні зруйновано.

Бахтови кажуть, що багато проєктів із розвитку заповідника, на жаль, так і не були втілені. На їхню думку, найбільше досягнення — те, що його почали охороняти. Попри все, подружжя зберігає оптимізм і щоденно робить те, що їм під силу. Митці кажуть, що в напівздичавілому нині заповіднику мають необхідний простір, спокій і натхнення для роботи.

Геліографіті

На широких просторах стародавнього міста Володимир із Тетяною відкрили для себе новий напрям — просторове мистецтво, або «ленд-арт». Подружжя каже, що він став початком їх нової творчої біографії. Кажуть, що в цьому напрямі вони вже встигли заявити про себе:

— На півдні, ми, напевно, єдині, хто так програмно займається ленд-артом.

Бахтови використовують археологічний ландшафт античної Ольвії для своїх проєктів. Володимир каже, що розігнатися є де, бо площа доступного простору — 36 гектарів. Чоловік пригадує, що перші роботи, в яких він відновлював давньогрецькі будівлі, були з уламків споруд і кераміки.

Митець розповідає, що останнім часом їхній ленд-арт більше пов’язаний із фотографуванням. Річ у тім, що багато робіт Бахтових виконані в техніці геліографіті. Це реконструкція певних об’єктів вогнем. Володимир малює силуети зниклих ольвійських споруд палаючим смолоскипом, а Тетяна знімає цей процес на фотокамеру, використовуючи можливості довгої витримки (від 1 до 20 хвилин). Така зйомка, за словами чоловіка, суперечить тенденції максимального скорочення часу на виготовлення чи обробку будь-якого виробу, в тому числі й фото. Це, на його думку, дає цікавий і цінний художній результат. Серед робіт митців — реконструкції кургану Зевса, храмів Афродити, Аполлона й ольвійської стої — традиційної давньогрецької критої колонади.

Ще одна особливість геліографіті Бахтових — робота з перспективою. Володимир пояснює, що намагається відійти від звичного способу малювання на площині, тому відтворює античні споруди навколо себе. Митець називає цю техніку «тривимірним малюванням» і каже, що це його винахід.

Історичні реконструкції подружжя Бахтових не обмежуються архітектурою. На території історико-археологічного заповідника художники розігрують і знімають сцени з життя ольвійців або античні міфи. Акторами стають студенти-археологи, які приїздять сюди на практику. Тетяна й Володимир спеціально для цих вистав роблять одяг за античними зразками. А ще вимащують тіло акторів і тканину їхніх костюмів глиною сімох кольорів. Завдяки цьому вони виглядають наче античні статуї, що ожили.

Кадри таких реконструкцій використані в документальному фільмі «Символи Ольвійського простору Володимира Бахтова». За словами художника, це римейк картини «Ольвія з Володимиром Бахтовим», яку він із режисером Володимиром Завізіоном завершив іще двадцять три роки тому. Володимир каже, що змінили небагато: покращили якість і додали декілька кадрів. Фільм «Символи Ольвійського простору…», про який розповідає Володимир, взагалі без тексту. На думку Бахтових, такий ретро-формат стрічки — її основна цінність:

— Там є щось магічне, чого немає в сучасних фільмів.

Пригадує подружжя й спроби робити ігрове кіно. Тетяна розповіла, як колись уночі вони влаштували гротескну гру — аукціон рослин: пронумерували й підписали всі трав’янисті рослини в парку, а потім фільмували їхній розпродаж.

Та, вочевидь, найважливіший витвір мистецтва Тетяни й Володимира — їхній дім-майстерня. Саме він уособлює життєвий досвід і філософію подружжя, стає місцем, де сучасність переплітається з культурою стародавньої Ольвії.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Наліні Ратнакар

Редакторка:

Аня Яблучна

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Фотограф,

Оператор:

Павло Пашко

Оператор:

Олег Марчук

Режисер монтажу:

Владислав Цовма

Режисер:

Микола Носок

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Транскрибаторка:

Юлія Костенко

Слідкуй за експедицією