Як японці допомагають Україні

Юма Осада вивчає українську не лише для роботи, але й для себе. Сатоші Сугімото відвідує заняття з кендо в Києві, де він — єдиний японець у групі. У цьому матеріалі ми розповідаємо історії працівників офісу підтримки України департаменту Близького Сходу та Європи Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA) та про його допомогу Україні в різних галузях: від енергетичної інфраструктури до освіти та медіа. 

Як вони та їхні колеги налагоджували співпрацю з українцями, їздили у відрядження до регіонального офісу JICA із питань кризового реагування, відновлення та реконструкції в Україні, що розташовується в Києві, з якими викликами стикнулися та які спільні й відмінні риси між українцями та японцями помітили — про це все в них дізналися волонтерки Ukraїner International та стажерки JICA в Токіо.

Історія JICA в Україні

У центральному офісі JICA в Токіо збережена типова атмосфера державного агентства: кілька поверхів із великими приміщеннями, ряди столів, за якими працюють близько 800 співробітників і стажерів. JICA — мультикультурна організація, що взаємодіє з багатьма країнами по всьому світу. Серед усього різноманіття кольорів та державної символіки в офісі відчувається очевидна присутність України. На стіні коло вікна висить мапа України. Робоче місце одного з працівників прикрашає лялька-мотанка — український оберіг і символ добробуту, який він привіз із відрядження. В іншого до столу прикріплений папірець із назвами українських місяців. На тумбочці в спільному просторі лежать солодощі з України: печиво, цукерки, та найбільше — шоколаду (в агентстві кажуть, що український шоколад смачніший). Саме тут, в серці Токіо, JICA розробляє проєкти підтримки України. 

Ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну JICA співпрацювало з Україною в інфраструктурних проєктах. Наприклад, організація стала партнером аеропорту «Бориспіль»: 2012 року реалізувала масштабний проєкт будівництва термінала D — найбільшого термінала в Україні. Японія також надавала Україні енергетичну й технічну допомогу, підтримувала в питаннях управління фінансами, допомагала розвивати місцеві громади, організовувала навчальні програми й обміни. Утім, через повномасштабну війну Росії проти України регіональний офіс JICA в Києві закрили, а його працівників евакуювали. Попри це, деякі проєкти продовжували реалізовувати з-за кордону.

Старший представник офісу JICA в Україні Сатоші Сугімото так пригадує ті події:

— Приблизно наприкінці січня 2022 року з’явилися попередження, що може початися [повномасштабна] війна. Посольство США порадило сім’ям [іноземних] працівників евакуюватись, і співробітники JICA також були змушені це зробити. Я тимчасово евакуювався в Молдову і працював там. Із грудня 2022-го їздив у короткі відрядження до Києва. […] До повномасштабного вторгнення я активно спілкувався з українцями (поза межами роботи. — ред.) на заняттях із кендо в Києві, які відвідував зі своїми дітьми. Через вторгнення припинив ці уроки. У січні цього року повернувся працювати в Київ і почав знову займатися [кендо].

Хоч працівники JICA і виїхали з України через загрозу повномасштабного вторгнення Росії, японська підтримка країни після 24 лютого 2024 року навпаки збільшилася. Раніше за роботу з Україною відповідала лише маленька частина департаменту, який займався Близьким Сходом та Європою. Натомість зараз у цьому департаменті утворилася окрема команда, що курує проєктами для підтримки України.

Директор офісу підтримки України в JICA Тору Кобаякава зазначає, що спочатку налагодити робочі процеси було важко, бо доводилося працювати віддалено, а українці ще небагато знали про JICA. Тому комунікація відбувалася повільно. 

У листопаді 2023 року JICA повернулося в Україну, заново відкривши регіональний офіс у Києві. Працівники JICA часто їздять у відрядження з Японії в Україну. Під час цих поїздок вони теж не сплять ночами, ховаючись від обстрілів в укритті, але завжди привозять додому українські солодощі та багато вражень.

