Як працює соціальна відповідальність? Кейс Eleks

Корпоративну соціальну відповідальність (далі — КСВ) у компанії Eleks називають дорослішанням бізнесу. Сьогодні співробітники компанії разом із Українською спілкою інвалідів (далі — УСІ) удоступнюють простір, книжки та фільми для дітей з вадами зору. Крім цього, співпрацюють із соціальним підприємством «Майстерня мрії», допомагають збирати кошти для лікарень, реалізують культурні проєкти. Надихають Eleks на подібні проєкти власні співробітники: пропонують ідеї проєктів і регулярно долучаються до їх реалізації за власним бажанням. Ця історія про те, чим корпоративне волонтерство відрізняється від разової благодійності та як бізнес змінює суспільство.

ІТ-компанія Eleks прагне допомагати саме технологічними рішеннями. Починали з друку пластикових 3D-моделей для незрячих для УСІ. Зараз фокусуються на кількох напрямах: екологія та здоров’я, освіта, допомога медичним закладам, розвиток громад та інтелектуальне волонтерство.

Із ким співпрацювати, компанія вибирає після юридичної перевірки організації й за критерієм кількості людей, котрим допоможе ініціатива. Серед найбільших партнерів — фонди «Карітас», «Повернись живим», «Таблеточки». У липні 2021-го Eleks приєдналася до Центру «Розвиток КСВ», який спеціалізується на впровадженні корпоративної соціальної відповідальності.

До свого 30-річчя у 2021 році Eleks започаткувала ініціативу «30 добрих справ». Ідеї проєктів пропонували працівниці та працівники через онлайн-платформу. Спектр широкий: екологія, розвиток громад, інклюзивність, освіта, допомога медзакладам.

СЕО компанії Андрій Крупа пояснює, що їхня мета — ділитися добром і вчити цьому інших. За словами Андрія, на соціальні ініціативи Eleks надихають співробітники, яких в українських та закордонних офісах компанії понад 2000:

— Компанія просто повинна не заважати, скоріше, трохи допомагати — і люди самі придумають, як можна сказати «дякую», допомогти іншим і зробити щось класне.

Корпоративне волонтерство

Оксана Малай, фахівчиня відділу роботи з персоналом Eleks, переконана: просто виділити гроші — це про благодійність, а не КСВ. Компанії було важливо пояснити цю відмінність своєму персоналу, адже вона фокусується саме на другому.

— КСВ — це момент, коли компанія залучає людей, інколи додаючи кошти, для вирішення потреб суспільства.

Завдяки підтримці керівництва в Eleks залучають працівниць і працівників у їхній робочий час до реалізації проєктів.

У 2020-му році першочерговим завданням для Eleks стала підтримка медичної системи в розпал пандемії. Багато співпрацювали з місцевими лікарнями, закуповували захисні засоби й кисневі концентратори. Ініціативи надходили від людей із регіональних офісів.

А наступного, 2021 року, напередодні 30-ї річниці заснування, в компанії міркували, як відсвяткувати нетипово і з користю для інших. Спочатку створили внутрішню платформу для КСВ-ідей, коментарів та голосування. Потім пропозиції обговорили в імпровізованому комітеті: визначали найбільше пов’язані з технологіями й напрямами діяльності компанії. Зрештою вирішили реалізувати всі. У липні на ці проєкти було виділено більше 750 тисяч гривень.

Катерина Андрущенко, очільниця відділу Employee Relations, пояснює:

— Це про корпоративне волонтерство. Просто давати гроші ми, звичайно, можемо, але хотілося би, щоб колеги були залучені. Саме в такий спосіб відбувається корпоративна соціальна відповідальність: коли наші спеціалісти інвестують у це свій час, а компанія лише допомагає.

Наприкінці серпня 2021 року в Київському будинку дитини «Берізка» й Дарницькому дитячому будинку-інтернаті було людніше, ніж зазвичай. Діти з долонями у фарбі й дорослі у прозорих масках-екранах кілька днів розмальовували стіни. На них, раніше однотонних і сумовитих, з’явилися яскраві малюнки. Цими дорослими були працівниці Eleks на чолі з ініціаторкою акції Тамілою Волочій, проєктною координаторкою, та волонтерки й волонтери з організації Paint Their Life.

Серед інших проєктів компанії у 2021-му — збір техніки і речей для Червоного Хреста в Україні, закупівля книжок у місцеві дитячі бібліотеки, придбання обладнання для львівського «Охматдиту». Для збору коштів на останнє започаткували спортивну ініціативу, в межах якої люди займаються спортом: бігають, катаються на велосипеді. Компанія ретельно відслідковує подолані учасниками й учасницями кілометри, щоб потім конвертувати їх у благодійні кошти. «Набігана» і «накручена педалями» сума піде в лікарню.

