Костопіль. Шаховий центр з нуля

Люди
Полісся
12 Липня 2018 16:56
3390

Олександр Козак створив на Поліссі, у місті Костопіль шаховий клуб, що згодом став центром інтелектуального розвитку. Із пустого, закинутого приміщення з щурами, чоловік поступово зробив місце, куди тепер постійно приходять місцеві діти, щоб пограти у шахи, почитати, подискутувати із вчителем та одне з одним.

Олександр каже, що секрет у тому, щоб любити. Любити й цінувати дитину як особистість і любити свою справу. Часто ми шукаємо місце, де б нам було комфортно, де можна розвиватися і залишатися собою. Олександр Козак не просто знайшов таке місце. Він створив його з нуля.

Культура шахів на території України є досить давньою. Шахові фігури часів Київської Русі знаходили під час археологічних розкопок у Вишгороді, Києві, Турові та в Чорній Могилі поблизу Чернігова. Перший в Україні шаховий клуб з’явився в Харкові 1882 року. Згодом подібні клуби виникли в Києві, Одесі та в інших українських містах.

Центру в Костополі вже понад 30 років. Центр і його засновник постійно вдосконалюються, надихаючи інших до саморозвитку.

Олександр

Олександр Козак захопився шахами ще в шкільні роки. Грав спочатку з батьком, потім з інженерами місцевих заводів. Перед тим, як зрозуміти, що шахи це дійсно його, хлопчина годинами спостерігав за грою інших. У середній школі Олександр із батькової подачі прочитав свої перші присвячені шахам книжки. Про свої перші досягнення чоловік згадує так:

— Перший приз я привіз із Євпаторії, із санаторія. Там був будьоновець на коні. Із того часу я захопився. Уявіть собі: ми малювали мапу, на ній розмальовували Древній Рим або Грецію й міста-поліси, міста-держави. Кожен мав свій колір держави. Якщо ти виграєш у когось, то замальовуєш у свій колір ту державу. І коли ти завоював ту територію, ти ніби завоював весь світ.

1

Отже, Олександр остаточно впевнився у своєму бажанні грати й зрозумів, що час шукати суперників:

— Я брав дошку під руку й ходив по Костополі. Як Діоген зі свічкою посеред білого дня шукав людину, так і я ходив, щоби знайти партнера для гри.

Тоді ще юний Олександр Козак не здогадувався, що шахи врешті стануть для нього справою цілого життя:

— Тоді я не знав, що створю шаховий клуб, на основі якого потім створився центр інтелектуального розвитку «Сузір’я»». Усе було поетапно. Десь підсвідомо в мене, напевно, програма була закладена, що це треба реалізувати й так і сталося.

Батьки Олександра вчителювали, тож він зростав у атмосфері, яку згодом уже відтворював сам і яка супроводжує його донині:

— В мене батько був директором, і начальником місцевого відділу освіти певний період. І мама моя була довгий час директором. Для мене це середовище — як дихати. Мені не треба багато читати методичок, щоби там щось зрозуміти. Це відчувається на кінчику пальців. Це ви бачите по дітях, як я з ними спілкуюся.

Шаховий центр

Закінчивши педінститут і влаштувавшись працювати в костопільській школі, Олександр відразу ж започаткував у її стінах дитячий шаховий клуб:

Це не тільки про шахи. Це той об’єднуючий фактор, те поле духовно-інтелектуальне, яке дозволяє тобі спілкуватися з дитиною безпосередньо, невимушено. Пояснюючи їй закони шахів, ти вводиш її у світ діалектики, фізики.

Приміщення для центру Олександр отримав у 1986 році. Його стан був далеким від ідеалу:

— Тут була цементна підлога, бігали щури. За всі ці роки помаленьку ми покращували кожен куточок. Намагалися робити все з любов’ю.

У 90-х роках Олександру вдалося не тільки зберегти стару матеріальну базу, а й накопичити нову. Окрім, на той час новеньких шістнадцяти столів, виготовлених місцевою меблевою фабрикою, шаховий клуб також поповнився дванадцятьма наборами шахів англійської фірми «Стаунтон», придбаних під час чемпіонату Європи із шахів у Варшаві. Такими шахами грають гравці міжнародного рівня. Також у закладі, за сприяння місцевого відділу освіти, з’явилися комфортні стільці з високою спинкою:

— У мене такий заклад, де в стільців має бути висока спинка. Колір має бути зелений, стишений. Й ось ми зробили 40 стільців за той час. Я дуже радий, бо дитині зручно.

