Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Кримські татари (крим. qırımtatarlar, кырымтатарлар) — корінний народ України тюркського походження, що сформувався на Кримському півострові та у степовій Україні.

Вони пережили три окупації. Вперше — 1783 року, коли кримський ханат анексувала Російська імперія. Як наслідок — чимало кримських татар виїхали на територію Османської імперії наприкінці XVIII-початку XIX ст.

Вдруге кримські татари пережили депортацію 1944 року, яку влаштувала радянська влада. Тоді, протягом 18 травня та кількох наступних діб до Центральної Азії та деяких північно-східних регіонів Росії депортували понад 191 тис. осіб. За різними підрахунками, внаслідок депортації загинуло від третини до майже половини тогочасного кримськотатарського населення Криму.

Повернувшись додому після депортації на початку доби незалежності України, кримці змушені були знову залишити свої землі внаслідок анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році.

Незважаючи на те, що кримські татари не знали спокою, вони все ж зуміли зберегти свою мову, багату культуру і традиції. Переважна більшість кримських татар мають активну громадянську позицію, відстоюючи український Крим. Саме від них сьогодні найчастіше можна почути фразу: «Крим – це Україна!»

Ораза-байрам

Кримські татари сповідують іслам, а отже відзначають більшість свят мусульманського світу, серед яких — Ораза-байрам (інші варіанти назви: Ураза-байрам, Рамазан-байрам). Це свято розговіння, яке завершує 30-денний піст від світанку до заходу сонця протягом місяця Рамадан (крим. Рамазан). Це не лише фізичне випробування, а й психологічне та емоційне, коли потрібно бути чистим думками і розумом.

Найбільш священною вважають 27-му ніч місяця Рамадан, що має назву «Кадір геджесі» (крим. kadir gecesi). Вважається, що саме цієї ночі мусульманам було даровано Коран. До неї готуються кілька днів: прибирають оселю, цвинтар, вбираються у новий одяг тощо. За день до свята відзначають «Арефе геджесі» (крим. arefe gecesi) або День Арафат. Зазвичай увечері готують святкову їжу: листкові коржики «катлама» (крим. qatlama, къатлама), чебуреки, солодощі.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

В Криму Ораза-байрам завжди відзначали в родинному колі. У Києві ж кримські татари 2019 року вперше взяли участь у фестивалі «East Fest», в межах якого відбуваються святкування Ораза-байрам, а також урочистості відбуваються на території ВДНГ.

Здебільшого ж заходи на материку влаштовують на базі мечетей. Святкування починається зі святкового намазу — щоденної молитви, яку кримські татари здійснюють 5 разів на день.

Рамадан — це місяць посту і щедрості. Весь місяць майже щодня в молитовній залі київського представництва Духовного управління мусульман Автономної Республіки Крим проводять «іфтари» — вечори розговіння. Під час вечорів роздають безкоштовно їжу кожному, хто  протягом дня постував.

Айдер Рустамов. Духовне життя

Айдер Рустамов — муфтій Духовного управління мусульман Автономної Республіки Крим (далі — ДУМАРК) на материковій Україні розповідає, що до окупації в Криму проводили лише камерні святкування, бо тодішня місцева влада не хотіла йти на зустріч мусульманам, котрі намагалися влаштовувати масштабніші заходи. За словами Айдера, також була проблема в комунікації і непорозуміння у середовищі кримських мусульман. Загалом, каже муфтій, в Криму не було розуміння, як консолідувати мусульманське суспільство, навіть до окупації.

Айдер і його батьки народились в депортації. Айдер — в Центральній Азії, а от його бабця і дідусь — в Криму:

— Я був тоді, мабуть, в третьому класі, коли ми переїхали з Середньої Азії в Крим. Ми знайшли її (бабусин — ред.) будинок. Як зараз пам’ятаю: ми прийшли, бабуся знайшла, уявіть собі, вона знайшла рідний дім, в якому вона народилась, виросла. Плакала.

Школу Айдер закінчив у Криму, а вищу освіту вже здобував у Йорданії, вивчаючи арабську мову та літературу. Коли повернувся до Криму після навчання, перекладав релігійну літературу, присвячену ісламу, з арабської на кримськотатарську мову. До того, як стати муфтієм, Айдер опікувався власним бізнесом на півострові.

