Що ховає Острозький музей книги?

В Україні є два повнопрофільні музеї книжкової справи: Державний музей книги і друкарства України на території Києво-Печерської лаври, створений у 1972 році, і музей книги та друкарства в Острозі, заснований на 13 років пізніше. Поява такої установи в Острозі спричинена історичною спадщиною цього волинського міста. Відомі своєю меценатською діяльностью князі Острозькі перетворили свою волинську твердиню на культурну столицю руських земель XVI століття.

Місто захищали стіни, за якими у другій половині XVI століття існували замок, школа, папірня та друкарня. В острозькій друкарні Іван Федоров видав перший на українських теренах повний переклад Біблії церковнослов’янською мовою. Важливість появи цієї книжки пояснює завідувачка музею Світлана Позіховська:

— Князів Острозьких називали некоронованими королями Русі: їм щонайменше тричі пропонували польський престол, для чого потрібно було зректися християнства і навернутися в католицизм. І тому важливо, що Острозька Біблія вийшла кирилицею, бо в ті часи велася активна полеміка про те, що божественними мовами є тільки латина і грецька, а слов’янська не є мовою Божою, тому Біблія не може бути надрукована нею.

Музей книги та друкарства розташований в унікальній історичній споруді — Луцькій надбрамній вежі типу барбакан, збудованій у XVI столітті. Вежа стоїть на невеликому пагорбі, звідки відкривається панорама на Острог. Чотири століття тому брама слугувала північним в’їздом до міста; дорога, що проходила через неї, вела у бік Луцька. Завдяки вчасній реставрації збереглася кам’яна «корона» — декоративна надбудовна стінка, що прикрашає вершину Луцької вежі розкішною ранньобароковою ліпниною. А функцію вікон на горішніх поверхах виконують відреставровані автентичні бійниці.

Простір всередині споруди є прикладом того, як музей здатний пристосовуватися до історичного середовища. Вітрини з рідкісними рукописами і стародруками оточені автентичними бійницями, що розташовані на горішніх поверхах вежі й виконують функцію вікон. Будівля створює авру старовинності, під вплив якої відвідувач потрапляє одразу, щойно переступить поріг музею.

Як усе починалося

Появі острозького музею передувала діяльність на початку XX століття Братства імені князів Острозьких. Організація розпочала відзначати урочисті події, пов’язані з родом Острозьких, проводити публічні заходи та педагогічні курси, але, крім цього, мала на меті відреставрувати Острозький замок та перетворити його на культурний центр. У 1916 році в замку відкрили історичний музей. А 1985-го книжкова колекція установи, створеної Братством імені князів Острозьких, стала частиною фондів музею книги та друкарства.

Одначе так само фонди музею поповнювалися цінними книгами з багатьох наукових установ тодішнього Радянського Союзу, згадує Світлана:

— Ми працювали з великими обмінно-резервними фондами наукових бібліотек. Це бібліотека імені Стефаника у Львові, бібліотека Львівського університету; у Києві — парламентська бібліотека, історична бібліотека, бібліотека імені Вернадського, а також бібліотека імені Леніна в Москві (сьогодні Російська державна бібліотека. — ред.) та Салтикова-Щедріна в Ленінграді (Російська національна бібліотека в Санкт-Петербурзі. — ред.)

Створення музею в Луцькій надбрамній вежі відбувалося у рамках ширшого проєкту — створення в Острозі Державного історико-культурного заповідника, до якого входять ще краєзнавчий музей та нумізматична виставка (колекція монет і нагород).

