На Західному Поліссі, в селі Комарове, віддавна вертепують на Різдво. Місцеві парубки в костюмах і масках розігрують вертепне дійство, започатковане тут іще на початку XX століття.
Це вже друга історія про суто чоловічу коляду з нашої серії про Різдво та Маланку: раніше ми розповідали про обряд «Мошу-н дял» у бессарабському селі, а зараз — про «Ірода». Головний герой цього святкового дійства — лихий цар Ірод, який, дізнавшись про народження Божого Сина, в жадобі влади наказує вбити всіх новонароджених дітей і навіть власного сина. Втім вистава закінчується не смертю, а звісткою про те, що немовля Ісус живий. Дванадцять парубків із року в рік ходять по хатах, щоб розповісти цю історію та продовжити давню традицію.
Сіл із назвою Комарове на Поліссі декілька, тож спершу можна навіть заблукати дорогою, звернувши не туди, як це і сталося з нашою експедиційною командою. Та врешті ми знайшли правильну дорогу, адже Комарове Камінь-Каширського району (до 2020 року — Маневицького. — ред.) відрізняється тим, що саме тут уже майже століття зберігають живу традицію вертепної вистави під назвою «Ірод». Відбувається вона щороку 7-го та 8-го січня.
слайдшоу
Залитою зимовим сонцем сільською вулицею йдуть хлопці у вбранні, схожому на військову форму європейських армій минулих століть: високі головні убори, кольорові панталери (стрічки через плече для носіння прапора чи зброї), в руках — бутафорні шаблі й алебарди (сокира у вигляді пів місяця, насаджена на довгий держак зі списом на кінці. — ред.). За парубками дріботять інші персонажі в дивакуватих костюмах і масках. Троє з них — бородані в капелюхах із червоними щоками й носами — урурукають і б’ють ціпками об ґрунтову дорогу. За ними біжить Смерть у високому гострому ковпаку, б’ючи точилом об косу. Цей скрегіт перегукується зі звуком ланцюга — то Чорт наздоганяє парубків, які саме повертають до найближчої хати, щоб повідати її господарям давню історію та сповістити про народження Божого Сина. Так селом іде живий вертеп.
Вертепна вистава
Театралізоване дійство з персонажами, які оповідають історію народження Ісуса Христа та страшні діяння царя Ірода. Перші вертепи в Україні кінця XVI століття були виставами з ляльками. Пізніше популярності набула форма вертепної вистави із живими персонажами замість дерев'яних ляльок.
слайдшоу
Вертеп
У вертепній виставі беруть участь дванадцять неодружених молодиків, які за два дні мають обійти все село за маршрутом, прокладеним ще їхніми попередниками, і розіграти сценку в хатах, де на них чекають односельці.
За сюжетом вистави юдейському правителю — царю Іроду — наснилося, що на землі народився новий цар. Настрашений такою звісткою та боячись втратити владу, державець посилає Скорохода дізнатися, чи це правда. Скороход повертається зі словами: «Царю! Вже вернулися слуги всі, принесли новини злі, що Цар, Бог, Месія єврейський народився на землі».
Ірод I Великий
Правитель Юдейського царства (історичної землі, що нині належить Ізраїлю) з 40-х років до н. е. до 0 -х років н. е. Його згадують у Новому Завіті, адже побутує думка, що він намагався вбити Ісуса Христа, який мав би наступним зайняти престол. Убивши всіх немовлят у місті Вифлеємі, крім маленького Ісуса, Цар Ірод помирає.Тоді Ірод викликає до себе Рабина, щоб підтвердити чи спростувати цю новину: «Неправда! Не дам панувати! Зараз же мені Рабина зазвати!».
Коли ж Іроду підтверджують звістку про народження хлопчика, який може перейняти владу, Цар, сповнений люті, наказує Воїнам убити всіх новонароджених дітей на світі (за біблійним сюжетом — усіх дітей у місті Вифлеємі. — ред.), включно зі своїм сином.
А цар Ірод засмутився,
Що Син Божий народився
Царем на землі!
Царем на землі!
Тут і далі
Фрагменти сценарію вертепу в селі Комарове.У Старшого Воїна не піднімається рука вбити Сина Ірода, однак Цар безжальний. Він дає своїй дитині заспівати останню пісню, після чого наказує Воїнам відтяти тому голову.
Старший Воїн: Чого сталось дивне? Камінне серце зівʼякло моє, і тверда рука тремтить від меча. Не можу убить молодого Царя!
Ірод: Ха-ха! Ти не можеш убить молодого Царя? Напевно, шкодуєш його?
Скороход: Кликав, Царю, ти мене? Що прикажеш ти мені?
Ірод: Зазвати Сина мого. Я хочу бачити смерть його.
Скороход: Приказ, Царю! (віддає честь)
Син Ірода: Отче ти мій милий, отче ти мій любий, ти вигубив усіх новонароджених дітей на світі. Тепер велиш мене убити? Дай хоч перед смертю пісню заспівати.