Після окупації родина Айдера Рустамова переїхала на материкову Україну і робить усе можливе, аби повернутися додому.

2016 року кримські татари, що виїхали з Криму, організували загальний з’їзд вже на материковій частині України, на якому сформували 14 громад на материку та офіційно обрали Айдера Рустамова муфтієм Криму.

Муфтій, за словами Айдера, є представником релігійної влади загалом, але він не має прагнути зайняти такий високий пост. За законами ісламу, якщо людина прагне влади, то вона не має права на цю владу.

На вибори муфтія кожна громада делегує трьох людей: голову громади, імама (духовний наставник — ред.) громади та одну уповноважену особу. Обирають з-поміж трьох.

Муфтій своїм найпершим завданням вважає збереження ідентичності кримських татар у світі, а також він налаштований зробити все можливе для того, щоб Крим повернувся до України:

— Ми повинні оцінити те, що є у нас в Україні. Україна, я вважаю, це моя батьківщина. Крим — це Україна. Ми тут відчуваємо себе вільно. Люди, які виїжджають на материк, кажуть, що дихати тут інакше.

Зараз у Криму кримськотатарські релігійні організації не можуть вільно існувати. Муфтій розповідає, що релігійні представництва, які залишилися на півострові, вимушені співпрацювати з окупантами. Тому кримські татари вирішили створити нову релігійну організацію — Духовне управління мусульман Автономної Республіки Крим на материковій Україні, що базується у Києві, на Нивках.

Більше року тому тут почав діяти молитовний дім. Тепер тут можуть молитися і жінки, і чоловіки: для них є окремі молитовні зали в будівлі і великі намети на подвір’ї (жінки та чоловіки, що сповідують іслам, починаючи з семирічного віку моляться окремо — ред.) Спершу сюди приходило мало людей, а тепер тут стелять килимки в коридорах, щоб всі могли помолитись.

ДУМАРК — це релігійна платформа, релігійний інститут кримських татар, який тісно співпрацює з Меджлісом кримських татар. Вони працюють у кількох сферах: освіта, благодійність, соціальна діяльність, хадж та умра. Хадж — це велике паломництво. Умра — мале паломництво. Кожен мусульманин раз на рік повинен здійснити паломництво у святі місця:

— Ми зараз намагаємося організувати хадж, щоб всі наші співвітчизники мали таку можливість за доступними цінами їздити в хадж з українськими паспортами. Багато наших співвітчизників, маючи гроші, не хочуть їздити туди з російськими паспортами.

Для дітей ДУМАРК організовує недільну школу, щоби виховати в них національний дух та інтелектуально їх збагатити.

Муфтій розповідає, що у них є намір відкрити власну школу. Окрім недільної школи хочуть відкрити також дитячий садок з читанням Корану, вивченням англійської та арабської мов.

1988 року, коли Айдер переїхав в Крим, його сім’я оселилася в селі Олексіївка (до 1945 року — Ескі-Алі-Кеч, крим. Eski Ali Keç) Первомайського району. Там навчання вели російською мовою, але у школі був факультатив української мови, який Айдер відвідував:

— Я навіть диктанти писав краще, ніж тамтешні українці та росіяни. Але в нас не було розмовної практики.

Таміла Ташева. Громадський активізм

Таміла Ташева є однією з тих, хто допомагає переселенцям з Криму та докладається до розвитку кримськотатарської культури в Україні. Хоч до Києва Таміла переїхала ще 2007 року стажуватися до Верховної Ради України, та на півострів зараз потрапити не може:

— Звичайно, мене це засмучує, це складно, тому що батьки мої живуть там і рідні живуть досі в Криму.

Після роботи у Верховній Раді Таміла знаходила багато різноманітних занять: культурний менеджмент, організація різного роду фестивалів та інших мистецьких подій:

— Єдине, що мені завжди було цікаво — це займатися розвитком кримськотатарської культури, робити це в певній колаборації з українською культурою.