Коли працівників запитують, чому Японія допомагає Україні, вони відповідають, що JICA — японське державне агентство, діяльність якого ґрунтується на політиці японського уряду. Політика Японії — показати підтримку Україні і в такий спосіб дати Росії зрозуміти, що її вторгнення в суверенну державу не може толеруватися. Крім того, Японія — одна з представниць Великої сімки. Активна позиція щодо підтримки України відповідає баченню інших учасниць цієї групи. На думку Тору Кобаякави, проблеми України не є далекими для Японії, оскільки вона теж має кордон із Росією. Він цитує колишнього премʼєр-міністра Японії (2021–2024) Фуміо Кішіду: «Те, що відбувається в Україні сьогодні, може стати реальністю для Східної Азії в майбутньому». Також працівники JICA наголошують, що підтримка України має для них і персональне значення, адже потрібно допомагати тим, хто цього потребує.

Яку допомогу Японія надає Україні

Те, що JICA підтримує Україну в розпал повномасштабної війни, — це прецедент. Про це говорить Сатоші Сугімото: 

— На сьогодні JICA надала велику допомогу країнам, у яких державні перевороти, громадянські війни та [активні] бойові дії вже закінчилися, наприклад Афганістану та Сирії. Однак [агентству] жодного разу не доводилося надавати допомогу в ситуаціях, коли бойові дії ще тривають, як-от в Україні.

JICA надає допомогу Україні в трьох напрямах: підтримка українського уряду (щоби той міг функціювати в складний воєнний час), підтримка людей, переміщених через війну до інших країн, а також підтримка в галузі відбудови та відновлення України. Для цього агентство надає кредити, гранти, технічну допомогу. Наприклад, закуповує трансформатори й генератори на випадок відключень світла через російські обстріли енергетичної інфраструктури. Також JICA передало трактори та бульдозери для прибирання будівельного сміття, яке утворюється внаслідок руйнувань інфраструктури через воєнні дії. 

Окрім того, JICA надає підтримку Суспільному Мовленню (національній суспільній телерадіокомпанії України) в межах співпраці з національним каналом Японії NHK. Наприклад, передали мовнику модернізовану пересувну телестанцію, допомагають у модернізації його систем електронного архіву, а також організовують навчальні поїздки команд для обміну досвідом.

Тору Кобаякава пояснює функції JICA просто: це місток між урядом і громадським сектором України та японським урядом. Агентство дізнається, якої підтримки потребує Україна, отримує відповідне фінансування від Японії та втілює за ці кошти різноманітні проєкти, покликані допомогти країні. У JICA різні напрями співпраці, як-от в питаннях агрокультури або освіти, курують окремі відділи. Завдання офісу підтримки в Токіо — координувати та полегшувати їхню роботу з Україною.

— Одна з речей, яку українці часто повторювали: «Ми раді, що JICA уважно вислухала [нас і почула про] те, що нам потрібно». JICA цінує потреби країн-партнерок, тому ми не нав’язуємо їм свою допомогу в односторонньому порядку, кажучи: «Так, вам це необхідно, чи не так?».

Розмінування

Стажерки офісу підтримки України JICA в Токіо пригадують, що в один із перших днів стажування вони відвідали тренінг для працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Спільно з Камбоджійським центром розмінування (Cambodian Mine Action Centre) агентство проводило для них навчання з використанням досвіду гуманітарного розмінування в Камбоджі. З 1975 до 1989 року там тривала війна із сусіднім В’єтнамом. З моменту завершення бойових дій у Камбоджі майже 20 000 людей загинули й близько 45 000 — отримали поранення від вибухівки, що залишилася після війни. Це мільйони мін, які Камбоджа знешкоджує ще з початку 2000-х. Тамтешні сапери мають великий досвід у цьому питанні та вважаються одними зі світових лідерів у технологіях розмінування. У межах цієї поїздки українські спеціалісти відвідали і саму Камбоджу, а також навчилися керувати технікою, яку згодом JICA передасть Україні.

Стажерка JICA Варсава Бо-Гі розповідає:

— Мені здається, що загалом українці знають про велику допомогу Японії, але не завжди розуміють, у чому вона полягає. Коли бачиш людей (українців. — ред.), які справді приїхали так здалеку й навчаються дуже потрібних навичок, як-от розмінування, ця допомога стає наче реальнішою, більш персональною.

