«Ми не знаємо, до чого готуватися, тому зустрічаємо двома екіпажами», — каже медикиня 3 штурмової Аліна з позивним Кобра. Працюють на луганському напрямку. Може бути один поранений на день, а може п’ять на раз: усе залежить від того, скількох вдається витягти. Усі шляхи заїзду та виїзду з позицій обстрілюються, тож кожна евакуація — ризик. Іноді використовують неброньований транспорт, бо він маневреніший. Медевак чергує близько до лінії бойового зіткнення, де постійна загроза шахедів, ланцетів чи КАБів. У приміщенні, де чергують, стоїть ялинка, на якій разом з іграшками висять шприци та автоматні набої. Її поставили медикині Лагерта і Панда.
Привозять двох піхотинців, після поранень минуло вже пів доби, раніше вивезти було ніяк. Один із них наступив на «болт» (саморобний вибуховий пристрій). Як тільки побачив медиків, почав кричати: «Пацани, у мене вчора був день народження, а сьогодні другий! Ви б знали, які ми щасливі, що доїхали до вас. Не вірилось, що доїдемо».
Кобра чергувала якраз на Різдво. Дух свят відчути не вдалося, хоч ще місяць тому чекала їх, особливо Нового року, бо він завжди давав відчуття казки. Сподівання чогось особливого згасало через втому й розуміння, що бої стають тільки запеклішими.
Після чергувань їй хочеться побути самій. Дзвонить рідним послухати про побутові справи, зайняти ними думки. Коли фізично й морально не стягує, завжди допоможуть побратими й посестри. Хоч було не до свята, дарували одне одному подарунки, влаштували «таємного санту». Анестезіолог, який полюбляє енергетики, отримав від неї патч «Приїхав на війну і вмер від енергетиків», а водій (найстарший в екіпажі) — патч «Молодість». Їй подарували більшого за неї м’якого білого гуся — шукали змію, але…
Про 2025 каже: «Вірю в силу людей, які поруч на фронті».
