Кубинці України. Хто вони?

22 жовтня 2020
Share this...
Facebook
Twitter

Кубинська спільнота в Україні почала формуватися з 1960-х років, після проголошення соціалістичного ладу в острівній державі. Відтоді й аж до здобуття Україною незалежності тривали дипломатичні відносини та програми обміну студентами між Кубою та Радянським Союзом. Кубинці приїздили навчатися зокрема і в українські виші — на інженерні та військові спеціальності. Та для багатьох кубинців, незгодних із диктаторським режимом тодішнього лідера Фіделя Кастро, Україна, як і решта республік Союзу, була чи не єдиним можливим напрямом легальної еміграції. Сьогодні в Україні мешкає до 400 етнічних кубинців, серед яких і ті, що знайомлять українців із культурою латиноамериканських танців та кубинської музики, відкриваючи танцювальні школи та засновуючи музичні колективи.

Життєрадісна музика, запальні ритми, усміхнені люди та яскраві кольори — чи не найперші асоціації, які виникають зі словом «Куба». Кубинська спільнота в Україні, хоч і малочисельна, та дуже дружня і відкрита. Саме її представники, що приїхали в Україну ще за радянських часів, відкрили першу школу латиноамериканських танців в незалежній Україні, яка згодом виросла у цілу мережу шкіл. Цьогоріч улітку Труханів острів у Києві перетворився на шматочок Куби в Україні. Тут, на березі Дніпра, просто неба проходили концерти кубинської музики та майстер-класи з латиноамериканських танців, які проводив етнічний кубинець Рейнальдо Пауель зі своєю донькою Анабель.

Рейнальдо Пауель. Школа танців

У центрі Києва, на Подолі, розташований один із осередків кубинської культури. Тут вже майже 25 років діє школа латиноамериканських танців Salsa Сlub Kyiv. У 1997 році кубинець Рейнальдо Енріке Лейва Пауель разом із українкою Юлією Ганночко заснували першу в Україні студію латиноамериканських танців.

Атмосфера Куби відчувається з перших хвилин перебування в танцювальній залі. Рейнальдо показує картини кубинських художників, а також численні нагороди, кубки, грамоти та подяки, що прикрашають стіни студії:

— Кожен кубок — це праця, енергія, бажання учнів презентувати передусім себе і нас як студію в різних містах України.Тому кожен кубок має своє значення.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

В Salsa Club викладають не лише сальсу, але і безліч інших напрямів, як-от бачата, кізомба, ча-ча-ча, афрокубинська румба, сон. Усі ці танці можна виконувати як в парі, так і сольно. Латиноамериканські танці вважаються соціальними танцями. Тобто, досягнувши певного рівня, їх можна танцювати з будь-яким партнером чи партнеркою, які володіють приблизно тим самим арсеналом знань та вмінь, а здобуті навички вдосконалювати на танцювальних вечірках.

До інших осередків латиноамериканської культури в Києві, де можна не тільки потанцювати, а й послухати живу музику, належать Buena Vista — перший кубинський заклад у Києві — та Caribbean Club, а раніше — Havana та Salsita. Неабиякою популярністю серед танцівників користуються танцювальні фестивалі. Вперше масштабний міжнародний фестиваль студія Salsa Сlub організувала у 2005 році на травневі свята, звідси і назва — Salsamayovka. Щороку студія проводить всеукраїнські танцювальні фестивалі в Києві та Одесі, куди запрошує як українських, так і світових зірок ланитоамериканських танців.

Також «Salsa Сlub» регулярно бере участь у благодійних заходах під егідою посольства Куби в Україні:

— Кожна країна презентує свою культуру, свої традиції, їжу. Зібрані кошти віддаємо на потреби міст або регіонів країни, шпиталів або дитячих інтернатів.

Вечірки кубинської музики і латиноамериканських танців на Cuba Camp. Труханів острів, Київ.

Share this...
Facebook
Twitter

Вечірки кубинської музики і латиноамериканських танців на Cuba Camp. Труханів острів, Київ.

Share this...
Facebook
Twitter

Вечірки кубинської музики і латиноамериканських танців на Cuba Camp. Труханів острів, Київ.