Ще один, культурний, проєкт реалізували в селищі Гоща на Рівненщині. Eleks допоміг фінансово й залучив волонтерську організацію Будуємо Україну Разом для облаштування громадського простору біля садиби Ленкевичів-Валевських. Це закинута пам’ятка архітектури кінця XVIII століття, збудована у стилі швейцарського шале (сільський будинок із характерним широким дахом, багатьма вікнами й різьбленням. — ред.). Авторка цієї ідеї — Олена Клюшник, старша інженерка з тестування, яка родом із Гощі.

Катерина Андрущенко пояснює таку діяльність компанії просто:

— Якщо культуру можна відновлювати за допомогою бізнесу, то чому б не почати це робити?

В Eleks переконані: корпоративна соціальна відповідальність важлива. Варто втілювати її з розумінням, від щирого серця, а не для галочки або через моду. Великі компанії мають більші можливості й бюджети, ширші зв’язки, щоб робити те, що мала громадська організація фізично не потягне.

Андрій Крупа радить керівництвам бізнесів бути відкритими до людей і говорити про їхнє волонтерство. Співпраця бізнесу й соціальної сфери дає більший ефект, ніж робота поодинці. А реалізація корпоративного волонтерства виводить взаємини компанії й колективу на новий рівень.

Доторкнутися до міста

Стіна кабінету ресурсного центру Львівської політехніки завішана фотографіями та грамотами. Останні — здебільшого з прізвищем Оксани Потимко, виконавчої директорки львівського осередку Української спілки інвалідів (УСІ) та завідувачки центру. Перед темно-горіховою шафою, на столі — маленький Львів. Принаймні його частинка: зліва рветься в небо пам’ятник Міцкевичу та притулилася кругла будівля цирку із темно-синього матеріалу. Справа й позаду — Латинська катедра, квадратний будинок зі шпилем Ратуші, витончена Львівська опера — все з густо-сірого пластику. Коли провести по макету рукою, відчуєте кожну детальку: тут колона, он зубці на краю даху, а сам він має рівні борозенки по всій площі.

Це — 3D-моделі львівських архітектурних пам’яток, надруковані компанією Eleks. Вони допомагають дітям із вадами зору «побачити» місто пальцями.

У 2017-му Eleks запросила Оксану Потимко виступити на своєму заході. Там жінка розказувала про роботу з незрячими — дітьми і дорослими — у Львові та Україні. В Eleks цією темою зацікавилися.

Згодом спільно зібрали незрячих дітей різного віку — поговорити про їхні потреби. Запитали, якої форми цирк? Діти в один голос відповіли, що квадратний. Адже відомі їм кімната чи шкільний клас мають кути, а приміщення цирку надто велике, щоб відчути його форму, обходячи по периметру. Тож у 2017 році Eleks взялися допомогти УСІ з друком копій будівель і міських об’єктів, бо мали 3D-дизайнерів і уміли працювати з 3D-принтером.

Перші макети робили самотужки, далі залучили інші львівські підприємства. Але навіть зі своїм обладнанням і фахівцями втілити задум було непросто. Львівські пам’ятки архітектури виявилися не оцифрованими, тож спочатку матеріали довелося відсканувати. Одним із перших зробили Львівський цирк. Всього вийшло вісім макетів: крім згаданих вище, є копії органного залу, Порохової вежі, пам’ятника Тарасові Шевченку.

Оксана Потимко згадує: на публічній презентації проєкту діти були вражені, що цирк — круглий. І щасливі: для незрячої з народження дитини кожна модель — вікно у світ.

— Це неймовірний багаж знань, який незряча дитина не одержує більше ніде. Можна розповідати про те, як виглядає Львівська опера, і вона це почує, їй буде цікаво. Але поки не доторкнешся, ти не «побачиш».

Так Оксана стала постійно консультувати Eleks щодо потреб дітей і дорослих із вадами зору й розвитку інклюзивності в Україні. Згодом запропонувала нову ідею: друкувати книжки в універсальному дизайні. Адже існує гостра проблема: незрячим дітям шкільного віку елементарно немає що читати. Натомість у світі є практика універсального дизайну, коли книгу друкують одночасно шрифтом Брайля і кольоровим друком. Навіть якщо слабозряча чи зряча людина не дуже знає шрифт Брайля, то зможе читати її з дітьми.

