У січні 2023 року компанія вмотивованих щирих людей поїхала колядувати на схід України, аби подарувати людям, які пережили окупацію, трохи надії, любові та добра. Про цю теплу ініціативу команда Ukraїner зняла документальний фільм під назвою «Різдво разом», адже саме так називалася акція у 2000-х, коли діти зі сходу їхали на захід, щоб знайомитися з українськими традиціями. Тобто колядування на звільнених територіях — своєрідне відродження цієї ідеї, правда, трохи на інший манір.
Колядницька авантюра вдалася так добре, що її ідейник — волонтер Ukraїner Віктор Перфецький, вирішив, що цьогоріч вертепи необхідно зібрати ще раз. І зібрав їх аж три!
У цьому матеріалі — думки колядників, які за кілька днів перебування на сході й півдні переживали безліч емоцій, даруючи радість і водночас отримуючи її навзаєм.
Минулого року волонтер Ukraїner Віктор Перфецький запропонував зібрати компанію людей, зробити костюми, написати сценарій і поїхати з колядою на деокуповані території, аби поділитися з тамтешніми людьми світлом та теплом, аби відродити те, що століттями нищила Росія — українську традицію святкування Різдва та Маланки. Ця ідея так зрезонувала іншим, що вже цьогоріч Віктор зібрав аж три вертепи: два відправилися колядувати Слобожанщиною, а один — Причорномор’ям.
— Перший вертеп — «Південний», з яким поїхав я. Тут у людей не було прив’язки до певної організації, здебільшого спільним знаменником у них всіх було знайомство зі мною. Другий вертеп — «Слобожанський-1». Він планувався як той, який поїде маршрутом минулорічного вертепу. Ядром його стали люди, які є частинкою спільноти Ukraїner. Третій вертеп — «Слобожанський-2». Тут зібрались друзі з фестивально-волонтерсько-автостопно-мандрівної спільноти «Бакотики».
Віктор Перфецький
волонтер Ukraїner, організатор вертепів
Під час підготовки перед колядниками постав вибір: везти свято 25 грудня, чи 7 січня, зважаючи на те, що більшість залученої в цю справу молоді перейшла до святкування Різдва в грудні. Віктор коментує:
— З одного боку, хотілось бути натхненниками переходу [на новоюліанський календар] і показувати приклад людям. Але з іншого боку, у мене було спілкування з старостами сіл, які говорили про те, що в селах люди повільно переходять на [святкування] 25-го, і більшість все ж святкуватиме 7-го січня. Я не хотів, щоб ми приїжджали до людей, в яких немає свята. Тому було вирішено цього року підлаштуватись під людей.
— Перед поїздкою у кожного голови села Віктор запитував, чи святкують Різдво люди досі 7-го [січня], на що відповідь була категорично «так». Проте це не завадило ні Пастушкам, ні Чортам, ні Ангелам порозкривати свої роти (пояснити своє рішення. — ред.), коли через хату люди запитували: «чому приїхали так пізно, а не в грудні?», «чому колядують аж за два тижні від Різдва?».
Макс Чорний
грав Німецького царя у другому слобожанському вертепі
— Мені подобається бути тим, навколо кого ці різні люди об’єднуються і творять щось набагато більше, ніж можуть поодинці. [Подобається] робити, так би мовити, дуже смачний салат із багатьох дуже різних і по-своєму особливих інгредієнтів. Подобається мати сміливість залучати інших людей в те, що придумав сам, ризикуючи не виправдати їхню довіру до мене.
Віктор Перфецький
волонтер Ukraїner, організатор вертепів
— Цей проєкт має кілька корисних складових: відновлення українських традицій, об’єднання людей із різних куточків України та розрада для жителів деокупованих, прифронтових територій. Але найкраще у цьому всьому — взаємна світла радість. Господарі отримують від вертепувальників надію та втіху, бо в деокупованих селах та містах дуже мало молоді, не кажучи вже про тих, хто отак ходить вулицею і співає українські пісні.
Марго Васильєва
грала Смерть у другому слобожанському вертепі
— Поїхавши [вертепувати] один раз, ти отримуєш залежність від цих емоцій. Надзвичайна єдність відчувається з господарями, до яких ми приходимо з вертепом. Хтось усміхається, а хтось плаче від щастя. Комусь ніяково, тому що не може нічим віддячити. Але часто найбільшим подарунком для нас є щире спілкування з людьми, які діляться своїми життєвими історіями.
Настя Саква
грала Чорта у південному вертепі
— Зараз є міцне відчуття, що це було недарма: згадуючи сяючі очі дідуся й бабусі, які допомагали нам поселитись у дергачівській школі; згадуючи теплий прийом у хаті попід лісом у Безруках в п’ятнадцятиградусний мороз; [згадуючи] бабцю з Донеччини, що залишилась без хати і живе в дергачівській лікарні — вона плакала, обіймалась і все не відпускала [нас]; [згадуючи] військових у машинах, що без кінця сигналили й махали нам із машин, а ми їм; [згадуючи] жінок, які згадували, як колядували в дитинстві й казали, що про таку радість для себе тепер могли би лише мріяти.
Софія Андрущенко
грала Французьку царівну в першому слобожанському вертепі
Подивитись, як минулоріч молодь з усіх куточків України везла відчуття свята людям на деокуповані території, можна в документальному фільмі «Різдво разом». Цьогорічні колядники проєкту вирішили залишити свої мандрівки у спогадах і власних рефлексіях у соцмережах.