Share this...
Facebook
Twitter

На прикладі своєї родини Рейнальдо Пауель пояснює як формувалася кубинська культура та ідентичність:

— Кажуть, що на Кубі поєдналися іспанська гітара та африканські барабани. Це поєднання створило унікальний мікс. Все злилося, як кава з молоком, і утворилося населення Куби.У мене по батьківській лінії всі — іспанці. Мій дідусь був капітаном іспанської армії. Одружений з іспанкою. У мого тата був вузький ніс, чорне пряме волосся, він був високий — типовий іспанець із Саламанка. А по материній лінії моя бабуся була з Ямайки.

Уперше до України Рейнальдо потрапив у 1986 році в рамках обміну студентами між СРСР та Кубою. Старший лейтенант запасу збройних сил Республіки Куба з радіорозвідки, він продовжив навчання у Київському вищому радіотехнічному училищі (зараз — Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені маршала авіації О. І. Покришкіна). Рейнальдо приїхав до Радянського Союзу вже з базовим знанням російської мови, оскільки почав її вивчати ще на Кубі. Розповідає, що Україна для нього стала абсолютним відкриттям, починаючи від їжі і закінчуючи одягом. Чи не найбільшим сюрпризом став сніг і холод взимку:

— Коли ми вперше побачили сніг, це було щось неймовірне. Ми всі брали той сніг і їли. Тоді всі кубинські студенти захворіли на ангіну і не могли ще два тижні ходити на заняття. Бо наїлися снігу.

У групі разом із Рейнальдо вчилися студенти з В’єтнаму, Кореї, Німеччини, Монголії, Болгарії та Польщі. Кубинець пригадує, що студентів з країн Латинської Америки в Україні тоді також було дуже багато: еквадорці, колумбійці, перуанці, чилійці. Чимало з них після навчання залишилися в Україні, як і Рейнальдо.

Уже через рік після приїзду Рейнальдо познайомився з українкою Галиною, яка за три роки стала його дружиною. Здобувши в Україні військову освіту та диплом іспансько-російського перекладача, він разом із дружиною повернувся працювати на Кубу. Тоді ще не знав, що це лише тимчасово:

— Працював я «двадцять чотири на два»: два дні відпочивав, двадцять чотири години працював. Коли мене не було цілий день, дружині було дуже важко. Вона готувала їжу на дровах, а це дуже-дуже складно. Я завжди, коли приходив, бачив свою дружину: худенька така, в шортиках, біленька і готує там каву або їжу. Спали ми на вузькому залізному ліжку. Взимку в горах було волого і дуже холодно.

Після трьох виснажливих років на батьківщині Рейнальдо вирішив врешті залишити військову справу, і у 1994 році подружжя повернулося до України. Ідея відкрити танцювальну студію прийшла до кубинця не одразу. Спершу Рейнальдо перепробував багато різних професій: працював секретарем у кубинському посольстві, кухарем у ресторані, перекладачем з іспанської. Хоча інтерес до музики та танців був завжди. Рейнальдо розповідає, що запальні ритми — в крові у кожного жителя Куби:

— Кожен кубинець танцює з народження, ще навіть коли ми у животі своєї мами. Музика у нас грає всюди на острові, цілий день, майже двадцять чотири години на добу.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

У 1995 році, якраз після народження їхньої з Галиною доньки Анабель, кубинця запросили до танцювального колективу «Тропікал», де разом з іншими іноземцями він близько півроку виступав з власною шоу-програмою. Відтоді харизматичного танцівника запрошували також як ведучого на різні заходи, на одному з яких Рейнальдо і познайомився з майбутньою танцювальною партнеркою Юлією Ганночко, з якою вони згодом створили власний танцювальний продукт.

Поступово бажаючих познайомитися з латиноамериканськими танцями ставало все більше, тож Рейнальдо і Юлія почали шукати просторе приміщення для студії, яке вмістило би всіх охочих. Коли відкрилися, навіть назви спершу не мали. Та у 1997 році першу в Україні школу латиноамериканських танців вже знали як Salsa Сlub:

— Коли ми відкрилися і назвалися Salsa Сlub, народ сказав: «Ого!». Подібного в Україні тоді ще не було.

За понад 20 років роботи студія випустила не одне покоління танцівників, які згодом відкрили власні танцювальні школи. Бренд Salsa Сlub став відомим по всій Україні, поступово з’явилися філії в різних містах країни та за кордоном, і сьогодні їх вже 14. Перша філія виникла у Харкові, потім — в Одесі, згодом учні з Полтави відкрили студію у Празі. Сальса-сім’я стає все більшою.