Разом з Олегом Скрипкою кілька років поспіль вони проводили етнічні сцени, присвячені кримським татарам в межах фестивалю «Країна мрій».

— Це правда, напевно, що головними популяризаторами кримськотатарської культури тут завжди були люди, які вже доволі давно переїхали на той момент з Криму.

Громадський активіст та медіаконсультант Алім Алієв розвиває кримськотатарську культуру у Львові, Таміла  Ташева — у Києві. Зокрема, у Львові влаштовували фестивалі кримськотатарської культури, куди запрошували українських і кримськотатарських музикантів. Кожного року вони проводили різні заходи українських і кримськотатарських музикантів, митців з Криму. Організовували в Києві кілька інших фестивалів, але це не було так відомо до 2014 року:

— 2014 рік став переломним. До нас прийшла велика біда — це війна, анексія території. Але разом із тим, для кримських татар, для їх впізнаваності в українському суспільстві — прийшло розуміння, що кримські татари є корінним народом України, етнічною спільнотою, яку потрібно підтримувати.

КримSOS

Таміла Ташева, Алім Алієв і Севгіль Мусаєва були активістами Революції Гідності 2013–2014 року, постійно тримаючи кримськотатарський прапор піднесеним. В ніч на 27 лютого 2014 року вони дізналися про те, що адміністративні будівлі в Криму, в Сімферополі, захопили невідомі у військовій формі. Тоді вже було зрозуміло, що, швидше за все, це зроблено російською стороною:

— На той момент ми ще дуже сподівалися, що все вирішиться. Але вдень, це десь година була, напевне, 13–14, ми разом сіли в офісі та створили сторінку в фейсбуці. Я дуже пам’ятаю цей заклик до аудиторії: ми — «КримSOS», ми будемо розповідати про новини безпосередньо з Криму.

Організація інформувала та пояснювала українцям та іноземним журналістам про події в Криму через численні зв’язки з кримськими блогерами, журналістами, громадськими активістами. Таміла розповідає, що за тиждень у них було понад 15 000 підписників на сторінці, дуже багато посилань на них як на спільноту. Спочатку в команди була мета лише вести інформаційний супровід всіх подій, але вони швидко зрозуміли, що, крім інформування, потрібна була безпосередня допомога, як це було на Майдані.

У березні 2014 року активісти «КримSOS» створили е-мейл, на який приходили листи від українців, готових прийняти ту чи іншу людину з Криму в себе вдома. На гарячу лінію дзвонили ті, хто хочуть виїхати, тому що боялися залишатися в Криму і не розуміли, що відбувалося, бо люди у військовій формі заходили в населені пункти.

З 2017 року, окрім допомоги переселенцями, «КримSOS» почали активніше проводити роботу з тими людьми, яких переслідують в Криму. Вони почали працювати з адвокатами, активістами і журналістами безпосередньо на півострові.

Окрім того, команда «КримSOS» працює з громадами переміщених осіб, тобто це допомога у розвитку. Вони навчають щойно створені організації як працювати в Україні, як можна допомагати своїй діяльності, навчають їх пошуку ресурсів, спілкування засобами масової інформації тощо.

За цей період тут змогли допомогти десяткам тисяч людей: шукали помешкання, надавали юридичну, соціальну та психологічну допомогу. Наприклад, соціальна підтримка складалась із пакету першої необхідності, що містив засоби гігієни, продукти харчування тощо. Також допомогали відкриватися та розвиватися малому бізнесу в перші роки, аби їм легше було інтегруватися на материку.

У 2014–15-му роках керівництво держави ще не зрозуміло як реагувати на виклики, які є в суспільстві. На той час не було законодавчих актів, які б регулювали статус внутрішньо переміщених осіб як з Криму, так і зі Сходу України:

— Ми займалися не лише прямою допомогою, ми писали закони. Перший закон, який стосувався внутрішньо переміщених осіб, писали в нашому офісі.

Батьки Таміли відмовилися виїжджати з Криму. Там залишилися також її сестра та племінник:

— Два роки тому померла моя бабуся, яку я не змогла побачити. І я не бачила її протягом цих трьох років, з 2014-го року. Звичайно, що це психологічно дуже складно, ти розумієш що у зв’язку з тим, що Російська Федерація вважає територію Криму своєю територією, поки ситуація не зміниться, я на територію Криму поїхати не можу, для мене це просто фізично небезпечно.

