Світові кризи, спричинені Росією

Світ тільки-но почав оговтуватися від пандемії COVID-19, а зараз зіткнувся зі зростанням цін на продукти, енергоносії, а ще — погрозами ядерної війни. Чимало іноземців бідкається, а Росія продовжує щоденно обстрілювати українські міста й села. Так вона впливає на глобальний порядок денний, адже всі ці кризи — наслідок великої війни, розпочатої РФ, а не опору українців, які захищають свої землі від окупантів. Розповідаємо, які кризи — у «послужному» списку країни-агресорки.

Продовольча криза

Ще до початку повномасштабної війни світові ціни на продовольство почали зростати через економічні наслідки пандемії коронавірусу COVID-19. Під час локдаунів економічна активність у світі різко знизилась. За оцінками Міжнародного валютного фонду (МВФ), середній глобальний ВВП впав на 3,9 % з 2019 до 2020 року, що стало найгіршим спадом із часів Великої депресії. Коли ж карантинні обмеження почали скасовувати, а економіка стала відновлюватися, то й ціни стрімко злетіли.

Крім того, пандемія серйозно вплинула на глобальні логістичні ланцюги, що також сприяло зростанню цін на продукти та поширенню глобального голоду. Так, за статистикою, близько 9 млн людей помирають щороку від голоду. Для порівняння, за весь час пандемії із 2019 року кількість смертей була меншою та становила 6,5 млн людей. Військові дії Росії в Україні лише погіршили світову продовольчу кризу.

Історично Україна є великим експортером зерна. У 2021 році країна нагодувала 400 млн людей у ​​всьому світі. До 2022 року в середньому щорічно експортувала 50 млн тонн сільськогосподарської продукції. Разом Україна та Росія експортували майже третину об’єму світового виробництва пшениці та ячменю. Окрім того, у 2020–2021 роках Україна вивозила на продаж 5,27 млн ​​тонн соняшникової олії, що становило 46,9 % світового експорту.

Приблизно 90 % пшениці й іншого зерна з українських полів транспортували на світові ринки морем. Після повномасштабного вторгнення Росія заблокувала узбережжя Чорного моря, тож протягом перших 5 місяців великої війни вивезення зерна основними морськими шляхами вимушено призупинилося.

Окрім того, Росія регулярно обстрілює сільськогосподарську інфраструктуру, підпалює врожаї на полях і краде українське зерно. Супутникові знімки, зроблені наприкінці травня компанією Maxar Technologies, показали, що у травні кораблі з російськими прапорами у Кримському порту завантажували зерном, а через кілька днів вони причалили до Сирії з відкритими люками. Цікаво, що водночас президент РФ Путін заявив, що цьогорічний врожай у Росії може досягнути рекордного показника у 130 млн тонн.

Злочинні дії РФ загострили глобальну продовольчу кризу, що має катастрофічні наслідки для усього світу. Блокування експорту українського зерна посилило голод у деяких найбільш вразливих регіонах світу. Поставки зерна частково відновилися завдяки довгим переговорам. 22 липня Україна, Росія та Туреччина підписали угоду про відновлення безпечного експорту українських зернових Чорним морем. Це дозволило розблокувати постачання, однак ситуація із продовольством у світі все ще залишається критичною. До прикладу, в Східній Африці безперервна посуха, блокада зерна й економічні наслідки війни в Україні вже спричинили масовий голод, і 3 мільйони людей у ​​регіоні можуть загинути.

Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) (з англ. Food and Agriculture Organization), з літа 2021 до літа 2022 року світові ціни на м’ясо зросли на 8,2 %, молочні продукти — на 23,5 %, пшеницю — на 10,6 %. І надалі вони продовжуватимуть рости. У найгіршому випадку, за оцінками ООН, світові ціни на харчові продукти можуть підскочити ще на 8,5 % до 2027 року. ФАО також прогнозує, що протягом 2022 року до 181 мільйона людей у ​​41 країні можуть стикнутися з продовольчою кризою або ще вищим рівнем голоду.

