Маланка в Белелуї

Маланка — народна назва святкування Нового року, традиція, що має дохристиянське коріння. Віддавна на це свято люди переодягаються в чудернацьких персонажів, ходять гуртом від хати до хати, сповіщаючи про прихід нового року й бажаючи господарям усіляких гараздів. А ще вірять, що так відганяють усіляке лихо. Це дійство називають маланкуванням.

Традиція маланкування зародилася й розвивалася в селах. Раніше ми вже розповідали про буковинську Маланку в Красноїльську та Вашківцях, а також про карпатську Щідру в Космачі. Ця історія — про галицьку Маланку в селі Белелуя.

Окремі вулиці, кути (частини села) або присілки (невеликі села поблизу більшого) водять власну Маланку. Раніше маланкувати дозволялося лише чоловікам і ця традиція частково зберігається й досі. Головна героїня свята — Маланка — ходить із супутником Василем, адже за церковним календарем день преподобної Меланії (13 січня) завершує річне коло, а день святого Василія Великого (14 січня) — його починає. Серед персонажів найчастіше трапляються Дід і Баба, Циганка і Циган, Ведмідь, Жид та Смерть. Залежно від регіону склад маланкарського гурту змінюється.

Важливий атрибут святкування Маланки — маска. В деяких поселеннях досі є майстри, які щороку виготовляють їх спеціально до свята. Буває, що маланкарі передають маски своїх персонажів із покоління до покоління. Люди перебираються в персонажів-бешкетників, щоб ніхто не здогадався про витівки одне одного.

Мешканці Белелуї пишаються тим, що попри зміну поколінь та заборону святкувати за радянських часів, місцева Маланка майже не змінилася. І персонажі, і технології виготовлення костюмів практично такі ж, що й минулого століття.

Раніше в селі ходив один маланкарський гурт. Нині ж Белелуя ділиться на три кути: Берестів, Соківна та Великий, — відповідно стільки ж гуртів щедрують вулицями. Як кажуть місцеві: «Поки Белелуя буде, існуватиме й Маланка».

Підготовка до свята. Ведмідь

Підготовка до Маланки починається з кінця літа: коли заготовляють сіно, то одразу відкладають його на костюм одному з найколоритніших персонажів святкового дійства — Ведмедю. Костюм шиють із перевесел — скручених у вузол жмутів висушеної осоки. Перевеслами обшивають основу — комбінезон (або штани), куртку та шапку. Головний убір прикрашають квіткою, що має відрізнятися від кута до кута.

Маскою белелуйському Ведмедеві слугує протигаз. Місцеві переповідають легенду, за якою нібито місцевий чоловік приніс його в село ще за часів Другої світової війни, і з того часу Ведмеді одягають цей «аксесуар» на Маланку, іноді обшиваючи поверх хутром. У такому образі майже неможливо здогадатися, хто ж грає роль Ведмедя.

Хлопці, які виконують роль Ведмедів, мають бути найвитривалішими серед маланкарів, адже їхні костюми важать 30–40 кілограмів. У такому важкому солом’яному наряді вони мають відходити всю Маланку.

Щороку 8 січня молоді неодружені хлопці збираються, щоб обрати поміж собою, хто виконуватиме роль Маланки, а також розподілити ролі для всіх інших персонажів цьогорічного дійства. Маланкою має бути круглолиций хлопець підліткового віку, а у Смерть та Чорта перебираються старші хлопці, адже ці персонажі беруть участь у борінці — битві за звання найсильнішого кута.

Ранок Маланки

Для перебраних молодиків свято починається вдосвіта 13 січня. Михайло Герліб, завідувач клубу при Народному домі в Белелуї, хоч за віком і статусом уже не може брати участь у зимовому дійстві (бо вже одружений), однак може наряджати інших. Так більшість колишніх учасників маланкарського гурту стають колядниками, які також допомагають молодим хлопцям перевтілюватися у чудернацьких персонажів і супроводжують їх, співаючи.

— Перебираються у такій старій хаті, де ніхто не живе, там зручніше їм бути на одиночці.

Над виглядом кожного з Ведмедів клопочуться двоє-троє чоловіків, зшиваючи костюм прямо на молодику: штани пришивають до куртки, шапку — до коміра, щоб вони надійно трималися весь день, а потім підрізають зайві жмути сіна. Насамкінець одягають протигаз і ладнають квітку до шапки.