Спільнота

Ставлення до спільноти кримських татар в Україні та світі відчутно змінилося після 2014 року. До того часу кримських татар в Криму сприймали, як групу, яка потенційно може відділитися і перейти, скажімо, до Туреччини. Крим, за словами Таміли Ташевої, Україна втрачала впродовж усієї незалежності, тому що «умовний Київ не звертав увагу на Крим»: не було злагодженої інформаційної політики та державної роботи з населенням Криму. Росія ж вклала колосальні ресурси в громадські об’єднання в Криму та пропаганду через засоби масової інформації.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

— Коли я переїхала з Криму до Києва в 2007 році, до мене не було упередженого ставлення, тому що про кримських татар дуже мало знали. Знали, що кримські татари раз на рік виходять на 18 травня, тому що в них якась там жахлива дата. Вони навіть не розуміли, що це була депортація, злочин проти людяності, геноцид.

До 2014 року про кримських татар та їхню трагедію мало хто знав. Поодинокі активісти мали пояснювати це через культуру. Вони пояснювали, здебільшого своїм власним прикладом, хто такі кримські татари, пояснювали, хто вони є, що вони є європейською нацією, яка прагне добробуту в Україні, щоб та стала сильною, заможною державою. Тому що лише в Україні, як європейській державі можуть вважатися права етнічних спільнот корінних народів:

— Я згадую 2014 рік, коли ми оголосили, що просимо допомоги з поселенням людей, які виїжджають з території півострова. Тоді тисячі людей почали нам писати, що готові надати житло. Наприклад, Олег Скрипка подзвонив в березні 2014-го року, і каже: «Таміла, слухай, в мене є будинок під Києвом, він пустий, якщо тобі потрібно когось поселити з твоїх рідних, кого ти знаєш, то будь ласка, використовуйте цей будинок». І це було важливо.

Восени 2018 року фонд «Демократична ініціатива» проводив соціологічне опитування. Зокрема, українців питали: чи були за те, щоб надати кримським татарам право на самовизначення в межах української держави. Тобто, йдеться про національну територіальну автономію у складі української держави. І понад 50 % українців висловилися за те, що кримським татарам потрібно надати таке право. Це хороший показник, бо означає, що до кримських татар не ставляться вороже, не думають, що вони є якимись сепаратними групами.

Кримські татари визнають та позиціонують себе як корінний народ Криму та України:

— Звісно, що моїм домом завжди є і буде Крим, але Крим є складовою частиною держави, Крим — це Україна.

Для Таміли Київ став другою домівкою, бо вона живе тут багато років і більшість її друзів також. Але вона не зможе почувати себе повністю щасливою, якщо вона не вільна подорожувати до Криму, тому що там її коріння:

— Хочу до себе додому, випити маминої кави, щоб вона мене в моєму будинку, погладила по волоссю, приготувала мені якоїсь своєї смачної їжі.

Кожного разу, коли Таміла приїжджала в Крим, то обов’язково їздила в Бахчисарай:

— Пам’ятаю дуже добре гірське плато над Бахчисараєм. Це для мене якесь місце сили. Я кожного разу приїжджала туди і так сідала, медитувала, дивилася на Бахчисарай, на ці середньовічні вузенькі вулиці. І оцей вигляд я хочу бачити не тільки в своїх мріях і в своїй уяві, а щоб вони були справжніми, тому що вони дуже такі чуттєві і об’ємні у мене.

У кримських татар немає поняття «правильний» або «неправильний» кримський татарин. Хтось обирає шлях єднання з Богом і праведного життя згідно з нормами ісламу, а хтось обирає більш світське життя. Є кримськотатарські жінки, які одягають хіджаб і роблять 5 разів намаз, ведучи при цьому активне світське життя:

— Хтось одягає піджак і джинси, а хтось одягає хустку і довгу сукню, і це не заважає нам відчувати себе кримськими татарами. Тому що в нас є те, що поєднує: це релігія, це мова, це любов до своєї батьківщини, це історія руху.