Рейнальдо плекає мрію відкрити танцювальне кафе. Для нього танці — це і відпочинок, і ліки, і джерело натхнення, а соціальні танці — окремий вид задоволення:

— Соціальні танці — це великий вірус із позитивною енергетикою, який вирує всередині конкретної української спільноти, щоб люди почали розуміти один до одного, стали ближче один одного, цінували себе, як окрема людина і як народ.

Рейнальдо також є президентом кубинського земляцтва в Україні. Станом на 2020 рік в Україні зареєстровано 325 кубинців.У 1990-х роках ця цифра була більшою, втім чимало кубинців з того часу виїхали з України до інших країн Європи.

Рейнальдо зізнається: для більшості кубинців, які мешкають на Кубі, немає різниці між українцями, росіянами чи білорусами. Єдине, що, за його словами, вирізняє Україну серед інших колишніх республік Радянського Союзу (а зараз — незалежних країн) в свідомості сучасного кубинця — це аварія на Чорнобильській АЕС.

Куба і Чорнобиль
Кубинська гуманітарна програма «Діти Чорнобиля» діяла з березня 1990-го по листопад 2011 року. Учасниками програми були Україна, Білорусь та Росія, звідки на Кубу безоплатно приїздили лікуватися діти та дорослі, постраждалі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Щодва роки Рейнальдо організовує сальса-тури на Кубу, завдяки яким все більше кубинців дізнаються про українців як самостійну націю, а українці мають можливість побачити життя на острові таким, як воно є.

— Куба — це мрія, яка завжди зі мною, завжди супроводжує мене. Коли мені добре і коли погано — я завжди згадую свій рідний чудовий острів, свою сім’ю.

Рейнальдо здебільшого розмовляє російською, та українську чудово розуміє і вважає, що в суспільному просторі має переважати саме українська. Своїх учнів завжди заохочує говорити українською і чітко асоціює себе з Україною:

— Я — кубинець, який проживає постійно в Україні. Я маю українську сім’ю: українську дружину, українську дочку. І я вважаю себе також і українцем.

Про сучасну ситуацію на Кубі Рейнальдо Пауель розповідає без прикрас:

— Куба залишилася у 90-х роках. Коли я працював на Кубі, то найбільш оплачувана робота там була у військових та лікарів. У мене була заплатня 20 євро на місяць. Ми якось на ці гроші мали прожити місяць. На Кубі зараз те, що в Україні було після Другої світової війни — карткова система. За картками кожному там дають чотири шматки хліба, десять яєць на тиждень і рибу, коли вона є. Хоча навколо нас море, і риба мала би бути в раціоні щодня. Але кубинці не мають можливості просто так їсти морепродукти, бо всі вони є власністю держави. Морепродукти їдять переважно туристи.

Що ж стосується України, то, порівнюючи ту країну, яку він побачив 30 років тому, із тою, якою вона є зараз, кубинець каже, що люди стали більш відкритими до нового і вільнішими у своїх поглядах. Це стосується і ставлення до іноземців:

— Зараз кожен десятий в Україні — це іноземець: азербайджанець, кубинець, еквадорець. Купа людей із Африки вже живуть тут, одружуються, змішуються, і воно вже зовсім по-іншому.

Анабель Чуприна

Так само як для Рейнальдо, для його доньки Анабель танці стали невід’ємною частиною життя, а кубинська культура є частиною самоідентифікації. Анабель народилася у Києві і вже тричі побувала на Кубі: у дворічному, десятирічному та пятнадцятирічному віці. І хоча в десять років дівчина ще погано розуміла іспанську, та з батьківщиною батька пов’язані дуже приємні спогади:

— Мені дуже подобалася та атмосфера, люди, таткова сімʼя, їжа, океан. Я відчувала там (на Кубі) себе ніби вдома.

Анабель каже, що відчуває себе наполовину кубинкою, наполовину українкою. Вдома сім’я спілкується здебільшого російською, у студії ж Анабель з татом іноді переходить на іспанську. Про переїзд на Кубу дівчина ніколи не думала.

— Україна — це дім фізичний. А Куба — це дім моєї душі.

Втім інтерес до власного коріння і кубинської культури з’явився не так давно. Попри те, що Анабель з дитинства звикла чути латиноамериканську музику вдома, а іспанську мову — з вуст батька, дівчина довгий час не сприймала свою інакшість і навіть не любила власного імені:

— Друзі, які знають мене ще з дитинства, звуть мене Аніта. В школі також мене всі звали Аніта, тому що Анабель вважалося тяжким іменем для дітей.

