Харків від ТНМК 

Амбасадори
Слобожанщина
25 Вересня 2019 16:52
683

Матеріал містить ненормативну лексику.

Пізнавати різні куточки України найкраще через розповіді місцевих мешканців або тих, хто має тут свою власну історію. У п’ятій розповіді музиканти Олег Михайлюта, відомий як Фагот, та Олександр Сидоренко (Фоззі) познайомлять зі своїм рідним Харковом. Хлопці очолюють гурт «Танок на Майдані Конґо» (ТНМК) та є одними з яскравих амбасадорів свого міста. Разом з ними побачити, які перетворення відбулись у Харкові, поїхав засновник проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко.

Відео

 

Фагот

— Яким було твоє дитинство в Харкові?
Моє життя з дитинства, з семи років, відбувалось на одному перехресті, де була школа. Ми всі жартували, що можна життя провести, з перехрестя не з’їжджаючи. Народився, навчився (у Харківській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті — ред.), пішов трошки окультурився, послухав музички (у Театрі музичної комедії — ред.), поспівав, подумав, побуянив. Якшо шо, готель є і можна уєдиниться, можна набухаться і крякнув. Нормально, що ще треба? 

— Ти ходив на вистави до Театру музичної комедії?
Театр музичною комедії за одинадцять років мого тут життя працював ну може реально два-три роки. Але тут, я пам’ятаю, дуже крута була постановка і я вперше почув «Юнона та Авось» (радянська рок-опера — ред.). Я не пам’ятаю, хто що співав, я ж маленький ще був, але пам’ятаю, що мене так вштирило. Ну, там музон геніальний просто. Бомба! Одне яскраве враження з дитинства.

— Коли востаннє ти був у школі-інтернаті?
Моя альма-матер, моя школа ріднесенька, в котрій я одинадцять років відтоптав, в інтернаті прожив одинадцять років. Я триста років вдома не був. Я постійно проношусь поруч.

— Чим для тебе є Харків?
Я насправді не знаю, якщо чесно. Тому що він такий дуже непростий, непередбачуваний. Він став на око кращим. Не завжди зберігається трушність, але це вічна тема. Зберігати щось старе і леліяти його. Намагатись відноситись до того, як до історії, до коріння, до важливого чогось, чи звалити і побудувати щось нове, більш технологічне, більш сучасне. Короче, вічна боротьба, але правда десь завжди посередині.

— Тобі подобається Харків таким, який він є зараз?

В моєму дитинстві всього цього не було. Воно все перебудовано вже. В Харкові все переробили. Парки вирішили повністю віддати людям і це правильно. Скільки б питань не було до керівництва міста, але це взагалі не підкопаєся, все по-красотє.

— Якою була харківська тусовка, коли зароджувався увесь цей хіп-хоп?
Її не було. Сталося ж так, що ми зробили програму [про реп-культуру] «Rap-обойма» і сказали, якщо комусь цікава хіп-хоп культура, хто цікавиться репом — підтягуйтесь. Адреса ж [харківського телеканалу] «Privat TV» була. І буквально наступного тижня до нас прийшли чуваки Сем і Макс з гурту «S.Y.D.». Вони прийшли і сказали: «Ну, ми тут на хіп-хопі, а ви що, говорили тут хіп-хопчіком, репчиком там займаєтесь?». І воно так сталося, що потім купа гуртів почали з’являтися. Нам приносили касети, і ми відслуховували весь цей матеріал, почали робити перші концерти на «Private TV», самі ж друкували запрошення. Якісь квитки роздавали на вулицях, а потім понеслося — матеріалу стало багато, програма була, вирішили просто робити фестивалі. Навколо «Rap-обойма» почали з’являтися такі як хіп-хоп анклави. Сто відсотків одразу ж з’являвся анти-анклав, який говорив: «Вони нічого не розуміють. Тільки я справжній реп. Вони не реп». 

— Дуже багато талановитих гуртів були вихідцями з Харкова. Зараз нічого не змінилося?
Сто відсотків, купа всього відбувається. Я не настільки тримаю руку на пульсі, але коли щось з Харкова вистрелює, то всі про це дізнаються. Про «ТНМК» також колись ніхто не чув поки сиділи, а потім стрєльнули. Так само купа харківських гуртів було. От «ТНМК», «П’ятниця», «Курган & Agregat», Жадан той самий панкуху з «Собаками» фігачать.