У Радянському Союзі не вдалося знайти установи, яка би взялася за повноцінне архітектурно-художнє оформлення Острозького музею книги. Тому багато відповідальності лягло на плечі команди музейників. Досвіду довелося набиратися в процесі, зіштовхуючись із різними курйозами. Скажімо, майстри Ленінградського художнього комбінату, що виготовили на замовлення музею вітрини для окладів Євангелій, не врахували товщину останніх, через що скляна кришка не закривалася. Довелося розмістити ці оклади у вертикальному положенні на стінах музею. Це рішення виявилося композиційно навіть успішнішим, аніж попередньо ухвалене, тому що ті вітрини мали розміщуватися по центру зали і тоді вони ставали б у ній домінантою, перекриваючи собою інші експонати.

Одного разу Світлані Позіховській разом із її чоловіком довелося везти в музей дуже важку сумку зі стародруками аж зі Львова. Це відбувалося в роки тотального дефіциту в Радянському Союзі, і їхні колеги жартували, що краще було привезти зі Львова шматок ковбаси, аніж ці книги. Та насправді всі були раді, бо колекція музею поповнилася цінними експонатами.

Музей виростав із неймовірною швидкістю, і, щоб устигнути вкомплектувати його повністю до відкриття, музейникам доводилося працювати понаднормово, жертвуючи сном.

Біблія, Коран та підручник з екзорцизму

Крім передачі музею колекції, зібраної Братством Острозьких, та кооперації музейників із бібліотеками, поповнення обмінних фондів музею відбувалося у найрізноманітніші способи. Завдяки співпраці з букіністичними магазинами вдалося придбати прижиттєве видання «Енеїди» Івана Котляревського — першого твору нової української літератури.

А для того щоб отримати стародруки від священників довколишніх церков, працівники музею за допомогою сполук аміаку відчищали оклади до ікон. Місцеві настоятелі не хотіли просто так віддавати раритетні книги, але так само не мали бажання чистити потемнілі оклади.

Також один місцевий житель віддав рідкісний ірмолой слов’янського друкаря XVII століття Спиридона Соболя в обмін на дорогий тоді болоньєвий плащ. Дотепер у колекцію час від часу надходять поповнення і від благодійників. Загалом фонди музею нараховують майже п’ять тисяч книг, серед яких понад сто рукописів та півтори тисячі стародруків. І їхня кількість постійно зростає.

До цінних рукописних експонатів належать Євангеліє, написане в одному з волинських монастирів у XVI столітті, та нотний ірмологіон, у якому є запис острозького наспіву. У князя Острозького був хор, який складався зі студентів Острозької академії, і цей хор наприкінці XVI століття почав використовувати свій особливий тип виконання молитви — наспів.

Крім слов’янських рукописів, в експозиції є також Коран початку XIX століття, що був написаний острозькими татарами і зберігався у місцевій мечеті. У 1992 році його викупили для колекції музею в родини острозьких татар за 300 карбованців, що за тогочасним курсом дорівнювало півтора доларам.

Але насамперед музей славиться своєю колекцією стародруків — так сьогодні називають усі книги, виготовлені на верстаті починаючи з середини XV століття (коли виникло друкарство) і до початку XIX-го.

На відміну від Острозької Біблії, яка збереглася до нашого часу в понад 300 примірниках, інша важлива пам’ятка з доробку острозької друкарні — «Буквар» Івана Федорова — в музеї представлена копією, про що розповідає директорка музею:

— І львівський, і острозький «Буквар» збереглися у двох примірниках, і обидва перебувають в закордонних збірках. Острозький «Буквар» — в крайовій бібліотеці німецького містечка Ґота, куди потрапив ще у XVI столітті і, ймовірно, завезений туди був самим Іваном Федоровим. Ще один, дефектний, примірник належить королівській бібліотеці Копенгаґена.

Також у музеї можна знайти цілу експозицію, присвячену діяльності львівського друкаря Михайла Сльозки, якого митрополит Петро Могила відлучив від церкви за передрук у Львові «Служебника» та «Октоїха», виданих Києво-Печерською лаврою. Бо Сльозка зробив це без дозволу.