Тим часом в іншій кімнаті вбирається Жид: одягає плащ, який підперезує солом’яним поясом, та високий чорний циліндр, прикрашений зверху яскравими штучними квітами. Розмальована маска з тканини й довга штучна борода приховує обличчя найхитрішого персонажа. Щоб собі, окремо від колядників і маланкарів, заробити трохи грошей, Жид звертається до господарів:

Я прийшов до вас
В самий добрий час.
Бачу, весело у вас.
Я міняю, я торгую.
А що треба, я продам.
Бо я маю файний крам.

Господар відповідає:

Ми не міняєм, ми не торгуєм!
Ми тебе, Жиде, не потребуєм!

Жид відказує:

Ох-ха, шо мнє з вашого Месії малого?
Мнє аби дєнєжонєк много.
Кожній кутині — по дитині.
А на печі аж п’ятеро.
А посеред хати — аби не було де стати.
А за цю колядку дайте євро піісятку.

Белелуйські Чорти вбираються в сині робочі комбінезони й обмотуються ланцюгами. Ззаду до костюма кріплять чорний хвіст, а до маски пришивають роги. Дерев’яними вилами бешкетники хапають дівчат за ноги. Ці потойбічні персонажі — найгучніші, бо мають пояси зі дзвониками. Щоразу, як Чорти крутять стегнами, вся вулиця чує — йде Маланка.

Дружній із Чортом герой — Смерть — має біле вбрання, власноруч розмальоване національними символами або розписане фразами на кшталт «Віддай душу, бо задушу». Раніше Cмерть ходила зі справжньою наточеною косою, та її з міркувань безпеки змінили на саморобну дерев’яну або маленький віник. На відміну від інших персонажів, Чортів і Смертей у маланкарському гурті найбільше: по чотири або п’ять у кожному.

Керівник гурту маланкарів у Белелуї — Старший парубок. Серед яскравих учасників дійства його можна не помітити, бо не перебраний, однак саме він відповідає за організацію свята в куті, допомагає учасникам наряджатися, веде гурт визначеним маршрутом і збирає наколядоване з кожної хати.

Перебравшись, маланкарський гурт разом зі старшими колядниками співає «Нова радість стала» перед хатою, де вони готувалися.

Нова радість стала, яка й не бувала.
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився.
Як чоловік пеленами убого оповився.

Наступна зупинка перебраних — хата Маланки. Головною героїнею свята наряджають хлопчика. Це робить окремо призначена жінка, яка має до того хист. У Маланки колядники й маланкарі вперше частуються. Їм надворі накривають два окремі столи з напоями та закусками. Як каже Михайло, «зранку перекусили і в похід».

Похід Маланки

Дорогою до наступної хати маланкарський гурт поповнюється новими персонажами.

Повна ватага маланкарів виглядає так: першими йдуть Василь із Маланкою, за ними — Гуцулка й Гуцул, Баба й Дід і наймолодші персонажі — Лікар та Міліціонер, а далі — Ведмеді, Жид, Чорти, Смерті. Супроводжує їх група колядників.

Після Маланчиного дому вони прямують на цвинтар, щоб віддати шану тим, хто за життя перебирався святкувати Маланку.

Далі маланкарів має благословити священник. «Най Бог помагає вам у новому році. Щастів, здоровлів, проживати у достатку і дочекати до другого року. Щасливо! З Богом!» — священник перехрещує Старшого парубка й відпускає віншувальників до інших хат.

Кожен маланкарський гурт обходить весь свій кут. Господарі пригощають їх у дворах, окремо — колядників, окремо — дорослих маланкарів. І поки колядники розважають людей у дворі, Маланка з молодшими персонажами заходить у хату й колядує, символічно вимітаючи віничком лихо з хати: «Зичим вам щастя-здоров’я, на рік дочекати, многая літ прожити». Далі кожен просить грошей на дарунок:

— Дайте Маланці на нову підтичку (нижня частина сорочки. — ред.).
— Дайте Ґазді на люльку.
— Дайте Гуцулці на нові бесаги (торба. — ред.).
— Дайте Гуцулу на новий топірець.
— Дайте Бабі на шалянову (вовняну. — ред.) спідницю.
— Дайте Діду на файну палицю.

Заручений чоловік, який у новому році має оженитися, останній раз перебирається й веде маланкарів свого кута до нареченої. Навіть якщо вона живе в іншому селі, маланкарський гурт їде вітати її сім’ю.

