Давня книжкова історія Острога

Князівський рід Острозьких називали некоронованими королями Руси. Василь-Костянтин Острозький був військовим, політичним і культурним діячем, одним із найосвіченіших людей свого часу. А його батько, Костянтин Острозький — видатний литовсько-руський меценат і полководець кінця XV — початку XVI ст. Нині його ім’я носить 30 окрема механізована бригада (ОМБр), яку сьогодні вважають елітою української армії.

Костянтин Острозький за життя сприяв розвитку Острога, а після смерті його справу продовжив син. Він створив академію й друкарню в Острозі, де вперше було перекладено й надруковано Біблію церковнослов’янською мовою. Про цю давню сторінку історії радимо прочитати у проєкті медіа «Читомо» — «До друку», присвяченому історії українського книгодрукування.

Тепер в Острозі працює Музей книги та друкарства, де зберігається одна з найкращих в Україні колекцій стародруків XVI–XVIII століть. Ми поговорили з науковим співробітником музею Анатолієм Хеленюком, який працює в установі ще з часу її заснування 1985 року, про роботу в музеї під час різних історичних періодів, зокрема за часів Радянського союзу й повномасштабної війни з Росією.

Початок роботи в музеї

Анатолій — острожанин. Він вивчав бібліографію й бібліотекознавство в університеті в Рівному. Каже: розумів, що пов’яже своє майбутнє з літературою, оскільки з дитинства товаришує з книжками.

Перші роки випускники радянських університетів працювали за скеруваннями, тобто на кілька років їхали туди, куди скаже держава. Але Анатолій хотів і зрештою зумів залишитися в Острозі, де саме працювали над відкриттям Музею книги та друкарства. Установа мала стати відділом заснованого 1981 року Державного історико-культурного заповідника міста Острога, до якого входили архітектурні пам’ятки міста й околиць.

Перші два роки Анатолій працював у краєзнавчому музеї, який розташовується в замку і є частиною історико-культурного заповідника. А коли 1985 року в Луцькій вежі відкрився Музей книги та друкарства, Анатолій перевівся туди. Відтоді музей є невіддільною частиною життя Анатолія, а сам він — невіддільною частиною музею. Упродовж усіх цих років він проводить екскурсії, читає лекції та працює над поповненням колекції музею новими експонатами.

За роки роботи музей значно змінився: у ньому проводять лекції й різноманітні заходи, експозицію осучаснили за допомогою діджиталізації, а також зробили більш інклюзивною, а саму колекцію стародруків поступово оцифровують. У 2021 році експедиція Ukraїner побувала в музеї й дізналася, як культурна установа осучаснюється, щоб зацікавити широке коло відвідувачів.

А щойно після відкриття музей мав зовсім інакший вигляд: на першому поверсі зберігали стародруки, на другому — книги XVIII–XIX ст., а третій поверх стосувався радянського періоду.

— В основному фонді обов’язково мали бути книжки про пленуми (засідання. — ред.) КПРС. Навіть наукове видання радянського часу мало починатися словами про партію, цитатою Леніна, а тоді вже йшла основна інформація. Без такого вступу книжку не видавали. 

Попри цю ідеологічну частину колекції, музей намагався подавати історію правдиво. Щоправда, у розповіді про Острозьку друкарню XVI ст. акценти були дещо зміщені. Через радянську антирелігійну політику про Острозьку Біблію музейники могли згадувати лише побіжно. А на перший план вийшло дебютне видання друкарні — «Буквар» Івана Федорова. Це один із найдавніших друкованих українських букварів, який побачив світ у 1578 році. Однак саме перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою було основним здобутком друкарні. Майже не згадували й про основоположну постать князя Василя-Костянтина Острозького, адже в радянському трактуванні він був пригноблювачем і ворогом простого народу. 

— Тоді все було заточено під поняття «Москва — старший брат». [Мовляв], Іван Федоров — рускій, він приїхав і все тут зробив. 

Утім, музейники все одно розповідали відвідувачам, що роботу друкарні фінансував князь Острозький і без його ініціативи та внеску нічого не було б. Також згадували, що про самого друкаря Федорова точної інформації небагато, зокрема про те, де він народився, достовірних джерел немає, лише здогадки. Він справді починав свою діяльність у Москві, але звідти поїхав до Білорусі, згодом у Львів і на запрошення князя — в Острог, де був найплідніший період його діяльності. 

Анатолій пригадує, що на противагу працівникам краєзнавчого музею, яким потрібно було розлого розповідати про Другу світову війну й усілякі здобутки Радянського союзу, співробітники Музею книги та друкарства відчували більше свободи. Однак про роль Острога в житті церковного і політичного діяча Івана Огієнка, який написав монографію про князя Острозького, дещо розповідали. Прикметно, що ніхто з музейників, крім призначеного директора і його заступника, не був партійним. 