Видання літератури в універсальному дизайні дороге, складне й вимагає багато часу. Потрібно вивірити текст, дібрати шрифт і розмір паперу (якого, до речі, потрібно вдвічі більше, ніж для звичайної книжки), зверстати. Нелегко, зрештою, одержати ISBN-коди (міжнародний стандартний номер, який присвоюють кожній книжці. — ред.). Адже книжки друкують відразу кількома мовами і шрифтами: Брайлем і українською, Брайлем і українською та англійською тощо. Тож задля цієї ініціативи Eleks організував благодійний аукціон. На ньому зібрали велику суму грошей, за які товариство УСІ придбало необхідну техніку.

У 2018-му Оксана Потимко з асистентками взялися за кропітку роботу. В їхніх книжках рядки шрифтом Брайля і звичайним кеглем збігаються літера в літеру. Це морока, адже рядки щоразу норовлять з’їхати. Коли розгорнути готовий примірник, зліва буде текст великим кеглем, а справа — порожня, на перший погляд, сторінка. Коли провести по ній пальцем, можна впізнати рядки. Уже надруковано більше десяти таких книг. Зі Львова ці книжки розвозять по українських інтернатах, розсилають поштою. Частина доступна для читання в ресурсному центрі.

Під час роботи над 3D-моделями компанія зрозуміла, що проблема — ширша і стосується не тільки дітей. Почали залучати до своїх заходів людей різного віку. Крім дитячих, зараз видають в універсальному дизайні книжки для дорослих. Наприклад, через великий попит видали «П’ятикнижжя» Грицька Чубая. Зрештою ця ініціатива — не тільки про доступність, а й про культурну дипломатію. До п’яти архітектурних пам’яток, надрукованих у 3D-форматі, УСІ разом із Eleks видали супровідні книжки. Їх випустили шрифтом Брайля, українською та англійською мовами. Оксана Потимко каже, що без підтримки Eleks не обійшлися б:

— Ми їх так само озвучували українською і англійською для того, щоб незрячі люди в Україні і Європі, куди возимо ці книжки, могли довідатися про Львів та Україну. Щоби ми створювали гарне уявлення про себе не як про країну третього світу, а як ту, що має чудові архітектурні пам’ятки і дбає про незрячих людей.

Третій напрям співпраці Eleks та УСІ — аудіодискрипція фільмів. Це лаконічне коментування візуального контенту для незрячих. Вибирають фільм, переглядають його і готують сценарій, куди вносять візуальні епізоди. Наприклад, на екрані хтось заходить до кімнати, вимикає світло, зачиняє двері — зряча людина це бачить. А незрячим такі моменти треба озвучити, втиснувши коментарі в текст, який лунає у стрічці. Озвучуванням займаються люди з професійно поставленим голосом.

У львівському ліцеї починається кіноперегляд. Невелика актова зала заставлена зеленими стільцями. На них — діти й підлітки в кольорових худі, вони уважно прислухаються до того, що відбувається. Деякі з них — у затемнених окулярах.

«Довга розкішна зала, — оксамитовим голосом каже диктор, — оздоблена фігурною ліпниною. На стінах — великі картини. У залі — п’ятеро людей: жінка у довгій вечірній сукні і крислатому капелюсі, мужчина у чорному костюмі, хлопчик і дівчинка підліткового віку та чоловік у самохідному візку».

Невдовзі з екрана лунає: «Стівен Гокінґ. Теорія Великого вибуху». Так розпочинається фільм, недавно озвучений Eleks та УСІ.

Аудіодискрипція — складний процес. Наприклад, із фільмом про Гокінґа довелося викручуватися — робити закриту презентацію. Адже на стрічки з аудіодискрипцією важко одержати ліцензію. Ситуація патова, бо без ліцензії фільм не зможе подивитися більшість людей, для яких і робили озвучення. Крім того, аудіодискрипція потребує немалих грошей. Цього року товариство УСІ шукає кошти на озвучення ще двох стрічок.

Удоступнені фільми, книги, 3D-макети — це про інклюзивність «буквально у всьому», каже Оксана Потимко. З її слів, людина з порушеннями здоров’я живе у світі умовно здорових людей. Вона користується тим самим транспортом, магазинами, ринками, ходить тими ж вулицями. Інклюзія має не заганяти людину в гето, а проявлятися у здорових відносинах між людьми з інвалідністю та умовно здоровими.

— Наше суспільство звикло з радянських часів підтримувати людей з інвалідністю суто матеріально. Те, що я називаю «дайте на гречку». Скажіть, будь ласка: скільки б ви не дали кілограмів гречки людині з інвалідністю, чи зміните ви її життя на краще?

Оксана Потимко нагадує, що людина з інвалідністю не тільки їсть, а й має духовні потреби. Хоче вільно переходити дорогу, вчитися у звичайних школах, читати і слухати книжки, радіовистави, ходити в театр, у кіно і бачити його. Хоче того ж, що і решта.