У підлітковому віці Анабель захоплювалася японською та корейською культурою і спершу планувала пов’язати з цим захопленням свою майбутню професійну діяльність. Окрім цього, дівчина закінчила музичну школу за класом фортепіано, тож музика була їй ближча, ніж танці, які тривалий час залишалися поза фокусом уваги.

Під час третьої поїздки на Кубу, коли дівчині було п’ятнадцять років, батько влаштував їй справжню екскурсію: возив різними куточками країни, ще і ще раз знайомлячи доньку із культурою її предків, її родини.

Зрештою Анабель вирішила вступати на іспанську філологію, і саме в той час з’явилося бажання повернутися до власного коріння, а разом із тим йти слідами батька у танцювальній кар’єрі.

Анабель активно тренувалася та брала участь у конкурсах: спочатку з реггетону, потім – із сальси і бачати. І вже за рік дівчина почала викладати танці у студії разом із батьком. Анабель запевняє, що страху перед викладанням не було, навпаки — прокинувся інтерес та азарт. А в моментах, де не вистачало досвіду чи знань, завжди підтримував батько:

— На початку, звичайно, було трішки важко зрозуміти психологію, зрозуміти, як правильно говорити, як правильно достукатися до людини, як правильно донести. Але, в принципі, мені подобалося все з перших спроб.

Згодом Анабель почала допомагати батькові в організації фестивалів. Спочатку дівчина була перекладачкою для закордонних інструкторів, потім вже вела шоу-програми, опікувалася рекламою, допомагала з вибором учасників та створенням афіш. Рейнальдо та Анабель впевнені, що фестивалі міжнародного рівня — це передусім можливість як для танцівників-початківців, так і для досвідчених викладачів спробувати нову манеру та стилістику танців, краще зрозуміти далеку і часом дивну культуру, зав’язати нові контакти та знайомства:

— Так Україна дізнається про іноземців, а іноземці дізнаються про нас. Дуже багато було випадків, коли іноземні пари просто самі приїжджали на фестиваль. Тому що їм подобаються наші люди, їм подобається, як люди танцюють, сама атмосфера.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

З іспанської «salsa» перекладається як «соус», і передусім це музичний жанр, який поєднує дуже багато стилів та напрямів. В широкому сенсі сальса є поєднанням європейської та африканської культур. Анабель пояснює, що суто кубинською музикою і одночасно танцем є сон (ісп. — son traditional), який вважається пращуром сальси. Неможливо уявити сальсу і без кубинського танцю румба, який тісно пов’язаний з африканським фольклором. Говорячи про сальсу, варто розуміти, що окрім кубинської сальси, або, як її ще називають, salsa casino, є ще пуерторіканська та колумбійська. В цілому сальсові пісні можуть бути різної тематики, але здебільшого це історії про кохання.

Сальса
Кубинський танець африканського походження, який танцюють у парі.

Уже сім років Анабель викладає в Salsa Сlub бачату, реггетон, сон, румбу. Для неї важливо пояснити учням суть латиноамериканських танців, як проявляється кубинська енергія, та розкрити потенціал кожного з учнів. Анабель переконана, що тіло — це мова. Побачивши, як танцює людина, можно дуже багато зрозуміти про її характер, відчути невпевненість або страхи. Тому на заняттях дівчина акцентує увагу не тільки на рухах та техніці, а вчить учнів будувати діалог із собою, відкривати в собі нові грані:

— Я вважаю, що якщо ти викладаєш танці, то в першу чергу ти маєш бути психологом і педагогом.

Не менш важливим за викладання для Анабель є і власний розвиток як танцівниці. До пандемії дівчина часто їздила на фестивалі до Італії, Іспанії, де і сама давала майстер-класи та завзято навчалася у іноземних колег. Анабель обожнює ставити шоу-номери в різних стилях, оскільки це спосіб продемонструвати свою танцювальну потужність на повну:

— Сальса для мене — це завжди про те, як я можу показати свою натуру.