Свій заклад Олександр створював рік за роком. І навколо закладу творилася і традиція. Сьогодні діти йдуть сюди навіть у свої вихідні від шкільних занять дні. Це, на думку Олександра — результат поступової, постійної роботи над собою.

— Треба тягнути свого воза. Я вважаю, що світ творять марафонці, а не спринтери. Вони тянуть того воза й тянуть. Їм часто немає часу повернутися, щоби подивитися хто сів на того воза поки вони його тянуть, але вони роблять цю роботу. Спринтер блиснув і видихся. І ніхто про нього не пам’ятає. А той, хто здатен на довгі дистанції творити свою місію — оце якість. Тому що протягом дистанції створиться традиція, а на основі традицій можна все нанизувати. Немає традиції — це голяк.

Спочатку в «Сузір’ї» було лише 8 учнів, а зараз їх уже понад 200. У самого ж Олександра Козака понад 30 вихованців. Найстаршому з його учнів виповнилося 50, а найменшим — по 5 років.

Хоча зазвичай у стінах закладу шахи служать різносторонньому розвитку, не обійшлося також і без професійних шахістів, що їх виховали в «Сузір’ї». Наприклад, один з учнів Олександра грає за збірну Ізраїлю із шахів.

Колишні учні Олександра Козака живуть по всьому світові й не лише не забувають свого вчителя, а й залишають йому згадки про себе:

— У мене багато учнів по світах. Вони привозять, присилають, дарують нам речі, які по суті насищають це приміщення.

Тут є все: від ірландських шахів до шматочка гори Кіліманджаро — усе це подарунки колишніх учнів та колег.

Центр «Сузір’я» не обмежується лише навчанням грі в шахи:

— Я тут проводжу грудневі вечори класичної музики. Уже в мене більше 12 років є такий гурт «Тріо контрасти»: два скрипалі і фортепіано, які приїжджають сюди. Є зустрічі випускникам, з моїми учнями: із Полюховичем Юрієм, із Віктором Юдіним.

За словами Олександра вже є декілька людей, які хотіли б продовжити його справу й найважливішим, до чого прагне чоловік, є збереження атмосфери цього закладу, яку він закладав роками.

8

Приміщення центру наповнене різноманітними символами, знайомство та розуміння яких, на думку Олександра, підсвідомо навчає та готує дітей до більш цілісного сприйняття світу:

— Коли я створював заклад я намагався наситити його символікою, яку б діти навчилися читати. Тобто, розумієте, ця традиційна подорож від знаку до образу. Це шлях до духовності. Воно несе в собі духовне символічне навантаження. Дитина, потрапляючи в таку атмосферу, свідомо чи підсвідомо насичується цим. І коли вона дорослішає і здатна вже усвідомити, що оточує її — вона стає духовно освіченою.

9

Символ закладу — «Homo Ludens», тобто Людина, що грає:

— Людина, що грає — вільна. Коли дитина потрапляє у сферу гри, першоелемента, вона звільняється від усього стороннього й розчиняється в процесі гри, проявляючи свою справжню сутність.

10

Учні

Найперші учні Олександра Козака стали тими улюбленцями, яких зазвичай педагог шукає протягом усього життя. У цих дітях Олександр знайшов справжнє натхнення йти далі:

— Мені був 21 рік, коли я закінчив педінститут і пішов у школу. І там мене чекала така потужна плеяда дітей, які були готові на рівні генетичному сприймати мене. Оця перша плеяда дала поштовх. Я зрозумів що мені треба переходити на цю роботу, яка дає й мені й дитині оптимальні можливості для самореалізації.

Олександр не нав’язує молоді жодних ідей, а лише дає змогу по справжньому відкрити себе й піти власним шляхом:

— Мені Господь дав зі старту таку плеяду дітей, що просто розкошувати можна. Це велика відповідальність і в той же час велике щастя.

Ось що кажуть про своє захоплення шахами юні вихованці центру:

— Шахмати для мене в першу чергу це заняття, яким я полюбляю займатися. Я хотів би стати в цьому занятті чемпіоном. Вони допомагають розвивати моє мислення й логіку. Я часто помиляюся, але вчитель дає зрозуміти це. І я розумію, і в наступний раз, маючи ці знання, я зроблю правильно.