Ірод: Скажи мені слово. Співай мені, Cину! Твоя смерть для мене нічого не змінить!
Син Ірода (співає):
Отче милий, рідний мій,
Ти життя мені дарив.
В чом, скажи, моя вина?
Рідна кров тече твоя.
Ірод: Воїне, Воїне! Убий же зараз при мені його! Я хочу бачити смерть його.
Старший Воїн: Довго і вірно служив коло тебе. Тепер ти свого Cина убити велиш? Так будь же ти проклят! О Боже, прости за гріха. (вбиває сина Ірода)
Всі Воїни: Довго і вірно служили коло тебе. Тепер ти прощай, покидаєм, бо мусиш загинути й ти!
Син Ірода помирає, а Воїни засуджують Царя. Вистава завершується тим, що життя Божого Сина врятоване, адже Ірод та його Воїни не знайшли немовля*. Парубки колядують господарям.
*
За біблійним сюжетом, Йосип рятує Марію з новонародженим Ісусом, вивізши їх із Вифлеєму в Єгипет. Але чіткої згадки про це в інтерпретації вертепу в селі Комарове немає.Святий вечір заглядає, заглядає.
Крізь відчинене вікно, крізь вікно.
В кожній хаті кожен знає, кожен знає,
Що попереду Різдво, бо Різдво!
Їде-їде Бог на санях, роздає дари усім,
Бо сьогодні, бо сьогодні народився в Нього Син!
Бо сьогодні народився Божий Син!
Вже від хати і до хати, і до хати
Стелиться сніжиста путь, стелиться путь.
«Ірод» йде колядувати, йде колядувати.
В кожній хаті вже їх ждуть, вже їх ждуть.
Їде-їде Бог на санях, роздає дари усім,
Бо сьогодні, бо сьогодні народився в Нього Син!
Бо сьогодні народився Божий Син!
Хай у ваших всіх родинах, всіх родинах
Буде затишок-тепло, затишок-тепло!
Хай святкує Україна, Україна
Сина Божого Різдво, Божого Різдво!
Під час вистави навколо головного героя — Ірода — стоять: Скороход, який дуже швидко оббігає весь світ і приносить звістку про народження нового царя; Син Ірода та Янгол (він забирає Сина Ірода після смерті на небеса); Старший Воїн, який за наказом Царя вбиває Сина Ірода та два Молодші Воїни з шаблями.
слайдшоу
Всі вони мають схожі костюми: темні куртки з поясами й головні убори з картону синього, червоного та зеленого кольорів зі срібними вставками. Хлопці, які вертепують, самі виготовляють ці святкові деталі їхнього образу.
Ірод, як і належить царю, носить корону. А от Янгола складно відрізнити від Воїнів, бо лише пасма світлого волосся, що вибилися з-під головного убору, натякають на те, що це неземний захисник.
Поки в черговій хаті триває вистава, бешкетники — Чорт, Смерть, два Жиди й Рабин — чіпляються до господарів та їхніх дітей, щось бубонячи собі під ніс чи злегка борюкаючись із ними, виманюючи ласощі чи дрібні гроші.
Жид
Дошкульний у наш час, застарілий варіант на позначення євреїв (те ж саме, якби українців називали хохлами).
Жиди й Рабин, хоч і з горбами на спинах (вертепувальники спеціально так наряджаються), але досить спритні. У кожного — ціпок в руках, щоб хапати ними дівчат і хлопців за коліна, а ще торба через плече: раптом хтось із господарів дасть смаколиків у дорогу. Смерть має велику маску-ковпак, виготовлену з білого ватмана. Ця дійова особа не говорить жодного слова й не бере участі у виставі, а радше є символом смерті царя Ірода. Чорт вбраний у хутряний костюм і маску. Він бігає за дітьми й дорослими з вилами, перев’язаними ланцюгом.
У кожній хаті після вистави Скороход збирає в торбу наколядовані гроші, а Смерть і Чорт вдаються до хитрощів, просячи у членів сім’ї окрему винагороду для себе. На вулицях села ці перебрані розбишаки зупиняють автомобілі (стрибають навколо них або лягають на шлях, коли ті їдуть), випрошуючи «копієчку». Якщо водії не піддаються, колядники заводять із ними розмову, жартують, хитрують і все ж отримують бажану винагороду.
У деяких хатах вертепувальники зупиняються на перекус і перезмінку. За кілька вистав у хлопців, які грають роль Воїнів, втомлюються голосові зв’язки, адже вони співають повні тексти колядок і щоб якнайкраще показати характер свого персонажа, змінюють тембр голосу чи ритм мовлення. Тому Воїни міняються костюмами з мовчазними персонажами.
слайдшоу
Пустіть мене в «Ірод»!