Хоч хат на куті багато, та за звичаєм Маланка має прибути до центру опівдні. Біля Народного дому збирається все село. Гурти з усіх кутів змішуються з місцевими мешканцями й разом розважаються, танцюють та підспівують колядки. Завідувач клубу Михайло зі звичайного колядника перевтілюється в диригента тамтешнього народного колективу, який співає святкову програму.

Україна нехай буде щаслива й весела.
Нехай цвітуть, молодіють наші міста й села.
Мир і спокій хай панує по всій Україні.

Борінка

Щоб подивитися на традиційну Маланку, в Белелую з’їжджаються далекі родичі й туристи з регіону або великих міст — Львова, Івано-Франківська, Києва тощо. Всі вони збираються по обіді в центрі села й разом із Чортами, Смертями та Ведмедями плавно переходять до стадіону, де відбуватиметься борінка — боротьба персонажів із різних кутів. Михайло так описує цей процес:

— Тянуть жереб, хто з ким перший бореться. Там борються по два Ведмеді, чотири-п’ять Чортів, чотири-п’ять Смертів. І в кінці Жиди завершують таке дійство.

Старші парубки з кутів, які є і суддями в цьому дійстві, втрьох слідкують за борінкою, але судить її той, чий кут у ній не задіяний. Перемагає борець, який покладе противника на лопатки.

Борінка кожної пари нових персонажів розпочинається зустріччю наймолодшого зі старшим. Наприклад, якщо в кута є малий Ведмедик або Чортик, то великий підкидає його. Далі починається боротьба дорослих. Натовп викрикує назву кута, за який вболіває.

— Я також в свій час ходив з Маланкою, боровся також і переживав. Знаєте, так на серці аж тьохкає, як є боротися.

Коли персонажі втомлюються — їх розбороняють для відпочинку, а Старші парубки шепочуть їм підказки, як можна здолати противника. Навіть якщо фінал поєдинку — нічия, або ж якщо якийсь із персонажів програв — вболівальники з кожного кута підкидають свого борця на знак поваги, що той зголосився боротися за честь кута. Переможець демонстративно знімає маску. Кут, який переміг, того ж вечора влаштовує танці для молоді.

Після борінки гурти розходяться по кутах колядувати-щедрувати, щоб назбирати грошей на танці, а господиня хати, де живе хлопець, перебраний Маланкою, приймає в себе весь гурт на вечерю.

Михайло

Михайло Герліб пам’ятає часи, коли організовувати Маланку в Белелуї забороняли, а за спротив радянським правоохоронним органам карали. Місцеві розповідають, що навіть коли приїхала міліція розганяти маланкарів, чоловік закликав перебраних не розбігатися, а продовжувати колядувати. Врешті вони відстояли власну традицію, хоч потім Михайла викликали на допити та змушували писати пояснювальні записки.

Нині для Михайла, як і для всієї Белелуї, Маланка — особливе свято, яке гуртує спільноту, приваблює туристів і просто радує душу.

Чоловік пригадує, що ходив у Маланку з дитинства, коли в регіоні ще була поширеною традиція водіння Кози.

— Перший раз я ще був у шостому класі, як тато виготовив Козу з дерева, яка механічна. Так нижнім шлепом (щелепою. — ред.) рота клепає (клацає. — ред.). От і тоді я першого разу був за Козу, перевдівався. А потім, з часом, був два роки за Смерть, три роки за Чорта був, от. Я взагалі-то перевдівався років сім-вісім за своє парубоцтво.

Уже коли почав працювати у сфері культури, Михайло свідомо підтримував традицію Маланки, допомагав гуртам у різних кутах. Нині ж він керує ансамблем «Маланка», який називає четвертою, виїзною Маланкою в селі. Народний колектив представляє місцеву традицію в регіоні, інших містах України та за кордоном.

— Так, був з «Маланкою» своєю у Рівному, був на трьох фестивалях міжнародних. Був у Польщі на міжнародному фестивалі. Сім-вісім разів в Києві побував. Їздив всю Україну. Ми в 1991 році піднімали дух козацтва в Орджонікідзе на Дніпропетровщині (нині — місто Покров неподалік Нікополя. — ред.) та у Корюківці на Чернігівщині. Бували на кораблі «Сагайдачному», виступали в Сімферополі. Як говорять, давали пісню в маси, в якій славили український народ і наш край.

«Маланка» Михайла Герліба налічує 40 учасників та учасниць, в кожного — своя роль у святковому дійстві. Одні грають Діда з Бабою, інші — Чортів, а комусь дістаються додаткові персонажі, як-от Коза, Санітари та інші.

— Для мене особисто Маланка — це є другий Великдень.