Освіта

Японське агентство з міжнародного співробітництва прагне забезпечувати дітей належною освітою. Зазвичай JICA допомагає країнам, що розвиваються, зокрема сприяє рівному доступу до освіти в Мʼянмі, Нігері, на Мадагаскарі. В Україні ситуація з навчальним процесом дещо інша. У країні повна загальна середня освіта безоплатна й обовʼязкова, проте через воєнні дії діти часто не можуть відвідувати школу. Тому агентство, наприклад, видає грант на друк підручників та допомагає закуповувати обладнання для цифрових освітніх центрів — мережі безпечних просторів з укриттям, доступом до інтернету і навчальних матеріалів.

Водночас JICA опікується українськими дітьми, які через війну перебувають за межами батьківщини — у Польщі чи Молдові (агентство тісно співпрацює із цими країнами). Зокрема, організація зосереджується на допомозі школярам, яким складно балансувати між одночасним навчанням у польських та українських закладах освіти. У цьому JICA допомагають польські громадські організації. Юма Осада, який займається проєктами JICA в Україні та Польщі, ділиться, що вивчення української мови допомагає йому в роботі. Хоча він ще не може добре говорити, йому вдається читати й переглядати відео українською.

У межах освітніх проєктів JICA ще 2003 року допомогло створити Українсько-Японський центр (УЯЦ) при Київському політехнічному інституті ім. Ігоря Сікорського, де можна вивчати японську мову. Такі центри діють і в інших країнах, з якими співпрацює агентство, допомагаючи розширювати культурне співробітництво. Тут українці мають змогу не лише вивчати японську мову, але й більше дізнаватися про японську культуру. Через популярність манги (японських коміксів) та аніме (японської анімації) тема Японії має чималий попит в Україні.

Бізнес

JICA підтримує українських підприємців і допомагає японським і українським бізнесам налагоджувати комунікацію. Наразі агентство активно співпрацює з 14 японськими компаніями різного масштабу, які цікавляться Україною, зокрема її інфраструктурними проєктами. Один японський бізнес розробляє виробництво цукерок з українського меду.

Є ймовірність, що в майбутньому JICA працюватиме з Україною і в галузі стартапів. Раніше організація запускала Next Innovation with Japan (NINJA) — проєкт із підтримки підприємництва для створення бізнес-інновацій у країнах, що розвиваються. Так, в Україні JICA вже підтримало кілька проєктів у галузях робототехніки, інформаційних технологій та здоров’я. Сатоші Сугімото наголошує:

— У випадку України стартапи, особливо у сфері ІТ, популярніші, ніж в Японії. Тому я хотів би підтримувати Україну в цьому напрямі. Оскільки вторгнення триває протягом тривалого часу, важливо розглянути питання щодо підтримки економіки та зайнятості, а також підтримувати середовище, у якому люди можуть нормально жити. Тому ми хотіли б і надалі брати участь в ініціативах, пов’язаних із бізнесом.

Ядерна безпека

Важливий напрям довгострокової українсько-японської співпраці — ядерна безпека. У 2011 році у Японії сталася аварія на атомній електростанції «Фукушіма-Даїчі» — найбільша трагедія в атомній енергетиці після Чорнобильської катастрофи 1986 року. Зараз Японія продовжує дезактивацію АЕС та інші заходи для відновлення регіону, щоби люди могли знову там жити. Ще до початку повномасштабної війни Росії проти України в JICA діяв проєкт, покликаний сприяти реконструкції Фукушіми. До проєкту були залучені японські науковці з Університету Фукушіми (Fukushima University) та Університету Цукуби (University of Tsukuba), а також українські фахівці. Вони відстежували рівень радіації навколо Чорнобильської АЕС та визначали, чи може ця територія бути безпечною в майбутньому. Тестовану в Україні технологію планувалося потім використовувати у Фукушімі. Сатоші Сугімото розповідає, що дослідження йшли добре, але коли Росія вторглася в Чорнобильську зону через Білорусь і перетворила її на військовий табір, вони були змушені зупинити проєкт.