— Наприкінці відкритих зборів, куди зганяли всіх партійних і непартійних, на це звертали увагу: «Музейники, треба вступати в партію! Що ви собі думаєте?» — А ми все «Хі-хі-ха-ха» — «Ви ще про це пошкодуєте!» — «Хорошо». Також мене агітували бути бібліотекарем у районному комітеті партії, а я відмовлявся зі словами: «Та ви що, я не доріс, ще мені рано…»

Із часу відновлення незалежності України зміст екскурсії в музеї дещо змінився, зокрема ролі Василя-Костянтина Острозького приділяють більше уваги. Про те, що його постать була ключовою у формуванні острозького інтелектуального осередку свідчить, зокрема, факт, що друкарня припинила існувати за кілька років після його смерті. Її працівники роз’їхалися хто куди: Київ, Варшава, Краків, Венеція, Афіни. Є відомості про те, що волинянин Анисим Радишевський, який вчився друкувати в Острозі, пізніше став одним із провідних майстрів Московського друкарського двору. Значний вплив на розвиток російської освіти мали також книжки, видані в Острозі, та праці випускників Острозької академії. Саме на основі «Граматики…» Мелетія Смотрицького (1619 р.), російський вчений Михайло Ломоносов згодом створив граматику російської мови (1757 р.). Анатолій зазначає, що до того в Москві книжку граматики Смотрицького багато разів передруковували, утім часто не вказували автора. Подібне відбувалося з Острозькою Біблією: 

— Текст передрукували, а на титульній сторінці написали, що це «первая печатная Московская Библия».

Проте навіть у вкоріненій тенденції росіян привласнювати чужі культурні артефакти були винятки. До прикладу, є історія про те, як острозьке походження видання не приховали. Йдеться про так звану Єлизаветинську Біблію (1751 р.), яка є перекладом Острозької Біблії на російську мову. У книзі вміщено кілька передмов, в одній із яких згадано про Острог і друкарню князя Острозького, в якій працював Іван Федоров. До речі, один із екземплярів цього стародруку є серед експонатів музею. 

Книжкова історія Острога після закриття друкарні

У XVI–XVII ст. Острог був мультирелігійним, мультинаціональним містом з Магдебурзьким правом. Відповідно, поряд із православним храмом тут були костел, мечеть, а також одна з найбільших у Східній Європі синагог. У 2018 році Ukraїner відвідував синагогу й розмовляв із місцевим мешканцем, етнічним євреєм Григорієм Аршиновим, який відновлював будівлю впродовж 20 років. На жаль, у 2020 році чоловік помер від ускладнень Covid-19.

Також в Острозі були школи, а при них — бібліотеки з різноманітними колекціями. Анатолій розповідає:

— В Острозі було дуже багато книг, і є доказ, що потрапляли вони сюди незадовго після друку. Запис у бібліотеці Острозького єзуїтського колегіуму свідчить, що книга, надрукована в Парижі 1627 року, потрапила в Острог уже в 1628 році.

Чотири рази на рік в Острозі відбувалися ярмарки, на які з’їжджалися купці з різних куточків Європи, місто процвітало. Відомо, що вже після закриття друкарні діяв цех палітурників. У них було багато роботи зокрема тому, що онука князя Анна-Алоїза Ходкевич вирішила зробити нові обкладинки для книг своєї бібліотеки, щоб на кожній з них був її герб замість оригінальної палітурки. 

Розквіт міста тривав недовго, адже розпочалася Національно-визвольна війна 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького, яка мала на меті визволити український народ з-під панування Речі Посполитої. Унаслідок війни Острог зазнав великих руйнувань. Усі друкарні, що працювали потім, були не такими масштабними, випускали здебільшого каталоги, періодику й листівки. Що цікаво, у XIX ст. власником однієї з друкарень в Острозі був Юхим Кримський, батько відомого українського поліглота, вченого й письменника Агатангела Кримського, а друкарня, яка діяла в місті в радянський час, розташовувалася біля замку, як колись друкарня князя. 

Анатолій пригадує, що кілька десятків років тому, попри наявність Музею книги та друкарства й Острозького замку, асоціації мешканців з містом були пов’язані насамперед із місцевою психіатричною лікарнею і навколо цієї теми побутували грубі жарти. Це змінилося після відродження Острозької академії на початку 1990-х років. Відтоді місто повернуло славу культурного та інтелектуального центру. 

Музейники продовжують працювати й розповідати відвідувачам про українське книговидання навіть в умовах повномасштабної війни. Перші пів року після початку повномасштабної війни двері музею були зачинені для відвідувачів, а експонати заховані, але наразі музей працює на повну силу. Серед відвідувачів чимало людей, які опинилися в Острозі, тікаючи від воєнних дій.

— Небезпека не минула, тож ми напоготові. Але нам треба працювати!