Спільнота «Емаус-Оселя» є однією з перших організацій в Україні, що почала працювати з безпритульними. З 2001-го року волонтери допомагають тим, хто потрапив у скруту. Тепер у їхньому розпорядженні — соціальний гуртожиток, майстерня ремонту меблів, «майстерня добрих справ» та благодійна крамниця, у якій продають речі, що вже були у вжитку. Ця спільнота не просто дає прихисток бездомним, а стає одночасно і новим тимчасовим домом, і сім’єю, що допомагає відновити соціальні зв’язки та навички.
Засновниця Спільноти Олеся Саноцька взяла за приклад організацію міжнародного руху «Емаус», яка підтримала створення львівського осередку і допомогла придбати першу будівлю. 12 червня 2003 року в будинок Спільноти заселився перший мешканець, а в 2010-му «Оселя» увійшла до руху «Емаус». Донька засновниці Христина Корнієнко та сестра Наталя Саноцька продовжують справу Олесі, яка отримала нагороду «Гордість Львова» — на жаль, посмертно.
Оселя. Олеся
Художниця за фахом, Олеся Саноцька разом із Романом Прочком вирішила реалізувати проект, що був націлений на допомогу людям, які опинились у біді. Врешті-решт вдалося придбати будинок у місті Винники, розповідає донька Олесі Христина:
— Знаю, шо мама ціле життя вірила в те, що кожна людина має другий шанс, а може, і третій, і четвертий. Тому що дуже часто бувало таке, що приходили до нас додому ті люди, котрі по тій чи іншій причині вибули зі Спільноти. Але вони хотіли вернутися і ще раз почати ресоціалізацію, ще раз попробувати отримати той шанс. Не було таких людей, яким вона відмовляла.
Першою подією, організованою для бідних та бездомних, був обід на Святий вечір. Таким чином волонтери хотіли дізнатися, скільки людей у Львові потребують допомоги та з якими проблемами вони зіштовхуюються.
Прийшло втричі більше людей, ніж очікували. Тих, кому потрібна була допомога, виявилося в рази більше, а їхні проблеми — не зовсім такими, як передбачали волонтери. Окрім потреби поїсти, помитися та перевдягнутися, ці люди прагнули позбавитися самотності. Традиція святкових обідів збереглася в Спільноті донині, адже це — можливість дружити.
— Ми разом приходили, допомагали організовувати. Тому шо кожної Святої вечері і кожного Різдва ми організовуємо величезний стіл, більше ніж на 500 людей, і всі-всі потребуючі сходяться туди, і ми разом співаєм, разом святкуємо.
Зазвичай нужденним допомагають релігійні організації. Волонтерські центри при церквах щодня годують бідних і на великі свята так само об’єднуються під одним дахом. Спільнота взаємодопомоги «Емаус-Оселя» допомагає людям не з релігійних мотивів.
В осередку ім. Г. Кофоеда — денному центрі допомоги бездомним — можна прийняти душ, випрати одяг, постригтися, взяти чистий одяг, поїсти. Ночівлю центр не пропонує. Таких ініціатив в Україні майже немає: про душ та прання одягу навіть не йдеться. Зазвичай волонтери регулярно роздають їжу, одяг та медикаменти. Волонтери «Емаус-Оселі» роздають їжу у Львові біля Порохової вежі раз на тиждень, розповідає Христина:
— Нам допомагають, і ми допомагаємо іншим － це справедливо. Солідарність－ це коли, наприклад, я роздаю їжу бездомним біля Порохової вежі і теж їм разом з ними. Не тому, що я голодна, а щоб бути разом. Мені головніше, що відчувають вони, а не я. Коли вони підходять і дякують мені за їжу, то я дякую їм за те, що вони є. Тобто, розумієте, це стосунки. «Оселя» — це стосунки.
Міжнародний рух «Емаус» підтримує «Оселю», адже цінності та ідеї дуже схожі. Та вони не ширяться Україною масштабно, － такі ініціативи переважно залишаються локальними.
Розповісти про «Оселю» бралися багато митців. Серед них і Robin Alysha Clemens із Нідерландів, яка нещодавно організувала фотовиставку «Оселята» у співпраці з україно-нідерландською письменницею Lisa Weeda. Там жителі «Оселі» показані в іншому світлі: їх не уникають, ними захоплюються. Ось ці фотографії:
слайдшоу
Крамниця
Одним із напрямків соціального підприємництва «Оселі» є благодійна крамниця. Туди можна пожертвувати речі й отримати те, чого потребуєш. У Львові стоять контейнери для збирання одягу та побутових речей. Більшу частину віддають бездомним, а решта йде у крамницю на продаж. На виручені кошти і функціонує уся Спільнота.
У крамниці разом із соціальними працівниками та волонтерами працюють і мешканці «Оселі». Вони мають змогу соціалізуватися, повернути навички комунікації, які через життя на вулиці зазвичай втрачаються, та почати заробляти.
— Ми маємо тут все. Все, що люди віддають, ми тут реалізовуємо, в крамничці. Тут в нас є чоловічий відділ. Є взуттєвий відділ, є також меблі в нас. Також є іграшки, сумки. Гарний дитячий відділ: тут є і хлопчаче, і дівчаче. Є курточки, є піджаки. Є постіль також в нас.