Енергетична криза

Росія — один із головних гравців на світовому енергетичному ринку. Вона входить до трійки провідних світових виробників нафти та є найбільшим у світі експортером газу. Значною мірою країна залежить від доходів, отриманих із цієї сировини. Наприклад, у 2021 році вони становили 45 % федерального бюджету Росії. Це дозволяє країні-агресорці маніпулювати у сфері нафто-газового питання, коли йдеться про політичні інтереси.

Ще до великого вторгнення в Україну ситуація з енергоресурсами у світі була складною. Країни почали відновлюватись від пандемії COVID-19, і стрімкий перезапуск виробництв спричинив підвищення цін на вугілля, природний газ і нафту. Водночас Росія скористалась своїм статусом монополістки на європейському ринку газу, скоротивши постачання та завищивши ціни. Про це йдеться у заяві Міжнародного енергетичного агентства (далі — Агентство) у вересні 2021 року. Через аномальні ціни на газ певним європейським заводам із виробництва добрив навіть довелося закритися (деякі заводи Ince компанії CF Fertilisers у Британії, заводи Agropolychim і Neochim в Болгарії), а ціни на добрива за рік зросли на 300 %. Це прямо вплинуло і на продовольчу ситуацію.

У січні Агентство знову підняло тривогу, підкресливши, що Росія невиправдано та значно скорочує поставки до Європи, чим створює штучну кризу на ринках і підвищує ціни на енергоносії.

Наразі ситуація лише погіршилася — постачання природного газу з Росії стало цілком нестабільним і непередбачуваним, тому Європа опинилася в енергетичній кризі. Вже 7 березня 2022 року ціни на природний газ у Європі досягли історичного максимуму в 3700 дол. за тисячу кубометрів на біржі ICE Futures. А ціни на нафту Brent у березні піднялися до майже 129 дол. за барель уперше з 2008 року (для порівняння — у березні 2021 року цей показник коливався від 60 до 70 дол. за барель, а у березні 2017 року — від 50 до 56 дол. за барель).

Європейські законодавці неодноразово звинувачували Росію у тому, що вона використовує експорт енергоносіїв як інструмент тиску. Така політика яскраво проявляється і зараз: державний енергетичний гігант РФ «Газпром» припинив увесь експорт газу через «Північний потік» із 31 серпня, пояснюючи це технічним обслуговуванням компресора. Постачання мало відновитися через три дні, однак згодом «Газпром» повідомив, що трубопровід зупиняють на невизначений термін нібито через витік нафти. Причиною проблем Росія назвала санкції: вони буцімто заважають країні підтримувати й ефективно експлуатувати трубопровід. Звісно, така риторика відводить міжнародну спільноту, а особливо пересічного споживача, від питань про військові злочини, які армія РФ щоденно скоює на території України. Населення деяких країн, прагнучи якнайшвидше повернути докризові ціни, може піддаватися та (або) просувати меседжі країни-агресорки про те, що зняття санкцій усуне і проблему. Однак така позиція — недалекоглядна (бо зняття чи послаблення санкцій, накладених на РФ, не припинить війну, а тільки затягне її) та певною мірою колабораціоністська: пристати на сторону РФ, виправдовувати її чи прикриватися фразами «ми за мир» — фактично означає підтримувати, а часто і фінансувати повномасштабну війну в Україні.

У Європі природний газ є основним джерелом енергії для будинків і промисловості, і 40 % його надходить з Росії. Країни починають шукати альтернативні рішення, однак це призводить до зменшення пропозиції на ринку, а отже, до підвищення цін на електроенергію для населення та бізнесів.

Цікаво, що попри міжнародні санкції проти РФ, відмову деяких країн від російських енергоносіїв і призупинення роботи «Північного потоку», обсяг прибутку, який Росія отримала від експорту нафти і газу до Європи, за перші 100 днів повномасштабного вторгнення через високі ціни навіть подвоївся порівняно із показником минулого року — до 93 млрд дол. Це дозволяє Росії продовжувати війну в Україні та шантажувати Європу.

Економічна криза

Енергетична криза веде за собою ще одну — економічну. Коли ціни на паливо зростають, то споживачі страждають не лише на заправці, а й опосередковано, адже вищі транспортні витрати підвищують ціни на все: від харчових продуктів до різноманітних послуг. Війна в Україні вдарила по світовій економіці, яка тільки-но починала відновлюватися від ковідних потрясінь.