Фоззі

— Харків, як місто, впливає на тих, хто тут живе?
Ми зазвичай кажемо, що можна людину вивести з Харкова, але Харків з людини не можна вивести. Харків це те, що завжди в нас, такий внутрішній базарчик якийсь. І це місто, яке змінюється не так швидко, як нам би хотілося. Але воно змінюється! І ми, мабуть, теж є прикладом того, як з мешканців Української Радянської Соціалістичної Республіки потроху витискаються громадяни України.

— Ви познайомились з Фаготом, коли вчились на круп’є?
У казіно «777». Там ми познайомились. В казіно Сан Санич Гора, бос, дав йому поганяло «Фагот». І коли я дізнався, що він Фагот, тому що грає на фаготі в гурті «Казма Казма» — це для мене було таке «Ніфіга собі «Казма Казма» (український психоделічний рок-оркестр — ред.). Це було таке щось дуже незвичне! «Альфонс де Монфруа», «Казма Казма» це був такий інді-інді. Харків тоді все ж таки знали, в першу чергу, через «ГПД», «Разные люди», гавнорок такий радянський. Тобто такий російський рок. Поруч з тим існувала така шобла більш інтелігентна, з консерваторією, які грали дуже цікаву музику, зовсім не схожу на радянський рок, на бринді-бринді.

Шобла(жаргон) — компанія людей

— Ти думаєш, якби фестиваль «Червона рута» був в іншому місті, то ви б не взяли участь?
Ні, я думаю, що якби не та «Червона рута», то нас би не було. Вона відбувалась тут [в Оперному театрі] протягом десяти днів. Це був травень 1997 року, Харків, і саме тут була «Червона рута». Тут нагороджували в останній день. Тут ми потім грали свій перший [концертний альбом] «Симфо-хіп-хоп», але зала відчувається, що радянська. Після того ми вирішили частіше грати в театрі Шевченка, там все таки «old school», і він так звучить, відчуття справжнього театру, а тут відчуття 27-го з’їзду КПРС.

— Є чимало слів, які поширені лише в певних регіонах. У Харкові є такі слова чи фрази?
Серед харківських слів, які відомі, ми знаємо, що тремпель. От наприклад, ми з Сивохою (Сергій Сивохо — ред.) спілкувалися, і всі області, які межують з Харківською, вони знають це слово. У Донецьку розуміють, що таке трємпєль. Суми знають, Полтава знає. Далі вже ні. Тобто це те, що називають плечиками, вішалкою. У нас фотосет був і ми з Фаготом кажемо: «Повісь на тремпеля!», а стилісти такі «На шо?». Розуміємо не наші.

— Яка різниця між тими, кого називають ракли, та сявками?
Є ще одне харківське слово ракло. Сявки це хулігани, такі макроджиганчики, а ракли це сявки, які шось дьорнуть. Так от, був покровитель бурси, якийсь Св. Іраклій чи щось таке. Тут були скрізь [на Благовіщенському базарі] торговельні ряди бабки з біляшами. І коли гупав колокол, що в цій бурсі перерва, вони кричали «Ракли ідуть!». Іраклій для них був задовго, скорочено «ракли» і вони накривали ці лотки з біляшами якоюсь тканиною, щоб ті не поцупили. Ну бігли, гоп-гоп-гоп, і що, бабка за ними побіжить, лишивши весь товар? Ніколи не побіжить! Отак, короче, з’явилось десь на цьому місці слово «ракли». Це ставлення і до влади, і до ворогів, до сусідів, які якісь підозрілі. Ракли оце от харківське слово.

Ти пам’ятаєш момент, коли вирішив, що треба їхати в Київ?
Було два шляхи завжди для Харкова Москва, потім з’явився Київ. Ніхто серйозно про Київ ніколи не казав. Всі яскраві люди, яскраві проекти, всі відразу дивились в бік Москви. 

— Ти живеш в Києві, а є щось, що лишилось ще з Харкова?
Я от в Києві не люблю ходити в супермаркети за продуктами, ходжу на базар. Я постійно себе ловлю на тому, що починаю на базарі звертатися не «Добрий вечір», а іменно: «Хозяюшка, я прошу прощения, а шо именно свежее есть?». І думаю, Господи, машина часу така.

— У перервах між навчанням ви ж теж торгували на базарі?
На базарі не торгують, на базарі — стоять. Це теж суто харківській вислів. Ну, тоді «стояли на базарі».