Комунікація між українцями та японцями

Крім того, JICA надає підтримку українцям і українкам, які живуть у Японії. Агентство сподівається, що кожен і кожна з них також може стати містком між двома країнами. Тору Кобаякава розповідає, що українці в Японії часто спілкуються з медіа. Вони вчать японців, які звикли до миру, цінувати його, а також приймати людей з іншими культурою та поглядами. Сатоші Сугімото згадує, що коли він уперше приїхав в Україну 2020 року, то помітив, що українці добре відгукувалися про Японію. Інші азійці, за його словами, теж не мали негативного досвіду спілкування з українцями.

— В інших європейських країнах люди часто казали щось на кшталт «Ніхао» («привіт» китайською. — авт.), а в Україні — «Коннічіва» («привіт» японською. — авт.).

Коментуючи спілкування українців на рівні держави, Тору Кобаякава зазначає, що український уряд та різні українські організації загалом вдало комунікують у медіа.

— Я бачу, що українське Міністерство оборони, висловлюючи вдячність певній країні за допомогу, змінює мову й зміст допису, щоби краще відповідати її культурі. Наприклад, фонова музика у відео подяки Японії від Міністерства оборони України — мелодія Рюїчі Сакамото «Merry Christmas, Mr. Lawrence».

Виклики для України

Працівники JICA акцентують, що випробування, з якими Україна стикнеться після завершення війни, відрізнятимуться від тих, які країна переживає зараз, під час повномасштабного вторгнення Росії. Серед потенційних викликів після закінчення бойових дій, які чекатимуть на українців, Сатоші Сугімото називає прогалини в освіті та повернення військових до цивільного життя.

— По-перше, багато українців виїхали з країни через війну. Крім того, діти, які мали б зосередитися на навчанні, тривалий час не могли належно вчитися. Під час пандемії коронавірусу постало питання про якість навчання, яку може гарантувати онлайн-освіта, проте [у випадку України] є ризик, що через війну діти в принципі не матимуть часу вивчити базову програму. До того ж багато людей страждають психологічно від щоденних нападів (російських обстрілів — ред.). Дедалі більше молодих людей забирають до війська, а деякі навіть отримують інвалідність. Популяційна піраміда також істотно змінилася. І навіть якби бойові дії скоро закінчилися, ми ставили б питання: чи зможуть такі люди швидко інтегруватися в суспільство? Що потрібно зробити, щоби відновити довоєнну форму суспільства? 

Своєю чергою Тору Кобаякава виділяє кілька питань, які Україна має розвʼязувати сьогодні, зокрема говорить про проблему корупції.

— По-перше, війна повинна закінчитися так, щоби народ України був задоволений. Напевно, буде важко розпочати повномасштабну відбудову, поки не закінчиться війна. Крім того, важливо, щоби проблема корупції в Україні вирішувалася. Зокрема, коли є економічна монополія, як-от проблема олігархів, японському бізнесу важко розвиватися в країні. Я вважаю, що прозорість має велике значення. Крім того, є питання робочої сили. Ми всі сподіваємося, що талановиті люди (українці, які зараз живуть за кордоном. — авт.) у майбутньому повернуться в Україну. Зараз спостерігається відтік мізків через війну, тому важливо, щоби ці талановиті люди з напрацьованими звʼязками за кордоном повернулися та зробили внесок у відбудову України.

Крім того, Тору Кобаякава зауважує, що українці мають труднощі з роботою в команді:

— Коли я днями був у відрядженні, зрозумів, що українці — це країна сильних особистостей. Якщо брати футбольну метафору, це нація нападників. Японія ж є країною, яка наголошує на співпраці та вміє добре передавати м’яч, але працювати самостійно, не в команді, їй досить складно. Ніхто не може грати у футбол лише нападниками чи захисниками або ухвалювати рішення про удар під час передачі м’яча. Цей баланс [між індивідуальною і командною роботою] важливий. В Україні багато талановитих людей, але японці відчувають слабку командну роботу. З іншого боку, японці мають слабку індивідуальну силу. Цих речей нам потрібно вчитися одне в одного.

Тору Кобаякава має науковий ступінь у галузі сталого розвитку, довкілля та енергетики. За його словами, серед основних напрямів допомоги енергетичній інфраструктурі України — сприяння її відбудові за принципом «відбудувати краще, ніж було» (англ. Build Back Better). Тобто відновлена інфраструктура має бути ефективнішою та більш сталою. Це довгострокові рішення, але реальність така, що зараз українцям насамперед потрібно думати про виживання, а вплив на довкілля відходить на задній план.