Музейна колекція містить також книжки, надруковані сучасною українською мовою, зокрема твори багатьох українських класиків. Наприклад, тут зберігаються півтори сотні примірників «Кобзаря» Тараса Шевченка. Частину книжок отримали 2019 року під час флешмобу «Подаруй книгу для музею». Найстарішим з усіх наявних тут «Кобзарів» є празьке видання 1876 року. Також тут є колекція видань творів Івана Франка, а поряд — добірка мініатюрних книжок.

Як підказує назва Острозького музею книги та друкарства, він має географічно ширшу, аніж музей-колега в Києві, експозицію, яка не обмежується книгами, надрукованими в Україні.

Відвідувачі музею можуть побачити тут також західноєвропейські стародруки. Найстаріший серед них — інкунабула Coniurationes demonum («Вигнання демонів») 1492 року, видана в друкарні Стефана Планки у Римі. Всередині містяться зображення демонів у вигляді крилатих драконів. У книзі описується обряд екзорцизму, тобто вигнання бісів із тіла одержимої людини.

Крім стародруку з драконами, тут є книжка із зображенням гіпоґрифа — паризьке видання славетної лицарської поеми «Несамовитий Роланд» пера Лудовіко Аріосто, надруковане у 1783 році.

Серед експонатів можна знайти декреталії (постанови) Папи Римського Григорія IX, які вийшли друком у Парижі в 1511 році. А ще «Граматику» португальського єзуїта Емануеля Альвареса — підручник, за яким на українських землях понад 300 років вивчали латинську мову.

Книги, які експонуються горизонтально і в розгорнутому вигляді, працівникам музею доводиться час від часу перегортати, аби запобігти деформації сторінок. Тому експозицію музею не можна назвати статичною: завітавши до музею повторно, відвідувачі застануть книги розгорнутими на інших сюжетах.

Як розговорити книжку

Сама по собі книжка, на думку Світлани Позіховської, мало що може сказати тому, хто на неї дивиться. Для того щоб експозиція йшла на діалог, недостатньо прилучити поруч із експонатами коротку інформаційну довідку.

— Стаціонарна експозиція є консервативною. І приходить момент, коли ти розумієш, що тримати книги у фондах і розміщувати постійну експозицію, яку люди бачили тридцять років тому, — це вже непристойно. Тобі стає тісно у цих рамках, і ти починаєш шукати якісь варіації.

Крім важких фоліантів і більш сучасних книжок, у Музеї книги та друкарства можна побачити верстат на кшталт того, за яким друкував свої книги Іван Федоров, а також муляж старого монаха, що пише, сидячи за столом. Є тут і шкільна парта, за якою можна відчути себе студентом Острозької академії. За цією партою відвідувачі мають нагоду написати пером відгук про музей. Такі вкраплення підсилюють експозицію завдяки взаємодії з відвідувачем.

У 2019 році команда музею осучаснила експозицію після того, як виграла конкурс Міністерства культури «Малі міста — великі враження». Завдяки цій програмі перший поверх музею перетворили на хаб, де тепер відбуваються культурні заходи: наприклад, лекція про арабську мову від сходознавця та дослідника острозького Корану Михайла Якубовича, лекції про фемінізм, імпресіонізм тощо, майстер-класи, пов’язані з процесом створення книг, а також вечори акустичної музики. Крім цього, прямо на стіни першого поверху тепер проєктують звуковий мультиплікаційний фільм із коротким екскурсом в історію Острога.

Оскільки виставлені на огляд книги розміщені у вітринах і відвідувачі не можуть доторкнутися до них та погортати, очевидною для музейників була потреба знайти інший спосіб взаємодії з цими експонатами. Діджиталізація, тобто переведення у цифровий формат, — водночас простий та ефективний підхід до розв’язання цього питання.

У залах із експозиціями встановили електронні сенсорні панелі — так званий інформаційний кіоск або сенсорний термінал. Досвідом діджиталізації ділиться заступник директора з наукової роботи історико-культурного заповідника міста Острог Андрій Брижук.