— Я закликаю великі компанії, які можуть допомагати, звернути на це увагу. Не на гречку, а на духовний світ таких людей.

Майстерня мрії

Тіснувате приміщення заставлене прозорими відрами і пластиковими контейнерами. У кожному — запашні трави, листя, квіти, ягоди. На деяких — жовті наліпки: «Ведмежий», «Дід Сад». Дівчина у світло-блакитному светрі рукавичкою перекладає жменю чаю в прозорий зіп-пакетик.

У сусідній, просторішій, кімнаті людно. Вікна прикрашені паперовими гірляндами. Більше десятка людей, що фасують чаї і проводять час у Центрі денного перебування для молоді з ментальними порушеннями «Майстерня мрії», збираються тут за довгим світлим столом. Стіна завішана яскравими фото спільного дозвілля. Під вікном стоїть настільний футбол та інші цікаві речі. Домашня атмосфера. Розмови з чаєм і печивом. Спільні пісні. Грають в «Уно» — дружню картярську гру. Хтось намалював постер із написом «Eleks» та сердечками навколо.

Незадовго до цього на загальну пошту Eleks прийшов лист від «Майстерні мрії». У ньому йшлося про дивовижні карпатські чаї й людей з ментальними порушеннями, які допомагають їх пакувати. Духмяний липовий цвіт, гілочки чебрецю, пряна шавлія, молоді ялинкові пагони, дрібонький глід. Все треба уважно, у правильний час і у правильному місці зібрати, перебрати, просушити, доставити. Далі — скомбінувати, розфасувати та спакувати у красивий папір чи скляну баночку. Прозора тара символізує цінності соціального підприємства — прозорість і довіру.

А ще в листі писали про оздоровчий табір у Карпатах. І про те, що «Майстерні мрії» бракує грошей, аби цьогоріч відправити туди своїх 13 помічників і помічниць із інвалідністю.

Катерина Андрущенко розповідає:

— Коли ми читали цей лист, то все це візуалізували: є молодь, яка потребує допомоги, і є гарні справи Eleks, наше прагнення як компанії бути інклюзивними. Тому ми вирішили підтримати цю ініціативу.

Із вересня 2021-го Eleks почав співпрацю з «Майстернею мрії» у двох напрямах. По-перше, фінансово допомагає організувати табір у Карпатах для молоді з ментальними порушеннями і ДЦП. «Майстерня мрії» інтегрує їх у суспільство, щоб їхній спосіб життя не відрізнявся від нашого. По-друге, Eleks залучає свій персонал до зустрічей із колективом організації. Це сприяє соціалізації молоді, відкриває підприємство для світу, ще й допомагає у збуті чаїв.

Ділитися добром

Андрій Крупа каже, що сім’я Скрипників вклала в Eleks частинку своїх цінностей.

— Якщо заробляєш, то можна і треба ділитися з тими, хто цього потребує найбільше. Це було закладено при створенні компанії.

Із часом бізнес розвинувся, і способів допомагати людям стало більше. Гасло «Ділитися добром» зміцніло. Соціальне волонтерство в Eleks розглядають як створення можливостей для своїх колег допомагати іншим. Так, сподіваються запустити ланцюг добрих справ, до якого долучатимуться нові люди. Адже компанія не живе в ізоляції, а є частиною українського суспільства. Працівники і працівниці відкриті до нових знань, а з робочих відряджень за кордон привозять досвід і європейські цінності. Цим вони змінюють суспільство в Україні, допомагаючи йому перейти від пострадянських установок до сучасного мислення. Адже від суспільного успіху залежить успіх кожної людини, переконаний Крупа.

— Хоча Україна, можливо, не має дуже довгої історії соціального волонтерства, але десь в українських генах є вміння об’єднуватися у тривожні хвилини.

У компанії вважають, що соціальні ініціативи — це передусім про людей і допомогу їм у розкритті найкращого в собі. І що нині український бізнес перебуває на етапі дорослішання. Соціально відповідальних підприємств за прикладом Eleks має ставати більше. Важливо інвестувати в соціальні ініціативи, усвідомлюючи значення зрілого і відповідального суспільства для бізнесу. Крім того, в компанії закликають до поглиблення співпраці бізнесу з державним і третім (недержавні організації. — ред.) секторами та активнішої участі держави.

Чіткої мети впливати на суспільство Eleks перед собою не ставить. Сподіваються, що це виходить органічно. Хочуть, щоби люди навчилися ділитися добром, додає Андрій Крупа.

— Коли ти можеш поділитися, допомогти і бачиш результат — це дуже надихає. Ти розумієш, що недаремно живеш. Драйвить і те, щоб наші діти жили в суспільстві, побудованому на людських цінностях, а не бажанні швидкого збагачення понад усе.