Президент Світового банку Девід Малпасс стверджує, що, за прогнозами, між 2021 і 2024 роками світове зростання економіки сповільниться на 2,7 %. Це більш ніж удвічі перевищує такий показник, зафіксований між 1976 і 1979 роками, коли востаннє спостерігали стагфляцію, тобто ситуацію, коли основні економічні процеси сповільнюються (знижується попит, пригальмовують бізнеси й підприємства), а інфляція зростає.

Дані статистичного агентства ЄС Eurostat показали, що інфляція споживчих цін у Європі зросла до 8,1 % у травні та досягла найвищого рівня з 1997 року. У червні цей показник сягнув уже 8,6 %.

Такий стрибок цін означає, що для багатьох людей у всьому світі харчові продукти, які вони могли дозволити собі вчора, сьогодні вже недоступні. Ця криза здорожчання життя із запаморочливою швидкістю прирікає мільйони людей на злидні та навіть голод.

Інфляція найбільше впливає на бідні та вразливі верстви населення і сприяє збільшенню нерівності у світі. Згідно зі звітом Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), менш розвинені країни в Європі та Східній Азії вже стикнулися з рецесією — фазою економічного циклу, під час якої відбувається загальне зниження економічної активності.

Серйозні наслідки кризи за всіма показниками бідності наразі вже відчувають такі країни, як Вірменія та Узбекистан в Азії; Буркіна-Фасо, Гана, Кенія, Руанда та Судан в Африці; Гаїті у Латинській Америці; Пакистан і Шрі-Ланка в Південній Азії. В Ефіопії, Малі, Нігерії, Сьєрра-Леоне, Танзанії та Ємені вплив може бути особливо сильним для людей за найнижчою межею бідності, а в Албанії, Киргизькій Республіці, Молдові, Таджикистані та Монголії згубний вплив може бути найбільшим.

Однак зміниться життя не лише найбідніших країн. До прикладу, в Британії зростання цін призводить до того, що все більше людей не можуть собі дозволити базові продукти харчування та звертаються до продовольчих банків. Якщо ціни на газ залишаться на рівні середини 2022 року, то рахунки за електроенергію зростуть іще більше, що відчутно позначиться на доходах споживачів — і не лише в Британії, а й в інших країнах Європи.

Гуманітарна та міграційна кризи

Вторгнення Росії в Україну стало причиною одного з найбільших і найшвидших переміщень біженців, які відбувалися в Європі після Другої світової війни.

За даними Агентства ООН у справах біженців, станом на 20 червня 2022 року кількість біженців у всьому світі перевищила 100 млн, третину з них становили діти. Це рекордні цифри, хоча, згідно зі звітом ООН за 2021 рік, тоді показник вже був рекордним. Причиною переміщення людей були війни, збройні конфлікти, повстання та репресії, що переважно відбувалися в африканських країнах.

Наприкінці 2021 року кількість людей, які були змушені залишити свої домівки, досягла 89,3 млн. Це на 8 % більше, ніж у 2020 році, та більш як удвічі більше, ніж 10 років тому. Найвищий рівень внутрішнього переміщення реєстрували у таких країнах як Сирія, Колумбія, Демократична Республіка Конго, Ємен, Ефіопія та Афганістан. Тепер до списку доєдналась Україна: за даними ООН, у червні 2022 року понад 14 млн українців були переселенцями та понад 6 млн шукали притулку в інших країнах через збройну агресію Росії.

Великі переміщення осіб створюють гуманітарні проблеми. Ще до 24 лютого 2022 року ООН намагалася зібрати гроші, необхідні для надання гумдопомоги, якої потребує світ. Однак у своєму заклику на 2021 рік ООН отримала навіть менше половини фінансування, яке просила. І з кожним роком розрив між гуманітарними потребами та фінансуванням лише збільшується. Через це Всесвітній продовольчій програмі (WFP) (з англ. World Food Programme) навіть довелося зменшити кількість їжі, яку надають біженцям та іншим вразливим групам населення в Східній Африці та на Близькому Сході.