Богдан Красовський, учень

— Сідаючи за гральний стіл, ти забуваєш про всю метушню і всього лише граєш. Шахмати дали мені вміння продумувати всі свої ходи наперед.

Владислав Черешня, учень

15

Підхід до дитини

З розвалом Радянського Союзу для закладу Олександра з’явилися деякі труднощі, проте з’явилися й перспективи:

— З часом, коли фінансування стало трохи проблематичним, я трішки змінив вектор розвитку. Я перейшов на те, щоби дитині тут було комфортно, щоби вона відчувала атмосферу затишку і свободи.

Олександр ділиться тим особливим підходом, який він знайшов до дітей як педагог:

В чому основний секрет? Любити дитину. Витерти пам’ять про себе й не носитися із собою, як дурень зі ступою, думаючи який ти класний. Ти просто розчиняєшся в цій роботі. І, повторюю, любити дитину більше, ніж папери, які супроводжують її.

Любов до дитини, на думку Олександра, має йти поруч із любов’ю до гарної книги:

— Вчитель повинен читати. Якщо він не читає, він не буде цікавий, він не відбудеться. Діти будуть тікати.

16

Олександр каже, що оптимізм, якого йому не бракує, йому дарують саме діти:

— Інколи оптимізм дає збій, коли ти зустрічаєшся з театром абсурду. Мабуть, в мене є вроджений оптимізм. Я відчуваю. Протягом життя мені було досить нелегко, але я якось на диво не втрачаю оптимізму.

Мене діти надихають і сфера дитинства мені завжди була цікава, тому що, як мудрі казали «дитина це і є справжня людина». Вони не лукаві. Це та чудова глина з якою можна творити, а творчість завжди надихає. Я якщо втомлююся, засмучуюсь, то швидко реанімуюсь. Це надихає мене.
Роль вчителя

Якщо дитячий садок, школа та університет ведуть дитину за собою у доросле життя, то подальше майбутнє і кар’єра для молодих українців не є для них такими вже очевидними:

— У нас невідпрацьований ринок праці абсолютно. Скільки в нас уходить молодих, талановитих. Їдуть на Захід. Вони повинні були тут творити їхню власну Україну. Скільки коштів держава витрачає на весь процес, поки дитину доведеш до цього рівня, а потім вони (держава – ред.) відмовляються від неї (дитини – ред.). Хто на базар йде торгувати, хто абсолютно міняє освіту, переходить в іншу площину діяльності.

Роль сучасного вчителя, педагога у вихованні дитини є, на думку Олександра, особливо вагомою сьогодні:

Завдання вчителя в чому полягає? Виховати особистість і самому стати особистістю. Тільки вільний може бути вчителем. Сама система стосунків ще так побудована від того часу, що вчитель не є вільним у багатьох питаннях. Якщо ми хочемо змінити суспільство ми повинні міняти правила гри в освіті в першу чергу.

Про роль освіти, роль слова у сучасному світі Олександр розмірковує так:

— Через репресії наша інтелігенція знищена була, а без інтелігенції народ це так: не один, не два. Кажуть, що інтелігенція занадто багато уваги приділяє слову. Це не так. Слова — це та аура, яка насичує дух держави, атмосферу. Вона впливає на тебе всебічно і створює ту традицію, прямим рефлектором якої стає дитина, виростаючи в цій традиції. Це те, чим вона дихає. Якщо вона дихає волею, то виростає вільною. Якщо вона дихає рабством, то стає рабом.

Попри всі проблеми, на думку Олександра, є сьогодні у свідомості батьків дуже позитивні зрушення, що також надихає:

— Бачите, у мене повний зал дітей і в мене не існує такої проблеми, як наповненість гуртків. Тому що молоді батьки ведуть дітей. Вони починають розуміти, що дитину потрібно розвивати. Коли є така можливість, то це треба робити, бо що, як не дитинство, є підгрунтям для нашого подальшого успіху в житті.

Над матеріалом працювалиАвтор:Богдан ЛогвиненкоАвтор:Ярослав КарпенкоРедакторка:Євгенія СапожниковаПродюсерка:Ольга ШорФотограф:Сергій КоровайнийОператор:Павло ПашкоОператор:Олег СологубМонтажерка:Юлія РублевськаМонтажер відео 360:Микола НосокРежисер:Микола НосокЗвукорежисер:Павло ПашкоБільд-редактор:Олександр ХоменкоТранскрибаторка:Софія Базько

12 Липня 2018 16:56