— Я обіймалася із тими людьми, які хустку носять, і з тими, хто не носить. Неважливо, ким ти є: світським чи ортодоксальним. Ми маємо оцю різність нашу плекати, цінувати, тому що мені здається Україна цим і ціннісна, що ми дуже різні. І це дуже важливо, не кожна країна може похизуватися цим.

Кожна національна спільнота може додати різнобарвності цій унікальній країні.

Ескендер Буджуров. Бізнес

В переддень Ураза-байраму обов’язково потрібно щось смажити. Зазвичай це чебуреки. А в самий день святкування тут експерементують з різними стравами.

У листопаді 201 року виповнюється п’ять років з того часу, як кримські татари Ескендер Буджуров і його син Асан відкрили чебуречну «Софра» на київському Подолі. «Софра» з кримськотатарської означає «стіл, накритий пригощенням». Зараз це найпопулярніша чебуречна в Києві. Атмосферу Криму тут творять чебуреки, а також українська мова, яка тут лунає. Бо вони вважають себе частиною України.

2014 року, навчаючись у Києві, Асан подзвонив батькові й сказав, що дуже хоче кримського чебурека і що київські чебуреки не мають нічого спільного зі справжніми.

На той час сім’я Ескендера в Криму зрозуміла, що вони хочуть працювати і щось створювати, а не воювати. Тож вся родина вирішила переїхати до Києва і відкрити чебуречну. Син знайшов місце під кіоск, придумав дизайн (він архітектор за фахом — ред.) і створив меблі. Коли Ескендер переїхав до Києва, то приміщення вже було готове.

Від ідеї до її реалізації минуло два місяці. Але виробничого досвіду у родини Буджурових не було, лише домашній — як смажити чебуреки, пекти янтики:

— Нам ніхто не допомагав, ми самі вдвох це втілили.

Засновників «Софри» почали запрошувати на телебачення і також завдяки соціальним мережам їхній невеличкий заклад став популярним:

— Чебурек — це наша національна страва. Його готують багато і по-різному. У господині завжди був шмат тіста і фарш. Вона могла швиденько раз — олію налили, сковорідку розігріли і посмажили чебуреків. Так в нас було прийнято дома.

Спершу Ескендер сам готував чебуреки у своєму закладі. Він згадує, що все запам’ятовував з дому:

— Спочатку вдавалось некрасиво, а потім потихеньку красиві і красивіші, а потім всі однакові.

Зараз Буджурови мають вже кілька закладів у Києві і готують там національні кримськотатарські страви, частина з яких запозичена з центральноазійської кухні:

— Частину страв ми запозичили з узбецької кухні, бо довго там прожили. Також ми готуємо страви уйгурської кухні, бо багато знаємо про них.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Ескендер народився в Центральній Азії, неподалік Ташкенту. Там закінчив школу та інститут. Повернувся до Криму 1989 року. Через те, що в паспорті у нього стояла національність кримський татарин, чоловікові важко було влаштуватись на роботу. Ескендер спершу возив цитрусові з Туреччини до Криму, потім розвозив квіти та працював в турецькій консалтинговій компанії. Так тривало до 2014 року:

— Але все перемінилось, коли нав’язали той референдум. Він був бутафорним і видуманим. Там не було так багато людей, як розповідала російська пропаганда. Можливо, 10–15 відсотків брало участь в тому референдумі.

Зараз Буджурови кажуть, що хотіли б їздити в Крим, але тут вже є те, що прив’язує і все працює, виникає відчуття відповідальності. Не можуть залишити персонал, адже за кілька років у них уже склалась добра команда і з’явилося чимало вдячних клієнтів.

Джамала. Музика з українським ДНК

Сусана Джамаладінова, більш відома як співачка Джамала, щороку святкує День незалежності України, Курбан-байрам і Ораза-байрам. Якщо є можливість, вона постує під час Рамадану і підтримує традицію сімейних святкувань:

— Намагаємось завжди зустрічатись сім’єю і їсти якісь страви: плов, шурпу, манти. Це такі традиції, які мені дуже подобаються, що ми збираємось разом, даруємо один одному подарунки. Це на кшталт Нового року. Такий приємний день.

