Кольори української волі й незалежності

Share this...
Facebook
Twitter

Нині й завжди кольори державного прапора — те, що символізує свободу й нескореність українців. Синій і жовтий — на нашому одязі, у вікнах домівок і навіть на стовпах і парканах тимчасово окупованих територій. Цей двоколор, що так нагадує пшеничне поле під безхмарним небом, робить українців впізнаваними за кордоном, а в Україні допомагає ідентифікувати своїх. У складні часи національний стяг єднав українців не тільки із сучасниками, а й із предками, які ціною життя виборювали незалежність рідної землі.

Український прапор з’явився в XIII ст. і після століть утисків отримав нове життя: уособлюючи надію українців побудувати свою державу, зрештою він став прапором суверенної країни. Переживши 70 років заборон під час радянської окупації, він знову замайорів над Україною в 1991 році. Відтоді під його кольорами українці здійснили три революції, злітали в космос, позначили свою присутність на Антарктиді, виграли три «Євробачення», здобули численні спортивні перемоги — але найголовніша перемога ще попереду. І до неї ми теж ідемо із синьо-жовтим стягом.

Майже вісім століть історії

Поява тих чи тих кольорів на національних прапорах — часто явище випадкове, таке, що складається за збігом низки історичних обставин. Уже з часом закріплюється чітке розташування барв і зображень (якщо вони є), а також уточнюється їхнє символічне значення. Перша історична згадка про поєднання на стязі жовтого й синього кольорів на території України датована 1256 роком, коли заснували Львів. На гербі міста був зображений жовтий лев, що крокує біля золотої брами на голубому тлі.

Згодом прапори трикутно-клинової форми із синіми та жовтими барвами набули поширення серед козацтва: з XVIII ст. полкові та сотенні козацькі прапори здебільшого виготовляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою малювали зорі, хрести та зброю. Попри те що саме російський царат ліквідував Запорізьку Січ, принаймні до Другої світової війни козацькі прапори зберігали в петербурзькому музеї «Ермітаж». На одному з них, наприклад, був зображений архангел Михаїл — заступник воїнів і лицарів, покровитель Києва — у золотій киреї та блакитних штанях.

25 червня 1848 року під синьо-жовтим стягом виступили повстанці у Львові, які прагнули визнання українства в чинної австрійської влади. Повстання було придушене, однак воно засвідчило паростки нової хвилі національного піднесення — і в 1917–1921 роках сині й жовті барви зберегли прапори і Гетьманату, і Директорії, і УНР, і ЗУНР. Важливо й те, що історики з’ясували: саме в 1848 році поєднання синього й жовтого кольорів утвердилося як українські національні барви (у сучасному розумінні). А в 1918-му нарешті законодавчим актом визначили порядок кольорів на стягові як синьо-жовтий.

До речі, невнормованість їхнього використання і називання (наприклад, «блакитний» і «синій») до цього часу — факт, який взяли за основу своїх міфів ті, хто налаштований проти України і розбудови її державності. Такі інформаційні вкиди трапляються навіть після 2000-х років, коли, здавалося б, уже є вдосталь просвітницького контенту, що спростовує ці вигадки. Скажімо, у травні 2016 року, а потім у серпні 2022 (!) року були створені петиції з вимогою перевернути кольори українського прапора й нібито повернутися до історичних джерел. Чимало дискусій довкола таких спекуляцій час від часу зринали навіть у сюжетах телеканалів.

Стяг-артефакт із 1917 року, коли було проголошено автономію України, нині зберігається у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Це найстаріший збережений синьо-жовтий прапор.

У радянський час зберігання й пошанування українського прапора загрожувало ув’язненням у тюрмі чи психлікарні. Попри загрозу, свідомі українці, плекаючи мрію про незалежність, зберігали національні символи, зокрема прапор. Скажімо, його шанували повстанці ОУН-УПА, акуратно використовували сині й жовті барви художники на картинах, а вишивальниці, як згадує мистецтвознавця Діана Клочко, брали нитки такого кольору до роботи. Каже, у її селі Козин на Поліссі старші жінки, коли показували щойно вишиті подушки, хвалилися, що «хоч трохи, а жовтого й синього зробила».