Велика кількість біженців може створювати додаткове навантаження на країни, які надають їм прихисток, зокрема, на їхні системи освіти, охорони здоров’я, ринок праці чи оренди житла. Особливо це стає відчутно, коли люди прибувають не поступово, а в аномально великих кількостях, як у випадку з Україною.

Ще одна проблема — не вироблені чіткі механізми для безпечного прибуття біженців до місця призначення в іншій країні. Саме тому вони стикаються з додатковими небезпеками, наприклад, ризикують натрапити на торговців людьми чи інші злочинні угруповання. Проблема також у тому, що не завжди можливо повністю інтегруватися в країні, де люди шукають прихистку. Крім того, росіяни після оголошення часткової мобілізації у РФ масово почали виїжджати у країни, в яких українці отримали тимчасовий притулок, тікаючи від війни. Це загострює напругу всередині країн і може спричиняти внутрішні конфлікти.

У світі продовжує зростати дефіцит рішень цієї проблеми, оскільки через щоденні злочинні дії армії РФ і загравання країни-агресорки в ядерному питанні все більше людей вимушені тікати, а не повертатися додому. Рада Безпеки ООН стає менш спроможною запобігати збройним конфліктам та розв’язувати тривалі кризи біженців, які виникають знову й знову.

Екологічна криза

Російсько-українська війна завдала масштабної та серйозної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Деякі згубні наслідки очевидні вже зараз, інші впливамуть на екосистеми України та світу в довгостроковій перспективі.

Організація економічного співробітництва та розвитку у липні 2022 року опублікувала великий звіт про екологічні проблеми, які спричинила і продовжує спричиняти Росія своїми злочинними діями на території України. У звіті доведено, що країна-агресорка обстрілює ліси, наземні та морські екосистеми, промислові об’єкти, транспортну інфраструктуру, а також інфраструктури водопостачання, каналізації та поводження з відходами. Через постійні удари по нафтопереробних і хімічних заводах, енергетичних об’єктах, промислових складах та трубопроводах повітря, вода та ґрунт України забруднені токсичними речовинами, що може спричинити довготермінові загрози здоров’ю населення. Багато з цих проблем є транскордонними, тобто їхній вплив буде відчутно не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Воєнні дії призводять до збільшення кількості відходів: побутових, будівельних (зруйновані чи пошкоджені споруди), військових (спалена техніка, уламки снарядів, дронів) і медичних відходів. Деякі з них є токсичними та потребують спеціального поводження, транспортування й утилізації, що, з одного боку, неможливо в період активних бойових дій, із іншого — потребує впровадження окремих системних рішень на державному й місцевому рівнях. Токсичні речовини, що містяться в залишках боєприпасів, можуть також потрапляти у ґрунт і забруднювати поверхневі та ґрунтові води. Ще одна постійна загроза — нездетоновані снаряди.

Російські військові також обстрілювали склади палива й нафтопереробні заводи по всій Україні, що спричинило великі пожежі та викиди забруднюючих речовин, зокрема сажі, метану та вуглекислого газу.

Досвід попередніх воєн показує, що ці викиди розносяться на великі відстані, а отже, потерпатимуть від них далеко за межами територій, на яких безпосередньо розгорнулася війна. Так, у Кувейті на початку 1990-х років іракські солдати підпалили більш як 650 нафтових свердловин, що потім горіли 10 місяців. Внаслідок цього стався масштабний витік сирої нафти в пустелю та згодом — у Перську затоку. За даними NASA, тоді утворилося приблизно 300 озер із нафтою, а шар сажі й нафти випав з неба та, змішавшись із піском і гравієм, вкрив «асфальтобетоном» 5 % кувейтського ландшафту. Тодішній моніторинг повітря свідчив, що палаюча нафта становила 2 % від глобальних викидів вуглекислого газу. Зразки льоду, зібрані роками пізніше в тибетських льодовиках, показали, що сажа, яку вітер розносив на сотні кілометрів, покривала льодовики.