Стрімке зростання популярності латиноамериканської культури у світі Анабель пояснює різними тенденціями. По-перше, змінилося сприйняття жіночої краси. Світова поп-культура відмовилася від будь-яких ідеалів зовнішності, тому кожна дівчина, незалежно від кольору шкіри, волосся або фігури, може стати кумиром. По-друге, Латинська Америка завжди асоціювалася зі святом та легкістю, і світова креативна індустрія підхопила цей настрій, особливо це відчутно у музичній сфері.

В Україні латиноамериканська спільнота помітно збільшилася останніми роками. Кубинці в Україні — це переважно люди 40–50 років, молоді не так багато. А от серед представників країн Південної Америки дуже багато студентів та молодих мігрантів, зокрема з Еквадора, Перу, Мексики. Сама Анабель певний час працювала у парі з еквадорцями, а на заняттях значний відсоток складали іспаномовні учні:

— Їм (учням) усім подобаються танці, їм усім подобаються будь-які можливості, через які вони можуть знову відчути себе як вдома.

До пандемії Анабель мала безліч танцювальних та музичних планів: нові шоу-номери, фестивалі, поїздки за кордон, які наразі стоять на паузі. Тому танцівниця використовує цей час для самовдосконалення та пошуку нових підходів у викладанні. Анабель переконана: щоб досягти будь-якої мрії, потрібно працювати і впевнено рухатися своєю дорогою:

— Є бажання: завжди знати, що я хочу і куди я йду. Тобто коли ти сам є маятником для багатьох людей, дуже важливо знати своє місце.

Кубинська революція. Кубинці в Україні

Перші кубинці на території сучасної України опинилися за часів Радянського Союзу. Дружбі Куби та республік Союзу передували події, що назавжди змінили хід історії острівної держави. У 1953 році розпочинається знаменита Кубинська революція на чолі з Фіделем Кастро, результатом якої стало повалення військової диктатури президента Фульхенсіо Батисти у січні 1959 року. Невдовзі Куба розриває дипломатичні відносини із США і вступає у фазу протистояння. США, від яких раніше великою мірою залежала економіка Куби, впроваджує економічні санкції та розпочинає тотальну економічну блокаду острова. У той самий час поновлюються раніше перервані дипломатичні відносини Куби із Радянським Союзом. Відтак з 1960-го і аж до 1990-х років на Кубу регулярно постачають радянську військову та сільськогосподарську та іншу техніку, приїздять цивільні та військові спеціалісти. У 1961 році Фідель Кастро офіційно проголошує курс Куби на соціалізм.

Розпочинається також обмін студентами між республіками Радянського Союзу та Кубою. Вчаться кубинці переважно на військових та медичних спеціальностях. Декотрі створюють сім’ї та залишаються жити в Союзі. Згодом, вже наприкінці 1980-х – на початку 90-х з Куби починають масово виїздити місцеві мешканці, не згодні із авторитарним режимом Кастро. Радянський Союз тоді був для них єдиним напрямом, куди можна було безперешкодно виїхати.

Ті кубинці, що приїхали у вже незалежну Україну, або ж застали розпад Союзу, отримують змогу вести в Україні власний бізнес, відкривати заклади харчування, розвивати танцювальну та музичну культуру, навчаючи українців латиноамериканських танців та влаштовуючи вечірки кубинської музики й соціальних танців.

Нельсон Караско. Музика з нуля

Лідер музичного гурту Habana кубинець Нельсон Караско вже 16 років живе в Україні. Свого часу він став першим кубинцем, який відкрив кубинський заклад в Україні, а також, як він сам жартує, першим лідером музичного гурту без музичної освіти.

Нельсон живе у Києві і, окрім музики, вже кілька років працює таксистом. Кубинець не говорить добре ані російською, ані українською, а більшість пасажирів, помічаючи прапор Куби у машині, намагаються навіть сказати йому кілька слів іспанською. Особливо допитливим Нельсон розказує про кубинську культуру:

— Під час поїздок я розповідаю пасажирам про те, чим ще займаюся, крім таксі. І часом вони після цього приходять на концерти кубинської музики, я їх там бачу. Буває й таке.

Нельсон зізнається, що, живучи на Кубі, взагалі не слухав кубинську музику. Його пристрастю був рок. Однак все змінилося, коли чоловік поїхав з батьківщини: Кубинські мотиви тепер нагадують йому про домівку:

— Я сумую за Кубою. Сумую за дитинством, за усім, що там зі мною бувало. І намагаюся із музикою повернутися в ті далекі часи.