Меблі в крамниці так само вживані, як і майже всі інші речі, що йдуть на продаж. Мешканці «Оселі» власноруч ремонтують, відновлюють старі дивани та крісла, отримуючи за це заробітну платню. Саме там працював Сашко Горонді, засновник бренду наплічників «Horondі», поки не відкрив власну справу.
Читайте наш матеріал про Сашка Горонді «Рюкзаки як терапія». Дивіться також історію на Youtube:
Волонтери спільноти допомагають також малозабезпеченим і багатодітним родинам, матерям-одиначкам, ветеранам АТО та їхнім родинам. Щоп’ятниці їм видають сезонний одяг та інші необхідні для життя речі. У 2018 році по допомогу звернулося 80 сімей.
У Спільноті взаємодопомоги «Емаус-Оселя» при соціальному гуртожитку є ще й майстерня добрих справ, куди можна завітати на різноманітні культурні заходи. Наприклад, поетеса Галина Вдовиченко проводить тут літературні вечори. Організувати якийсь майстер-клас, перегляд фільму та тематичний вечір зазвичай пропонують волонтери.
Ми більше тут не так реалізовуємо речі, як ми реалізовуємо наші емоції. Дуже багато людей приходить сюди просто провести час, просто посидіти. Дуже багато мамочок до нас приходить, бо в нас є цілий дитячий відділ, і шоб трошки відпочити від дітей. Випити смачної кави від пані Люби, почитати книжку. Просто приємно провести час. Тобто в нас не тільки, можна сказати, крамниця, а в нас осередок добрих емоцій.
В’ячеслав
В’ячеслав Москальов потрапив до «Оселі» 15 років тому, коли втратив квартиру. Друг, який допомагав її продати, зник разом із грошима. Спершу В’ячеслав жив у сусідки.
— Вона вже і розповіла мені про «Оселю» — що це таке. Люди, котрі реставрують меблі і живуть там у будинку в Винниках. І був контактний телефон. Вона подзвонила. Там не можна було лаятися, проявляти агресію, ну і вживати. Якраз те, що мені підходить. Це те, що я як вихована людина намагаюся не робити. Так я і потрапив в «Оселю». Ось. В 2004 році.
Перш ніж стати мешканцем «Оселі», потрібно пройти випробувальний термін. Протягом місяця волонтери та інші мешканці «Оселі» спостерігають за людиною, аби зрозуміти, чи справді вона хоче і чи зможе змінити своє життя. Заборонено вживати алкоголь і наркотики, лаятися, створювати конфліктні ситуації. Якщо від людини почули запах алкоголю або побачили її п’яною, випробувальний термін подовжують. За підсумками місяця — голосування.
Такі умови є обов’язковими для кожного. Людина мусить продемонструвати, що вона готова до змін, може працювати, заробляти собі на життя та самостійно приймати рішення. Лише після цього їй виділять місце в соціальному гуртожитку та запропонують роботу. Наталія Саноцька, сестра засновниці «Емаус-Оселі» Олесі Саноцької, каже:
— Більше там фізичної сили — тоді вони роблять більше, більш тяжку роботу, так. А хто не можить там тяжкої роботи робити, той перебирає взуття чи ше шось там. Тобто кожен тут знаходить роботу по силах, так, але просто не працювати, як то кажуть — сачкувати тут не можна. Тому що спільнота цього не потерпить, так, тому що праця для «Оселі» — то є дуже важливим. Бо в «Оселі» людина відновлюється працюючи.
Наталія каже, що праця дає людині почуття гідності. Людина розуміє: можна не милостиню просити, а заробляти. Мешканці «Оселі» допомагають і тим, хто ще бідніший, аби заохочувати людей змінювати власне життя.
В’ячеслав пройшов цей шлях. Він давався йому непросто, але результат був. За два роки він вирішив жити зі своєю коханою, а ще за п’ять — повернувся назад в «Оселю». Мовляв, це його другий дім.
— «Оселя» — це такий… Це як корабель, знаєте, як співалося? «Белеет мой парус, такой одинокий на фоне больших кораблей». В нашому маленькому світі це справді немов осередок людей, котрі допомагають разом вижити у скрутну хвилину. Ось.
Про підтримку та взаємодопомогу в «Оселі» говорять як мешканці, так і соціальні працівники й волонтери. Наталія каже, що кожен відчуває і залежність від іншого мешканця, і потребу в ньому. Ланцюжок стосунків зав’язується між усіма.
— Я вам скажу, мені так здається, шо взагалі люди, які прийшли в Спільноту і навіть тут побули місяць того випробувального терміну, але вони вже інші. Так, вони не змогли там подолати, бо це насправді, ну, це насправді дуже велике зусилля треба прикласти, шоби шось в своєму житті змінити. І деколи, так, людина не витримала, зірвалася, запила і так далі. Але це люди, яким вже десь там зерно оселівське запало в душу, і я вірю, що воно все-одно колись проросте.
«Емаус-Оселя» є справжнім домом для всіх, хто там оселився, і радо приймає нових мешканців, щоб разом працювати, відпочивати й допомагати іншим.