Раніше, за словами Джамали, кримські татари влаштовували святкування в ресторані, де зустрічались після Рамадану або на іфтар. Це така традиція, коли пригощають усіх, навіть не мусульман. На одній з таких вечірок Джамала зустріла свого майбутнього чоловіка:

— Це дійсно необхідно. Я цьому підтвердження. Коли молоді люди збираються, зустрічаються, знайомляться, розмовляють рідною мовою про проблеми які є, це дуже об’єднує і надихає. Мені здається, що дуже важливо, щоб кожна національність відчувала себе українцями, але і щоб зберігала своє коріння.

Під час свят світські та ортодоксальні кримці святкують на одному рівні. Наприклад, на весіллі, що є важливим показником. Тому що саме весілля було моментом, коли обмінювались культурою, коли не було ще інтернету і телебачення. Тоді одягали найкраще вбрання, прикраси, намагалися з’єднати роди, які знали.

Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share this...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter

Джамала розповідає, що саме на кримськотатарських весіллях вони творили музику, об’єднувались в гурти, знайомились. Не потрібно було зустрічатись десь в кафе, потрібно було піти на весілля. Тому, коли настає час весілля, то запрошують всіх:

— Коли ми робили весілля з Бекіром, то думали де робити, бо нема такого великого місця в Києві, куди можна запросити всіх родичів. Ми поєднали традиції кримськотатарського і українського весілля. В нас було і пшоно, були українською мовою вірші. Я була і в звичній білій весільній сукні, була і в кримськотатарській. Якраз на весіллі поєднується релігія і світське життя, бо є обряд, який відбувається в мечеті, і є просто момент, коли всі збираються і смачно їдять.

— Крим — це Україна. І я вважаю, що для мене це Батьківщина. Це місце, де я народила першого сина свого, де я роблю свою музику авторську, натхненну українським мелосом, кримськотатарським мелосом, американським саундом, який я слухала в дитинстві. Це все перемішується і це абсолютно українська музика, яка зроблена українськими музикантами, має українське ДНК.

Коли Джамала представляла Україну на Євробаченні, то для неї важливо було бути репрезентаторкою України, але і невід’ємною частиною був кримськотатарський бекграунд.

— Так, в мені є історія, яку я розказала світу про 1944, і що це для мене означає, як це пов’язано з Україною. Ніколи не було такого, щоб я себе відокремлювала.

Для співачки близький американський підхід, коли всі національні спільноти американці, мексиканці та інші можуть об’єднатися, бо вони є громадянами однієї країни:

— Коли ми знаємо звідки ми походимо, нам якось легше йти цим світом. Дуже багато проблем зустрічаються кожного дня . Але коли ти точно знаєш, що ти кримська татарка з України і в тебе є така позиція, то ти більш зібраний, довершений.

— Були такі думки, на кшталт «А шо більшої українки ніж Джамала в нас не знайшлося?». Був такий шум, коли я тільки заспівала для відбору пісню 1944 і виграла. Були такі думки і вони мене дуже лякають. І вони образливі, тому що я обожнюю свою країну і постійно повертаюсь до неї з любов’ю. Я б не хотіла жити будь де, тільки тут. І хотіла, щоб ми рухалися вперед. Я так вихована. Я патріот своєї Батьківщини.

Джамала також наголошує на тому, наскільки важливо сьогодні підтримувати тих кримських татар, які залишилися жити в окупованому Криму з різних причин. Казати їм, що вони – частина спільноти. Співачка вірить, що нинішня ситуація тимчасова і колись вона матиме змогу приїхати додому:

— В мене є одна мрія, яка стосується всіх нас. Щоб Крим був Україною, щоб я могла поїхати додому зі своїм сином.

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Діана Горбань

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Фотограф,

Більд-редактор:

Олександр Хоменко

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Оператор,

Режисер монтажу,

Режисер:

Микола Носок

Операторка:

Марія Теребус

Транскрибаторка:

Наталія Сандецька

Вікторія Волянська

Слідкуй за експедицією