Виклики для Японії

Для Японії одним із викликів у підтримці України стала мінливість її потреб. За словами Тору Кобаякави, коли Україна вперше зазнала ударів по енергетичній інфраструктурі, до JICA звідусіль надійшли запити щодо допомоги з генераторами. Агентство закупило їх, але за короткий час багато інфраструктурних обʼєктів полагодили, тож можна було обходитися без цих пристроїв. Утім згодом Росія знову розпочала атакувати електростанції, тому генератори все-таки знадобилися.

Сатоші Сугімото говорить про те, що японські медіа недостатньо висвітлюють міжнародні новини, зокрема війну Росії в Україні:

Водночас Сатоші Сугімото зауважує, що японці, зокрема і він сам, мають не уникати запитань про війну, а переглянути своє ставлення до неї: 

— Зараз важко визначити, що стосується війни, а що — ні. Patriot, наприклад, призначений не для прямого нападу на ворога, а для захисту людей від атак з боку Росії. Частина японців має алергією на все, що навіть віддалено пов’язане з темою війни, але Японії потрібно глибше замислитися над цими проблемами та рухатися вперед у дискусіях. Я сам вважав, що світ стане більш мирним у XXI столітті й ніколи не подумав би, що вибухне така загарбницька війна. Однак це реальність, і ми повинні сприймати її серйозно.

Якою JICA бачить подальшу співпрацю з Україною

На думку Юми Осади, багато людей у світі дивуються масштабам підтримки, яку Японія надає Україні. Загалом Японія має тісніші звʼязки з іншими країнами Азії, а не зі Східною Європою, тому такий рівень підтримки дійсно безпрецедентний.

Розмірковуючи про майбутнє України після війни, Сатоші Сугімото згадує досвід своєї країни: як Японія оговтувалася після Другої світової та як відновлюється після численних стихійних лих сьогодні. Зокрема, він акцентує на важливості технологій, планування в питаннях відбудови та обміну знаннями.

— Я вважаю, що [Україні та Японії] важливо вчитися одне в одного. Уже зараз в Україну їдуть переважно [японські] держслужбовці на короткотермінове навчання через [програми] JICA Training. Я був би радий, якби японські обладнання та продукти могли бути корисними для відновлення України [як безпосередня технічна допомога, так і в межах підтримки українського бізнесу].

Сатоші Сугімото підкреслює, що бачить потенціал для активної співпраці України та Японії у напрямах інформаційних технологій та харчової промисловості.

— Нові галузі, що розвиваються в Україні, такі як ІТ, цифрова та кібербезпека, також привертають увагу в Японії. Тому я думаю, що ми можемо співпрацювати одне з одним у цих сферах. Також, коли я приїжджаю в Україну, щоразу переконуюся, що [місцева] їжа дуже смачна. Зокрема, овочі та фрукти завжди свіжі, дешеві та продаються у великій кількості, коли б ви не зайшли в магазин. Їжа смачна, а ціни неймовірно низькі з огляду на японські цінові стандарти. Як аграрна держава Україна чарівна. Можливо, важко експортувати свіжі фрукти, але я сподіваюся, що ми зможемо поширювати смачну українську їжу в Японії завдяки технологіям перероблення харчових продуктів. У Японії багато людей, які цікавляться новими галузями харчової промисловості за кордоном. Тому я думаю, що буде чудово перетворити це на бізнес.

Проте насамперед JICA хоче продовжувати допомагати Україні в тих галузях, у яких має досвід, зокрема в питаннях розмінування, відновлення інфраструктури та освіти. Сатоші Сугімото наголошує, що спочатку варто зосередитися на тому, що JICA може зробити для України, а вже потім говорити про активне співробітництво.

Японці й далі продовжують їздити в Україну. Вони дивуються стійкості та водночас гнучкості українців, їхньому вмінню пристосовуватися до ситуації. І поки після чергового обстрілу Київ прокидається зранку й починає далі вести своє життя, про що з усмішкою говорить віцепрезидент JICA Шохей Хара, доти українці непереможні.