Від дій Росії страждають екосистеми України, що позначається на стані світової екології. Наразі 44 % найбільш вразливих екологічних територій країни містяться в зоні активних бойових дій. Російські війська вже ввійшли чи провели воєнні дії на більш ніж третині заповідних природних територій країни, через що тамтешні екосистеми стали вразливими. Загалом Україна займає 35 % біорізноманіття Європи. Тут налічують понад 70 тис. рідкісних та ендемічних (тих, що існують тільки на певній території) видів флори та фауни, які також знищує Росія під час війни.

Ще одна проблема — це тіла мертвих росіян, які довгий час не забирають з українських земель. З часом вони розкладаються, гниють та утворюють небезпечні бактерії, якими можуть харчуватися дикі тварини. Ті не лише розносять заразу, а й гинуть від неї. Також шкідливі бактерії із трупів окупантів забруднюють ґрунти, що може впливати на рослинність і тварин, які споживатимуть її в майбутньому.

Бої, які ведуться вздовж узбережжя України, завдають величезної шкоди водному середовищу. Вже у червні кілька тисяч дельфінів знаходили мертвими на узбережжі Болгарії, Румунії, Туреччини та України. Війна також може повпливати на загальну популяцію та стати причиною масової міграції морських видів на південь.

Також Росія спричиняє непрямі екологічні наслідки, пов’язані з енергетикою. Вони ускладнюють досягнення кліматичних цілей у межах Паризької угоди. Тепер замість швидшого переходу на відновлювані джерела енергії Європейський Союз планує замінити частину російського газу газом зі США, який має високий рівень викидів.

Деякі екологічні загрози, спричинені війною, можуть проявлятися за багато років після її завершення. До прикладу, у РФ у 2016 році навіть вводили надзвичайний стан через спалах сибірської виразки в сибірських поселеннях. Річ у тому, що в 2016 році через аномальне потепління, зокрема в тому регіоні, з вічної мерзлоти «прокинувся» збудник сибірської виразки, який потрапив туди ще в 1940-х роках, коли світом неслася Друга світова. Тоді внаслідок виразки загинуло багато стад північних оленів, а патоген хвороби «законсервувався» в тілах тварин, яких закопували в мерзлий ґрунт. І от через більш як 70 років після закінчення війни місцеві мешканці відчули на собі її екологічні наслідки.

Ядерна криза

Росія не лише шантажує увесь світ ядерною зброєю, а й створює реальні прецеденти, що можуть призвести до справжньої катастрофи, наслідки якої складно спрогнозувати навіть науковцям.

Ще на початку повномасштабного вторгнення РФ проводила бойові дії та зберігала тонни реактивних снарядів поблизу Чорнобильської АЕС, на якій сталася найстрашніша у світі аварія на атомній електростанції. Лісові пожежі внаслідок обстрілів поблизу ЧАЕС спричинили потрапляння радіоактивних речовин в атмосферу. Також через інтенсивний рух транспорту вже в перший день вторгнення гамма-випромінювання в Чорнобильській зоні приблизно у 28 разів перевищувало річну норму.

Російське вторгнення — перший випадок у світовій історії, коли війна розгортається безпосередньо поблизу атомних електростанцій, і перший прецедент, коли атомна електростанція була захоплена силою, а робітників змусили керувати підприємством під дулами автоматів (йдеться про Запорізьку АЕС, розташовану в місті Енергодар на Подніпров’ї та Запоріжжі).

Постійних ракетних ударів окупанти завдають і по сусідніх населених пунктах біля Запорізької АЕС, а іноді — і по самій станції. У вересні внаслідок чергового мінометного обстрілу майданчика ЗАЕС спрацював аварійний захист і відключився 5-й енергоблок, а в серпні внаслідок обстрілу пошкоджено три радіаційні датчики. Коли міжнародні інституції та політики закликали Росію до створення демілітаризованої зони навколо заводу, вона цей заклик відхилила.

Запорізька АЕС — найбільша атомна станція в Європі. Якби аварія сталася на одному з її активних реакторів, то страшні наслідки спіткали б не лише на Україну, а й сусідні країни, адже вітер може переносити радіоактивні частинки значно далі від епіцентру. Це не тільки забруднення величезних територій, а й радіоактивне ураження мільйонів людей. Як показує досвід Чорнобильської АЕС, наслідки вибуху впливатимуть на кілька наступних поколінь.