Радянська влада карала за український прапор, вважаючи це прикладом громадської непокори. Так, уранці 1 травня 1966 року, перед традиційним радянським парадом до Дня праці робітники тодішнього заводу «Більшовик» (із 2018-го — Київський перший машинобудівний завод) і студенти Київського інституту народного господарства (нині Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана), що розташований поблизу заводу, замість червоного прапора СРСР побачили синьо-жовтий. Це була резонансна подія, якою перейнявся КДБ. Через дев’ять місяців затримали чоловіків, які вивісили прапор, — студента вечірнього відділення університету Георгія Москаленка та робітника заводу Віктора Куксу. Вони отримали по 3 та 2 роки таборів суворого режиму відповідно.

Комітет державної безпеки (КДБ)
Орган державного управління СРСР, серед основних завдань якого була розвідка, контррозвідка, боротьба з націоналізмом, інакомисленням і антирадянською діяльністю. У РФ правонаступницею КДБ стала ФСБ (Федеральна служба безпеки).

Діана Клочко згадує, як змінювалося її сприйняття національних кольорів. Оскільки вона народилася в УРСР у середині ХХ ст., то велику частину життя була переконана, що червоний колір — найсвятковіший:

— Міфологія червоного як крові, пролитої в боях і революціях за державу, глибоко «вшивалась» у підсвідомість на всіх рівнях, аж до виділення зі «Слова про Ігорів похід» слів про «червлен стяг».

«Слово про Ігорів похід»
Пам'ятка давньоруської літератури та української мови кінця XII ст. про похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців у 1185 р.

Коли ж мистецтвознавиця на початку 1990-х побачила перші українські прапори, зшиті вручну на домашніх машинках, то почала цікавитися знаменом і до 2004 року ставилася до нього як до культурологічного феномену. Але під час Помаранчевої революції її сприйняття українського стягу змінилося:

Помаранчева революція
Мирні протести (22.04.2004–23.01.2005 року) з вимогою скасувати сфальсифіковані результати президентських виборів, у яких нібито переміг Віктор Янукович, і підтримати Віктора Ющенка. Завершилася перемогою протестувальників.

— Коли ж на Майдані Незалежності я побачила державні стяги в багатьох, хто прийшов протестувати проти фальсифікації виборів, то стало зрозуміло, що прапор для громадян незалежної України став знаком відновлення правди, боротьби за неї.

А ось що мистецтвознавиця пригадує вже про значення прапора під час Революції Гідності:

Революція Гідності
Всеукраїнські мирні протести українців проти російського курсу розвитку країни. Після силових розгонів стали тривалою кампанією проти узурпації влади. Офіційно встановлено 107 жертв Революції, яких називають Небесною сотнею.

— 1 грудня 2013 року я вийшла на станції метро «Площа Льва Толстого» (в Києві. — ред.), щоб іти на віче біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Не злякалася вщерть заповненого людьми простору. Спів державного гімну й численні синьо-жовті прапори, які тримали кияни, рухаючись вверх, надавали віри, що ми переможемо. Знаю: із цим прапором, тримаючи його, ми, народ України, перемагатимемо й надалі.

Фото: Максим Дондюк.

Український прапор: на землі, в морі, в космосі

Напередодні проголошення незалежності, 1989 року, українські патріоти неодноразово підіймали синьо-жовтий прапор на пісенному фестивалі «Червона рута» в Чернівцях, усупереч міліціонерам, які щоразу намагалися відібрати й пошматувати його. 21 січня 1990 року під час акції «Живий ланцюг» 3 млн українців від Івано-Франківська до Києва вперше масово вийшли на вулиці із саморобними синьо-жовтими прапорами, щоб заявити про єдність України.

Після проголошення незалежності, 18 вересня 1991 року, Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим двоколором статус офіційного прапора України.

Поет Андрій Костинський згадує, як він радів прапору, гімну та гербу, що стали офіційно визнаними символами України.

— Радів і кольорам — мирним жовтому та синьому замість червоного, який у союзній символіці мав значення крові. Небо та хліб — це ж те, що в серці — як на небі, так і на землі — хліб наш насущний та небо свободи.

У морі український прапор уже за часів незалежності вперше підняли 12 лютого 1992 року на торговельному судні в іспанському порту Валенсія. Це була ініціатива В’ячеслава Кисловського — капітана теплохода «Кременчук». Боцман із двох сигнальних прапорців зшив синьо-жовтий стяг, який і було встановлено на судні.