Ще живучи на Кубі, Нельсон познайомився з українкою, з якою довгий час підтримував контакт. У 2001 році чоловік переїхав до Маямі, куди, починаючи з 1960-х років, емігрувало багато кубинців. Після кількох років у США та згодом у Нідерландах кубинець поїхав до України, де згодом одружився і де у нього народилася донька Сильвія. Нельсон також має сина, який у 15-річному віці так само, як колись його батько, емігрував до Маямі.

Спочатку кубинець працював в Україні в американській IT-компанії і мав намір за деякий час знову поїхати в Америку, але згодом розпочав музичну кар’єру. Нельсон познайомився з музикантами, які грали латинську музику в одному з київських молів, і захотів спробувати свої сили в якості вокаліста. Щотижня бенд Salsa kings грав у популярному на той час київському арт-клубі «44», що на Хрещатику, 44. Цей гурт став йому наче сім’я:

— Я пишаюся тим, що грав і граю із кращими музикантами Києва. Саксофон, труба, перкусія, клавіші, бас. Я їх всіх дуже добре пам’ятаю.

Share this...
Facebook
Twitter
Share this...
Facebook
Twitter

Нельсон не є професійним музикантом і завжди наголошує на тому, що музика насамперед приносить йому задоволення, втім рівень українських музикантів оцінює дуже високо, як і вміння відчути смак кубинських ритмів.

Причини, через які Нельсон вирішив покинути рідний дім, були виключно політичні. Кубинець не був згоден із режимом Фіделя Кастро. Після еміграції Нельсон двічі був удома і вважає, що Куба змінюється на гірше. Нельсон ніколи не співає пісень про Че Гевару і не ходить на заходи, організовані кубинським посольством:

Ернесто Че Гевара
Кубинський революціонер, один з лідерів Кубинської революції, соратник Фіделя Кастро.

— Якщо ситуація на Кубі зміниться на краще, тобто не «якщо», а «коли», тоді я буду найщасливішим — піду до посольства вільної Куби.

2007 року Нельсон отримав пропозицію розпочати власний ресторанний бізнес, і тоді почалася історія «Buena vistа» — першого кубинського закладу у Києві. Працювали там переважно кубинці: і персонал і музиканти, яких Нельсон запрошував особисто. Сьогодні «Buena vistа» залишається одним із найбільш помітних осередків латиноамериканської культури в Києві:

— Ти ніби сієш зернятко, часточку себе тут, у Києві, і якимось чином це зернятко проростає, виростає дерево. І росте дерево доволі швидко і крона його широка, відкрита для багатьох. Таким є «Buena vistа». І це дивовижно.

Коли людина далеко від дому, вона намагається зберігати будь-що, що нагадувало про рідні місця, зберегти спогади і втілити їх у життя. Для музиканта «Buena vistа» була справжнім дітищем, але зрештою цей бізнес йому довелося покинути. Згодом музикант відкрив ще один латиноамериканський заклад який, однак, не проіснував довго, тож Нельсон вирішив присвятити себе музичній діяльності.

Про свої перші враження від України Нельсон розповідає, що багато в чому вона нагадувала йому Кубу. Найперше музикант відзначив доброзичливість та щирість українців:

— Україна мені одразу сподобалася, щойно я сюди приїхав. Мені сподобався підхід українців до життя: жити з усмішкою, що би не ставалося. Люди тут дуже привітні.

Величезну повагу у кубинця викликає політична небайдужість українців та прагнення до справедливості. А про революції в Україні Нельсон і досі часто розказує своїм знайомим:

— Я люблю українців, бо вони вже двічі влаштовували революції на Майдані, потрапляли під кулі і таки повалили той режим, який їх не влаштовував.

за підтримки

Цей матеріал створено за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Над матерiалом працювали

Автор проєкту:

Богдан Логвиненко

Авторка:

Марія Карапата

Редакторка:

Євгенія Сапожникова

Коректорка:

Ольга Щербак

Продюсерка:

Ольга Шор

Фотограф:

Юрій Стефаняк

Оператор:

Олексій Панченко

Михайло Шелест

Режисерка монтажу:

Марія Теребус

Режисер:

Микола Носок

Більд-редакторка:

Катя Акварельна

Транскрибаторка:

Юлія Купріянчик

Аліна Куфедчук

Тетяна Проданець

Марія Петренко

Христина Архитка

Ukrainer підтримують

Стати партнером

Слідкуй за експедицією