Армія РФ періодично обстрілює атомні станції України, звинувачуючи в цьому українських військових. Під час одного з обстрілів Південноукраїнської АЕС у вересні ракета впала за 300 м від реакторів. Ударною хвилею було пошкоджено будівлі станції та розбито понад 100 вікон.

Росія застосовує ядерний терор як зброю, погрожуючи всьому світу застосувати цей вид зброї. Так, за тиждень до 24 лютого Кремль оголосив, що проведе навчання своїх ядерних сил і що Путін сам контролюватиме запуски ракет. Вже під час великої війни, 20 квітня, Росія також провела випробування нової ракети великої дальності. Путін водночас попередив усіх, що це повинно «змусити задуматися тих, хто в запалі шаленої агресивної риторики намагається загрожувати його країні».

21 вересня під час оголошення часткової мобілізації президент РФ знову пригрозив ядерною зброєю та сказав, що Росія готова застосувати її у разі нападу на її території. Водночас Путін оголосив проведення в тимчасово окупованих регіонах України псевдореферендумів. Це означає, що після їхнього завершення РФ вважатиме ці території частиною Росії, а власне напад — де-факто захист українцями своїх земель — може стати причиною застосування країною-агресоркою ядерної зброї. Після цього маніпуляції та шантаж не припиняються — різні політики періодично роблять неоднозначні заяви про потенційне застосування ядерної зброї. Наприклад, 27 вересня колишній президент РФ Мєдвєдєв заявив, що Росія має право застосувати ядерну зброю, якщо це буде потрібно, а 30 вересня прессекретар Путіна Пєсков сказав, що у Кремлі не хочуть розвивати тему «ядерної ескалації» та закликають усіх поводитися відповідально.

Безпекова криза

Терористичні дії Росії спровокували найбільшу кризу безпеки в Європі з часів холодної війни, змусивши європейські країни об’єднати зусилля для допомоги Україні у протистоянні з Москвою. Росія порушує міжнародні зобов’язання та домовленості, шантажує весь світ і загрожує безпеці мільйонів людей.

Країна-агресорка — найбільша загроза міжнародному миру й безпеці за останні десятиліття, адже продовжує систематично порушувати суверенітет інших держав: за останні 30 років це Україна, Грузія та Молдова.

РФ зламала архітектуру безпеки, яку європейці вибудовували роками, та продовжує нехтувати усіма міжнародними зобов’язаннями, прийнятими за останні три десятиліття. Окрім того, вона змушує раніше нейтральні країни вдаватися до посилення оборонних можливостей. Так, Фінляндія та Швеція подали запит на вступ до НАТО. Інші європейські країни-члени НАТО й США також помітно збільшили свої військові витрати. Інші країни теж розуміють потенційні ризики сусідства із РФ та запроваджують необхідні безпекові міри. До прикладу, Польща у держбюджеті на наступний рік закладає рекордні 97 мільярдів злотих на армію й оборону.

Багато країн витрачають значні бюджети на допомогу Україні у веденні війни з Росією замість спільного розвитку та прагнення до миру. Українці ж мають ціною власного добробуту та життя боротися з ворогом, який не здатний на дипломатичні переговори та мирне співіснування.

В інформаційному просторі трапляються вислови, що «проблеми у світі почалися через війну в Україні», однак важливо наголошувати та пам’ятати, хто саме стоїть за усім цим. Кожна з перерахованих криз — це відповідальність виключно РФ, яка розпочала цю війну, а не України, яка обороняє не лише свою землю та незалежність, а й усю Європу. Окрім того, наразі війна ведеться не просто за території, а за екзистенційні цінності — свободу, право на життя, розвиток себе як особистості і як частини незалежної нації.

Розпалювання конфліктів і воєн під прикриттям «спецоперацій», «визволення» чи «миротворчий місій» — це незмінний стиль загарбницької політики РФ. Тому міжнародна спільнота має зрозуміти, що єдиний вихід із цієї ситуації — перемога України, інакше із часом агресорка може посягнути й на інші держави.