Коли команда Ukraїner у своїй зимовій експедиції знімала цей різдвяний обряд у Комаровому Назару Трофімчуку було двадцять один рік. Уже кілька років поспіль грає у вертепі головну роль — Царя Ірода. В дитинстві хлопець боявся озброєних Воїнів, які приходили до їхньої хати вертепувати. Однак пізніше Назар вивчив сценарій і тексти вистави, аж поки одного дня зважився попросити в батьків: «Пустіть мене в “Ірод”!». Відтоді вже дев’ять років вертепує.
Раніше, як зазначають місцеві, для розігрування «Ірода» відбирали тільки тих хлопців, хто був у хорошій фізичній формі і добре співав. Якщо хлопця-новачка пускають до команди вертепувальників, йому спершу дають найпростішу роль.
— Коли я йшов, це було так: спочатку два роки я ходив Синком, потім — два роки Младшим Воїном ходив, потім — два роки Старшим я ходив, зараз вже я ходжу Царем.
За час Назарового вертепування в обряді майже нічого не змінилося. Костюми залишилися від попередніх поколінь, хлопці їх тільки підфарбовують та підшивають за потреби. Щороку до гурту приходять новачки, яких вчать колядкам і правилам вертепу.
Довгий час, розповідає Назар, у Комаровому колядували російською, а вже його покоління переклало сценарій вертепу й усі колядки українською. Щороку з 4-го грудня колядники готуються до святкування, проводять репетиції, щоб протягом двох днів (7-го та 8-го січня), обійти все село. Назар розповідає, що їм навіть, буває, телефонують односельці й перепитують, чи прийде до них цього року «Ірод». Чекають на вертеп також і мешканці прилеглих сіл.
— Бувало, що їздили в сусіднє село Кукли́. І ось там було таке цікаве. Зайшли ми до старенької бабусі, а вона почала плакати і каже: «Вже не думала, що дождуся “Ірода” на старості літ. Ще дитиною памʼятаю “Ірода”». Це були такі емоції, ну, це дуже було круто.
Продовжити традицію
У 2022 році жителі Комарового відсвяткували 85-ліття обряду «Ірод». Назар припускає, що в селі вертепували ще раніше, але вести відлік почали від 1937 року. За місцевою легендою, саме тоді цю традицію започаткував поляк, учитель однієї з місцевих польських шкіл, розповідає староста села Сергій Ліщук:
Польські школи
За Ризьким мирним договором між Польщею, Російською Радянською Республікою та УРСР у 1921 році західне Полісся та Волинь перейшли у володіння Польщі й були у її складі до початку Другої світової війни у 1939 році.— У 1935–1937-й роки на даній території ще була Польща. До 1939-го року сценку робили учні початкових шкіл. Після 39-го, коли на нашу землю прийшов Радянський Союз, в школах забороняли ставити цю сценку, і таким чином традицію підтримали вже такі молоді парубки після школи, що ні від кого не залежали. Робили костюми на хуторах, не в центрі села, тому що це заборонялося участковим. Ну, тоді була така влада.
Завдяки сміливим парубкам «Ірод» пережив радянський режим. Колись, кажуть, у селі ходили три групи вертепувальників. Назару розповідали, що вони умовно ділили село на три частини й не мали права заходити на територію одне одного, а після обходу осель гурти сходилися.
— І коли зустрічалися три «Ірода» в центрі села, старалися збити шапку Скорохода. Сама більша, і саме така шапка, що саме тяжко шиється.
Якщо хлопцю з одного гурта вдавалося збити шапку Скорохода з іншого гурта, тоді перший мав право колядувати на його території наступного дня.
Староста села Сергій теж свого часу ходив вертепувати. Починав із ролі Сина, потім його «підвищили» до Молодшого Воїна, а останні кілька років походив і Царем Іродом. Чоловік розповідає, що часто за вертепувальниками на все життя закріплюються прізвиська персонажів, яких вони грали.
— Дід, мого батька дядько, носив маску Смерті. В подальшому, після Коляди, його так і прозвали — Іван Смерть. Така ж історія була і з Чортом: був у нас Чорт Володя, тому що під час Коляди носив маску Чорта, і від того почали його прозивати Чорт Володя.
Сергій помічає, що основа вертепу залишається сталою, але деякі деталі дійства з часом зникають. Наприклад, коли він ходив Іродом, то в кінці Смерть «відрізала» косою голову Ірода. За вбивство Сина Цар потрапляв до пекла. Нині цю частину вертепувальники вже не виконують. Та як би обряд не змінювався, чоловіка тішить, що він є. Тепер він приймає «Ірода» в себе вдома.
Назар теж про це мріє, тому й вертепує:
— Я хочу так, щоби, дасть Бог, приходить до мене внук: «Діду, я хожу так, як і ти, в “Ірод”». Ось це хотілось би насамперед чути. Ось це і є раді чого ми ходим — щоб дальше продовжити цю традицію, і наші внуки це застали.