— В тебе залишилися спогади про той час, коли ви «стояли» на базарі?
Коли ми переїхали до Києва,  базар збирався на десяту, а в Харкові вже на дев’ять розторгувались усі. Ми думали: «Ну шо за лоховской город?». Ми ідемо з потягу, не можна купити поїсти, бо ще базару немає. Вони сплять ще, києвлянци. І в мене був базар мрії, коли на Московському [базарі у Харкові] перепала нам партія дитячих носочків з верблюдиками. Таких от маленьких, на [вік] три-п’ять років. Ми виставились там в 7 з чим-то. Люди, які йшли на базар, торговці, розхватали у нас все до відкриття базару. Тобто всі ті жінки, які йшли торгувати: «Ай, для внучечка взять білі носочки і верблюдик намальований кольоровий». І о дев’ятій ранку я, Діля (Едуард Приступа — ред.), і Котя (Костянтин Жуйков — ред.) йшли з базару от так от: «Всіх благ, всіх благ». О дев’ятій ми все розпродали в нуль і валили. Це було, ну просто «blaze of glory». Цей момент, який ніколи не забути. І мало що можна порівняти з відчуттям, коли ти з базару йдеш о дев’ятій ранку і ти все продав. 

— В тебе був цей сайд-проєкт «MetaMoreFozzey». Він був доволі успішним!
Ну, потім я награвся в це. Я поміняв собі хобі, почав книжки писати. Зараз хочу поміняти почати писати серіали замість книжок. Тому що не цікаво постійно в одній тій самій позиції кохатися з життям. 

— Футбол — це теж одна з таких забавок?
Ні, футбол — це головне хобі. Я ходив на стадіон, коли там Блохін (Олег Блохін — ред.) в Харкові забивав свій двохсотий гол, трьохсотий взагалі. Отоді я був. А родина жила просто за парканом від «Металіста» (стадіон «Металіст» у Харкові — ред.). І там навіть є вулиця Храмова, це мій двоюрідний дідусь, Герой Радянського Союзу. Він літав на реактивних літаках над Червоною площею. І, я пам’ятаю, була історія, Артем Франков (український спортивний журналіст — ред.) в щотижневику «Футбол» написав: «От ці українські назви міст, що за брехня? Не було ніколи храмів на вулиці Храмовій». І я йому написав смс-ку: «Тьома, це вулиця імені мого діда!». Він вибачився. У наступній редакції написав: «Вулиця не Храмова від храмів, а вулиця від прізвища Миколи Храмова».

 — Як ти думаєш, чому сталась така консервація Харкова в певних колах, в політичному житті?
— Дід, Микола Іванович Храмов, розповідав, що в 30-х роках всі написи були українською на магазинах, і так далі. Українська була поширена, а потім українську можна було почути тільки на базарі. Там, де селяни продукти привезли. Мені здається, що відбувається заміна «низкое наречие — высокое наречие». Тобто, «высоким наречием» вважалася  російська мова з притаманними харківськими рисами. «Низким наречием» була українська. Тепер, оскільки всілякі культурні, освітні штуки відбуваються, російська з часом стає «низким наречием». Якщо ти хочеш чогось досягти або ти хочеш якогось майбутнього політичного, економічного, ти маєш знати англійську, так само ти маєш знати українську. І я скажу таку жахливу річ, яку багато хто не сприймає: українізацією Східної України треба займатися російською мовою. Тому що тих, хто розуміє українську — українізувати вже не треба, вони вже наші. Змінюватись страшно, втрачаючи якусь базу. Харків все ж має випромінювати впевненість в собі. Тобто, — це  захисна реакція. 

Над матеріалом працювалиВедучий:Богдан ЛогвиненкоРежисерка:Каріна ПілюгінаРедакторка:Софія БазькоКоректорка:Олена ЛогвиненкоПродюсерка:Каріна ПілюгінаФотограф:Сергій СвєрдєловОператор:Михайло ШелестОператор:Олексій ПанченкоМонтажерка:Марія ТеребусГрафічний дизайнер:Сергій РодіоновГрафічний дизайнер:Андрій БочаровМоушн дизайнер:Олексій Рассахацький Звукорежисерка:Анастасія Климова Більд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Вікторія ВолянськаТранскрибаторка:Галина РезніковаСтилістка:Христина ОрищакМузичне оформлення:Tik TuВ програмі використана музика:ТНМКРедакторка:Наталія Понеділок

25 Вересня 2019 16:52