— Інформаційний кіоск став першим діджитал-рішенням у музеї. Тоді ми випробували цю технологію і побачили, що відвідувачі нею користуються: вони переглядають книги або читають історичну довідку. Також тут є цифрові копії книг, є опис наших колекцій, є книга відгуків та запис острозького наспіву.

Крім цього, музей добре пристосований до потреб людей із порушеннями зору. Вони можуть скористатися тактильними табличками, надрукованими шрифтом Брайля, або створеною на 3D-принтері моделлю будівлі музею, відчувши на дотик її розміри та форму. Існує окремий путівник для слабозорих із контрастним шрифтом та крупними яскравими зображеннями.

Всі охочі мають змогу послухати аудіогіда — програму можна завантажити на смартфон за QR-кодом. Андрій жартома пригадує, як текст першого аудіогіда для музею начитав місцевий житель за дві пляшки коньяку.

Андрій закінчив Острозьку академію у 2014-му, а вже за чотири роки приєднався до команди історико-культурного заповідника. Вирішив присвятити себе цій справі, оскільки дуже любить історію.

— Ще у шкільні роки історія була близька мені, тому я обрав її для навчання в університеті, а потім зацікавився музеєм і відтоді продовжую професійно цим займатися. Тут є щось близьке до сродної праці Сковороди — тобто робота-хобі.

Музей книги та друкарства в Острозі можна назвати й дослідницькою установою, адже до його фондів належить чимало стародруків без вихідних даних, через що неможливо відразу встановити друкарню, де книгу видали, ім’я друкаря та рік її появи. Тому часом працівники музею самостійно досліджують свою колекцію, що потребує знання історії письма, паперу, водяних знаків, церковнослов’янської мови тощо.

Зазвичай зі старовинними книгами дослідники працюють без рукавичок, позаяк ті притуплюють тактильне відчуття і через це можна пошкодити сторінку, навіть не усвідомивши цього. Найголовніше правило — руки мають бути чистими та сухими. Рукавички використовують лише для книг, що були видрукувані з використанням ртуті, або при роботі з металевими окладами, бо кислоти, які можуть бути присутні на руках, здатні призвести до потемніння металу. Інколи папір може бути уражений грибком — тоді він починає розсипатися і виділяти отруйні речовини. У такому разі потрібно надягати не лише рукавички, а й маску.

Одним із великих проєктів музею є партнерська програма з бібліотекою рукописів у Міннесоті, в рамках якої працівники наукових установ оцифровують свої старовинні рукописи за допомогою професійного обладнання, переданого зі Сполучених Штатів Америки. Під фотопарасолею на штативі кріпиться цифрова камера, а поруч на столі лежить книга, яку треба оцифрувати. До камери під’єднують ноутбук і фотографують кожну сторінку книги, переглядаючи на ноутбуці, чи вдалим вийшов знімок.

Відскановані рукописи з’являтимуться на сайті бібліотеки і таким чином стануть доступними для користувачів мережі у всьому світі, а обладнання подорожує до інших установ. Цей проєкт існує ще з 1960-х років, і його задум полягає у тому, щоб оцифрувати якнайбільше рукописів, уберігши їх від потенційного знищення.

Зміни, що відбуваються в Острозькому музеї книги та друкарства, роблять це місце дедалі доступнішим та захопливішим для туристів. Секретом успіху у вдосконаленні музею є любов до своєї роботи, вважає Світлана Позіховська:

— Я себе позиціоную щасливою людиною. Бо моя професія збігається з моїм станом душі. Музей — це абсолютно точне попадання. Ми з ним на одній хвилі: я не відчуваю дисбалансу і дуже люблю музей. Завжди намагаюся віднайти щось цікаве, щоб зробити його особливим, і щоб цю особливість бачила не тільки я, а й ті, хто приходить, і щоб вони захотіли повернутися до нашого музею.