Український прапор майорів і в космосі. 19 листопада 1997 року український космонавт Леонід Каденюк на борту шатла «Колумбія» під час експедиції STS-87 на висоті 279 км уперше розгорнув державний прапор над Землею.

Під час Помаранчевої революції (листопад 2004 – січень 2005 року) й Революції Гідності (листопад 2013 – лютий 2014 року) державний двоколор слугував об’єднувальним символом протестувальників, які не погоджувалися на російський вектор розвитку України, що тоді нав’язувала чинна влада. Відтак український стяг — це завжди про утвердження волі та інтегрування країни у європейський контекст. Із початком російської війни у 2014 році й переходом її в повномасштабну війну 2022 року державний прапор незмінно слугує потужним символом спротиву, своєрідного колірного коду українців, які ніколи й нізащо не віддадуть свої землі загарбникам.

Володимир Маглена, священник ПЦУ, ділиться, як змінилося його ставлення до українського прапора, відколи російські війська вторглися на схід України й тимчасово окупували Кримський півострів:

— Коли війна прийшла в мій Стаханов (після декомунізації — Кадіївка на Донеччині. — ред.) у 2014-му, то він став бездушним, бо зникли українські прапорці та прапори з машин і будівель. І стало страшно, хоча не було ані пострілів, ані вибухів. Так росіяни вбили моє місто. І коли я приїхав до Старобільська й побачив там український прапор, я плакав. Мені не соромно це казати. Бо прапор — це серце й душа України.

Українські захисники й захисниці повсякчас носять стяг як шеврони на своїй формі та навіть встановлюють у окопах чи бліндажах. Старший сержант, киянин Іван Савельєв, який боронить Україну ще з 2014 року, показує знімки свого прапора-браслета:

— Ось дві фотки з різницею у вісім років. Це мій прапор, який завжди зі мною. У пороховому нагарі, змазці для зброї й навіть крові.

Національний прапор з українцями і в горі, і в радості. Вони дбайливо зберігають закривавлені стяги зі сходу ще з 2014 року, і зараз, у 2022-му — уже з деокупованих територій. Державним знаменом вкривають і труни українських захисників і захисниць, що віддали своє життя в боротьбі за незалежність України. Є й ті, хто, навіть не воюючи на фронті, ризикували чи навіть поплатилися життям, бо вважали себе українцями. Так у 2014 році волонтерку Ірину Довгань у Донецьку обмотали українським прапором і катували солдати-найманці самопроголошеної «ДНР». Того ж року депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака закатували до смерті через те, що він хотів зняти прапор окупантів із міськради, щоби повернути туди український.

Фото: Mauricio Lima.

Український прапор дратує Росію, бо є постійним нагадуванням, що Україна — не її колонія, а окрема суверенна держава. «Це ж синьо-жовтий прапор! Терміново кличте поліцію! Психіатрів!» — ось як відреагували працівниці державного музею «Ермітаж» на неочікуваний мовчазний перформанс української мисткині Марії Куликовської. У 2014 році, під час європейського бієнале «Маніфеста 10» дівчина загорнулася в український прапор і пів години лежала на сходах, мов нежива. Дівчині всіляко погрожували, але зрештою відпустили.

Державний прапор — маркер українськості й незалежності, що іноді дається великою кров’ю. Під час повномасштабної війни люди в тимчасово окупованих населених пунктах сміливо виходили на мирні антивоєнні мітинги, загорнуті в рідний двоколор. Вони робили це свідомо, щоби довести окупантам, що їх тут не чекають. Навіть силові розгони таких протестів, наприклад, у все ще окупованому Херсоні, не спиняли спротиву українців і не змусили зректися стяга.

Надихає український прапор і тих, хто вже зараз дбає про відновлення країни. Ось що каже інженер-будівельник Ігор Цірульніков:

— Прапор — це символ країни. Як нас і вчили: синій — то небо, а жовтий — поле пшениці. Типовий заміський ландшафт України. Прапор України — це ще один символ моєї самоідентифікації. Використовуючи його, я маю змогу підкреслювати свою точку зору та світогляд.

Над матерiалом працювали

Засновник Ukraїner:

Богдан Логвиненко

Авторка тексту:

Анастасія Арцева

Шеф-редакторка:

Наталія Понеділок

Редакторка:

Анастасія Сєрікова

Анна Яблучна

Більд-редактор,

Автор обкладинки:

Юрій Стефаняк

Контент-менеджерка:

Катерина Юзефик